Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №487/686/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 487/686/26

Провадження № 2/463/1397/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Жовніра Г.Б.

з участю секретаря судового засідання Патуляк Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Льові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органу державної влади -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, яким просить суд стягнути з держави Україна в особі Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) моральну шкоду в розмірі 15 000 гривень.

Позов мотивує тим, що на підставі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі від №400/4975/24 від 14 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України 7 прикордонний Карпатський загін про скасування рішення, стягнення 10 730,00 грн - задоволено частково. А саме, рішення посадових осіб Державної прикордонної служби України про відмову в перетинанні державного кордону визнано протиправним та скасовано.

Унаслідок незаконної відмови у перетинанні державного кордону він зазнав значних моральних страждань, що виразились у вимушеному очікуванні для повторного виїзду закордон, сильному стресі, погіршенню стану здоров`я, нервовому напруженню, почутті приниження, тривоги та беззахисності.

У зв`язку із наведеним змушений звернутись до суду.

Відповідач скористався правом на подання відзиву, зазначивши що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, з огляду на наступне. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено: в чому полягає ця шкода; якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно; якими доказами вона підтверджується.

Позивачем не навів конкретних фактів, які б у сукупності з протиправними діями відповідача свідчили б про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди.

До суду також поступила відповідь на відзив від позивача, де він зазначає що протиправність дій Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлена судом, моральна шкода підтверджена поясненнями та медичним документами, а причинний зв`язок підтверджений хронологією подій.

Від відповідача до суду надійшло заперечення, в якому він зазначає, що задоволення адміністративного позову про скасування рішення про відмову в перетині державного кордону України не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників такого органу та завданою моральною шкодою. Наявність виписки із медичної карти стаціонарного та повний діагноз, з яким позивач перебував у КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», не вказує на причинний зв`язок між захворюванням та нібито завданою позивачу моральною шкодою. Інших доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між захворюванням та завданою позивачу шкоду позивачем не надано.

Від позивача до суду також надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає, що факт незаконності відмови у перетині державного кордону від 21.05.2024 року встановлений судовим рішенням та не підлягає повторному доказуванню.

Щодо стану здоров`я та причинного зв`язку: 21.05.2024 року — незаконна відмова у перетині кордону, одразу після цього — сильний стрес, 24.05.2024 року — госпіталізація з підвищеним артеріальним тиском (гіпертонія). Такий короткий проміжок часу виключає випадковість та свідчить про прямий причинно-наслідковий зв`язок. Медичні документи підтверджують погіршення стану здоров`я саме після протиправних дій відповідача.

Внаслідок незаконної відмови у перетині державного кордону він також зазнав значних матеріальних втрат, а саме: витрати на квитки для виїзду за кордон (у тому числі до Швейцарії до родичів), які не були використані, витрати на зворотні квитки, витрати на транспорт. Загальна сума таких витрат становить близько 10 000 грн, які не були мені відшкодовані.

Хоча зазначені витрати є матеріальними, вони безпосередньо вплинули на мій психоемоційний стан, посилили стрес та відчуття несправедливості, що додатково підтверджує глибину моральних страждань.

Твердження відповідача про відсутність доказів є необґрунтованими, оскільки: протиправність дій встановлена судом, факт погіршення здоров`я підтверджений, причинно-наслідковий зв`язок випливає з обставин справи, негативні наслідки мають як психологічний, так і матеріальний характер.

Заявлена сума 15 000 грн є обґрунтованою з урахуванням: характеру порушення, стану здоров`я, пережитого стресу, додаткових фінансових втрат та відповідає принципам розумності та справедливості.

Сукупність наведених обставин свідчить про наявність усіх елементів відповідальності держави за завдану мені моральну шкоду.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні питання пов`язані з розглядом справи

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 06.02.2025 року матеріали цивільної справи передано за підсудністю до Личаківського районного суду м. Львова. Матеріали справи надійшли до суду 09.03.2026 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 березня 2026 року головуючим суддею у справі визначено суддю Жовніра Г.Б.

Із відповіді № 2462260 від 16 березня 2026 року з Єдиного демографічного реєстру отримано інформацію про реєстрацію місця проживання позивача.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 16 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі.

