Вирок від 08 липня 2026 р. у справі №369/13814/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/13814/24

Провадження № 1-кп/369/1023/26

В И Р О К

іменем України

09.07.26 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7 ,

законного представника

неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8 ,

захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

обвинуваченого ОСОБА_12 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024116490000140 від 04 серпня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці Вінницької області, громадянина України, який працює на посаді головного спеціаліста ІНФОРМАЦІЯ_2 , одружений, має вищу освіту, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 Кримінального кодексу України (далі – КК України),

встановив:

03 серпня 2024 року близько 15:20 год., ОСОБА_12 , перебуваючи по АДРЕСА_2 , більш точного часу та місця досудовим розслідуванням не встановлено, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, вступив у конфлікт із неповнолітнім ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який в цей час з іншими дітьми також знаходився по вищевказаній вулиці та почав нецензурно виловлюватись на адресу останнього.

Під час конфліктної ситуації, у ОСОБА_12 виник умисел на завдання неповнолітньому ОСОБА_7 ударів та вчинення інших насильницьких дій, з мотивів нечемної поведінки останнього на вулиці, на думку ОСОБА_12 .

Після чого, ОСОБА_12 , діючи з прямим умислом, посягаючи на найвищу соціальну цінність здоров`я людини, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в присутності іншої дитини, схопив ОСОБА_7 правою рукою за шию, так протримав декілька хвилин, після чого відпустив і одразу наніс йому один удар в область живота, чим завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень. Після чого, правою рукою знову взяв потерпілого за шию та продовжував завдавати останньому фізичного болю, який супроводжувався нецензурним висловленням, чим умисно вчинив інші насильницькі дії, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

У результаті протиправних дії ОСОБА_12 , неповнолітньому ОСОБА_7 умисно завдано удар та вчинено інші насильницькі дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Таким чином, ОСОБА_12 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 126 КК України, тобто умисне завдання удару та вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень потерпілому неповнолітньому ОСОБА_7 .

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_12 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченогоч.1 ст.126 КК України, не визнав та просив виправдати. При цьому зазначив, що працює керівником ІНФОРМАЦІЯ_4 . 03 серпня 2024 року він повернувся після похорону, припаркувався біля будинку АДРЕСА_3 . Дружина вийшла з авто в цей час повз неї проїжджав керманич на скутері, злякав її і обляпав водою. Він побачив, що водій скутера зупинився за три під`їзди і пішов до нього. Підійшовши побачив чотирьох підлітків і 2 скутери. Він попросив керманича скутера - потерпілого ОСОБА_7 підійти до нього, він сказав, що сталось і попросив вибачитися перед його дружиною, оскільки це буде чоловічний вчинок. Після чого отримав відповідь, що такого не було. Він взяв долонею його за шию, за затилок він був у шоломі і повернув до себе. Він зробив різкий випад і відкинув його руку. Після чого підійшла дружина і сказала навіщо він так зробив і чи має право він їздити на електроскутері. В подальшому вони з дружиною пішли. Під час розмови він не представлявся хто він і де працює. Наступного дня він побачив у фейсбуці (Facebook) публікацію про безкарність даного факту. Потім він зателефонував матері потерпілого, але йому сказали, що ніхто не буде з ним балакати. Потім у нього була зустріч з матір`ю потерпілого і вітчимом, де йому запропонували за закриття питання 3 000 $ (доларів) США. В подальшому був телефонний дзвінок матері потерпілого і йому пропонували 20 000 грн за вирішення питання, але він не погодився. Стверджував, що потерпілого він не бив, болю не завдавав.

Допитаний неповнолітній потерпілий ОСОБА_7 , пояснив суду, що того дня він їхав з ОСОБА_13 , заїхав у калюжу облив його дівчину, тоді до нього підійшов обвинувачений, запитав чи знаю, хто такий і почав душити без будь-яких пояснень, потім вдарив в живіт. Він говорив обвинуваченому, що йому 14 років. Конфлікт з обвинуваченим тривав близько 5 хв. ОСОБА_14 в той час не було, вона відійшла. Після чого підійшла жінка обвинуваченого і забрала його. Зазначив, що удар був нанесений після того, як обвинувачений відвів його до автомобілів і стоячи навпроти нього утримував за шию, плече, ремінь шолому, вимагав вибачитись і після чого відпустив, а потім наніс правою рукою в область живота один удар, від якого він скрутився від сильного болю і впав на машину, при цьому не міг дихати. Після події у нього боліла голова і живіт. Вказав, що удар був уже після того, як знімали відео. Крім того, вказав на тривале лікування та отримання медичної допомоги у вигляді крапельниць і таблеток.

Неповнолітній свідок ОСОБА_15 повідомив суду, що конфлікт тривав близько 5 хв. Він був з ОСОБА_16 , ОСОБА_17 і потерпілим. ОСОБА_14 пішла в магазин. Обвинувачений удар наніс рукою в область живота потерпілого, коли обвинувачений відвів потерпілого від компанії «приобіймаючи». Після удару потерпілий впав на капот обперся, потім піднявся і обвинувачений взяв його за горло. При цьому, тримав однією рукою за шию і говорив вибачатися, але йому невідомо за що. Потім приїхали 2 друга і поїхали кататися на мопедах в поле, їх було 6 осіб, тілесних ушкоджень ніхто не отримував. Коли вони гуляли , то потерпілий говорив, що у нього болів живіт. Свідок наполягав, що удар був завданий саме за таким механізмом, зауважив, що потерпілий повідомив помилкову версію подій.

