Вирок від 23 липня 2026 р. у справі №577/3011/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/3011/26

Провадження № 1-кп/577/371/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в м. Конотоп кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12026200000000065 від 13 лютого 2026 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Алтинівка Кролевецького району Сумської області, українки, громадянки України, не працюючої, розлученої, має на утриманні одну малолітню та двох неповнолітніх дітей, зареєстрованої та фактично проживаючої в АДРЕСА_1 , раніше судимої: 1)10.06.2025 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року пробаційного нагляду; 2) 02.06.2026 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області за ст. 389 ч. 3, 71 ч. 1 КК України до 1 року обмеження волі,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,

В С Т А Н О В И В:

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-1Х введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжено та триває дотепер. Ст. 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Пунктом 3 вказаного вище Указу Президента визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30-34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Згідно з повідомленням Державної прикордонної служби України від 24 лютого 2022 року, розміщеної на сайті Урядового порталу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, обмежено виїзд з України окремої категорії громадян. Зокрема, заборонено виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років. Така норма діятиме на період правового режиму воєнного стану. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі Постанова) у разі введення на території України воєнного стану пропуск через державний кордон громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років здійснюється лише щодо визначених у ній категорій. Так, згідно з частинами 2-6 Постанови, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, перетинати державний кордон серед інших мають право, в тому числі: інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Військовозобов`язані, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, з числа осіб, зазначених у пунктах 3-5 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мають право перетинати державний кордон за наявності інформації в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних, резервістів чи у військово-обліковому документі в електронній формі за умови його дійсності відповідно до Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 (Офіційний вісник України. 2024 р.,№ 49, ст. 2978), військовозобов`язані СБУ та розвідувальних органів - за наявності довідки про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період за формою згідно з додатком 6 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2979), із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2025 року № 1364, про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період або за наявності таких документів. Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме п. 12 ст. 26 передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: в тому числі наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Так, ОСОБА_4 вирішила стати на шлях вчинення умисних кримінальних правопорушень, пов`язаних з незаконним переправленням осіб через державний кордон України, вчинених з корисливих мотивів за наступних обставин. ОСОБА_4 дізналась, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2022 року № 188-р «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю», з 00 год. 00 хв. 28 лютого 2022 року тимчасово закриті пункти пропуску через державний кордон України та пункти контролю. Не бажаючи заробляти на життя законним шляхом, не маючи легальних доходів для існування, а також будучи обізнаною про обмеження виїзду чоловіків призовного віку на період військового стану, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», ОСОБА_4 вирішила збагатитись за рахунок незаконного переміщення осіб через державний кордон України на територію країн ЄС. З метою реалізації свого протиправного умислу, ОСОБА_4 вирішила дотримуватись заходів конспірації відповідно до яких, при підшукуванні осіб, які мали намір незаконно перетнути державний кордон України, з метою приховування дійсних даних про свою особу, буде спілкуватися з ними із використанням месенджерів - програмного забезпечення «Viber», «Telegram», «WhatsApp». Крім цього, з метою реалізації свого протиправного плану, ОСОБА_4 , маючи на утриманні неповнолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вирішила їх використати для досягнення злочинної мети. Так, ОСОБА_4 була та є обізнаною про те, що особи, з числа чоловіків віком від 18 до 60 років, які мають трьох і більше дітей віком до 18 років звільняються з військової служби. Крім цього, військовозобов`язані, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на безперешкодний перетин державною кордону України. У зв`язку з цим, діючи з корисливих мотивів, остання стала підшукувати чоловіків вказаної категорії, з метою оформлення батьківства такими чоловіками над її дітьми, тим самим усунувши перешкоди для подальшої можливості військовозобов`язаним особам на перетин державного кордону України. З метою реалізації свого протиправною плану, у достовірно не встановлений один із днів січня 2026 року, остання підшукала раніше незнайомого їй ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який мав намір здійснити незаконний виїзд за межі території України, проте через встановлені