Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №380/12597/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 21 липня 2026 р.

Справа: №380/12597/26

Суддя: Карп'як Оксана Орестівна

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 рокусправа № 380/12597/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Карп`як О.О.,

секретар судового засідання – Овдіюк В.А.,

за участю:

представника позивача – Гаврилюка О.Р.,

представника відповідача 1 – Кусого А.В.,

представника відповідача 2 -Мужика Н.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства “Львівметалпласт” до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов, -

У С Т А Н О В И В :

- визнати протиправною та скасувати постанову від 17.06.2026 про відкриття виконавчого провадження, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем у виконавчому провадженні №81294098;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 18.06.2026 про опис та арешт майна (коштів) боржника, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем у виконавчому провадженні №81294098;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 18.06.2026 про арешт майна боржника, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем у виконавчому провадженні №81294098.

Ухвалою від 19.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Разом з позовом до суду надійшла заява представника позивача про забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП№81294098 до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ПП “Львівметалпласт” до приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича.

Ухвалою від 19.06.2026 заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом Приватного підприємства “Львівметалпласт” до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про визнання протиправними та скасування постанов – задоволено. Зупинено стягнення у виконавчому провадженні ВП №81294098, відкритому на підставі постанови №80881205 виданої 29.04.2026 приватним виконавцем Зорена П.І. про стягнення з боржника Приватного підприємства “Львівметалпласт” основної винагороди в розмірі 10 відсотків вартості майна, яка підлягає передачі за виконавчим документом, що у випадку передачі та в інших випадках, встановлених Законом України “Про виконавче провадження” становить 62602510 грн до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №380/12597/26.

24.06.2026 від відповідача, приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову, вжиті ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі №380/12597/26.

Ухвалою від 26.06.2026 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче судове засідання на 02 липня 2026 року о 14:00 год.

29.06.2026 надійшов відзив від відповідача 1.

01.07.2026 від представника позивача надійшла заява про уточнення (збільшення позовних) вимог у якій позивач просить:

прийняти дану заяву про зміну предмета позову (збільшення позовних вимог);

на підставі статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України залучити до участі у справі як співвідповідача приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорену Петра Івановича;

доповнити первісні позовні вимоги новою позовною вимогою такого змісту: “Визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича щодо пред`явлення постанови від 29 квітня 2026 року №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди для примусового виконання до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича.”;

вважати після прийняття цієї заяви позовні вимоги викладеними у такій редакції:

- визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича щодо пред`явлення постанови від 29.04.2026 №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди для примусового виконання до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича.

Ухвалою від 02.07.2026 у задоволенні заяви відповідача від 24.06.2026 про скасування заходів забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства “Львівметалпласт” до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про визнання протиправними та скасування постанов, - відмовлено.

Ухвалою від 02.07.2026, занесеною до протоколу судового засідання, заяву позивача про зміну предмета позову (збільшення позовних вимог) прийнято до розгляду, залучено до участі у справі відповідача 2 приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорену Петра Івановича (адреса:79026, м. Львів, вул. Лазаренка Є., буд.4, офіс 4, 2-й поверх, РНОКПП НОМЕР_2 , далі – відповідач 2), запропоновано відповідачу 2 надати відзив на позовну заяву протягом п`яти днів з моменту ознайомлення з позовом.

06.07.2026 представниками сторін подано докази скерування копій заяв по суті справи відповідачу 2.

07.07.2026 від відповідача 2 надійшов відзив.

08.07.2026 від відповідача 2 надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, просить закрити провадження у справі № 380/12597/26 в частині позовної вимоги про визнання протиправними дій приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича щодо пред`явлення постанови від 29.04.2026 № 80881205 про стягнення з боржника основної винагороди до примусового виконання — на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України; роз`яснити позивачу право на звернення до суду, який видав виконавчий документ, у порядку господарського судочинства.

Ухвалою від 08.07.2026 у задоволенні клопотання відповідача 2, приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича про закриття провадження у справі в частині позовних вимог – відмовлено.

Ухвалою від 10.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.07.2026 о 12:30.

Ухвалою від 14.07.2026 витребувано у сторін докази та відкладено розгляд справи на 17.07.2026 о 11:00.

Позиція позивача:

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що дії приватного виконавця Зорена П.І. є передчасними, протиправними щодо винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди. Вказує на вчинення ними дій щодо добровільного виконання рішення шляхом скерування стягувачу листів – пропозицій щодо добровільного виконання рішення суду та добровільного відшкодування судового збору. Про дані обставини підприємством повідомлено приватного виконавця Зорена П.І. негайно, як тільки їм стало відомо про відкриття виконавчого провадження. Позивач вказує, що відповідачем 2 порушено процедуру визначення вартості майна, що підлягає передачі, зокрема ст.57 Закону України «Про виконавче провадження». Вважає, що для визначення вартості майна боржника, що підлягав передачі стягувачу (об`єкта нерухомості), приватний виконавець Зорена П.І. зобов`язаний був або погодити таку вартість з боржником та стягувачем або у випадку відсутності такої згоди звернутись до суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна, про що винести відповідну постанову в межах виконавчого провадження ВП №80881205. Більше того, відповідач 2 у постанові про стягнення з боржника основної винагороди від 29.04.2026 посилається на висновок експерта ФОП ОСОБА_1 за результатами проведення будівельно – технічної та оціночно - будівельної експертизи від 21.04.2026, який очевидно був виконаний на замовлення стягувача до відкриття виконавчого провадження, тобто на замовлення неналежного суб`єкта і в неналежний період.

Також вказує, що ними подавався позов до Львівського окружного адміністративного суду про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 29.04.2026 ВП №80881205 (справа №380/8517/26). Ухвалою від 30.04.2026 відкрито провадження в адміністрований страві №380/8517/26. Ухвалою від 01.05.2026 у вказаній справі вжито заходів забезпечення позову – зупинено стягнення на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени П.І. від 29.04.2026 ВП №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди до набрання законної сили рішенням суду у справі №380/8517/26. Ухвалою від 17.06.2026 у справі №380/8517/26 закрито провадження у справі та скасовано заходи забезпечення позову. Однак, позивач оскаржив ухвали суду про закриття провадження у справі та про скасування заходів забезпечення позову в апеляційному порядку. Попри це, приватним виконавцем Зорена П.І. пред`явлено до виконання постанову від 29.04.2026 ВП №80881205 приватному виконавцю Білецькому І.М. Тому вважає, що приватним виконавцем Білецьким І.М. на підставі вказаної постанови, що була винесена з численними порушеннями законодавства, яке регулює примусове виконання, незаконно відкрито виконавче провадження ВП №81294098 постановою від 17.06.2026 та незаконно накладено арешт на рахунки позивача. Також приватним виконавцем Білецьким І.М. в межах виконавчого провадження №81294098 винесено постанови від 18.06.2026 про опис та арешт майна (коштів) боржника та від 18.06.2026 про арешт майна боржника. З огляду на вищенаведене, просить позов задоволити.

В додаткових поясненнях позивач вказує, що в єдиному реєстрі приватних виконавців відсутня інформація щодо чинного договору страхування приватного виконавця Білецького І.М., а відтак приватному виконавцю Білецькому І.М. заборонено здійснювати діяльність приватного виконавця, в тому числі і щодо винесення оскаржуваних постанов.