Допитаний неповнолітній свідок ОСОБА_18 повідомив суду, що вони з друзями серед яких потерпілий катались, це був день, погода хмарна, до них підійшов дорослий чоловік, бо потерпілий його облив водою. Він взяв потерпілого ОСОБА_19 за шию, за руку і удар був нанесений однією рукою в область живота, коли обвинувачений тримав потерпілого іншою рукою за шолом, стоячи навпроти нього, але не наполягає на такій версії подій, бо «чесно, не пам`ятає». ОСОБА_20 знімав подію на телефон. Після події у потерпілого стан був нормальний, вони поїхали кататись. Потім потерпілий лікувався та щось було з животом.

Свідок сторони захисту ОСОБА_21 повідомила суду, що бачила конфлікт з вікна і як потерпілого тримав за шию обвинувачений, після чого його забрала дружина. На додаткові запитання відповіла ствердно, що удар не наносився, від удару потерпілий не згинався. При цьому повідомила , що конфлікт тривав 10-15 хв, протягом усього часу вона не спостерігала за конфліктом, відходила від вікна, конфлікт спочатку не бачила.

У судових дебатах прокурор просив визнати обвинуваченого ОСОБА_12 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України та призначити покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), що становить 850 гривень.

Представник потерпілого ОСОБА_8 у судових дебатах просив визнати обвинуваченого ОСОБА_12 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та призначити справедливе покарання, цивільний позов задовольнити.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_12 – ОСОБА_11 просив визнати його підзахисного невинуватим та виправдати, у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. При цьому, зазначив, що вважає кваліфікацію злочину помилковою, а вину ОСОБА_12 у його вчиненні повністю недоведеною. При цьому, захисник вказав, що постанова про призначення судово медичної експертизи від 05.08.2024 не містить відомостей про надання експерту оригіналу медичної карти стаціонарного хворого, однак у висновку експерта №53 від 06.08.2024 здійснено посилання на вказані документи. Крім того, в зазначеному висновку також вказані неправдиві відомості про час утримання за шию потерпілого обвинуваченим (близько 15 хв), хоча фактично це спростовується допитами свідків і відеозаписом конфлікту.

Постановою про призначення судово-медичної експертизи від 05.08.2024 для проведення експертизи направлено лише ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та постанову про призначення судово-медичної експертизи.

Водночас, у висновку експерта зазначено, що останньому надано оригінал медичної карти стаціонарного хворого №7360/2140 КНП КОР « ІНФОРМАЦІЯ_5 », яка фактично вилучена тільки 06.08.2024. а сама експертизу проведено з 05.08.2024 по 06.08.2024 року. У зв`язку з цим, сторона захисту просила визнати висновок експерта №53 від 06.08.2024 недопустимим доказом.

На думку сторони захисту, постанова про тимчасовий доступ до речей і документів від 05.08.2024 є незаконною, оскільки вказана постанова містить помилку і як вбачається з тексту протоколу тимчасового доступу і опису до нього, вилучено картку № НОМЕР_1 , що вказує на очевидну недопустимість цього доказу.

Крім того, протокол тимчасового доступу до речей і документів від 06.08.2024 містить відомості про кількість сторінок вилученої медичної документації, що складає 12 аркушів. Водночас, до матеріалів долучено картку №7360/2140, яка не є оригіналом і відсканована через додаток на телефон CamScanner. Зазначений документ викликає сумнів своєї автентичності через відсутність в матеріалах оригіналу для порівняння та додаткові аркуші, тому є недопустимим доказом.

Вважає, що огляд мобільного телефону неповнолітнього ОСОБА_15 від 07.08.2024 є недопустимим та неналежним доказом, оскільки він фактично не містить інформації. що може бути сприйнята як доказ у кримінальному провадженні. При його дослідженні слідчим встановлено, що на ньому міститься чотири відеофайли за 03.08.2024, один з яких тривалістю 0.45 с. Дані цього файлу не зазначені, відео не переглянуто, не виключена та не підтверджена належність цих відеозаписів до події.

Стверджує, що проведення огляду є неналежним доказом, оскільки проведено неповно, через те, що фактично не досліджено час створення вказаного відеозапису і технічний пристрій, на якому він був зроблений. Що в сукупності із показами обвинуваченого, мета даними файлу вказує на його сфабрикованість і недопустимість.

Також, в ході огляду телефону нічого не вилучалось та в протоколі про це нічого не зазначалось. Однак, у матеріалах міститься диск, на якому міститься відеозапис, процесуальна належність отримання якого не встановлена із наявних матеріалів досудового розслідування.

Протоколом, перегляду вказаного відеозапису від 07.08.2024 встановлено ряд обставин, які спростовують автентичність походження вказаного відеозапису з мобільного телефону ОСОБА_22 . Так, дізнавачем не зазначено назву файлу, не здійснено перевірку його метаданих і відповідно не відображено їх у протоколі. Зроблено ряд хибних висновків про дату, час, дійових осіб і факту нанесення тілесних ушкоджень, оскільки вказаний відеофайл таких відомостей не містить. Назва файлу та час його створення вказують на те, що ОСОБА_22 вказаний відеозапис був надісланий на меседжер WhatsApp іншою особою, що спростовує не тільки надані покази, а і протоколи слідчого експерименту за його участі та за участі потерпілого.

