Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №440/7846/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 липня 2026 року м. ПолтаваСправа №440/7846/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання – Лазебної А.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – Баленка Р.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив:

- визнати протиправною відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

- зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 на підставі заяви від 11.05.2026 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" на строк проведення мобілізації, видати визначену додатком 6 Порядку №560 довідку про надання відстрочки з терміном до закінчення мобілізаційних заходів.

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що у травні 2026 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зазначивши, що його мати є особою з інвалідністю ІІ групи та не має інших осіб, які відповідно до закону зобов`язані її утримувати. За результатами розгляду вказаної заяви відповідач надіслав ОСОБА_1 повідомлення від 21.05.2026 №12/906, у якому зазначив про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оскільки наявна не військовозобов`язана особа, яка відповідно до закону зобов`язана утримувати особу з інвалідністю другої групи.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 86-89/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відмовлено з огляду на наявність у нього сестри ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є невійськовозобов`язаною та має здійснювати догляд за матір`ю - особою з інвалідністю другої групи відповідно до вимог статті 202 Сімейного кодексу України.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 позовну заяву прийнято до провадження, відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників.

Представник відповідача у відзиві на позов просив справу розглядати без його участі.

Позивач та представник позивача у судових засіданнях 07.07.2026 та 21.07.2026 позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Обставини справи

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а.с. 12/.

Матір`ю позивача є ОСОБА_3 , а батьком - ОСОБА_4 /а.с. 16, 30/.

Матір позивача ОСОБА_5 у 1993 році уклала шлюб з гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та змінила прізвище на ОСОБА_7 /а.с. 23, 104 - зі звороту/.

Позивач у 2004 році змінив прізвище з ОСОБА_8 на ОСОБА_7 /а.с. 29/.

У шлюбі ОСОБА_6 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась донька ОСОБА_10 /а.с. 47/.

Матері позивача ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 17.07.2020 безтерміново встановлена друга група інвалідності за загальним захворюванням /а.с. 20/.

Вітчим позивача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є особою з інвалідністю другої групи /а.с. 21, 22/.

Сестра позивача ОСОБА_2 постійно проживає у Німеччині /а.с. 32-46, 48-52/.

Позивач є військовозобов`язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 /а.с. 54/.

11.05.2026 позивач через ЦНАП звернувся із заявою щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у якій повідомив, що він є особою, яка на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягає призову на військову службу під час мобілізації /а.с. 91-92/.

Відповідна заява зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_2 11.05.2026 за вх.№575/зв /а.с. 91/.

Листом від 21.05.2026 №12/906 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача, що протоколом від 20.05.2026 №154 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оскільки наявна не військовозобов`язана особа, яка відповідно до закону зобов`язана утримувати особу з інвалідністю /а.с. 53/.

Позивач не погодився з рішенням про відмову у наданні відстрочки та звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Закон України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Своєю чергою, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки /частина восьма статті 23 Закону №3543-ХІІ/.

16.05.2024 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560), пунктом 1 якого визначено, що цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

За змістом пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

У силу окремих приписів пунктів 58, 58-1 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку, про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а за умови наявності кількох військовозобов`язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.

Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного, який відповідно до закону зобов`язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

Пунктом 60 Порядку №560 визначено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.

У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки заявникові (у тому числі військовозобов`язаному СБУ або розвідувальних органів) не пізніше ніж на наступний робочий день з дати прийняття такого рішення повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, за формою згідно з додатком 7.

У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки за результатами розгляду заяви про надання відстрочки, поданої через центр надання адміністративних послуг, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє відповідному центру надання адміністративних послуг та надсилає заявникові повідомлення про відмову у наданні відстрочки (додаток 7) на зазначену у заяві адресу електронної пошти.

За результатом розгляду заяви про надання відстрочки військовозобов`язаного СБУ або розвідувального органу довідка (додаток 6) або повідомлення про відмову (додаток 7) надсилається у спосіб, зазначений у заяві про надання відстрочки, засобами електронного або поштового зв`язку.

Рішення комісії може бути оскаржене у судовому порядку.

Додатком 5 до Порядку №560 визначено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ.

Так, відповідними документами є: для осіб, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю:

для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі спір стосується правомірності рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову у наданні (оформленні) позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.

Спірне рішення є правовим актом індивідуальної дії, а відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд враховує, що підставою для оформлення відстрочки позивач визначив наявність у нього матері - особи з інвалідністю другої групи, що підпадає під умови, передбачені пунктом 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.

Разом із заявою про оформлення відстрочки позивач надав копію довідки серії 12 ААБ № 704703, за якою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 17.07.2000 встановлено другу групу інвалідності безтерміново за загальним захворюванням /а.с. 20/.

Свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 підтверджено, що матір`ю позивача є ОСОБА_3 /а.с. 16/, яка на підставі свідоцтва про укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_7 /а.с. 23/.

Суд враховує, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Слід вказати, що обов`язок "здійснювати утримання" та "здійснювати догляд" не є тотожнім.

