Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №420/5253/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5253/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

25 лютого 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (сформована в системі «Електронний суд» 24.02.2026 року) до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:

відкрити провадження у справі та здійснювати розгляд справи за правилами позовного провадження із викликом сторін (їх представників);

визнати незаконними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за членом своєї сім`ї – ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІI групи та потребує постійного стороннього догляду;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за членом своєї сім`ї – ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІI групи;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1064,96 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (ст.262 КАС України).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 . 28.01.2026 року позивач зареєстрував рапорт про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Позивач здійснює постійний сторонній догляд за хворою матір`ю, якій безстроково встановлена друга група інвалідності. Відповідач 03.02.2026 року надав позивачу відповідь на його рапорт про звільнення, якою відмовив у звільненні з військової служби із мотивів наявності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

16.03.2026 року позивач подав до суду клопотання про долучення доказів, а саме відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України щодо відсутності відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 01.01.2021 по 09.03.2026 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою правової оцінки та підтвердження фактичної відсутності підтримання родинних зв`язків і неможливості надання постійного стороннього догляду ОСОБА_4 .

16.03.2026 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що під час опрацювання доданих до рапортів документів встановлено, що до останніх не долучено акт обстеження сімейного стану позивача за місцем проживання (реєстрації) із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд за членами сім`ї у даному випадку за ОСОБА_2 , затвердженого керівником відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Крім того, як встановлено з долучених до рапортів документів у ОСОБА_2 наявний повнолітній син – ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (рідний брат позивача), що підтверджується фотокопією закордонного паспорту громадянина України серії EAN за № НОМЕР_2 , який станом на січень поточного року перебуває на тимчасово окупованій території Запорізької області та з 12.07.2023 набув статусу громадянина країни агресора (відповідно до фотокопії паспорту за № НОМЕР_3 ). Командування Військової частини НОМЕР_1 діяло відповідно до вимог чинного законодавства і тому бездіяльність військової частини НОМЕР_1 не є протиправною.

17.03.2026 року позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідач не долучив до матеріалів справи копію рапорту позивача та долучені ним документи на підтвердження своєї правової позиції, викладеної у відзиві на позовну заяву. Позивач зазначає, що доводи відповідача спростовуються наявним у справі актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 16.01.2026, складеним комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким підтверджується склад сім`ї позивача, який в свою чергу проживає спільно із матір`ю - ОСОБА_2 та здійснює за нею постійний сторонній догляд. Як вбачається із долученого до рапорту та наявного в матеріалах справи акту перевірки від 16.01.2026, ОСОБА_5 на час перевірки мешкає в росії та є громадянином російської федерації, про що свідчить паспорт №46-23-219081 від 12.07.2023. Зокрема копія паспорту, виданого «гу мвс росії по московській області» 12.07.2023. Одночасно, позивач своїм клопотанням від 13.03.2026 долучив до матеріалів справи відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України щодо відсутності відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 01.01.2021 по 09.03.2026 (станом на 11:45) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактична неможливість ОСОБА_5 здійснювати постійний сторонній догляд за своєю матір`ю – ОСОБА_2 підтверджується відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України щодо відсутності відомостей про перетинання державного кордону України у період з 01.01.2021 по 09.03.2026, адже об`єктивно неможливо забезпечити такий постійний сторонній догляд за особою, хворою на онкологічне захворювання, перебуваючи поза межами України.

17.03.2026 року позивач подав до суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та виклик свідка ОСОБА_2 , яке суд вважає необґрунтованим та відмовляє у його задоволенні.

17.07.2026 року представник позивача подав додаткові пояснення, у зазначив про наявну практику Верховного Суду в питанні звільнення з військової служби та релевантних правових висновків Верховного Суду в аспекті можливості «фактичного здійснення догляду».

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 , що визнається відповідачем.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісію від 26.06.2024 року Серії 12 ААД №070128 ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безстроково (а.с.6).

У висновку ЛКК №5/242 зазначено про необхідність постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 .

Згідно висновку лікарсько-консультативної комісії Комунального підприємства Центру первинної медико-санітарної допомоги №16 Одеської міської ради №5/242 від 18.12.2025 про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі(форма №080-4/о), ОСОБА_2 було безстроково рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Висновком ЛКК №1/36 від 19.02.2026 року ОСОБА_2 було повторно визначено потребу в постійному сторонньому догляді.