Також, на думку сторони захисту, досліджений відеофайл спростовує покази неповнолітніх свідків і потерпілого, які начебто бачили удар обвинуваченим потерпілого і як той у наслідок удару впав, спершись на автомобіль, що стояв позаду нього.

Всі свідки вказують на те, що відеозапис розпочато після нанесення удару, однак на відеозаписі в гарній якості видно, що потерпілий стоїть в сухій і чистій куртці поруч з двома мокрими автомобілями, які перебувають в стані «після дощу». При цьому жоден свідок не вказав, що учасники змінювали своє місцезнаходження чи положення відносно місця подій.

Окрім того, під час допиту ОСОБА_15 , останній повідомив, що здійснював відеофіксацію і користується мобільним телефоном «ОРРО 12», а огляд проведено з телефоном «Xiaomi Redmi», що також вказує на неналежність здобуття відеозапису та його походженні

Вважає, що слідчий експеримент за участі неповнолітнього ОСОБА_15 від 08.08.2024 також є недопустимим доказом, оскільки фактично суперечить допиту його в якості свідка в частині перебігу подій механізму нанесення тілесних ушкоджень та здійснення ним відеофіксації, не вказує місцезнаходжень свідків і учасників конфлікту відносно один одного та ракурсу з якого вказаний свідок міг бачити удар.

Загалом, протоколи проведення слідчих експериментів від 08.08.2024 року із ОСОБА_15 , та від 05.08.2024 за участі ОСОБА_7 є недопустимим та неналежним доказом оскільки вони проведені формально на території відділення № НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 без урахування особливостей місцевості двору за адресою місця події, не враховано наявність автомобілів на парковці в місці конфлікту, а також учасники не розташовувались в тій послідовності та тих місцях, де стояли в момент конфлікту, оглядовість місць їх розташування не перевірялась, що позбавляє можливості визначити, чи могли вони бачити нанесений удар. Крім того, в якості законного представника неповнолітнього ОСОБА_7 була залучена ОСОБА_23 , що суперечить винесеній 04.08.2024 постанові про залучення законного представника потерпілого ОСОБА_8 .

Крім того, захисник стверджував, що стороною обвинувачення свідомо не допитано неповнолітнього свідка ОСОБА_24 , яка могла повідомити правдиву версію подій, без нанесення удару потерпілому. Вказана неповнота проведення досудового розслідування не була усунута під час судового розгляду, а клопотання підозрюваного під час допиту про залучення йому захисника залишилось проігнорованим, що в сукупності свідчить про істотне порушення вимог Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК) України порушення права на захист та всебічне повне і неупереджене досудове розслідування щодо нього.

Всі свідки повідомили, що після його вони поїхали кататись на мопедах по бездоріжжю і повернулись додому близько 21:30 цього ж дня. Звернення до швидкої відбулось о 23:59 цього ж дня. Потерпілий міг отримати тілесні ушкодження від неконтрольованих перегонів, у тому числі удару об кермо черевною порожнино, або від падіння на мотокросі. На спростування цієї версії стороною обвинувачення не надано жодного доказу.

На відеозаписах з камер зовнішнього спостереження, наданих стороною захисту, видно, що о 14:34 обвинувачений розвантажує автомобіль із дружиною, о 14:35 відходить від автомобіля до компанії дітей, після того як потерпілий оббризкав його дружину з калюжі проїжджаючи на мопеді з ОСОБА_13 , a o 14:39 повертається до автомобіля з дружиною і продовжує його розвантаження. Тривалість конфлікту 4 хвилини за відеозаписом.

Відеозапис конфлікту, який надано стороною обвинувачення триває одну хвилину і відбувається позаду від обвинуваченого.

Виходячи з показів свідків, а також враховуючи відстань, яку необхідно було подолати, вбачається малоймовірним нанесения удару у короткий проміжок часу між підходом до потерпілого. відведенням його в сторону, початком відеозйомки, кінцем відеозйомки та початком конфлікту.

Вказаний не зафільмований час (три хвилини) зайняв у обвинуваченого на підхід до компанії дітей, відведення одного в сторону (одна хвилина), пояснення своєї позиції, подолання словесного спротиву і нецензурної лексики, шляхом утримання за шию, ремінець шолому і плече (одна зафільмована хвилина) та повернення до власного автомобіля (третя остання хвилина).

Наявні у матеріалах провадження докази не доводять нанесення удару, а відсутність у обвинувальному акті кваліфікуючої ознаки «завдали фізичного болю» та не підтвердження такого експертним шляхом позбавляє суд можливості визнати ОСОБА_12 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України.

Передумовою повідомлення ОСОБА_12 про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, стала поведінка представника потерпілого, який здійснив розповсюдження неправдивої інформації про цю подію через ТГ канали, зокрема про статус місцевого депутата у обвинуваченого, після чого, ІНФОРМАЦІЯ_7 поставив цю справу на контроль.

У зв`язку з наведеним захисник просив визнати невинуватим ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України та його виправдати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Обвинувачений ОСОБА_12 у судових дебатах та під час проголошення останнього слова просив визнати його невинуватим та виправдати у пред`явленому обвинуваченні.