Заяв чи клопотань від учасників цієї справи, у тому числі й про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, у визначені чинним ЦПК України й судом строки та порядку до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач разом зі своєю дружиною – ОСОБА_2 виховує та утримує трьох малолітніх дітей.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Адміністрацією Центрального району Миколаївської міської ради - ОСОБА_1 є багатодітним батьком.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи, яка встановлена первинно за захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби встановлена 13.12.2023 року на строк до 01.12.2023 року, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 511436.

Судом встановлено, що 21.05.2024 року рішенням уповноваженої службової особи ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у перетинанні державного кордону України у пункті пропуску «Шегині»з підстав того, що вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМУ від 27.01.1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України".

Згідно рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі від № 400/4975/24 від 14 серпня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення посадових осіб Державної прикордонної служби України про відмову в перетинанні державного кордону визнано протиправним та скасовано.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що позивач, пред`явивши під час перетину державного кордону документи, які підтверджують, що він є чоловіком, на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років, мав право на перетин державного кордону України, що дало суду підстави для висновку про невідповідність оскаржуваного Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, прийнятого не на підставі та не у спосіб, що передбачений законодавством України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв`язку із чим таку відмову визнано судом протиправною.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак факт протиправності рішення відповідача про відмову позивачу у перетинанні державного кордону України повторного доказування у цій справі не потребує.

Як вбачається із виписки із медичної карти стаціонарного хворого №4368/745, позивач ОСОБА_1 перебував у КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» на лікуванні.

Згідно вимоги від 28.12.2025, позивач звертався до Державної прикордонної служби України в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо добровільного відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Згідно зі ст. 77, 78, 80 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимими та достатніми для встановлення обставин, які входять до предмета доказування. Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, визначені статтями 1173, 1174 ЦК України. Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Отже, для вирішення питання про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади або його посадової особи, підлягають встановленню такі обставини: протиправність рішення, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між протиправним рішенням і завданою шкодою. Вина органу державної влади або його посадової особи у такій категорії спорів не є обов`язковою умовою відповідальності.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також у порушенні нормальних життєвих зв`язків та інших негативних наслідках немайнового характеру.

За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, підлягає відшкодуванню. У випадках, передбачених законом, така шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала.

Суд враховує роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до яких під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. При визначенні розміру відшкодування суд має враховувати характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Суд бере до уваги, що протиправна відмова у перетинанні державного кордону України об`єктивно спричинила позивачу душевні страждання, хвилювання, розчарування та відчуття несправедливості.

Також суд враховує, що незаконне рішення відповідача позбавило позивача можливості реалізувати заплановану сімейну поїздку, призвело до необхідності звернення до суду для відновлення порушеного права, а судове оскарження тривало значний проміжок часу.

Разом з тим, заявлений позивачем розмір моральної шкоди у сумі 15 000 грн. суд вважає завищеним та таким, що не повною мірою відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження саме такого розміру моральної шкоди, зокрема доказів тривалого істотного погіршення стану здоров`я позивача, необхідності лікування у зв`язку з цією подією чи інших тяжких незворотних наслідків.

При цьому суд враховує, що рішення про відмову у перетинанні державного кордону мало разовий характер та не створювало для позивача постійної юридичної заборони на перетин державного кордону в майбутньому. Водночас сам факт незаконного позбавлення позивача можливості реалізувати право на виїзд за межі України у конкретний день, з урахуванням мети поїздки та сімейних обставин, свідчить про наявність моральних страждань, які підлягають грошовій компенсації.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із характеру порушеного права, обставин справи, стану здоров`я позивача, його статусу особи з інвалідністю, мети поїздки, тривалості судового захисту порушеного права, а також засад розумності, справедливості та співмірності.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що належним та достатнім розміром компенсації моральної шкоди є 5 000 грн. Такий розмір, на переконання суду, відповідає встановленим обставинам справи, є співмірним із характером порушення, не є надмірним та не призводить до безпідставного збагачення позивача.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України,-

у х в а л и в :

позов задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн (п`ять тисяч гривень).

В решті - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ), місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Дата складення та підписання судового рішення без його проголошення: 24 липня 2026 року.

Суддя: Григорій ЖОВНІР