В Акті перевірки сімейного стану військовослужбовця від 16.01.2026 року солдата ОСОБА_1 , складеного на запит командира В/ч НОМЕР_1 , зазначено, що ОСОБА_2 – розлучена, про що свідчить свідоцтво про розлучення серія НОМЕР_4 видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Оріхівського районного управління юстиції Запорізької області від 16 лютого 1995 року та витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу № витягу 00046643548 від 22 серпня 2024 року. Родинний зв`язок між військовослужбовцем та особою, за якою здійснюватиметься постійний догляд, першого ступеня споріднення, син - ОСОБА_1 , 1981 року народження; син - ОСОБА_5 , 1983 року народження; другого ступеня споріднення – інформація відсутня. Син - ОСОБА_5 , 1983 року народження, про що свідчить витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № витягу 00055923578 від 15 січня 2026 року. На даний час мешкає в росії та є громадянином російської федерації про що свідчить паспорт російської федерації 46-23-219081 від 12.07.2023. Син - ОСОБА_6 , 1977 року народження помер у 1982 році про що свідчить витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті № витягу 00055924170 від 15 січня 2026 року. Інформація про інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд зі слів ОСОБА_2 відсутня. Згідно заява від ОСОБА_2 вона обирає свого сина ОСОБА_1 , який може здійснювати за нею постійний догляд завірена нотаріусом ЛЄСОГОРОВИМ Д.О. державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі №22 від 15 січня 2026 року. Установлено: Факт про те що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду підтверджено (а.с.25-28).

Акт складено за адресою фактичного місця проживання ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) та затверджено начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до:

- відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України №19.2.3-Г-10065/10643 від 06.03.2026 року, в якій зазначено про відсутність відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 01.01.2021 по 09.03.2026 (станом на 11:45) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою правової оцінки та підтвердження фактичної відсутності підтримання родинних зв`язків і неможливості надання постійного стороннього догляду ОСОБА_4 .

- довідки від 07.04.2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ;

-довідки від 03.01.2026 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .

Також в матеріалах справи міститься:

- копія свідоцтва про заключення шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_2 ;

- копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;

- копія свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Серії НОМЕР_5 ;

-копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію смерті ОСОБА_6 25.07.1982 року.

28.01.2026 року позивач подав рапорт (вх. № 3053) про звільнення його з військової служби на підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Листом від 03.02.2026 року №0666/35/1750 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що у ході вивчення та опрацювання рапорту з доданим пакетом документів, які підтверджують або спростовують факт наявності належних на те правових підстав, для звільнення з військової служби за сімейними обставинами встановлено, що до рапорту долучено медичний висновок ЛКК №5/242 від 18.12.2025 року в якому відсутній строк на який потребує мати постійного стороннього догляду. Враховуючи те, що від 27.12.2025 внесені зміни до наказу №407 Міністерства охорони здоров`я України, то довідки які видані до внесення змін до даного законодавства можуть діяти лише на той термін на який вона видана. Таким чином медичний висновок ЛКК №5/242 від 18.12.2025 не можливо взяти в опрацювання як і висновок №5/242 де зазначено, що мати потребує послуг з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Крім того, як встановлено з долучених до рапортів документів у ОСОБА_2 наявний повнолітній син - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (рідний брат), що підтверджується фотокопією закордонного паспорту громадянина України серії НОМЕР_6 , який станом на січень поточного року перебуває на тимчасово окупованій території Запорізької області та з 12.07.2023 набув статусу громадянина країни агресора (відповідно до фотокопії паспорту за № НОМЕР_3 )».

Вважаючи, що Військова частина НОМЕР_1 протиправно відмовила у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 3 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до тепер.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

У ході судового розгляду справи суд встановив, що станом на день виникнення спірних правовідносин позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а тому порядок звільнення його як військовослужбовця з військової служби регламентується Законом №2232-ХІІ, відповідно до якого підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, визначені в статті 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми суд робить висновок, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 26 додатку № 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

Суд встановив, що позивач є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 від 25.09.1977 року та не оспорюється відповідачем.

ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісію від 26.06.2024 року Серії 12 ААД №070128 та висновку ЛКК №5/242 про необхідність постійного стороннього догляду.

Оцінюючи обґрунтованість відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби, у зв`язку з наявністю у ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, членів сім`ї першого ступеня споріднення, а саме сина ОСОБА_5 , суд зазначає таке.

З матеріалів справи суд встановив, що актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 16.01.2026 року, складеним комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 підтверджується склад сім`ї позивача, який в свою чергу проживає спільно із матір`ю - ОСОБА_2 та здійснює за нею постійний сторонній догляд за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту перевірки від 16.01.2026 року, ОСОБА_5 на час перевірки мешкає в росії та є громадянином російської федерації, про що свідчить паспорт №46-23-219081 від 12.07.2023 року.

Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України відсутні відомості про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 01.01.2021 по 09.03.2026 (станом на 11:45) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд зазначає, що для встановлення факту відсутності іншого члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у спірних правовідносинах необхідно враховувати не лише формальний критерій ступеня споріднення, а й ознаки належності особи до членів сім`ї, зокрема факт спільного проживання, ведення спільного побуту та наявність взаємних прав і обов`язків.

Інакше кажучи, визначальним є не лише ступінь споріднення відповідної особи, а передусім її статус як члена сім`ї, що передбачає спільне проживання, спільний побут і наявність взаємних прав та обов`язків.

У цьому випадку брат позивача, хоча і є особою першого ступеня споріднення щодо його матері (сином), але він не є членом її сім`ї, оскільки мати та син не проживають разом, не мають спільного побуту та взаємних прав та обов`язків, більш того, він громадянином рф та мешкає в рф.

Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Частиною 1 статті 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Разом з тим, слід вказати, що обов`язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у контексті спірних правовідносин.

Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Тобто, «здійснювати утримання батьків» - це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» - це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки батькам за наявності для цього підстав.

Під час вирішення цієї справи, суд враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 25.02.2025 по справі №380/16966/24, де Суд зазначив, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи», в контексті абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII, означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

В постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 Верховний Суд зазначив: «…під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує. Крім того, одним із ключових та визначальних документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, здатних доглядати за нею, є саме Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, складений та затверджений уповноваженим ТЦК та СП».

Позивачем доведено належними та достатніми доказами обставини неможливості його брата здійснювати догляд за матір`ю, особою з інвалідністю ІІ групи, через фізичну відсутність в Україні та неможливість повернення через набуття громадянства іншої країни (громадянство російської федерації).

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що хоча формально є інший член сім`ї першого ступеня споріднення (син), рідний брат позивача, однак його проживання та перебування за межами України, є не лише об`єктивними підставами, що унеможливлюють виконання ним такого обов`язку щодо матері, а й фактичним підтвердженням відсутності інших осіб, спроможних забезпечити необхідний їй постійний догляд.

При цьому, суд враховує, що необхідність здійснювати постійний догляд передбачає саме спільне проживання з особою, здійснювати такий догляд не може той, хто проживає окремо.

Щодо твердження відповідача про відсутність у медичному висновку ЛКК № 5/242 від 18.12.2025 року строку на який потребує мати позивача постійного стороннього догляду, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 зазначив, що медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я. Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

На переконання суду, враховуючи встановлені обставини, відсутність відповідної вказівки у медичному висновку ЛКК щодо необхідного часу потреби здійснення постійного стороннього догляду відносно матері позивача не є визначальним у даному випадку, оскільки це визначається відповідно до стану здоров`я особи за наслідками відповідних медичних оглядів. При цьому суд враховує те, що відповідач в процесуальному порядку не довів, що на момент розгляду рапорту позивача стосовно його звільнення з військової служби та станом на дату розгляду справи в суді, його мати – ОСОБА_2 не потребує постійного стороннього догляду.

Отже, належними письмовими доказами підтверджено, що мати позивача є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

За наведених обставин твердження відповідача про те, що відсутність у медичному висновку ЛКК № 5/242 від 18.12.2025 року строку на який потребує мати позивача постійного стороннього догляду, не відповідають фактичним обставинам.

Суд критично оцінює доводи Військової частини НОМЕР_1 стосовно ненадання ОСОБА_1 до рапорту на звільнення з військової служби акту обстеження сімейного стану з тих підстав, що такі твердження не відповідають доказам, наявним в матеріалах справи.

Так, судом встановлено, що на запит командира військової частини НОМЕР_1 за вих. №0666/35/97 від 03.01.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_5 16 січня 2026 року був підготовлений акт перевірки сімейного стану військовослужбовця – солдата ОСОБА_1 та 19 січня 2026 року вказаний акт затверджений начальником районного ТЦК та СП.

За вказаних обставин, суд констатує, що акт перевірки сімейного стану позивача був оформлений та затверджений уповноваженим суб`єктом на запит командира Військової частини НОМЕР_1 .

З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що позивач при зверненні із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, надав відповідачу та суду достатні докази для підтвердження необхідності здійснення ним постійного догляду за матір`ю - особою з інвалідністю IІ групи та фактичної відсутності інших членів її сім`ї першого та/або другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд.

У сукупності вищенаведеного, суд дійшов висновку, що станом на дату подання рапорту позивач мав право на звільнення з військової служби, а відмова відповідача у звільненні з військової служби є протиправною.

Суд вважає, що розглядаючи рапорт позивача про звільнення з військової служби разом із доданими документами, відповідач дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не надано документів, які підтверджують його право на звільнення з військової служби.

Отже, дії відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є протиправними.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.

Отже зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб`єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач за наявності у позивача підтверджуючих документів для звільнення з військової служби, протиправно відмовив у задоволенні поданого рапорту. Під час судового розгляду справи відповідач не довів правомірність вчинених дій, а наведені ним твердження, які стали підставою для відмови у звільненні ОСОБА_1 , судом визнано безпідставними.

Відтак, з метою остаточного вирішення спірного питання, яке виникло між сторонами та ефективного захисту порушених прав позивача суд у даному випадку вбачає достатні правові підстави для зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби за його рапортом.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведена законність оскаржуваних дій, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у сумі 1064,96 грн., ці витрати суд покладає на відповідача згідно ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати незаконними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за членом своєї сім`ї – ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІI групи та потребує постійного стороннього догляду.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за членом своєї сім`ї – ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІI групи, згідно поданого рапорту за вх.№3053 від 28.01.2026 року.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1064(одна тисяча шістдесят чотири)грн. 96коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293, 295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_6 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_9 ; місцезнаходження: АДРЕСА_7 ).

Суддя М.М. Аракелян