Незважаючи на процесуальну позицію обвинуваченого ОСОБА_12 щодо невизнання своєї провини у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, його вина підтверджується наступними безпосередньо дослідженими судом процесуальними джерелами доказів, а саме, даними, що містяться у:

- витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12024116490000140 від 04 серпня 2024 року за ч. 1 ст.115 КК України, згідно з яким до ВП №5 Бучанського РУП ГУНП в Київській області надійшла заява від ОСОБА_23 про те, що за адресою АДРЕСА_3 , невстановлена особа спричинила тілесні ушкодження сину заявниці ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.п. 106 т.1);

- рапорті старшого інспектора чергового ВП № 5 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області від 04.08.2024 року, згідно з яким близько 16:00 год. на вулиці невідомий чоловік вдарив сина ОСОБА_25 , 14 років, ШМД викликали, в дитини болить живіт, бив в груди, є відеофіксація (а.п. 110 т.1);

- протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 04.08.2024 року, заявник ОСОБА_23 , з наступним викладом обставин 03.08.2024 року приблизно о 16:30 год. її дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знаходячись за адресою АДРЕСА_3 , отримав тілесні ушкодження, а саме забій стінки живота (а.п. 111 т.1);

- постанові про залучення законного представника потерпілого від 04.08.2024 року, згідно з якою до кримінального провадження залучено вітчима неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8 (а.п. 112 т.1);

- виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №7360 від 05.08.2024 року, згідно з якою повний діагноз: забій передньої черевної стінки, за час госпіталізації даних за гостру хірургічну паталогію органів черевної порожнини не виявлено (а.п. 113-114 т.1);

- висновку судово-медичного експерта №53 від 06.08.2024 року, згідно з яким при судово-медичному огляді 05.08.2024 у гр. ОСОБА_7 тілесних ушкоджень не виявлено. Згідно наданій медичній документації гр. ОСОБА_7 встановлено діагноз «Забій стінки живота». Зазначений діагноз в наданій медичній документації не підтверджується об`єктивними даними (відсутній опис ушкоджень м`яких тканин), тому не може враховуватись при складані даних підсумків згідно п.4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 від 17.01.1995 МОЗ України (а.п. 117-118 т.1);

- постанові про внесення змін до правової кваліфікації від 08.08.2024 року, згіднно з якою внесено зміни до правової кваліфікації кримінального провадження з ч.1 ст. 125 на ч. 1 ст. 126 КК України (а.п. 119-120 т.1);

- протоколі проведення слідчого експерименту з потерпілим від 05.08.2024 року за участю потерпілого ОСОБА_7 , його законного представника, статиста, згідно з яким потерпілому ОСОБА_7 запропоновано пояснити обставини при яких ОСОБА_12 спричинив йому тілесні ушкодження на що той надав свою згоду та пояснив, що при 03.08.2024 року близько 15:20 год. перебував за адресою: АДРЕСА_2 , де в цей час до нього зі спини підійшов ОСОБА_12 та схопивши рукою за плече – розвернув обличчям до себе, після чого схопив своєю рукою за шию. Після чого, ОСОБА_12 знову взяв потерпілого ОСОБА_7 своєю правою рукою за шию, з доданою фототаблицею до нього (а.п. 121-123, 124-129 т.1);

- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.08.2024 року за участю потерпілого ОСОБА_7 , згідно з яким потерпілий впізнає особу на фотознімку під номером 3 (а.п. 130—132 т.1);

- висновку судово-медичного експерта №182/Д від 06.08.2024 року, згідно з яким на ділянках тіла, вказаних ОСОБА_7 під час слідчого експерименту 05.08.2024, тілесних ушкоджень не виявлено (а.п. 135 т.1);

- протоколі тимчасового доступу до речей і документів від 06.08.2024 року, а саме до медичної книжки стаціонарного хворого №7360/2140, з описом речей і документів та доданою копією медичної книжки, з додатками (а.п. 139-141, 142, 143-158 т.1);

- заява ОСОБА_26 , ОСОБА_15 від 05.08.2024 року про дозвіл на огляд мобільного телефону «Redmi», де міститься відеозапис події, яка сталася 03.08.2024 року (а.п. 159 т.1);

- протокол огляду предмету від 07.08.2024 року, а саме мобільного телефону «Xiaomi Redmi» (а.п. 160-162 т.1);

- лазерний диск об`ємом пам`яті 4,7 GB, диск сірого кольору на якому міститься відеозапис з подіями, які мали місце 03.08.2024 року за адресою: АДРЕСА_2 (а.п. 163 т.1);

- постанова про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 07.08.2024 року, а саме диск DVD-R марки «Verbatim», сірого кольору з відеоматеріалом (а.п. 174-175 т.1);

- протокол перегляду відеозапису від 07.08.2024 року, який міститься на DVD-R марки «Verbatim», сірого кольору (а.п. 164-166 т.1);

