Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №338/153/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( з а о ч н е )

Справа №338/153/26

Провадження №2/338/432/26

23 липня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого-судді Шишка О. А.,

з участю: секретаря Сіщук Г. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача 27119 грн 30 коп. трьох процентів річних та 117500 грн 70 коп. інфляційних втрат, а всього 144620 грн, а також понесені судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 липня 2016 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто 75926 грн боргу за договором позики та 4555 грн 60 коп. процентів за користування позикою за період із 13 листопада 2007 року до 13 травня 2008 року.

У подальшому заочним рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2016 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто 18769 грн трьох процентів річних за період із 14 травня 2007 року до 08 серпня 2016 року.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2019 року у справі №338/427/19 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто 6016 грн трьох процентів річних та 27137 грн 71 коп. інфляційних втрат за період із 09 серпня 2016 року до 31 березня 2019 року, а також 768 грн 40 коп. судового збору.

Позивач указує, що рішення судів відповідачем не виконані, а 01 січня 2022 року між ОСОБА_3 та ним було укладено договір відступлення права вимоги.

Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 січня 2023 року у справі №338/427/19 ОСОБА_3 замінено її правонаступником - ОСОБА_1 у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2019 року.

Посилаючись на те, що внаслідок укладення договору відступлення права вимоги він набув статусу кредитора у зобов`язанні, позивач здійснив нове нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат за період із 01 квітня 2019 року до 27 січня 2026 року.

Як базу для нарахування позивач використав суму 132404 грн 31 коп., до якої включив:75926 грн боргу за договором позики; 4555 грн 60 коп. процентів за користування позикою; 18769 грн трьох процентів річних; 6016 грн трьох процентів річних; 27137 грн 71 коп. інфляційних втрат.

Зазначає, що присуджені попередніми судовими рішеннями суми залишаються несплаченими, а тому, на його думку, входять до загальної суми грошового зобов`язання відповідача та підлягають урахуванню під час подальшого нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Представник позивача подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала та не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причин неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів на спростування заявлених вимог не подав.

З огляду на наявність передбачених статтею 280 ЦПК України умов суд постановив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов такого висновку.

Згідно із частинами першою та третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім установлених законом випадків.

Таким чином, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність у нього суб`єктивного матеріального права, для захисту якого пред`явлено позов, зокрема факт переходу до нього права вимоги за тим основним грошовим зобов`язанням, невиконання якого покладено в основу нового нарахування за статтею 625 ЦК України.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 липня 2016 року встановлено, що 13 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким відповідач отримав 3060 доларів США під шість процентів річних строком на шість місяців.

Зазначеним рішенням з відповідача на користь ОСОБА_3 стягнуто 75926 грн боргу за договором позики та 4555 грн 60 коп. процентів за користування позикою.

Отже, первісне грошове зобов`язання, яке виникло з договору позики та було підтверджене рішенням суду, становило 80481 грн 60 коп.

Заочним рішенням від 15 вересня 2016 року та рішенням від 04 червня 2019 року Богородчанський районний суд застосував до боржника наслідки прострочення виконання цього грошового зобов`язання, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Зокрема, рішенням від 04 червня 2019 року у справі №338/427/19 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто 6016 грн трьох процентів річних і 27137 грн 71 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином - відступлення права вимоги.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора може стосуватися як усього обсягу належних первісному кредиторові прав, так і лише визначеної сторонами частини вимоги. Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2020 року у справі №911/806/17 зазначив, що закон допускає як передання повного обсягу прав, так і відступлення прав лише в певній частині, зміст якої визначається договором відступлення права вимоги.

Отже, для встановлення наявності у нового кредитора права на стягнення відповідної суми суд повинен з`ясувати не лише факт існування договору відступлення, а й конкретний предмет цього договору, зміст переданого права, його розмір і зобов`язання, з якого таке право виникло.

На підтвердження свого правонаступництва ОСОБА_1 надав ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 січня 2023 року у справі №338/427/19.

Зі змісту цієї ухвали встанволено, що предметом судового розгляду була заява ОСОБА_3 про заміну сторони виконавчого провадження щодо виконання рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2019 року у справі №338/427/19.

В ухвалі зазначено, що 01 січня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого до ОСОБА_1 перейшли права кредитора «у вказаному зобов`язанні».

Наведене формулювання не може оцінюватися відокремлено від предмета заяви, установлених ухвалою обставин та її резолютивної частини. «Вказаним зобов`язанням» у контексті ухвали є вимога, підтверджена рішенням від 04 червня 2019 року у справі №338/427/19, про стягнення 6016 грн трьох процентів річних, 27137 грн 71 коп. інфляційних втрат і 768 грн 40 коп. судового збору.

Резолютивною частиною ухвали від 10 січня 2023 року суд замінив ОСОБА_3 її правонаступником - ОСОБА_1 - саме у виконавчому провадженні щодо виконання рішення від 04 червня 2019 року у справі №338/427/19.

Ухвала не містить висновку про заміну стягувача у виконавчому провадженні щодо виконання рішення від 25 липня 2016 року, яким стягнуто основний борг за договором позики та договірні проценти, або рішення від 15 вересня 2016 року.