Заперечення відповідача 1:

29.06.2026 до суду надійшов відзив, проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні з огляду на наступне. Відповідач 1 вказує, що ПП «Львівметалпласт» одночасно оскаржувало дії та постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича в судах різних юрисдикцій (господарської та адміністративної юрисдикції) у справах № 914/544/25 та №380/8517/26. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 року у справі № 914/544/25 відмовлено повністю у задоволенні скарги Приватного підприємства «Львівметалпласт» на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2026р. у справі №380/8517/26 задоволено клопотання відповідача про закриття провадження у справі, закрито провадження у справі №380/8517/26 за позовом Приватного підприємства «Львівметалпласт» до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича про визнання протиправною та скасування постанови, а також скасував заходи забезпечення позову накладені ухвалою від 01.05.2026. Вищевказані судові рішення у справі №914/544/25 та у справі №380/8517/26 набрали чинності з моменту їх прийняття. Отже, позивач, фактично наводячи в позовній заяві в даній справі №380/12597/26 виключно доводи, які спрямовані на оспорювання постанови приватного виконавця Зорена П.І. про стягнення основної винагороди від 29.04.2026 року, намагається переглянути судові рішення у справі №914/544/25 та у справі №380/8517/26, що суперечить принципу остаточності судового рішення. Ігнорування преюдиційних висновків створює ризик формування суперечливих судових актів, підриває принцип правової визначеності та стабільності правовідносин, що є невід`ємним елементом верховенства права. Отже, позиція позивача, який ставить під сумнів юридичні результати вирішення спору у справі №914/544/25 та у справі №380/8517/26, становить очевидне порушення принципу res judicata, що є недопустимим. При цьому, відповідач вважає за необхідне зазначити, що: по – перше, не скасовано постанову приватного виконавця Зорена П.І. від 29.04.2026 року про відкриття виконавчого провадження №80881205, яка є юридичною підставою існування всього виконавчого провадження; по – друге, не скасовано постанову приватного виконавця Зорена П.І. про стягнення з боржника основної винагороди від 29.04.2026 року в межах ВП №80881205, яка виконується приватним виконавцем Білецьким І.М.; відсутнє посилання на конкретні норми права та фактичні обставини, які б свідчили про протиправність дій саме приватного виконавця Білецького І.М. у межах ВП №81294098; не наведено та не підтверджено належними доказами порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача саме діями відповідача 1.

Окрім того вказує, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 року у справі № 914/544/25 відмовлено повністю у задоволенні скарги Приватного підприємства «Львівметалпласт» на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича. Зазначеним судовим актом встановлено, що дії приватного виконавця Зорени П.І. щодо відкриття виконавчого провадження ВП №80881205 здійснені у межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Тому, факт правомірності відкриття виконавчого провадження ВП №80881205 вже був предметом судового контролю. Оскільки постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця від 29.04.2026 року є похідною від факту відкриття виконавчого провадження, її правова доля прямо пов`язана з чинністю та законністю відповідного виконавчого провадження. Крім того, ПП «Львівметалпласт», подаючи позовну заяву, не повідомило суд про наявність зазначеного судового рішення (ухвали Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 року у справі № 914/544/25), чим порушило обов`язок добросовісного користування процесуальними правами, встановлений статтею 44 КАС України. Ненадання позивачем суду повної та достовірної інформації щодо пов`язаного виконавчого провадження свідчить про намагання ПП «Львівметалпласт» ввести в оману суд з метою перешкоджання здійснення законних виконавчих дій приватним виконавцем Білецьким І.М.

Вважає, що ПП «Львівметалпласт» вводить в оману суд внаслідок подання недостовірної інформації щодо добровільного виконання судового рішення, оскільки Приватне підприємство «Львівметалпласт» не надсилало листи за дійсним місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач»». Окрім того, ПП «Львівметалпласт» актів приймання-передачі нерухомого майна від 13.04.2026 року та 20.04.2026 року, які долучались до листів від 08.04.2026 року та від 14.04.2026 року, не підписало. Отже, поведінка боржника у межах справи № 914/544/25 є суперечливою, оскільки у скарзі на дії приватного виконавця він декларує намір добровільного виконання рішення суду, водночас подає касаційну скаргу з вимогою його скасування та зупинення виконання. Зазначені обставини свідчать про відсутність послідовної позиції Приватного підприємства «Львівметалпласт» та фактичного наміру добровільного виконання судового рішення. Дії Приватного підприємства «Львівметалпласт» свідчать про суперечливу процесуальну поведінку, коли декларування наміру добровільного виконання судового рішення поєднується з його оскарженням та вимогами про зупинення виконання. Таким чином, попри декларування ПП «Львівметалпласт» наміру добровільного виконання судового рішення, фактична передача спірного нерухомого майна відбулася виключно в межах примусового виконання приватним виконавцем Зореним П.І. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 року у справі №914/544/25. Факт примусового виконання Рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 року у справі №914/544/25 та фактичної передачі майна ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» підтверджується матеріалами виконавчого провадження, зокрема Актом приватного виконавця про передачу майна від 04.05.2026 року. За таких обставин, постанова приватного виконавця Зорена П.І. про стягнення основної винагороди ґрунтується на факті виконання виконавчого документа та є чинною. Відтак, вищенаведені обставини свідчать про відсутність очевидних ознак протиправності постанови приватного виконавця Зорена П.І. про стягнення основної винагороди, яка є виконавчим документом у ВП №81294098.

В даному випадку визначення вартості майна здійснювалось не з метою його реалізації на торгах, а для розрахунку основної винагороди приватного виконавця у виконавчому провадженні майнового характеру про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння є рішенням майнового характеру, що підлягає виконанню в порядку статті 60 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач невірно трактує норми Закону України «Про виконавче провадження» та структуру процедури примусового виконання різних категорій рішень. Так, Закон України «Про виконавче провадження» розмежовує процедури виконання за характером рішень: майнові (розділ VII, статті 48-62) та немайнові (розділ VIII, статті 63-66). У межах майнових процедур, виділено окремі процедури: звернення стягнення на майно боржника з його подальшою реалізацією (статті 48-59, 61), передача стягувачу присуджених предметів (стаття 60), конфіскація майна (стаття 62). Стаття 60 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою щодо рішень про передачу присуджених предметів і не передбачає процедури оцінки чи визначення вартості майна як обов`язкової передумови виконання. Виконавець не звертає стягнення на майно боржника та не реалізує його виконавець вилучає вже присуджене стягувачу майно у незаконного володільця і передає законному власнику. Така процедура за своєю природою не передбачає оцінки, оскільки майно не реалізується. Таким чином, доводи ПП «Львівметалпласт» про необхідність застосування статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» вважає помилковими. Також вказує, що відсутність порушеного права ПП «Львівметалпласт» є підставою для відмови в позові. У даній справі позивач формально оскаржує постанови приватного виконавця Білецького І.М., однак зміст позовної заяви свідчить, що фактично він ставить під сумнів законність постанови приватного виконавця Зорена П.І. від 29.04.2026 про стягнення основної винагороди та обставини її винесення. При цьому, позивач не навів жодного належного обґрунтування, яким саме чином постанови приватного виконавця Білецького І.М. порушують його права чи законні інтереси. Всі оспорювані постанови ОСОБА_2 є похідними процесуальними актами, прийнятими на виконання чинного виконавчого документа - постанови приватного виконавця Зорена П.І. про стягнення основної винагороди від 29.04.2026 року, яка не скасована та є обов`язковою до виконання. Отже, наведені позивачем доводи фактично спрямовані не на захист порушеного права від дій відповідача, а на створення підстав для блокування виконання постанови приватного виконавця Зорена П.І. від 29.04.2026 року, законність якої повинна перевірятися у порядку, визначеному статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, Позивач ПП «Львівметалпласт» не довів наявності порушення своїх прав чи законних інтересів саме постановами приватного виконавця Білецького І.М., що відповідно до наведеної практики Верховного Суду є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Тому, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У додаткових поясненнях відповідачем вказано, що 09.07.2026 наказом Міністерства юстиції України № 1495/7 до приватного виконавця ОСОБА_2 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на три місяці. Відповідно до пункту 4 наказу, він набирає чинності з дня його видання, тобто з 09.07.2026. Копія вказаного наказу додається до цих пояснень. Дії, вчинені приватним виконавцем Білецьким І.М. у виконавчому провадженні № 81294098, зокрема відкриття виконавчого провадження 17.06.2026, були вчинені до набрання чинності вказаним наказом та в межах повноважень, якими він на той момент був наділений у повному обсязі. Зупинення діяльності не має зворотної дії в часі та не може ставити під сумнів правомірність дій, вчинених до його застосування. Таким чином, посилання позивача на подальше зупинення діяльності ОСОБА_2 як на підставу для оцінки дій, вчинених 17.06.2026, є юридично необґрунтованим і не стосується предмета спору.