- протоколі проведення слідчого експерименту від 08.08.2024 року за участі свідка ОСОБА_26 , його законного представника ОСОБА_26 , згідно з яким 03.08.2024 року близько 15:30 год. за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_12 підійшов до ОСОБА_7 та схопив рукою за шию, через деякий час , ОСОБА_12 відвів ОСОБА_7 в сторону та наніс один удар рукою в область живота потерпілому, після чого потерпілий обперся на припаркований поруч автомобіль. Після чого, ОСОБА_12 знову підійшов до ОСОБА_7 та схопив останнього за шию своєю рукою, після чого свідок продемонстрував спосіб спричинення тілесних ушкоджень, з фототабицею (а.п. 167-169, 170-173 т.1);

- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.08.2024 року за участі свідка ОСОБА_21 , який на фото № 1 впізнав ОСОБА_12 (а.п. 176-178 т.1);

- повідомленні про підозру ОСОБА_12 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 126 КК України від 13.08.2024 року (а.п. 188-190 т.1);

- флеш накопичувач з відеозаписом з камер спостереження комунального підприємства, наданий стороною захисту (а.п. 104 т. 2).

Надані стороною обвинувачення вищезазначені докази безпосередньо досліджені судом є належними, допустимими, достовірними та достатніми з огляду на положення чинного Кримінального процесуального кодексу України.

Вказані докази, які були безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, в силу статей 85, 86 КПК України, суд вважає належними та допустимими, достовірними та достатніми, такими, що взаємодоповнюють один одного, достовірно та поза розумним сумнівом, як того вимагають норми КПК України, підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення та в спричиненні шкоди потерпілому, як майнового, так і морального характеру.

Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, відповідають фактичним обставинам справи, а тому не викликають у суду сумнівів щодо правильності розуміння ним обставин вчиненого, добровільності та істинності його позиції.

Вирішуючи питання доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед інших обставин, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Стаття 92 КПК України покладає обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Згідно зі статтею 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна правова конструкція закріплена й у ч. 4 ст. 17 КПК України. Зі змісту ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України вбачається, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (п. 45) випливає, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Верховний Суд, ухвалюючи свої постанови, неодноразово роз`яснював, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) «поза розумним сумнівом».

Дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 12 червня 2018 р. у справі № 712/13361/15).

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к).

Відповідно до ст. 126 КК України (побої і мордування) умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

З огляду на те, що в диспозиції ч. 1 ст. 126 КК не передбачено наслідків у вигляді тілесних ушкоджень, для інкримінування цього кримінального правопорушення значення має саме доведеність факту завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується завданням удару, побоїв або вчиненням інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Під ударом слід розуміти одноразовий вплив тупим предметом на тіло людини, що заподіяв фізичний біль.

Під іншими насильницькими діями слід розуміти фізичний вплив на людину (крім ударів та побоїв), що спричинив болісні відчуття (стискування частин тіла, виривання волосся тощо).

Суд звертає увагу, що передбачене у ст. 126 КК України кримінальне правопорушення не спричиняє порушення анатомічної цілості тканин або нормального функціонування тканин чи органів тіла людини. За цією ознакою він відрізняється від тілесного ушкодження. Водночас він повинен обов`язково викликати фізичний біль Факти завдання ударів, побоїв або інших болісних насильницьких дій визначаються судом, а не експертизою.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності, взаємозв`язку, вважає, що у цьому провадженні існує сукупність допустимих та належних доказів, на підставі яких можна зробити переконливий висновок щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_12 в інкримінованому їй діянні.

Попри те, що обвинувачений ОСОБА_12 не визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, вказуючи на те, що не бив потерпілого, його вина підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами в їх сукупності.

Так, обвинувачений ОСОБА_12 , хоча й заперечував свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, проте вказував, що того дня дійсно мав місце конфлікт із потерпілим ОСОБА_7 , він взяв долонею його за шию, за затилок він був у шоломі і повернув до себе, проте він потерпілого не бив.

Звідси, суд розцінює показання обвинуваченого ОСОБА_12 як спосіб реалізації права на захист. Водночас його твердження про відсутність будь-яких насильницьких дій суперечить власному визнанню того, що він без дозволу взяв неповнолітнього рукою за шию і потилицю та фізично повернув його до себе.

Суд зауважує, що сам факт мотиву — бажання домогтися вибачень за поведінку потерпілого — не надавав обвинуваченому права застосовувати фізичну силу до неповнолітнього.

Крім того, свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_18 підтвердили показання потерпілого ОСОБА_7 , про те, що вони з друзями серед яких потерпілий катались і до них підійшов дорослий чоловік, бо потерпілий його облив водою. Він взяв потерпілого ОСОБА_19 за шию, за руку і наніс удар однією рукою в область живота, коли обвинувачений тримав потерпілого іншою рукою за шолом, стоячи навпроти нього. ОСОБА_20 знімав подію на телефон. Після події у потерпілого стан був нормальний, вони поїхали кататись. Потім потерпілий лікувався та щось було з животом.

Показання потерпілого та вищезгаданих свідків у ході кримінального провадження є послідовні та повністю узгоджуються між собою.

Таким чином, судом встановлено факт вчинення ОСОБА_12 інших насильницьких дій, те що обвинувачений брав потерпілого за шию, що підтверджується показаннями обвинуваченого, потерпілого, свідків та узгоджується з відеозаписом з мобільного телефону.

Суд бере до уваги, що потерпілий ОСОБА_7 є неповнолітнім, подія мала конфліктний та стресовий характер, а його допит у суді відбувся через значний проміжок часу після події. Тому окремі неточності щодо положення рук, послідовності рухів і положення тіла після удару не є незвичайними та самі по собі не свідчать про неправдивість показань.