законом обмеження не мав такої можливості. Так, вказаного дня, ОСОБА_4 діючи на виконання свого протиправного плану запропонувала ОСОБА_8 здійснити оформлення батьківства над її неповнолітніми дітьми, а саме: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , усунувши таким чином перешкоди під час перетину кордону та у подальшому організувати виїзд останнього за межі території України в супроводі її дітей. Крім цього, ОСОБА_8 вже має на утриманні неповнолітнього сина, у зв`язку з чим для реалізації вказаного протиправного умислу потрібно здійснити у відповідних органах ДМС оформлення батьком двох її неповнолітніх дітей. У подальшому, 13 березня 2026 року перебуваючи у м. Конотоп Сумської області, пр. Червоної Калини, ОСОБА_4 під час зустрічі із ОСОБА_8 з метою усунення перешкод та організації незаконного перетину державного кордону України останнім, надала поради та вказівки щодо оформлення батьківства над її дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зокрема звернутись до відповідних органів УДМС щодо внесення змін до свідоцтва про народження дітей та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон на її дітей. За вчинення організації виїзду за кордон ОСОБА_4 стала вимагати надання їй грошових коштів в сумі 200 000 грн. за вказану послугу. Отримавши згоду на надання вказаної суми грошових коштів від ОСОБА_8 , остання стала активно вчиняти дії щодо реалізації свого протиправного умислу, зокрема повідомила своїм дітям про зміну прізвища та батьківства, необхідності в супроводі ОСОБА_8 виїхати за межі території України, а також стала підготовлювати виготовлення необхідних офіційних документів. У подальшому, 21.03.2026 року перебуваючи у м. Конотоп Сумської області, пр. Червоної Калини, ОСОБА_4 під час зустрічі із ОСОБА_8 надала поради та вказівки щодо оформлення батьківства з метою виїзду останнього в супроводі дітей за межі території України, зміни відомостей про батька в свідоцтві про народження її дітей, оплати державних послуг, оформлення паспорта громадянина України для вийду та кордон на її дітей, після чого ОСОБА_8 , діючи за вказівкою та на вимогу ОСОБА_4 , передав їй частину обумовленої суми грошових коштів в розмірі 20 000 грн. У подальшому, 28.03.2026 року близько 10 год. 30 хв., перебуваючи у м. Конотоп Сумської області, пр. Червоної Калини, ОСОБА_4 під час зустрічі із ОСОБА_8 знову надала поради та вказівки щодо оформлення батьківства з метою створення умов та усунення перешкод для незаконного виїзду останнього в супроводі її дітей за межі території України та обговорили необхідність спільно подати відповідні заяви на внесення відомостей про батьківство її дітей до відповідних державних органів. ОСОБА_4 обумовила та вказала на передачу їй ОСОБА_8 решти частини грошових коштів в сумі 180 000 грн. під час вчинення усіх необхідних на її думку дій, щодо безпосереднього оформлення батьківства над її дітьми. Надалі, з метою реалізації свого протиправного плану, діючи з корисливим мотивом, 08.04.2026 року близько 10 год. 35 хв., ОСОБА_4 разом зі своїми неповнолітніми дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , прибула до приміщення Конотопського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Конотопському району Сумської області, розташованого за адресою: м. Конотоп Сумської області, вул. Євгена Коновальця, 13. У зазначеному місці на виконання вказівок ОСОБА_4 до вказаного приміщення о 10 год. 40 хв. прибув ОСОБА_8 , який діючи на вимогу ОСОБА_4 передав останній грошові кошти у раніше обумовленій сумі 180 000 грн. У подальшому, ОСОБА_4 з метою досягнення своєї протиправної мети, перебуваючи у зазначеному приміщенні, повідомила посадовим особам про намір подання документів на визнання батьківства щодо її двох неповнолітніх дітей із внесенням відомостей до офіційних документів про батьківство ОСОБА_8 відносно її вказаних неповнолітніх дітей. У підтвердження своєї мети та досягнення злочинного умислу, ОСОБА_4 подала власноручно складену заяву про визнання батьківства її неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із внесенням відомостей про батька ОСОБА_8 , а також надала копії необхідних документів: паспортів на своє ім`я та ОСОБА_8 , свідоцтва про народження дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , витяг з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 , після чого її протиправні дії були припинені працівниками правоохоронних органів. Таким чином, ОСОБА_4 діючи з корисливих мотивів, організувала незаконне переправлення ОСОБА_8 через державний кордон України та сприяла його вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнала повністю, при обставинах, визначених в обвинувальному акті, вказавши, що події, а також час та спосіб вчинення нею кримінального правопорушення, зазначені в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, вона їх в повному обсязі підтверджує. Щиро розкаюється у вчиненому, просить суворо не карати.

Показання обвинуваченої відповідають фактичним обставинам справи і нею не оспорюються.

Згідно вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечують учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів відносно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому суд впевнився в правильному розумінні учасниками судового провадження змісту цих обставин і у суду немає сумнівів в добровільності і істинності їх позиції, а також судом роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати у апеляційному порядку ті фактичні обставини справи, які не досліджувались у суді.

