Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №460/6992/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 липня 2026 року м. Рівне№460/6992/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у сумі 15743,97 грн;

стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податків з доходів фізичних осіб у сумі 15743,97 грн;

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ), яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 18.12.2023 по 31.03.2026;

стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.12.2023 по 31.03.2026.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що він з 19.08.2020 по 18.12.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 460/15169/25 відповідачем було виплачено належне йому грошове забезпечення у розмірі 67349,21 грн. Відтак, посилаючись на статтю 117 Кодексу Законів про працю України, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період із 18.12.2023 по день фактичного розрахунку 31.03.2026. Крім того, вважає, що при виплаті йому грошового забезпечення на виконання рішення у справі № 460/15169/25 мав право на отримання грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 18% відповідно до Порядку № 44. З наведених підстав просить задовольнити позов в повному обсязі.

07.05.2026 через підсистему «Електронний Суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а предметом спору у даній справі є правовідносини щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватись нормами Кодексу законів про працю України, тому як позивач був військовослужбовцем, а не працівником. Військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними військової служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, через це його норми, зокрема норми статті 116, 117 Кодексу, не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби. Також зауважує, що з урахуванням положень статті 117 КЗпП України виходить, що період стягнення середнього заробітку має бути з 18.12.2023 по 31.03.2026 (день фактичного розрахунку), проте вказаний період має бути обмежений шістьма місяцями. Крім того, покликається на те, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 у справі № 460/15169/25 позивачу було нараховано 87466,51 грн, з яких було утримано ПДФО 15743,97 грн та військовий збір 4373,33 грн. До виплати визначено суму 67349,21 грн. Даний розрахунок з позивачем було проведено, коли останній вже не мав статусу військовослужбовця. За наведених підстав просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою суду від 27.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у період з 19.08.2020 по 18.12.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитку серії НОМЕР_3 , дата видачі 30.06.1995.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.12.2023 № 866-ОС «Про особовий склад», майстер-сержанта ОСОБА_1 з 18.12.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за підпунктом «б» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 у справі № 460/15169/25, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме:

визнано протиправними дії НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_5 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.08.2020 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року;

зобов`язано НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_5 ) здійснити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 18.08.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018), а також виплачених за вказаний період щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які обчислювались у відсотковому відношенні до посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.08.2020 по 18.07.2022 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року;

зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 за період з 19.08.2020 по 18.07.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018), а також виплачених за вказаний період щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які обчислювались у відсотковому відношенні до посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання судового рішення у справі № 460/15169/25, відповідачем здійснено нарахування і виплату невиплаченого в повному обсязі грошового забезпечення в розмірі 67299,21 грн, що підтверджується квитанцією про зарахування коштів від 31.03.2026.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з Преамбулою, Цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з статтею 1-2 Закону № 2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XIІ (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (в редакції, на момент звільнення позивача з військової служби), передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними військової служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється.

Суд звертає увагу, що Законом № 2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Натомість, як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно в тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.

Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.

Так, згідно статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме, встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Суд враховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу, адже Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

При цьому, відступаючи від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.11.2025 в справі № 306/2708/23 дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19.07.2022 слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Тобто, якщо працівника звільнено з роботи до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з наступного дня після звільнення по 18.07.2022 без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19.07.2022 по 19.01.2023 (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.

Як слідує з матеріалів справи, позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 18.12.2023.

Оскільки позивачу не було виплачено належні суми у день звільнення, порушення відбулося саме 18.12.2023, а строк затримки починається з 19.12.2023, тобто з дня, наступного за днем, коли відповідач мав здійснити повний розрахунок, але не виконав цього обов`язку.

Таким чином, з 19.12.2023 має обчислюватися період затримки виплати грошового забезпечення.

Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 19.12.2023 регулюються статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Отже, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 19.12.2023 по 18.06.2024, а не з 18.12.2023 по 31.03.2026 як про це просить позивач у позовні заяві

Враховуючи, що не проведення з вини роботодавця розрахунку з працівником у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення.