У основній частині показання потерпілого є послідовними: обвинувачений умисно застосовував до нього фізичну силу, утримував за шию і шолом та завдав удару в ділянку живота.

Суд встановив, що показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_18 відрізняються від показань потерпілого щодо того, якою саме рукою було завдано удару та яким було взаємне положення учасників.

Разом з тим, ці розбіжності стосуються другорядних деталей механізму події, а не її суті. Показання свідків є послідовними, не змінювалися щодо основних обставин: фізичного утримання потерпілого обвинуваченим, завдання одного удару в живіт та реакції потерпілого після удару. Ці показання також узгоджуються із даними отриманими в ході слідчих експериментів за участі потерпілого і свідка.

Суд зауважує, що певні неузгодженості в показаннях потерпілого та свідків щодо механізму завдання удару й вчинення інших насильницьких дій зумовлені неповнолітнім віком зазначених осіб на момент вчинення кримінального правопорушення (зокрема, досягненням ними 14-річного віку), а також тривалим часом, який минув з моменту події (близько двох років). Вказані обставини є об`єктивними, не спростовують достовірності цих доказів у цілому та не впливають на їх допустимість, у зв`язку з чим твердження сторони захисту є безпідставними.

Суд частково враховує показання свідка сторони захисту ОСОБА_21 в тій частині, в якій вони підтверджують факт застосування обвинуваченим фізичної сили до шиї потерпілого. Водночас показання цього свідка не спростовують факту удару, оскільки вона визнала, що: не бачила початку конфлікту; не спостерігала за подією безперервно; періодично відходила від вікна; оцінювала тривалість конфлікту як 10–15 хвилин, тоді як відеозаписи зовнішнього спостереження вказують на значно коротший проміжок часу.

За таких обставин, суд вказує, що твердження свідка ОСОБА_21 про те, що вона не бачила удару, не є тотожним достовірному встановленню того, що удару не було.

Крім того, суд звертає увагу, що відеозапис з мобільного телефону відображає лише частину події, яка мала місце 03.08.2024 року. Відсутність на ньому моменту удару не доводить, що удару не було, оскільки з показань потерпілого та свідків убачається, що відеофіксація охоплювала не весь конфлікт. Водночас вказаний відеозапис підтверджує: присутність обвинуваченого і потерпілого на місці події; безпосередній конфлікт між ними;

перебування обвинуваченого на близькій відстані від потерпілого; застосування до потерпілого фізичного утримання; словесний тиск на потерпілого.

Посилання сторони захисту в своїх поясненнях на сухий одяг потерпілого ОСОБА_7 , стан автомобілів після дощу, розташування учасників та відсутність видимої реакції потерпілого на фрагменті запису не спростовують насильницьких дій, які могли відбутися до початку або поза полем зйомки.

Посилання сторони захисту на недопустимість протоколу огляду мобільного телефону, оскільки не зазначено повної назви відеофайлу, не досліджено всі метадані, не встановлено первинний пристрій запису, оглянуто телефон іншої моделі, ніж та, про яку свідок повідомляв у суді, не описано належним чином перенесення файлу на оптичний диск є безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Суд наголошує, що недотримання окремих формальних вимог до опису електронного файлу не означає автоматичної недопустимості доказу, оскільки не кожне порушення процесуального закону є достатньою підставою для визнання доказу недопустимим. Для застосування положень статті 87 КПК України необхідно встановити не просто процесуальний недолік, а істотне порушення фундаментального права або свободи людини та причинний зв`язок між таким порушенням і отриманням доказу.

Звідси, суд не знаходить підстав для визнання мобільного відеозапису очевидно недопустимим, при цьому оцінює його лише у взаємозв`язку з іншими доказами.

З-поміж іншого суд звертає увагу, що не дає оцінку висновкам судово-медичної експертизи з точки зору їх допустимості, оскільки висновок експерта не є визначальним доказом складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України. Обов`язковою ознакою цього правопорушення є відсутність тілесних ушкоджень, а факт фізичного болю може встановлюватися всією сукупністю доказів, зокрема показаннями потерпілого, свідків, характером і способом застосованого насильства.

Аналогічно твердження сторони захисту про те, що процесуальний документ містить неточність або неправильне найменування, не може саме по собі свідчити про незаконність тимчасового доступу.

Наявність копії відсканованої за допомогою мобільного застосунку медичної книжки, є підставою для перевірки її відповідності оригіналу та оцінки достовірності, але за відсутності ознак зміни змісту не є автоматичною підставою для виключення документа з сукупності доказів.

Суд зауважує, що сторона захисту обґрунтовано звернула увагу, що слідчі експерименти за участю потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_15 проводилися не на місці події, а на території підрозділу поліції, без повного відтворення розташування автомобілів, учасників та умов оглядовості.

Водночас відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства формальність відтворення обстановки не спростовує показань, які потерпілий і свідки надали безпосередньо в судовому засіданні та які були перевірені судом в ході їх прямого і перехресного допиту.

Показання обвинуваченого ОСОБА_12 про те, що потерпілий ОСОБА_7 і свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_18 його обмовляють, бо хочуть заробити гроші, суд вважає надуманими, оскільки між обвинуваченим та потерпілим не було конфліктів, відсутні неприязні стосунки, а отже підстав сумніватися у правдивості показів потерпілого з метою обмовити обвинуваченого, у суду немає.