Таким чином вина обвинуваченої ОСОБА_4 повністю доведена і її дії суд кваліфікує за ч. 3 ст. 332 КК України — організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України та сприяння його вчиненню порадами, вказівками та усуненням перешкод, вчинені з корисливих мотивів.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченій ОСОБА_4 суд враховує наступне.

Відповідність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

За приписами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 у справі “Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора”, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання” суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

При цьому, відповідно до ч. 2, 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винної та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Водночас, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не повинна сприйматися як підстава для того, щоб зробити жорстокішим покарання. У багатьох випадках жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить самого засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Воно має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Мета покарання - це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його щодо особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Закон чітко визначає такі цілі покарання, як: кара як відплата засудженому за вчинене кримінальне правопорушення; виправлення засудженого; запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень самим засудженим; запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень з боку інших осіб.

При визначенні виду і розміру покарання необхідно також враховувати й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання є непропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання. При цьому колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було «свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»».

Так, суд при призначенні ОСОБА_4 покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, яка позитивно характеризується за місцем проживання, має на вихованні двох неповнолітніх дітей та одну малолітню дитину, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 332 КК України відноситься до тяжкого злочину.

До обставин, що пом`якшують покарання, передбачених ст. 66 КК України, обвинуваченої ОСОБА_4 суд відносить повне визнання вини, щире каяття у вчиненому.

Обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченій ОСОБА_4 згідно ст. 67 КК України, є вчинення злочину з використанням умов воєнного стану та рецідив злочинів.

Згідно із вимогами ст. 69 КК України, за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винної, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Застосування ст. 69 КК України можливе за наявності у кримінальному провадженні виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. При цьому, наявні обставини, що пом`якшують покарання, мають істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого. Ці обставини надають специфічних особливостей, які свідчать, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший.

Положення ст. 69 КК України підлягають виваженому застосуванню у тих випадках, коли для реалізації мети покарання установлені в певній санкції його вид і розмір є занадто суворими (несправедливими), а особа потребує поблажливого ставлення. З огляду на це суд має право скорегувати покарання відповідно до індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.

Отже, підставами призначення основного покарання із застосуванням ст. 69 КК України, визнано дві групи чинників, які характеризують як вчинене кримінальне правопорушення, так і особу винного, та мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; дані, які певним чином характеризують особу винного.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 усвідомила суспільну небезпечність своїх дій, визнала свою вину та щиро розкаялася у вчиненому кримінальному правопорушенні.

Суд зазначає, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків, бажанні виправити наслідки вчиненого.

На переконання суду, факт щирого каяття ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення знайшов своє відображення, оскільки обвинувачена під час судового розгляду неодноразово висловлювала належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки, її осуд, висловлювала щирий жаль з приводу вчинення кримінального правопорушення, готовність нести відповідальність за його вчинення, усвідомила свій негативний вчинок і запевнила не повторювати протиправну поведінку в майбутньому, що свідчить про дійсне її каяття. Належним продовженням переконливої позитивної процесуальної поведінки обвинуваченої стали під час судового розгляду її бажання та згода щодо визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.

Отже суд, враховуючи наявність наведених вище декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: повне визнання вини, щире каяття, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та одну малолітню дитину, виходячи із фактичної тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу їх вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, мотивів і мети кримінального правопорушення, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченої до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останньої після його вчинення, враховуючи особу винної, яка свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала у повному обсязі та щиро розкаялася, надала пізнавальні покази, позитивно характеризується за місцем проживання, має неповнолітніх та малолітню дитину, доходить висновку, що вищенаведені обставини істотно знижують фактичну ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і ступінь небезпечності винної особи для суспільства, що у своїй сукупності утворює підставу для застосування ст. 69 КК України та можливість призначити основне покарання у виді позбавлення волі, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 332 ч. 3 КК України. На думку суду, така міра покарання відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є необхідною й достатньою для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_4 засуджена вироком Конотопського міськрайонного суду від 02.06.2026 року за ст. 389 ч. 3, 71 ч. 1 КК України до 1 року обмеження волі. Кримінальне правопорушення за даним кримінальним провадженням вчинила до постановлення попереднього вироку. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 року у справі №511/37/16-к, правила призначення покарання, передбачені ч.4 ст. 70 КК України, застосовуються в разі, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що особа винна ще й в іншому злочині, вчиненому нею до постановлення попереднього вироку. У такому випадку суд може при призначенні покарання за другим вироком, як поглинути покарання за першим вироком, так і приєднати його повністю або частково, однак таким чином, щоб обраний захід примусу не перевищував максимального покарання, встановленого статтею, за якою особу засуджено, і водночас не був меншим строку покарання, визначеного за перший злочин. При цьому суд зобов`язаний в остаточне, призначене за сукупністю злочинів, покарання зарахувати покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК України.