Так, постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Водночас, "утримання" полягає в наданні матеріальної допомоги та піклуванні, в той час як "постійний догляд" - вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що здійснення постійного догляду за хворими батьком чи матір`ю є підставою для надання відстрочки відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ, тоді як спірні відносини виникли з приводу перебування на утриманні позивача матері, яка є особою з інвалідністю другої групи, що є підставою для оформлення відстрочки відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.

Суд, виходячи з буквального тлумачення норми пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ та наведених вище приписів пунктів 58-60 Порядку №560, зазначає, що достатньою підставою для виникнення у військовозобов`язаного права на оформлення відстрочки є наявність у нього, зокрема, матері, яка є особою з інвалідністю другої групи та відсутність інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, які відповідно до закону зобов`язані утримувати таких осіб.

Відповідач підставою для відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу визначив наявність невійськовозобов`язаної особи - сестри ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зобов`язана утримувати матір, особу з інвалідністю другої групи /а.с. 47/.

Однак, як встановив суд, ОСОБА_11 постійно проживає у Німеччині, працевлаштована та не має наміру повертатись до України /а.с. 32-52/.

Крім того, наданими позивачем до суду 20.07.2026 документами підтверджено, що він фактично проживає разом з матір`ю та вітчимом за адресою: АДРЕСА_1 , піклується про матір та утримує її, зокрема здійснює витрати на придбання ліків, медичних препаратів, плати медичних процедур тощо /а.с. 116-137/.

Отож суд встановив, що сестра позивача перебуває за кордоном та нею не виявлено бажання повертатися до України з метою утримання матері - особи з інвалідністю другої групи, а тому позивач, як на момент звернення з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, так і наразі є єдиною особою, яка відповідно до закону зобов`язана та має фактичну можливість утримувати матір, яка є особою з інвалідністю другої групи.

У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України).

Аналогічний припис закріплено у частині першій статті 6 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про протиправність рішення Комісії з надання відстрочки від призову на військову службу від час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_8 , оформленого протоколом від 20.0.52026 №154 /а.с. 90/, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з таких міркувань.

При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково /частина перша статті 245 КАС України/.

У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018, 03.04.2018, 12.04.2018, 21.06.2018, 14.08.2018, 17.10.2019, 12.08.2020, 30.03.2021, 27.09.2021, 22.09.2022, (справи №№ 361/7567/15-а, 569/16681/16-а, 826/8803/15, 274/1717/17, 820/5134/17, 826/521/16, 826/9181/16, 400/1825/20, 380/8727/20, 380/12913/21, відповідно) дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до правової позиції, висловленої в постановах Верховного Суду від 10.09.2020, 27.09.2021 (справа №№ 806/965/17, 380/8727/20, відповідно) якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Тож, оскільки за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.05.2026 відповідач виконав надані йому законом повноваження та ухвалив рішення про відмову в оформленні позивачу відстрочки, яке за результатами розгляду справи суд визнав протиправним та скасував, зважаючи на доведення наданими позивачем письмовими доказами наявності підстав для оформлення йому відстрочки від призову на військову службу відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" на підставі заяви від 11.05.2026 вх. №575/зв та видати довідку про оформлення відстрочки.

Водночас щодо вимог позивача про оформлення відстрочки до завершення мобілізаційних заходів суд враховує, що відповідно до абзацу дванадцятого пункту 60 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України (крім випадків, передбачених цим Порядком). У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаному продовжується, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.

Як визначено абзацом тринадцятим пункту 60 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надана (оформлена) відповідно до пунктів 57-58-1 цього Порядку, у разі продовження строку проведення мобілізації продовжується шляхом автоматичної зміни дати про закінчення відстрочки засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (військовозобов`язаним СБУ та розвідувальних органів - видачі нової довідки за формою згідно з додатком 6) за наявності законних підстав на відстрочку (відповідно до раніше поданих військовозобов`язаним документів для оформлення відстрочки або відомостей, отриманих за допомогою застосування електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та іншими державними реєстрами або базами (банками) даних) на строк, установлений Указом Президента України про продовження строку проведення мобілізації, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави для відстрочки.

Тож оскільки наведеними нормами передбачено надання відстрочки на період дії обставин, за наявності яких в особи виникає право на відстрочку, підстав для зобов`язання відповідача оформити ОСОБА_1 відстрочку до завершення мобілізаційних заходів немає.

Водночас суд зауважує, що оформлена на виконання рішення суду у цій справі відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період підлягає продовженню у разі продовження строку проведення мобілізації, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.

Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 76, 77/.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Однак, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову в оформленні позивачу відстрочки від призову, а спір носив немайновий характер, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 143, 205, 228, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_9 , оформлене протоколом від 20.05.2026 №154, про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_10 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" на підставі заяви від 11.05.2026 вх. №575/зв та видати ОСОБА_1 довідку про оформлення відстрочки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_10 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; АДРЕСА_3 ).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 22 липня 2026 року.

Суддя Олександр КУКОБА