Відомості про можливі вимоги грошей після події самі по собі не спростовують факту застосування насильства. Доказів того, що потерпілий та свідки до події або безпосередньо після неї узгодили неправдиву версію з метою незаконного збагачення, суду не надано.

Також, суд вважає надуманими показання обвинуваченого про те, що він потерпілого не бив, оскільки таке твердження обвинуваченого не підтверджено належними та допустимими доказами у судовому засіданні.

Доводи ОСОБА_12 про непричетність до інкримінованого кримінального правопорушення, зокрема щодо того, що він не наносив удару в ділянку живота суд розцінює як спосіб захисту від обвинувачення з метою уникнення покарання та відшкодування шкоди потерпілому, оскільки ці його доводи спростовуються сукупністю вищезазначених доказів.

Аналізуючи наведені показання обвинуваченого з показаннями, наведеними вище потерпілого та свідків, суд дійшов переконання, що вони не суперечать, а навпаки фактично підтверджують те, що 03.08.2024 року близько 15:20 год. між обвинуваченим та потерпілим був конфлікт.

Сам обвинувачений ОСОБА_12 у судовому засіданні також підтвердив наявність між ним та потерпілими ОСОБА_7 конфлікту 03.08.2024 року, у зв`язку з тим, що потерпілий облив його і дружину водою.

Умисне захоплення неповнолітнього за шию, потилицю та ремінь шолома, утримання в такому положенні всупереч його волі, обмеження рухів і фізичне примушування повернутися до обвинуваченого за своїм характером є насильницькими діями.

Фізичний біль є суб`єктивним фізіологічним відчуттям, яке не обов`язково залишає видимі сліди або потребує експертного підтвердження. Він може бути встановлений із характеру насильства, показань потерпілого, реакції потерпілого та показань очевидців.

Суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом. ОСОБА_12 усвідомлював, що застосовує фізичну силу до неповнолітнього, і бажав учинити такі дії з метою змусити потерпілого вислухати його та вибачитися.

Відсутність наміру спричинити тілесні ушкодження не виключає умислу на вчинення насильницьких дій.

Поведінка потерпілого до конфлікту, навіть якщо вона була необережною, нечемною або порушувала правила дорожнього руху, не створювала для обвинуваченого права самостійно застосовувати фізичний примус.

Тому суд не погоджується з твердженнями сторони захисту про те, що ОСОБА_12 не мав умислу на завдання інших насильницьких дій, які завдавати фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, а саме взяв потерпілого за шию, оскільки обстановка та хід подій, свідчать про те, що дії обвинуваченого були умисними, направленими саме на заподіяння потерпілому фізичного болю та відповідають ознакам кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.126 КК України.

Крім того, факт завдання ОСОБА_12 потерпілому ОСОБА_7 умисного удару підтверджені в судовому засіданні наведеними вище доказами, які узгоджуються між собою і сумнівів у суду не викликають. А тому судом визнається, що внаслідок фізичного впливу з боку обвинуваченого, шляхом удару в область живота та тримання за шию, потерпілий відчув фізичний біль.

Суд також не погоджується з доводами захисника про те, що недоведеним залишається відчуття фізичного болю потерпілим, а тому на думку захисника орган досудового розслідування в матеріалах кримінального провадження взагалі не відобразив подій які вказують на механізм завдання умисного удару та інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень потерпілому.

Такі висновки захисника суд вважає необґрунтованими, оскільки передбачене ч. 1 ст. 126 КК України кримінальне правопорушення не спричиняє порушення анатомічної цілості тканин або нормального функціонування тканин чи органів тіла людини. За цією ознакою він відрізняється від тілесного ушкодження. Водночас він повинен обов`язково викликати фізичний біль. Отже цілком природно відчуття фізичного болю від удару.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вищевказані докази зібрані по кримінальному провадженні є належними, допустимими та достовірними, взаємоузгоджуються між собою, які доповнюють одні одних та відповідають дійсним фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення, встановленим у судовому засіданні та повністю підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_12 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, яка є доведеною.

Суд критично оцінює посилання захисника на ту обставину, що судом неповно досліджено усі обставини кримінального провадження, зокрема, не допитано як свідка ОСОБА_24 , оскільки жодна з сторін це клопотання до суду не заявляла, відповідно воно судом не вирішувалось.

Крім того, з показань свідків і потерпілого вбачається, що ОСОБА_27 під час вчинення кримінального правопорушення на місці події не було.

Також, не заслуговують на увагу посилання захисника про те, що із заявою до праовоохоронних органів потерпілий звернувся, того ж дня о 23:59 год., що не виключає отримання потерпілим тілесних ушкоджень за інших обставин. Так, дійсно сторона захисту вказала, що після конфлікту потерпілий разом із друзями продовжив кататися на мопеді, а звернення по медичну допомогу відбулося пізно ввечері, тому проблеми зі здоров`ям могли виникнути внаслідок падіння або удару об кермо.

У вказаному контексті суд визнає, що за відсутності безперервного спостереження за потерпілим неможливо поза розумним сумнівом пов`язати всі подальші скарги, госпіталізацію або лікування виключно з діями ОСОБА_12 .

Разом з тим, суд наголошує, що ОСОБА_12 обвинувачується не у спричиненні тілесного ушкодження або розладу здоров`я, а в умисному завданні удару та вчиненні інших насильницьких дій, які безпосередньо завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Отже, альтернативна можливість виникнення подальших медичних скарг не спростовує факту болю, який потерпілий відчував безпосередньо під час утримання за шию та завдання удару.

У зв`язку з цим, суд не включає до доведених наслідків тривале лікування, розлад здоров`я чи необхідність крапельниць, оскільки причиновий зв`язок цих обставин із діями обвинуваченого не доведений із необхідним рівнем переконливості.

Твердження захисника про те, що законний представник неповнолітнього ОСОБА_8 не є уповноваженою особою (законним представником) потерпілого ОСОБА_7 , на думку суду є безпідставним, оскільки положення ч. 2 ст. 44 КПК України регламентують залучення інших повнолітніх членів сім`ї, як законного представника неповнолітнього.

Враховуючи наведе вище, суд дійшов висновку, що ОСОБА_12 своїми умисними діями, що виразилися в умисному завданні удару та вчиненні інших насильницьких дій потерпілому ОСОБА_7 , які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст.126 КК України.

Підстав вважати, що досудове розслідування було проведено неповно чи має місце порушення права на захист обвинуваченого, у суду немає.

Поряд з цим, немає підстав вважати, що суд вийшов за межі обвинувачення, передбачені ст. 337 КПК України, з огляду на посилання сторони захисту про відсутність в обвинувальному акті кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення – завдання фізичного болю. Так, з формулювання обвинувачення чітко видно, що ОСОБА_12 обвинувачувався в умисному завданні удару та вчиненні інших насильницьких дій, які завдали потерпілому фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень. При цьому, в судовому засіданні встановлено що обвинувачений розумів зміст пред`явленого обвинувачення та здійснював захист саме від нього.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для ухвалення виправдувального вироку, як того просила сторона захисту під час судового розгляду.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_12 , суд у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно з ст. 12 КК України є кримінальним проступком, відсутність пом`якшуючих обставин та наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини, дані про особу винуватого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався; позитивно характеризується за місцем проживання і роботи; не перебуває на диспансерних обліках у лікарів психіатра та нарколога.

У зв`язку з чим, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне, призначити обвинуваченому за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України стосовно неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7 , суд призначає обвинуваченому, покарання в межах санкції цієї статті у виді штрафу у максимальному розмірі.

Саме таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Згідно з положенням п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити цивільний позов.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і відшкодування моральну (немайнову) шкоду.

19 травня 2026 року через канцелярію суду у ході судового розгляду з цивільним позовом до обвинуваченого ОСОБА_12 звернулася мати потерпілого ОСОБА_7 - ОСОБА_23 та просила стягнути з обвинуваченого ОСОБА_12 на користь неповнолітнього ОСОБА_7 моральну шкоду у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

У обґрунтування цивільного позову ОСОБА_23 , яка є матір`ю неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7 зазначила, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого неповнолітньому було завдано фізичного болю, моральних страждань та психологічних переживань.

Згідно з медичною документацією, наявною в матеріалах кримінального провадження, дитина отримала забій м`яких тканин в області живота.

Після вчинення насильницьких дій дитина перебувала декілька днів у лікарні, проходила додаткові медичні обстеження, зокрема УЗД у медичному центрі « ІНФОРМАЦІЯ_8 ».

Після удушення у дитини спостерігалось значне почервоніння очей, що викликало занепокоєння щодо можливих наслідків

У зв`язку з вказаними обставинами неповнолітній пережив страх, нервове напруження, емоційний дискомфорт та психологічні страждання. Також значних моральних переживань зазнала його мати у зв`язку зі станом здоров`я дитини, необхідністю лікування та проходження медичних обстежень.

Судом встановлено, що цивільний позов подано в ході судового розгляду, а не до початку судового розгляду, що суперечить вимогам чинного КПК України та відповідно є підставою для залишення його без розгляду.

Більше того, як вбачається в ході судового розгляду законним представником потерпілого відповідно до постанови є ОСОБА_8 , разом з тим з цивільним позовом до суду звернулась мати потерпілого - ОСОБА_23 , яка не є учасником кримінального провадження, оскільки не залучалась до розгляду кримінального провадження.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_23 не є учасником кримінального провадження відповідно не може бути суб`єктом звернення з цивільним позовом у кримінальному провадження, суд позбавлений можливості розглянути вказаний цивільний, з огляду на положення глави 9 КПК України.

При цьому, суд роз`яснює, що відповідно до положень ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Заходи забезпечення кримінального провадження в ході досудового розслідування не застосовувались, у тому числі запобіжний захід не обирався.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 100, 128, 368, 370, 374, 376, 395 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України та призначити покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), що становить 850 гривень.

Цивільний позов ОСОБА_23 в інтересах потерпілого ОСОБА_7 до обвинуваченого ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди у сумі кримінальному провадженні у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень, залишити без розгляду.

Речові докази: оптичні диски та інші електронні носії з відеозаписами, які зберігаються в матеріалах кримінального провадження, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Києво- Святошинський районний суд Київської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому ОСОБА_12 та прокурору.

Суддя ОСОБА_1