Відтак при обранні остаточного покарання ОСОБА_4 на підставі ч.4 ст. 70 КК України, слід застосувати принцип часткового складання покарання, призначеного за вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02.06.2026 року та покарання, призначеного за цим вироком, та взяти до уваги, що обвинувачена покарання за попереднім вироком не відбувала.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання”, при вирішенні питання про те, який із передбачених с. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винної, та буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

У кримінальному провадженні є витрати на залучення експертів, у зв`язку з проведенням судових експертиз в сумі 7 701 грн. 76 коп. (а. 69 наданих матеріалів), які підлягають стягненню з обвинуваченої у відповідності зі ст. 124 КПК України на користь держави.

Питання про речові докази слід вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Оскільки обвинуваченій ОСОБА_4 судом призначається покарання у виді позбавлення волі, зважаючи на дані про особу обвинуваченої, суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченої запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, до набрання вироком законної сили, але не довше ніж 60 днів із дня ухвалення вироку суду.

Керуючись ст. 100, 124, 176-178, 181, 368, 370, 371, 374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком 3 роки з позбавленням права обіймати певні посади, пов`язані з переправленням осіб через державний кордон України, на строк 2 роки, з конфіскацією майна.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарання, призначеного за вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 червня 2026 року та покарання, призначеного за цим вироком, остаточно призначити ОСОБА_4 до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки 3(три) місяці з позбавленням права обіймати певні посади, пов`язані з переправленням осіб через державний кордон України, на строк 2 роки, з конфіскацією майна.

Строк відбування покарання рахувати з моменту взяття під варту.

Застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби строком на 60 діб, починаючи з 24 липня 2026 року по 20 вересня 2026 року включно, або до набрання вироком законної сили, в залежності від того, що настане раніше.

Покласти на засуджену ОСОБА_4 такі обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України:

1) заборонити залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 з 22 год. 00 год. по 06 год. 00 хв. наступної доби;

2) повідомляти прокурора, суд про зміну місця свого проживання, роботи.

Контроль за виконанням ОСОБА_4 обов`язків, покладених на неї у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, покласти на Конотопський РВП ГУ НП в Сумській області.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за її поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому вона перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої та фактично проживаючої в АДРЕСА_1 ) на користь держави процесуальні витрати в розмірі 7 701 грн. 76 коп.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду Сумської області від 27.05.2026 року на вилучене під час особистого обшуку у ОСОБА_4 майно, а саме: мобільний телефон марки «Moto g04», імеі 1: НОМЕР_1 , імеі 2: НОМЕР_2 з сім-картами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 ; імітаційні грошові кошти купюри по 1000 грн., кожна з номерами ЛД 0415740 в кількості 180 шт., аркуш білого паперу та резинку (а. 20 наданих матеріалів), - скасувати.

Речові докази по справі, а саме:

мобільний телефон марки «Moto g04», імеі 1: НОМЕР_1 , імеі 2: НОМЕР_2 з сім-картами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , які знаходяться в камері зберігання речових доказів ГУ НП в Сумській області (а. 23,24 наданих матеріалів), — конфіскувати в дохід держави;

свідоцтво про народження ОСОБА_6 , серії НОМЕР_5 , свідоцтво про народження ОСОБА_7 , серії НОМЕР_6 , витяг з реєстру територіальної громади на ОСОБА_4 від 19.11.2014 року, картку платника податків на ОСОБА_6 , картку платника податків на ОСОБА_7 , які знаходяться під збережною розпискою у ОСОБА_4 (а. 22, 27, 28), - їй і залишити;

імітаційні грошові кошти: купюри по 1000 грн., кожна з номерами ЛД 0415740, в кількості 180 шт., аркуш білого паперу, резинку, які знаходяться в камері зберігання речових доказів ГУ НП в Сумській області (а. 23,24 наданих матеріалів), — знищити.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Конотопський міськрайонний суд.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Суддя ОСОБА_1