Заперечення відповідача 2:

07.07.2026 від відповідача 2 надійшов відзив, проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні з огляду на наступне. Вважає, що заявлена вимога стосується дій приватного виконавця щодо виконання судового рішення. Постанова від 29.04.2026 № 80881205 про стягнення основної винагороди винесена ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № 80881205, відкритому на підставі наказу Господарського суду Львівської області № 914/544/25 від 28.04.2026. Зазначає, що право приватного виконавця на основну винагороду виникає після фактичного виконання рішення, а ОСОБА_3 таке виконання забезпечив у повному обсязі. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 у справі № 914/544/25 про витребування нерухомого майна ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № 80881205 було фактично та в повному обсязі виконане: виконавець примусово вилучив у боржника все витребуване нерухоме майно і передав його стягувачу, що підтверджується актом приватного виконавця про передачу майна від 04.05.2026, підписаним особисто директором Приватного підприємства «Львівметалпласт». Отже, станом на 04.05.2026 рішення суду виконане повністю, а тому право приватного виконавця на основну винагороду у розмірі 10 % вартості переданого майна виникло та є повністю обґрунтованим. Постанова від 29.04.2026 № 80881205 про стягнення основної винагороди набрала чинності 29.04.2026, є виконавчим документом у розумінні статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», а стягувачем за нею є приватний виконавець Зорена П.І. Пред`явлення цієї постанови до примусового виконання приватному виконавцю Білецькому І.М. відбулося 17.06.2026, тобто більш ніж через місяць після повного фактичного виконання рішення (04.05.2026). Таким чином, право на основну винагороду на момент пред`явлення вже виникло, і дії ОСОБА_3 є правомірним здійсненням права стягувача за виконавчим документом . Жодної «передчасності» чи протиправності у цих діях немає. Доводи, якими позивач обґрунтовує похідну незаконність дій із пред`явлення постанови вже були предметом розгляду і відхилені ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 у справі № 914/544/25, а саме: до виконання рішення про передачу присуджених предметів застосовується стаття 60 Закону, а не стаття 57, яка регулює оцінку майна для його реалізації; процедура оцінки за статтею 57 у такому виконанні не застосовується; норма про основну винагороду у розмірі 10 % не скасована - вона збережена в пункті 12 Порядку, затвердженого постановою КМУ № 643 від 08.09.2016 у редакції постанови КМУ № 726 від 14.07.2021; вартість майна підтверджена висновками експерта, а належним способом оспорення оцінки є окреме звернення, а не оскарження відкриття/ пред`явлення. Оскільки твердження про незаконність постанови спростовані, безпідставною є й похідна від них вимога про визнання протиправними дій із пред`явлення цієї постанови до виконання. Тому, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також відповідачем подано додаткові пояснення у яких вказує, що позивач заявив до приватного виконавця Зорени П.І. вимогу про визнання протиправними його дій саме щодо пред`явлення постанови про стягнення основної винагороди від 29.04.2026 до примусового виконання. Отже, предметом спору в цій частині є не зміст чи розмір винагороди, визначеної постановою, а виключно правомірність дії з пред`явлення цього документа до виконання. Відповідно визначається і предмет доказування: чи була постанова чинним виконавчим документом на момент пред`явлення та чи мав приватний виконавець право пред`явити її до примусового виконання. Станом на день розгляду справи постанова приватного виконавця Зорени П.І. про стягнення основної винагороди від 29.04.2026 є чинною: вона не скасована судом і не визнана такою, що не підлягає виконанню. Постанова відповідає вимогам, встановленим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» до виконавчого документа, і є виконавчим документом у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону, а отже, підлягає примусовому виконанню. За таких умов пред`явлення цього документа до примусового виконання є правомірною дією, вчиненою в межах повноважень виконавця, і саме по собі не порушує прав позивача. Обставини, на які позивач посилається в цій справі (порядок визначення вартості майна та розмір винагороди), уже були предметом судового дослідження і отримали правову оцінку суду, що набрала законної сили (ухвала Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 у справі № 914/544/25). Перевірка законності постанови про винагороду належить до юрисдикції господарського суду. З огляду на викладене, дослідження адміністративним судом у цій справі правильності розміру винагороди чи законності постанови від 29.04.2026 по суті означало б вихід за межі заявлених позовних вимог, які стосуються лише дій щодо пред`явлення постанови до виконання, та вирішення питання, віднесеного до юрисдикції господарського суду. Згідно з усталеною дисциплінарною практикою Вищої ради правосуддя, вихід суду за межі позовних вимог та порушення правил юрисдикції розцінюються як порушення норм процесуального права, що можуть мати наслідком дисциплінарну відповідальність. Виконання рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння здійснюється в порядку ст. 60 Закону; доводи позивача про необхідність застосування ст. 57 Закону є помилковими. Закон України «Про виконавче провадження» розмежовує процедури виконання за характером рішень. У межах майнових процедур виділено, зокрема, звернення стягнення на майно боржника з подальшою реалізацією (ст. 48–59, 61) та передачу стягувачу присуджених предметів (ст. 60). Стаття 60 Закону є спеціальною нормою. Під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. Деталізована регламентація міститься у пунктах 23– 24 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5. Приватний виконавець Зорена П.І. діяв у точній відповідності до цих норм: у постанові про відкриття ВП вказав час і місце примусового виконання (04.05.2026 об 11:00, м. Львів, вул. Шевченка, 321), а 04.05.2026 вилучив у боржника присуджені предмети та передав їх стягувачу, склавши відповідний акт. Стаття 57 Закону регулює оцінку майна боржника для реалізації, а не передачу присудженого майна стягувачу. Вартість майна, що підлягає передачі, визначена на підставі трьох висновків експерта Нечаєва А.С. від 21.04.2026, доданих стягувачем до заяви про примусове виконання. Розрахунок основної винагороди: 626 025 100,00 грн * 10% = 62 602 510,00 грн — здійснений арифметично точно, на підставі офіційних документів. Боржник на момент відкриття виконавчих проваджень не подавав ні власних висновків про вартість майна, ні клопотань про залучення альтернативного оцінювача. Посилання позивача на «реальну» вартість майна на рівні ціни аукціону 2018 року є неприйнятним, оскільки саме ПП «Львівметалпласт» у попередніх судових процесах домоглося визнання цієї ціни заниженою. Більш того, належним способом оспорення вартості є окреме звернення до суду з оскарженням результатів оцінки, а не оскарження дій виконавця. Приватний виконавець, який здійснює примусове стягнення на підставі поданого виконавчого документа, не наділений повноваженнями перевіряти правильність визначення суми чи розміру винагороди у документі, виданому іншим виконавцем, або ставити її під сумнів. Він зобов`язаний вчиняти виконавчі дії в межах виконавчого документа. Тому доводи позивача про «неправильність» суми винагороди не можуть свідчити про протиправність дій саме ОСОБА_2 . Пред`явлення приватним виконавцем Зореною П.І. постанови про стягнення основної винагороди від 29.04.2026 до примусового виконання іншому приватному виконавцю прямо передбачене законом і не порушує прав позивача. Оспорювана дія вчинена в межах повноважень і є правомірним способом реалізації права виконавця на отримання основної винагороди, розмір якої вже визнано ухвалою Господарського суду Львівської області у справі 914/544/25.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечили у повному обсязі, просили відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Господарським судом Львівської області 28.04.2026 видано наказ справа №914/544/25 про витребування з чужого незаконного володіння Приватного підприємства «Львівметалпласт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» нежитлові приміщення будівлі корпусу №12 під літ. А-4, загальною площею 37017,3 кв.м. за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, 321 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1471389746101), нежитлові приміщення будівлі корпусу №12 під літ. А-4, загальною площею 12911,0 кв.м. за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, 321 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1099046946101) та нежитлову будівлю підстанції під літ. Г-1 загальною площею 194,3 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1471342746101).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зореною П.І. від 29.04.2026 відкрито виконавче провадження ВП №80881205 з примусового виконання наказу №914/544/25 від 28.04.2026, виданого Господарським судом Львівської області, стягнуто з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 62602510 грн.