Згідно з статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі – Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В свою чергу, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Згідно з пунктом 7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Таким чином, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.

Як встановлено судом з матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (грошового забезпечення) здійснений відповідачем 31.03.2026 на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 у справі № 460/15169/25.

З довідки про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 судом встановлено, що позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення за жовтень 2023 року у розмірі 27588,50 грн та за листопад 2023 року у розмірі 27588,50 грн, що становить два місяці, які передують події, з якою пов`язаний обов`язок з виплати, в загальній сумі 55177,00 грн.

Вказані місяці налічують 61 календарний день.

Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становить 55177,00 грн : 61 = 904,54 грн/день.

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.12.2023 по 18.06.2024 становить 183 календарні дні.

Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 165530,82 грн (904,54 грн х 183 календарні дні).

Поряд з цим, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.06.2016 у справі № 6-113цс16).

Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд зауважує, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням але не більше як за шість місяців. Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Наведене дає підстави вважати можливим з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин правових позицій, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23, від 19.11.2025 у справі № 200/3661/24.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі як до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

З огляду на наведене, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

Суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою недоплачених складових грошового забезпечення (67299,21 грн) вищевказані розрахункові суми (165530,82 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі майже в два рази перевищують суму складових недоплаченого грошового забезпечення.

Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 67299,21 грн / 165530,82 грн (недоплачена сума грошової компенсації/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,40.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 904,54 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,40 х 183 (дні затримки розрахунку) = 66212,32 грн.

Отож, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 66212,32 грн.

На переконання суду, такий підхід до вирішення спору у цій справі забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Такої ж позиції дотримується Велика Палата Верховного Суд у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) і суд не має підстав не погодитись із запропонованим підходом.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у сумі 15743,97 грн, то суд враховує наступне.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошова компенсація) визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі за текстом Порядок № 44).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Згідно з пунктами 4-5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище пунктів 2 - 3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду 19.11.2025 у справі № 460/15169/25 зроблено перерахунок грошового забезпечення, яке не було виплачено за час служби, зокрема було нараховано: 87466,51 грн, з якого утримано ПДФО 18% в розмірі 15743,97 грн.

Тобто відповідачем не проведено виплату грошової компенсації з податку на доходи фізичних осіб.

Проте, суд зазначає, що одночасно з виплатою позивачеві грошового забезпечення при звільненні на виконання рішення суду позивачу також мала бути виплачена грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення.

Подібний висновок наведений Верховним Судом у постановах від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23, від 27.06.2024 у справі № 580/602/22.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що дохід, отриманий позивачем, не є грошовим забезпеченням, а є виплатою за рішенням суду а відтак не підлягає компенсації згідно з Порядком № 44, оскільки грошові кошти, нараховані на виконання рішення суду, є заборгованістю з грошового забезпечення, яке позивач мав отримати під час проходження служби.

Зміна статусу військовослужбовця на «звільнений» не змінює правову природу доходу, право на який виникло у зв`язку з виконанням обов`язків служби.

Таким чином, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача, яка полягає у непроведені виплати ОСОБА_1 грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб при виплаті грошових коштів на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 у справі № 460/15169/25 є протиправною.

З урахуванням вищевикладеного суд, з метою ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних відносинах, вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб на суму, що була виплачена на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 у справі № 460/15169/25, в розмірі 15743,97 грн.

Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї бездіяльності та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки позивач була звільнена від сплати судового збору за подання цього позову до суду на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.

Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.12.2023 по 18.06.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 19.12.2023 по 18.06.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", в загальному розмірі 66212,32 грн.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у непроведені виплати ОСОБА_1 грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 у справі № 460/15169/25.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації сум податків з доходів фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 у справі № 460/15169/25, в розмірі 15743,97 грн.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 24.07.2026.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 );

відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 ).

Суддя Ольга ПОЛІЩУК