Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №526/2156/25 — Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/2156/25

Провадження № 2/526/90/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі

головуючої судді Максименко Л.В.

секретаря судового засідання Павленко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гадяч цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Ніна Миколаївна про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,

в с т а н о в и в:

03 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Ніна Миколаївна про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалою від 16.07. 2025 року відкрито провадження у справі.

17 лютого 2026 року закрито підготовче судове засідання.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив справу розглянути без його участі, позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, клопотання про відкладення розгляду справи від неї не надходило, відзиву на позов не надавала.

Треті особи ОСОБА_3 та приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Н. М. надали заяви про розгляд справи без їх участі.

Оскільки сторони направили до суду заяви про розгляд справи без їх участі, тому відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалась.

Суд, дослідивши матеріали справи та наявні в матеріалах справи докази, надавши їм належну правову оцінку, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21165878 від 05.12.2008 МПТІЕ «Інвертаризатор» ОСОБА_2 на підставі рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 09.10.2008 належала 1\3 частина житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 – 2\3 частини вказаного домоволодіння.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.03.1966 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого Гадяцьким відділом ДРАЦС у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та актовим записом про смерть №359 від 28.08.2023.

Відповідно до виписки з погосподарської книги №2 за 2021-2025 роки по Сарському старостинському округу наданої виконавчим комітетом Гадяцької міської ради станом на 04.12.2025 в домоволодінні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 обліковувались ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (знята з реєстрації 19.09.2024). Інших осіб в даному домоволодінні не обліковувалось.

З повідомлення приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Н. М. за № 21.07.2025 №699/01-16 вбачається, що нею після смерті ОСОБА_4 27.09.2023 було заведено спадкову справу №233/2023.Відповідно до спадкової справи спадкоємцями першої черги за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_2 та його доньки: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

ОСОБА_2 прийняла спадщину фактично, так як на день смерті згідно довідки наданої відділом реєстрації місця проживання фізичних осіб виконкому Гадяцької міської ради від 27.09.2023 за №09-14/560 проживала разом з ОСОБА_4 за однією адресою. ОСОБА_6 подала заяву нотаріусу про відмову від спадщини на користь ОСОБА_2 . ОСОБА_5 ніяких заяв нотаріусу не подавала, із слів спадкоємців проживає в російській федерації. 15 березня 2024 року на ім`я ОСОБА_2 нею видано два свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Право спадкування тісно пов`язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із засобів набуття права власності. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до пунктів 5, 10, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", за відсутності умов для одержання свідоцтва про право на спадщину, або у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину спадкоємець має право пред`явити вимоги про визнання права на спадщину у судовому порядку за правилами позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом має той з подружжя, який пережив спадкодавця, діти спадкодавця та батьки.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ОСОБА_2 після смерті чоловіка ОСОБА_4 успадкувала 2\3 частини житлового будинку та господарських споруд, розташованих по АДРЕСА_1 , які належали спадкодавцю на праві спільної часткової власності і їй стало належати на праві власності в цілому вказане домоволодіння.

Згідно повідомлення виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 14.07.2025 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 знята з реєстрації місця проживання по АДРЕСА_1 з 19.09.2024.

З повідомлення Державної прикордонної служби України від 03.02.2026 вбачається, що ОСОБА_2 виїхала за межі України 23.09.2024.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) подавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

У відповідності до ч.1 ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Так, продавець ОСОБА_2 та покупець ОСОБА_1 повністю виконали умови договору купівлі-продажу вказаного домоволодіння по АДРЕСА_1 , оскільки відповідач ОСОБА_2 передала позивачу ОСОБА_1 спірне нерухоме майно, а позивач його прийняв та сплатив за нього кошти в сумі 90 000 (дев`яносто тисяч) грн, про що ОСОБА_2 написала розписку від 15.08.2024 року.

З письмової розписки ОСОБА_2 від 15.08.2024 року слідує, що сторони домовилися щодо істотних умов договору купівлі-продажу та відбулося їх повне виконання. ОСОБА_1 (покупець) сплатив продавцю ОСОБА_2 кошти в повному обсязі, ОСОБА_2 ніяких претензій до ОСОБА_1 не має.

За таких обставин між відповідачем ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 фактично було укладено договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частинами 2, 4 ст. 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Правові наслідки недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору визначені в ст. 220 ЦК України, згідно вимог якої такий договір є нікчемним. Згідно ч. 2 вказаної статті Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 досягнуто згоди щодо подальшого нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири після підготовки необхідних документів, однак на даний час договір належним чином не оформлено і зробити це неможливо, оскільки місце проживання відповідача ОСОБА_2 невідоме, термін дії довіреності, виданої відповідачем ОСОБА_2 на продаж майна закінчився, тому позивач не може оформити договір купівлі-продажу квартири у нотаріуса.

Згідно з ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як вбачається з розписки ОСОБА_2 , наданої позивачу ОСОБА_1 , претензій відносно будинку він не має.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат у даній справі не проводиться за клопотанням позивача.

Керуючись ст. 12, 81, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

- позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Ніна Миколаївна про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 15 серпня 2024 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, позначені у технічному паспорті літ. «А-1», погріб - «Б», літня кухня - «В», сарай – «Г», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , який належить йому на підставі договору – купівлі продажу від 15.08.2024 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 .

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , місце знаходження – АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 – останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа - ОСОБА_3 , місце знаходження – АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Ніна Миколаївна, юридична адреса: вул. Драгоманова, 37, м. Гадяч Миргородського району Полтавської області.

Головуюча: Л. В. Максименко