Також, 29.04.2026 у ВП №80881205 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Зореною П.І. винесено постанову про стягнення з боржника Приватного підприємства «Львівметалпласт» основної винагороди у розмірі 10 відсотків вартості майна, яка підлягає передачі за виконавчим документом, що у випадку передачі та в інших випадках, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» становить 62602510 грн. Стягувачем згідно даної постанови є Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Зорена Петро Іванович.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зореною П.І. від 04.05.2026 ВП №80881205 закінчено виконавче провадження з примусового виконання наказу №914/544/25 від 28.04.2026, виданого Господарським судом Львівської області у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».

Приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Зореною Петром Івановичем подано до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича заяву про примусове виконання постанови №80881205 від 29.04.2026 про стягнення з боржника Приватного підприємства «Львівметалпласт» на користь ОСОБА_3 основної винагороди у розмірі 10 відсотків вартості майна, яка підлягає передачі за виконавчим документом, що у випадку передачі та в інших випадках, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» становить 62602510 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. від 17.06.2026 відкрито виконавче провадження ВП №81294098 з примусового виконання постанови №80881205 від 29.04.2026 про стягнення з боржника Приватного підприємства «Львівметалпласт» на користь ОСОБА_3 основної винагороди у розмірі 10 відсотків вартості майна, яка підлягає передачі за виконавчим документом, що у випадку передачі та в інших випадках, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» становить 62602510 грн.

17.06.2026 постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. від 17.06.2026 у ВП №81294098 накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/ електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках / електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ПП «Львівметалпласт» у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 62603181,40 грн.

Також, 18.06.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. винесено у ВП №81294098 постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника та про арешт майна боржника.

Не погоджуючись з діями приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени П.І. щодо пред`явлення постанови від 29.04.2026 №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди для примусового виконання та з постановами приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. ВП №81294098 про відкриття виконавчого провадження, про опис та арешт майна (коштів) боржника, про арешт майна боржника, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження», Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”, Постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі Порядок № 643), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2.04.2012 № 512/5.

Статтею 129-1 Основного Закону України передбачено, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. (ст.2 Закону україни «Про виконавче провадження».

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди. (ст.3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст.13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно ч.1 ст.20 Закону України «Про виконавче провадження», для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору ( частина 3 статті 45 Закону № 1404-VІІІ).

Згідно ч.3 ст.46 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано визначення вартості майна боржника та оцінка майна боржника:

1. Визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

2. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

3. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.

Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

4. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

5. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

6. Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.

Під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі (ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження»).

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України « Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі – Закон №1403).

Відповідно до ч.1-3, 6, 7 ст.31 Закону №1403, за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця ( далі Порядок № 643).

Відповідно до п.12 Порядку №643, розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Згідно п.8 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), (далі – Інструкція №512/5), для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна (майнових прав) - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання, а також у разі потреби - перекладача. У постанові про призначення експерта або спеціаліста, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, перекладача зазначаються питання, на які ці особи повинні надати письмовий висновок (звіт), або з якої мови слід здійснити переклад, або вид та характеристика майна, яке необхідно ідентифікувати, оцінити тощо, строки здійснення відповідних дій. У постанові обов`язково зазначається попередження про відповідальність: експерту - за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого висновку під час здійснення виконавчого провадження; суб`єкту оціночної діяльності - суб`єкту господарювання (оцінювачу) - за недостовірну чи необ`єктивну оцінку майна; перекладачу - за здійснення завідомо неправильного перекладу під час виконавчого провадження, а також за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків під час виконавчого провадження.

Згідно п.9 розділу ІІІ Інструкції №512/5, основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору та з урахуванням особливостей, встановлених частинами п`ятою — восьмою статті 27 Закону.

Відповідно до п.18,19 розділу VIII Інструкції №512/5, визначення вартості, оцінка майна боржника здійснюються в порядку, встановленому статтею 57 Закону. У разі якщо сторони виконавчого провадження або їх представники, а також заставодержатель у десятиденний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна, про що складає відповідний акт. У випадках, передбачених абзацом другим частини третьої статті 57 Закону, виконавець для оцінки майна залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Визначення вартості майна боржника виконавцем проводиться за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна, без урахування податку на додану вартість, з урахуванням фактичного стану майна, у строк не пізніше десяти робочих днів з моменту проведення опису й арешту майна. Для визначення вартості майна виконавець використовує власні знання, дані засобів масової інформації, повідомлення сторін виконавчого провадження та інших осіб, яких виконавець у разі необхідності може залучити до проведення визначення вартості майна. З метою належного визначення вартості окремих видів майна виконавець може в установленому порядку залучати до процесу опису майна експертів чи спеціалістів.

Щодо доводів позивача про протиправність дій відповідача 2 щодо пред`явлення до виконання постанови від 29.04.2026 ВП №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди з підстав порушення процедури визначення вартості нерухомого майна, що підлягає передачі, зокрема ст.57 Закону України «Про виконавче провадження».

У справі № 904/7326/17 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що залежно від вибору стягувача та після пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону № 1404-VIII права й обов`язки, зокрема обов`язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону 1404-VIII, яка визначає початок примусового виконання, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, а згідно з частиною четвертою статті 27 цього ж Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини першої та другої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Водночас, якщо примусове виконання рішення здійснює приватний виконавець, то згідно з частиною першою статті 31 Закону № 1403 за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода, яка складається з основної та додаткової.

Частиною третьою статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» установлено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Відповідно до раніше сформованих Верховним Судом висновків основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону № 1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюються окремими правовими нормами (постанови від 29.01.2021 у справі № 640/13434/19, від 26.08.2021 у справі № 380/6503/20 та інш.).

Основна відмінність полягає у тому, що виконавчий збір стягується до Державного бюджету України (частина перша статті 27 Закону № 1404-VIII), а його розмір встановлено законом (частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII), натомість основна винагорода є доходом приватного виконавця, а її розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 31 Закону № 1403-VIII).

На відміну від державного виконавця, який є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом, а також має статус державного службовця (статті 7, 8 Закону № 1403-VIII) та отримує крім заробітної плати з Державного бюджету України винагороду у вигляді відсотка від суми стягнутого виконавчого збору (статті 13, 14 Закону № 1403-VIII), приватний виконавець є уповноваженим державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом, та є суб`єктом незалежної професійної діяльності (частини перша та друга статті 16 Закону № 1403-VIII), державне регулювання якої здійснюється Міністерством юстиції України (стаття 17 Закону № 1403-VIII).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 визначив, що, оскільки в силу положень статті 16 Закону № 1403-VIII, приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, то він є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.

Статтею 31 Закону № 1403-VIII унормовано загальні правила для нарахування та стягнення винагороди приватного виконавця, зокрема такі:

(І) винагорода сплачується приватному виконавцю за вчинення виконавчих дій (частина перша статті 31 Закону № 1403-VIII);

(ІІ) винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової (частина друга статті 31 Закону № 1403-VIII);

(ІІІ) основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом (частина третя статті 31 Закону № 1403-VIII);

(IV) розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 31 Закону № 1403-VIII);

(V) основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів (частина четверта статті 31 Закону № 1403-VIII);

(VI) якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина п`ята статті 31 Закону № 1403-VIII);

(VIІ) основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закону №1403-VIII);

(VIІІ) приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина восьма статті 31 Закону №1403-VIII);

(ІХ) угодою між приватним виконавцем та стягувачем може бути передбачено додаткове авансування витрат виконавчого провадження та додаткова винагорода приватного виконавця. Приватному виконавцю забороняється укладати угоди з метою зміни розміру основної винагороди (частина восьма статті 31 Закону № 1403-VIII);

(Х) стягнення з боржника додаткової винагороди приватному виконавцю, а також додаткових витрат, крім визначених Міністерством юстиції України, не допускається (частина одинадцята статті 31 Закону № 1403-VIII).