Сам договір відступлення права вимоги від 01 січня 2022 року до позовної заяви не долучений і в матеріалах цієї справи відсутній. Тому суд позбавлений можливості безпосередньо дослідити його умови та встановити, чи передавала ОСОБА_3 позивачеві право вимоги основного боргу в розмірі 75926 грн і процентів за користування позикою в сумі 4555 грн 60 коп., чи предметом відступлення були лише суми, присуджені рішенням від 04 червня 2019 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за договором не змінює природи зобов`язання та не створює нового зобов`язання, а лише підтверджує наявність відповідних прав та обов`язків і надає можливість їх примусового виконання. Підставою для заміни стягувача у виконавчому документі чи виконавчому провадженні є заміна кредитора саме у матеріальних правовідносинах, у зв`язку із чим суд повинен з`ясувати, чи належало первісному кредиторові конкретне право вимоги на момент його відступлення, перевірити чинність цієї вимоги та дослідити докази фактичного переходу відповідного права до правонаступника.

За таких обставин ухвала Богородчанського районного суду від 10 січня 2023 року підтверджує набуття позивачем права вимагати виконання рішення від 04 червня 2019 року, проте не є доказом переходу до нього права вимоги за первісним договором позики та рішенням Богородчанського районного суду від 25 липня 2016 року.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати компенсують кредиторові знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а три проценти річних становлять визначену законом компенсацію за користування боржником коштами, які належали до сплати кредиторові.

У постанові від 08 грудня 2022 року у справі №921/542/20 Верховний Суд указав, що інфляційні втрати та три проценти річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання і способом захисту майнового права кредитора.

Їх стягнення не змінює предмета первісного зобов`язання та не перетворює вже нараховані компенсаційні суми на новий основний борг, на який автоматично можуть повторно нараховуватися ті самі наслідки прострочення.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19 підкреслено, що за змістом статей 509 та 625 ЦК України інфляційні втрати і три проценти річних нараховуються на суму основного боргу. Під час розрахунку враховується саме основний борг, а не суми, на які він збільшився за попередні періоди внаслідок застосування інфляційних індексів.

У цій справі позивач довів своє правонаступництво лише щодо 6016 грн трьох процентів річних та 27137 грн 71 коп. інфляційних втрат, присуджених рішенням Богородчанського районного суду від 04 червня 2019 року.

Однак зазначені суми вже є результатом застосування частини другої статті 625 ЦК України за попередній період прострочення. Вони не є основним боргом за договором позики та не можуть самі по собі бути базою для повторного нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Протилежний підхід фактично призводив би до багаторазового нарахування однієї міри відповідальності на суми, які самі виникли внаслідок застосування цієї міри відповідальності, та до штучного безперервного збільшення бази розрахунку незалежно від розміру первісного грошового зобов`язання.

Натомість право вимоги за первісним боргом у сумі 80481 грн 60 коп., від якого за наявності відповідних умов могли б нараховуватися передбачені статтею 625 ЦК України платежі, позивач належними, допустимими та достатніми доказами не підтвердив.

Суд також зауважує, що відсутність відзиву відповідача та його неявка у судове засідання не звільняють позивача від обов`язку довести підстави позову. Заочний розгляд справи не означає автоматичного задоволення заявлених вимог. Суд у кожному випадку повинен перевірити, чи підтверджуються вони належними й допустимими доказами.

Суд не наділений повноваженнями з власної ініціативи відшукувати договір відступлення, витребовувати докази замість позивача без установлених законом підстав, припускати зміст такого договору або самостійно розширювати встановлений ухвалою від 10 січня 2023 року обсяг правонаступництва.

Отже системний аналіз наданих доказів дає суду підстави для висновку, що позивач підтвердив лише право вимоги сум, присуджених рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2019 року у справі №338/427/19, а саме трьох процентів річних та інфляційних втрат за попередній період.

Ці суми не є основним боргом і не утворюють належної правової бази для повторного нарахування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України платежів.

Водночас позивач не надав доказів набуття ним права вимоги за основним грошовим зобов`язанням, установленим рішенням Богородчанського районного суду від 25 липня 2016 року.

За відсутності договору відступлення права вимоги суд не може встановити ані предмет переданого права, ані його обсяг, ані перехід до позивача права вимоги основного боргу за договором позики.

Отже, позивач не довів належності йому матеріального права, на захист якого пред`явлено цей позов, а поданий ним розрахунок ґрунтується на включенні до бази нарахування як основного боргу, право вимоги якого позивачем не підтверджено, так і сум попередньо нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат, повторне нарахування на які не відповідає правовій природі відповідальності, встановленої статтею 625 ЦК України.

Оскільки недоведеність однієї з обов`язкових передумов позову - наявності у позивача права вимоги за основним грошовим зобов`язанням - унеможливлює задоволення заявлених вимог, підстав для перевірки арифметичної правильності розрахунку за заявлений період та визначення іншого розміру нарахувань немає.

У зв`язку з наведеним у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до частини першої та пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, ст.. 15, 16, 509, 512, 514, 526, 599, 610, 611, 625 ЦК України, керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 27119 грн 30 коп. трьох процентів річних та 117500 грн 70 коп. інфляційних втрат - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте Богородчанським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів із дня вручення йому повного заочного рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом установлених ЦПК України строків не подано заяву про його перегляд або апеляційну скаргу, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду.

Головуючий О. А. Шишко