У постановах від 21.01.2021 у справі № 160/5321/20, від 27.04.2021 у справі № 580/3444/20, від 03.06.2021 у справі № 640/17286/20, від 26.08.2021 у справі № 380/6503/20, від 28.07.2023 у справі № 640/28577/21 Верховний Суд констатував, що винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди разом із постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком, а не правом приватного виконавця, що відповідає вимогам частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII.

У цьому зв`язку, Верховний Суд підкреслював, що у разі коли одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець правильно визначив розмір основної винагороди і постанова про її стягнення є правомірною, то така постанова сама по собі не свідчить про протиправне втручання у права боржника. Надалі питання про незаконність втручання у права боржника з боку приватного виконавця може постати у разі стягнення основної винагороди за відсутності фактичного виконання рішення суду або у більшій сумі, ніж належить, тощо. У такому разі належним способом захисту порушеного права буде оскарження цих дій (рішень) приватного виконавця (постанова Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 640/28577/21).

За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 26.05.2022 у справі № 420/6845/18 саме лише існування постанови про стягнення з боржника основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не означає безумовного та гарантованого стягнення основної винагороди, не надає права приватному виконавцю стягувати визначену ним суму без здійснення фактичних дій з виконання судового рішення.

У зв`язку з цим Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зауважував, що для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, визначеної у виді відсотка, винесеної приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом).

Виходячи із вищевикладеного та ураховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, Верховний Суд наголошував на тому, що суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Верховний Суд у постановах від 08.02.2023 у справі № 160/26568/21, від 03.03.2020 у справі № 260/801/19, від 28.10.2020 у справі № 640/13697/19, від 21.01.2021 у справі № 160/5321/20, від 27.04.2021 у справі № 580/3444/20, від 11.08.2021 у справі № 500/2190/18 сформував та дотримувався правового висновку, застосованого судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи, відповідно до якого сума основної винагороди приватного виконавця, визначена у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання судового рішення у випадках коли дії виконавця не призвели до виконання рішення, або призвели до неповного виконання відповідного виконавчого документа, оскільки право приватного виконавця на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному обсязі чи частково внаслідок дій приватного виконавця.

У наведених постановах Верховний Суд дійшов такого висновку на підставі аналізу норм частин четвертої та п`ятої статті 31 Закону № 1403-VIII у системному зв`язку із чинним на той час пунктом 19 Порядку № 643, прийнятого на виконання статей 13 та 31 Закону № 1403-VIII, яким встановлено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.05.2026 у справі №420/21066/23, на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, Верховний Суд наголошував на тому, що суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Беручи до уваги наведені правові норми та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд дійшов висновку, що постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, проте підставою отримання приватним виконавцем основної винагороди є фактичне виконання (повне або часткове) виконавчого документа, а сума основної винагороди визначається у відсотках вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, визначена відповідно до законодавства.

За обставинами цієї справи, постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зореною П.І. від 29.04.2026 відкрито виконавче провадження ВП №80881205 з примусового виконання наказу №914/544/25 від 28.04.2026, виданого Господарським судом Львівської області, стягнуто з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі 62602510 грн.

При цьому, винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди разом із постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком, а не правом приватного виконавця, що відповідає вимогам частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII.

У разі коли одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець правильно визначив розмір основної винагороди і постанова про її стягнення є правомірною, то така постанова сама по собі не свідчить про протиправне втручання у права боржника. Надалі питання про незаконність втручання у права боржника з боку приватного виконавця може постати у разі стягнення основної винагороди за відсутності фактичного виконання рішення суду або у більшій сумі, ніж належить, тощо. У такому разі належним способом захисту порушеного права буде оскарження цих дій (рішень) приватного виконавця.

Виходячи із вищевикладеного та враховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, Верховний Суд наголошував на тому, що суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Фактичне виконання приватним виконавцем Зореною П.І. наказу №914/544/25 від 28.04.2026, виданого Господарським судом Львівської області сторонами не заперечується.

17.06.2026 постанову від 29 квітня 2026 року №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди як виконавчий документ було подано до приватного виконавця Білецького І.М. для відкриття виконавчого провадження та приватним виконавцем Білецьким І.М. 17.06.2026 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП 81294098 про примусове виконання постанови від 29 квітня 2026 року №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди, виданої приватним виконавцем Зореною П.І.

Як вбачається з постанови від 29 квітня 2026 року №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди, виданої приватним виконавцем Зореною П.І., то приватним виконавцем вказаний розмір основної винагороди розрахований за наступною формулою: A* 10 % =W, де A- вартість майна, що підлягає передачі; W- сума основної винагороди приватного виконавця.

Відтак, сума основної винагороди в сумі 62602510 грн., розрахована, виходячи з вартості майна, що підлягає передачі, в сумі 626025100 грн., помноженої на 10 %.

При цьому, судом встановлено, а сторонами не заперечується, що вказана вартість майна, що підлягає передачі, визначена згідно висновків експерта ФОП Нечаєва А.С. про вартість об`єкта оцінки від 21.04.2026, складених на замовлення стягувача ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач», з метою прийняття управлінських рішень (як зазначено у висновках).

Інших постанов про стягнення основної винагороди приватним виконавцем в межах ВП №80881205 не виносилось, що підтверджується поданою його представником Інформацією про виконавче провадження та підтверджено в судовому засіданні.

При цьому, у відзиві позов відповідач 2 не заперечує, що стягувачем до заяви про примусове виконання були надані саме Звіти про незалежну оцінку нерухомого майна, складені 21.04.2026 р. ФОП ОСОБА_1 які містять вартість майна, що підлягає передачі, а тому на його переконання у нього була наявна вся необхідна інформація для визначення розміру основної винагороди та описано ним у постанові від 29 квітня 2026 року №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди.

За змістом статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша цієї статті). Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (частина друга цієї статті). Виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право залучати в установленому порядку експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання (пункт 15 частини третьої цієї статті).

Статтею 20 Закону №1404-VIII для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Отже, за буквальним змістом цієї норми виконавець при проведені оцінки майна боржника залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про що виносить постанову.

Крім того, відповідно до п.18, 19 розділу VIII Інструкції №512/5, визначення вартості, оцінка майна боржника здійснюються в порядку, встановленому статтею 57 Закону. У випадках, передбачених абзацом другим частини третьої статті 57 Закону, виконавець для оцінки майна залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Згідно абзацом другим частини третьої статті 57 Закону№1404, для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. ( частина 3 статті 57 Закону №1404-VIII)

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.07.2022 у справі №910/10956/15:

Аналіз статті 57 Закону № 1404-VIII дозволяє дійти висновку, що для завдань виконавчого провадження вартість майна боржника може бути визначена двома шляхами: 1) за згодою сторін (та заставодержателя), про досягнення якої вони мають повідомити виконавця у встановленому порядку; 2) у разі недосягнення такої згоди виконавець самостійно визначає вартість майна за ринковими цінами, які діють на день визначення; 3) залучення для оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала висновок про те, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду (див. постанову від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц, пункт 31 постанови від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16).

Разом із цим в залежності від виду майна, вартість якого має бути визначена, Закон № 1404-VIII розмежовує випадки, за яких залучення суб`єкта оціночної діяльності- суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна є або правом, або обов`язком виконавця.

Так, абзац другий частини третьої статті 57 Закону № 1404-VIII визначає, що для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Зазначена норма за своїм змістом є імперативною, у зв`язку із чим зобов`язує виконавця у визначених нею випадках залучити до оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності.

На відміну від цього частина четверта статті 57 Закону № 1404-VIII передбачає право виконавця залучати суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна у разі, якщо визначити вартість майна (окремих предметів) йому складно.

Аналогічні положення містять пункти 18-21 в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року.

Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що повноваження виконавця вирішувати, залучати чи не залучати суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, стосуються лише проведення оцінки майна, вартість якого він може визначити самостійно, та не розповсюджуються на проведення оцінки нерухомого майна, стосовно якої частина четверта статті 57 Закону № 1404-VIII передбачає лише один варіант поведінки, який є обов`язковим для виконавця - залучення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 липня 2022 року по справі № 910/10956/15 ( провадження № 12-74гс21) зазначила, що інший порядок призначення оцінки передбачений положеннями статті 20 Закону № 1404-VIII. У зазначеній статті передбачено, що для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. Отже, за буквальним змістом цієї норми виконавець при проведені оцінки майна боржника залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про що виносить постанову. ( пункти 9.33. та 9.34.) . У пунктах 67-69 постанови від 09 вересня 2021 року у справі № 640/11311/19, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, висловив правову позицію, що залучати суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання є правом виконавця, що встановлено статтями 18 та 20 Закону № 1404-VIII. З огляду на правову позицію, висловлену у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду відходить від правового висновку, висловленого у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 09 вересня 2021 року у справі № 640/11311/19, шляхом уточнення та зазначає, що проведення оцінки майна - об`єкта нерухомості повинно здійснюватися з обов`язковим призначенням для оцінки суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання відповідно до положень абзацу другого частини третьої статті 57 та статті 20 Закону № 1404-VIII на підставі постанови виконавця. ( пункти 10.4 та 10.5 постанови).

З огляду на викладене, залучення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання у випадку визначення вартості об`єкта нерухомості є обов`язком виконавця.

Підсумовуючи вищевказане, та враховуючи, що при розрахунку основної суми основної винагороди в розмірі 62602510 грн., в частині визначення вартості майна, яке підлягало передачі, приватним виконавцем не була прийнята постанова про залучення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна, яке підлягало передачі, з метою розрахунку основної винагороди, а був використаний Звіт про незалежну оцінку нерухомого майна суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_1 від 21.04.2026 року, який по-перше, складений на замовлення стягувача, а не приватного виконавця, по-друге, поза межами виконавчого провадження ВП № 80881205, яке було відкрито 29.04.2026 року, по - третє без погодження вартості майна сторонами виконавчого провадження, тому суд вважає, що відповідачем 2 не доведено належними та допустимими доказами дотримання процедури визначення вартості майна в рамках виконавчого провадження 80881205 на відповідність вищеозначених приписів статей 20 та 57 Закону №1404-VIII.

Щодо доводів відповідачів про те, що до спірних правовідносин має застосовуватись ст. 60 Закону, а не стаття 57, суд відхиляє, оскільки у даній справі не досліджується питання виконання рішення про передачу присуджених предметів, а фактичне виконання рішення суду сторонами не заперечується.

Як зазначалось вище, примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа є завершальною стадією процесу захисту невизнаних, оспорюваних або порушених прав, свобод та інтересів осіб. Тому виконавче провадження загалом спрямоване на відновлення прав стягувача. Однак це не повинно обмежувати процесуальних прав боржника. Тим більше, що засадою виконавчого провадження є принцип верховенство права, який своєю чергою складається з таких стрижневих елементів як заборона свавільності та рівність перед законом.

У справі «Ляскай проти Хорватії» ЄСПЛ звертав увагу на те, що за певних обставин механічне застосування законодавства про виконавче провадження під час продажу нерухомого майна боржника може поставити під сумнів дотримання статті 1 Протоколу №1 до Конвенції (пункти 61-70, заява №58630/11).

Позаяк заходи примусового виконання рішень передбачають втручання у право власності боржника, то таке втручання повинно ґрунтуватися на законі, мати легітимну мету та знаходитися у справедливому балансі між його правами та публічними інтересами. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти. Тому завдання суду в таких випадках полягає в тому, щоб оцінити, чи відповідають застосовані державним виконавцем заходи нормам законодавства про виконавче провадження, і, якщо так, чи не були вони довільними або явно нерозумними.

Водночас окремою засадою виконавчого провадження є його гласність та відкритість. Гласність виконавчого провадження стосується його відкритості для широкої громадськості, а власне відкритість означає відкритість інформації про виконавче провадження для його учасників.

Важливим проявом відкритості у виконавчому провадженні є відкритість для його сторін інформації стосовно тих виконавчих дій, які вчиняються або вчинятимуться у ньому, забезпечена правом бути завчасно повідомленим виконавцем про час і місце вчинення цих дій. У аспекті забезпечення відкритості цієї інформації також є важливим доступ сторін до автоматизованої системи виконавчого провадження, який, окрім іншого, надає їм (чи принаймні створює відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасників виконавчого провадження.

Зрештою здійснення виконавчого провадження з дотриманням принципу відкритості впливає на забезпечення іншої засади такої діяльності права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців.

Вказані висновки наведені у постанові Верховного Суду від 8 лютого 2021 року у справі №826/7243/17.

Права сторони у виконавчому провадженні щодо обізнаності про стан виконавчого провадження будуть належним чином реалізовані лише у випадку вчинення виконавцем дій, спрямованих на надсилання документів у порядку, встановленому Законом №1404-VIII.

Отже, передумовою дотримання державним виконавцем вказаних засад та вимог виконавчого провадження є належне сповіщення боржника про виконані чи заплановані виконавчі дії й рішення.

Натомість, відсутність у наданих відповідачем матеріалах виконавчого провадження будь-яких доказів щодо повідомлення боржника про вартість чи оцінку майна, яка буде використана, у даному випадку, для розрахунку основної його винагороди, свідчить про порушення прав останнього бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи вищенаведене, дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени П.І. щодо пред`явлення до виконання постанови від 29.04.2026 №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди для примусового виконання є протиправними, оскільки не додержано процедури визначення вартості нерухомого майна в межах виконавчого провадження №80881205 відповідно до статей 20 та 57 Закону №1404-VIII, п.18 розділу VIII Інструкції №512/5 та відповідно механізму розрахунку при визначенні суми основної винагороди у постанові.

Щодо доводів позивача про протиправність дій відповідача 2 щодо пред`явлення до виконання постанови від 29.04.2026 ВП №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди з підстав дії вжитих судом заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що Приватним підприємством «Львівметалпласт» оскаржено до Львівського окружного адміністративного суду постанову від 29.04.2026 про стягнення з боржника основної винагороди, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Зореною Петром Івановичем у виконавчому провадженні №80881205.

Ухвалою судді від 30.04.2026 відкрито провадження у справі №380/8517/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 01.05.2026 у вказаній справі вжито заходів забезпечення позову – зупинено стягнення на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени П.І. від 29.04.2026 ВП №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди до набрання законної сили рішенням суду у справі №380/8517/26.

Ухвалою від 17.06.2026 у справі №380/8517/26 провадження у справі закрито, роз`яснено позивачу, що розгляд спору має вирішуватись за правилами господарського судочинства. Ухвалою від 17.06.2026 у справі №380/8517/26 скасовано заходи забезпечення позову.

Позивач оскаржив ухвали суду про закриття провадження у справі та про скасування заходів забезпечення позову в апеляційному порядку.

Згідно ч.2 ст.238 КАС України, ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Питання підстав та наслідків скасування заходів забезпечення позову визначене ст.157 КАС України.

Згідно ч.4 ст.157 КАС України, ухвала про скасування заходів забезпечення позову або про відмову у скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена.

Згідно ч.6 ст.157 КАС України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Згідно пункту 12 ч.1 ст. 4 КАС України судове рішення - рішення, постанова, ухвала суду будь-якої інстанції.

Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Відтак, враховуючи положення ч.6 ст.157 КАС України, вжиті заходи забезпечення позову відповідно до ухвали від 01.05.2026 у справі №380/8517/26 зберігають свою дію на момент пред"явлення до виконання постанови про стягнення основної винагороди.

Відтак, вказані доводи позивача є обгрунтованими.

Щодо доводів позивача про вчинення ними дій щодо добровільного виконання рішення шляхом скерування стягувачу листів – пропозицій щодо добровільного виконання рішення суду та добровільного відшкодування судового збору, такі судом не беруться до уваги, оскільки не стосуються предмету спору у даній справі.

Щодо доводів представника позивача про призупинення діяльності відповідача 1 та відсутність у нього договору страхування.

Згідно інформаційної довідки №37531420260713 від 13.07.2026, поданої позивачем, щодо приватного виконавця Білецького І.М. внесено запис про притягнення до дисциплінарної відповідальності на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців протокол №93 від 12.06.2026 зупинення діяльності приватного виконавця строком на три місяці, внесено інформацію про зупинення діяльності приватного виконавця наказ Міністерства юстиції України №1495/7 від 09.07.2026.

Наказом Міністерства юстиції України від 09.07.2026 №1495/7 уведено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12.06.2026, оформлене протоколом №93 про задоволення подання Ради приватних виконавців України про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Львівської області ОСОБА_2 , посвідчення 0324, видане 29.03.2019, та про застосування до приватного виконавця ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на три місяці.

Представником відповідача 1 долучено до матеріалів прави копію договору №ДВО (ПВ) 188/012/2025 від 28.10.2025 страхування цивільно – правової відповідальності приватного виконавця ОСОБА_2 , страхова сума 10 000 000 000,0 грн.

Відповідно до ч.3,4 ст. 27 Закону №1403, особа не має права здійснювати діяльність приватного виконавця після внесення до Єдиного реєстру приватних виконавців України запису про зупинення або припинення права на здійснення діяльності приватного виконавця. Забороняється здійснення діяльності приватного виконавця без чинного договору страхування відповідальності.

Згідно ч.2,3 ст.41 Закону №1403, рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України. Про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення робиться запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Відповідно до ч.3 ст.42 Закону №1403, зупинення діяльності приватного виконавця за наявності підстав та в порядку, визначеному цією статтею, здійснюється шляхом видання наказу Міністерством юстиції України.

Відповідно до п.30 Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.11.2017 №3791/5, рішення Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Мін`юсту. Дата видання наказу Мін`юсту є датою застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення (пункт 29 Положення №3791/5).

Відтак, саме з 09.07.2026 застосовано до відповідача 1 дисциплінарне стягнення, після винесення ним оскаржуваних постанов. Окрім того, представником відповідача 1 долучено до матеріалів справи копію чинного договору страхування відповідальності.

Відтак, вказані доводи представника позивача судом відхиляються.

Щодо зауважень представників відповідачів про витребування додаткових доказів з ініціативи суду.

В клопотанні від 14.07.2026 вх.№62132 представником відповідача 2 зазначено, що жодним учасником судового процесу не заявлялось клопотання про витребування доказів, а збір зазначених доказів відбувається за ініціативою суду. Вважає, що суд витребовує інформацію, яка не є предметом оскарження у справі а матеріали справи містять вичерпну інформацію та документи, які підтверджують безпідставність позовних вимог.

В заяві від 15.07.2026 вх.№62293 представник відповідача 1 вказує, що судом витребовується надлишковий обсяг інформації. Вважає, що питання проведення чи непроведення оцінки майна а також інші дії, що виходять за межі перевірки правомірності пред`явлення постанови та відкриття провадження не є предметом розгляду у цій справі й не підлягають дослідженню судом. А витребування інформації, яка виходить за ці межі не відповідає принципу офіційного з`ясування обставин справи в межах заявлених позовних вимог і невиправдано затягує розгляд справи. Вказує, що позивач мав можливість самостійно долучити до позовної заяви всі докази і саме на нього покладається обов`язок доведення обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Збирання судом за власною ініціативою доказів, які позивач не був позбавлений можливості подати самостійно не відповідає засадам змагальності сторін та фактично підміняє процесуальний обов`язок позивача довести обґрунтованість заявлених позовних вимог. Суд не є органом, який змінює сторону в реалізації її процесуальних прав та обов`язків, а тому витребування судом з власної ініціативи у відповідачів доказів, які позивач міг і мав подати самостійно, є невиправданим втручанням у здійснення приватними виконавцями своєї діяльності та додатково підтверджує безпідставність такого витребування.

З даного приводу суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ч.3 ст.80 КАС України, про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.06.2026 у справі №990/597/25, суд, дотримуючись принципу змагальності, розглядаючи адміністративний позов, не обмежений ним, а зобов`язаний з`ясувати всі обставини справи, вживши для цього визначені законом необхідні заходи, зокрема щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи. Велика Палата наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 160/8046/18 досліджував принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи в адміністративному процесі. Так, принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 КАС України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Процесуальним законом передбачено різні шляхи отримання судом доказів: 1) надання учасником справи з його власної ініціативи; 2) надання доказів учасниками справи за пропозицією суду; 3) збирання доказів судом з власної ініціативи (частина п`ята статті 77 КАС України), 4) витребування доказів судом (стаття 80 КАС України). Вони відрізняються наслідками.

Пропозиція суду надати докази має рекомендаційний характер для сторони. Частиною п`ятою статті 77 КАС України встановлено, що у випадку ненадання учасником справи без поважних причин доказів на пропозицію суду, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

У той же час, статтею 80 КАС України передбачено повноваження суду збирати докази з власної ініціативи шляхом постановлення ухвали про витребування доказів. Її виконання є обов`язковим. Невиконання ухвали передбачає застосування заходів процесуального примусу.

Отже, якщо подання заяв по суті справи є правом учасників справи, то подання доказів, у разі їх витребування ухвалою суду, - обов`язком.

При цьому, колегія суддів зазначає, що тягар доказування не може бути покладений на позивача, оскільки згідно з частиною п`ятою статті 77 КАС України суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 826/2538/18 та від 27 липня 2023 року у справі № 260/1627/22 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.06.2026 у справі №640/25805/21.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина друга статті 73 КАС України).

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина четверта статті 77 КАС України).

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права (постанова Верховного Суду від 02.07.2026 у справі №240/1163/25).

Щодо доводів відповідачів про пропуск позивачем строку подання до суду заяви про уточнення позовних вимог.

18.06.2026 на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства “Львівметалпласт” (адреса:79069, м. Львів, вул. Шевченка, буд. 321, ЄДРПОУ 36248365, далі – позивач) до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича (адреса:79013, м. Львів, вул. Київська, 1, РНОКПП НОМЕР_1 , далі – відповідач 1), в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову від 17.06.2026 про відкриття виконавчого провадження, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем у виконавчому провадженні №81294098; визнати протиправною та скасувати постанову від 18.06.2026 про опис та арешт майна (коштів) боржника, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем у виконавчому провадженні №81294098; визнати протиправною та скасувати постанову від 18.06.2026 про арешт майна боржника, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем у виконавчому провадженні №81294098.

01.07.2026 від представника позивача надійшла заява про уточнення (збільшення позовних) вимог у якій позивач просить: прийняти дану заяву про зміну предмета позову (збільшення позовних вимог); доповнити первісні позовні вимоги новою позовною вимогою такого змісту: “Визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича щодо пред`явлення постанови від 29 квітня 2026 року №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди для примусового виконання до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича.”.

Дії щодо пред`явлення постанови від 29 квітня 2026 року №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди для примусового виконання вчинені відповідачем 2 17.06.2026.

З даним позовом позивач звернувся до суду 18.06.2026.

Заяву про доповнення позовних вимог позивачем подано 30.06.2026 через систему «Електронний суд» та в цей же день скеровано копії такої заяви відповідачам.

У заяві про збільшення позовних вимог позивач вказує, що необхідність зміни предмета позову обумовлена тим, що після подання позовної заяви виникла необхідність забезпечити повний та ефективний судовий захист порушених прав позивача з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо належного способу захисту у подібних правовідносинах. Вказує, що постановою Верховного Суду від 25.02.2026 у справі №160/15613/23 сформовано правовий висновок, відповідно до якого у випадку, коли постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди існує як окремий виконавчий документ, а порушення прав боржника полягає саме у її пред`явленні до примусового виконання без наявності передбачених законом підстав, належним способом судового захисту є оскарження саме дій приватного виконавця щодо пред`явлення такої постанови до примусового виконання, а не повторне оскарження самої постанови про стягнення основної винагороди. Саме відсутність відповідної позовної вимоги Верховний Суд визнав істотною обставиною при вирішенні спору. Крім того, Верховний Суд зазначив, що за відсутності позовної вимоги щодо оскарження дій приватного виконавця із пред`явлення постанови про стягнення основної винагороди до виконання суд не вправі виходити за межі заявлених вимог та надавати оцінку таким діям. Тому вважає, що саме така вимога є належним способом захисту права боржника. Фактично предмет спору у даній адміністративній справі не змінюється, оскільки всі заявлені позовні вимоги стосуються одного комплексу виконавчих правовідносин, що виникли у зв`язку із відкриттям виконавчого провадження №81294098 та подальшим вчиненням виконавчих дій щодо примусового виконання постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця. Нова позовна вимога є взаємопов`язаною із первісними вимогами, ґрунтується на тих самих фактичних обставинах, стосується тих самих виконавчих правовідносин та спрямована на забезпечення повного й ефективного захисту прав позивача. Зміна предмета позову не призведе до зміни підсудності справи, не потребує пред`явлення нового позову та відповідає принципу процесуальної економії.

Відповідно до ч.1 ст.47 КАС України, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження..

Відтак, оскільки заява про уточнення позовних вимог подана позивачем до закінчення підготовчого провадження, відтак подана з дотриманням строку, визначених ст.47 КАС України.

Відтак, вказані доводи відповідачів суд відхиляє.

Щодо доводів відповідачів про порушення принципу остаточності судових рішень у справах №914/544/25 та у справі №380/8517/26 та преюдиційність висновків у них.

Щодо справи №380/8517/26:

Щодо справи №914/544/25:

30.04.2026 Приватним підприємством «Львівметалпласт» подано до Господарського суду Львівської області скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича, просило скасувати повністю постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорена Петра Івановича від 29.04.2026 про відкриття виконавчого провадження ВП №80881205.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 у справі №914/544/25 у задоволенні скарги Приватного підприємства «Львівметалпласт» на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича відмовлено повністю.

Особливістю преюдиційності в адміністративному судочинстві є те, що воно безпосередньо конкурує є принципом офіційності.

Згідно з правовим висновком (позицією) Верховного Суду, сформованим у постанові від 20 квітня 2021 року у справі № 817/1269/17, преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує, в першу чергу, тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору, а також з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Преюдиція - це обов`язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені обставини не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:

ці обставини встановлені рішенням суду лише у господарській, цивільній або адміністративній справі;

ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту);

ці обставини міститься у мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС України, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

судове рішення набрало законної сили;

у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Аналогічні підходи застосовані Верховним Судом у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №822/1468/17, від 24 квітня 2018 року у справі №825/705/17, від 28 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 14 серпня 2018 року у справі №823/1097/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №2а-6859/10/1570, від 22 січня 2019 року у справі №816/1481/17, від 6 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а, від 14 травня 2019 року у справі №824/234/16-а, від 10 липня 2019 року у справі №826/6063/18, від 18 липня 2019 року у справі №464/2262/17, від 15 серпня 2019 року у справі №823/782/16, від 21 серпня 2019 року у справі №465/5960/14-а, від 6 вересня 2019 року у справі №804/10237/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 15 листопада 2019 року у справі №463/3704/15-а, від 21 листопада 2019 року у справі №344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі №826/6222/15, від 29 листопада 2019 року у справі №826/6222/15, від 13 серпня 2020 року у справі № 344/9283/16-а, від 10 вересня 2020 року у справі № 591/245/17, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 27 листопада 2020 року у справі № 440/525/19, від 20 квітня 2021 року у справі №817/1269/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/1581/18 та від 30 вересня 2021 року у справі №826/7424/17, та інші.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2018 року (справа №917/1345/17), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Згідно ч.4, 5, 7 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Відповідно до п.12,13 ч.1 ст.4 КАС України, судове рішення - рішення, постанова, ухвала суду будь-якої інстанції; рішення суду - рішення суду першої інстанції, в якому вирішуються позовні вимоги.

Відтак, ухвала Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 у справі №914/544/25 та ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 у справі №380/8517/26 не мають преюдиційного значення, оскільки є судовими рішеннями, а не рішеннями суду.

Відтак, вказані доводи відповідачів судом відхиляються.

Щодо ефективного захисту порушеного права.

У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а зазначено, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов`язано з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Верховний Суд підкреслював, що у разі коли одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець правильно визначив розмір основної винагороди і постанова про її стягнення є правомірною, то така постанова сама по собі не свідчить про протиправне втручання у права боржника. Надалі питання про незаконність втручання у права боржника з боку приватного виконавця може постати у разі стягнення основної винагороди за відсутності фактичного виконання рішення суду або у більшій сумі, ніж належить, тощо. У такому разі належним способом захисту порушеного права буде оскарження цих дій (рішень) приватного виконавця (постанова Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 640/28577/21).

Тож, ураховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 640/28577/21, та підстави позову у цій справі, суд дійшов висновку, що у даному випадку спірним постало питання незаконності втручання приватного виконавця у права позивача щодо стягнення з нього основної винагороди без додержання процедури визначення вартості нерухомого майна в межах виконавчого провадження №80881205 відповідно до статей 20 та 57 Закону №1404-VIII, п.18 розділу VIII Інструкції №512/5 та відповідно механізму розрахунку при визначенні суми основної винагороди шляхом пред`явлення постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 29.04.2026 для примусового виконання.

Ефективним уважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04. 2018 у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 01.06.2022 у справі № 620/5996/21).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Однак, оскільки у спірній ситуації основна винагорода приватного виконавця, визначена у постанові від 29.04.2026 ВП № 80881205, без додержання процедури визначення вартості нерухомого майна в межах виконавчого провадження №80881205 відповідно до статей 20 та 57 Закону №1404-VIII, п.18 розділу VIII Інструкції №512/5 та відповідно механізму розрахунку при визначенні суми основної винагороди, під час дії вжитих судом заходів забезпечення позову, то з метою ефективного та належного способу захисту, необхідного для поновлення прав позивача, необхідно визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича щодо пред`явлення постанови від 29.04.2026 №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди для примусового виконання до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича; визнати протиправною та скасувати постанову від 17.06.2026 про відкриття виконавчого провадження, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем у виконавчому провадженні №81294098; визнати протиправною та скасувати постанову від 18.06.2026 про опис та арешт майна (коштів) боржника, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем у виконавчому провадженні №81294098; визнати протиправною та скасувати постанову від 18.06.2026 про арешт майна боржника, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем у виконавчому провадженні №81294098.

За викладених обставин, зважаючи, що у рамках виконавчого провадження ВП № 81294098 здійснюється примусове стягнення з виконання постанови від 29.04.2026 року ВП № 80881205 про стягнення з боржника основної винагороди, суд доходить висновку, що заявлений позивачем захід відновлення порушеного права є обґрунтований та підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази відповідача на підтвердження правомірності свого рішення, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви додано квитанцію від 18.06.2026 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в розмірі 33280 грн.

Враховуючи, що за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а позовні вимоги є вимогами немайнового характеру, тому сплачений позивачем судовий збір у сумі підлягає стягненню на його користь з відповідача 1 в розмірі 9984 грн, з відповідача 2 в розмірі 3328 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

А тому суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу про право на повернення надміру сплаченого судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов Приватного підприємства “Львівметалпласт” до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича щодо пред`явлення постанови від 29.04.2026 №80881205 про стягнення з боржника основної винагороди для примусового виконання до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 17.06.2026 про відкриття виконавчого провадження, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем у виконавчому провадженні №81294098.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 18.06.2026 про опис та арешт майна (коштів) боржника, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем у виконавчому провадженні №81294098.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 18.06.2026 про арешт майна боржника, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем у виконавчому провадженні №81294098.

Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича на користь Приватного підприємства “Львівметалпласт” 9984 грн сплаченого судового збору.

Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорени Петра Івановича на користь Приватного підприємства “Львівметалпласт” 3328 грн сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 24.07.2026.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua