Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №320/36194/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2026 року справа №320/36194/25

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Державного бюро розслідувань, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії з обчислення та встановлення стажу служби особам рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань від 09 червня 2025 року щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби в органах Державного Бюро розслідувань вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 25.06.2013 року по 13.01.2017 року;

- зобов`язати Державне бюро розслідувань зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в органах Державного Бюро розслідувань вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 25.06.2013 року по 13 січня 2017 року.

В обґрунтування позову зазначає, що саме невірне визначення стажу (роботи) в органах Державного бюро розслідувань, який дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, відповідно до підп. 2.2.2 п.2.2 розділу 2 Інструкції про механізм реалізації норм законодавства щодо встановлення доплати за вислугу років та обчислення стажу служби (роботи), який дає право на доплату за вислугу років працівникам Державного бюро розслідувань, затвердженої наказом Державного бюро розслідувань від 08.10.2021 №524 (зі змінами), ст.78 Закону України «Про Національну поліцію», ст.ст. 19, 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», до якого відмовлено включити стаж служби позивача в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, стало порушенням його законних прав. Тобто, якщо б зарахування стажу служби на відповідних посадах відбулось належним чином, то позивач би мав право на визначення іншого стажу роботи, розміру грошового забезпечення, в подальшому також це спричинить інший рік виходу на пенсію, інший розмір пенсії, строку додаткової оплачуваної відпустки, тощо. Тому, порушення Державним бюро розслідувань його прав, що відбулось при невірному врахуванні стажу служби (роботи) та бездіяльності у відповідь на звернення останнього, і є підставою позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві зазначив, що приписами частини другої статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» закріплено вичерпний перелік видів служб та часу роботи, які зараховуються до стажу служби, і служба в підрозділах Державної кримінально-виконавчої служби України в цьому переліку відсутня. За таких умов відсутні правові підстави для зарахування до стажу служби ОСОБА_1 період проходження ним служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 станом на дату звернення до суду проходить службу на посаді заступника начальника третього відділу забезпечення особистої безпеки Управління забезпечення особистої безпеки Державного бюро розслідувань.

9 червня 2025 року Позивач звернувся з проханням переглянути стаж служби, що дає право на отримання доплати за вислугу років, надання додаткової соціальної відпустки та зарахування до стажу служби період проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби з 25 червня 2013 року до 13 січня 2017 року.

Рапорт позивача 9 червня 2025 року було розглянуто на засіданні комісії з обчислення та встановлення стажу служби особам рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Комісією ухвалено рішення про відсутність правових підстав зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби зазначені періоди проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби.

Згідно із наданим листом про відмову від 09.06.2025 р. №18/10-10-01/47Дск та витягом з протоколу №24дск від 09.06.2025 р. Державним бюро розслідувань відмовлено у задоволенні вимог позивача, посилаючись на те, що нормами підпункту 2.2.2. п. 2.2. Розділу 2 Інструкції про механізм реалізації норм законодавства щодо встановлення доплати за вислугу років та обчислення стажу служби (роботи), який дає право на доплату за вислугу років працівникам Державного бюро розслідувань, затвердженої наказом Державного бюро розслідувань від 08.10.2021 р. № 524 (зі змінами) передбачено, що до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань зараховуються періоди роботи, визначені ч.2 ст.78 Закону України «Про Національну поліцію», до яких служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби не входить.

Змістом спірних правовідносин є відмова відповідача у зарахуванні до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 25 червня 2013 року до 13 січня 2017 року.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 №794-VIII (з наступними змінами та доповненнями; далі – Закон №794-VIII) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №794-VIII Держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Частиною другою цієї норми передбачено, що особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Згідно із ч.1 ст.20 Закону №794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (ч.2 ст.20 Закону №794-VIII).

Працівникам Державного бюро розслідувань виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років – 10 відсотків, більше 5 років - 15 відсотків, більше 10 років - 20 відсотків, більше 15 років - 25 відсотків, більше 20 років - 30 відсотків, більше 25 років - 35 відсотків, більше 30 років - 40 відсотків, більше 35 років - 45 відсотків посадового окладу (ч.6 ст.20 Закону №794-VIII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 було затверджено Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань (з наступними змінами та доповненнями; далі – Положення №743).

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів (п.82 Положення №743).

Наказом Державного бюро розслідувань №524 від 08.10.2021 року затверджено Інструкцію про механізм реалізації норм законодавства щодо встановлення доплати за вислугу років та обчислення стажу служби (роботи), який дає право на доплату за вислугу років працівникам Державного бюро розслідувань (з наступними змінами та доповненнями; далі – Інструкція №524).

Згідно із підп.2.2.2 п.2.2 розділу 2 Інструкції №524 до стажу служби (роботи), що дає право на отримання доплати за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, зараховуються періоди, які визначені частиною другою статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», та час проходження служби в Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу.

Таким чином, періоди служби, передбачені ч.2 ст.78 Закону України «Про Національну поліцію» зараховуються як до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, так і до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до ч.1 ст.78 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (з наступними змінами та доповненнями; далі – Закон №580-VIII), стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду (п.3 ч.2 ст.78 Закону №580-VIII).

Разом із цим, до стажу служби (роботи) в Державному бюро розслідувань для встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки зараховується, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону №580-VIII, служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 20.10.2022 року у справі №160/11127/20 Верховний Суд зробив наступні висновки: «Таким чином, Верховний Суд вважає вірними висновки суду першої інстанції, що на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України «Про державну службу»), під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.

Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.

Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року в справі №826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновків про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону №580-VIII, а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки. Проте не звернув уваги на те, що чинним на час проходження позивачем служби в податковій міліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в податковій міліції, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

Враховуючи наведене, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що при визначенні стажу служби в поліції ОСОБА_1 відповідач діяв у спосіб, установлений чинним законодавством.

Суд першої інстанції, врахувавши тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в установі виконання покарань, діяльність позивача, функції, які ним виконувались на момент проходження служби, статус позивача, дійшов правильного висновку, що стаж служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки».

Враховуючи встановлені обставини, норми права та правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування до стажу його служби (роботи) в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України за періоди 25.06.2013 року по 13.01.2017 року.

Разом з тим, суд зазначає, що вирішальним під час розгляду питання про зарахування стажу служби Позивача в органах Державного Бюро розслідувань вислуги років у Державній кримінально-виконавчій службі України є питання перебування Позивача на службі на момент розгляду даної заяви з огляду на наступне.

Так. згідно із абзацом 3 пункту 1 Постанови № 393 для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються служби в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Постановою Верховного суду від 22.02.2023 у справі №320/12166/20 зазначено: «згідно преамбули Закону № 2262-XII цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Статтею 12 Закону № 2262-ХІІ встановлені умови призначення пенсії за вислугу років, однією з яких є наявність певної вислуги років.

Стаття 17-1 Закону № 2262-XII передбачає, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищезазначених вимог Закону № 2262-XII Кабінетом Міністрів України Постановою № 393 затверджено «Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».

Таким чином, аналіз наведених положень законодавства, що регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що положення пунктів 1, 3 Постанови № 393 не регулюють питання, передбачені частиною другої статті 78 Закону № 580-VIII щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

При цьому, Постанова № 393 не є нормативним актом в розумінні частини четвертої статті 78 Закону № 580-VIII, який визначає правила обчислення вислуги років для встановлення надбавки за вислугу років та тривалості додаткової оплачуваної відпустки під час проходження служби в поліції, як на тому наполягає позивач, оскільки вона прийнята на виконання Закону №2262-XII, а її положення визначають виключно умови призначення пенсій за вислугу років та порядок обчислення вислуги років для її призначення

Повертаючись до обставин цієї справи слід зазначити, що позивач продовжує проходити службу в Державному бюро розслідувань та звертаючись до суду із цим позовом просив для цілей визначення розміру надбавки за стаж служби та додаткової оплачуваної відпустки здійснити перерахунок та зарахувати до вказаного стажу служби в поліції пільгову вислугу років на підставі статті 12 Закону № 2262-XII та пункту 3 Постанови № 393.

Беручи до уваги вище наведені мотиви, колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій помилково вдалися до аналізу норм, що регулюють умови призначення пенсій за вислугу років та порядок обчислення вислуги років для її призначення (Закон № 2262-XII, Постанова №393) у контексті права позивача на зарахування на пільгових умовах вислуги років для цілей встановлення йому надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, передбачених статтею 78 Закону № 580-VIII.»

Відтак, в контексті розгляду даної позовної заяви, суд зазначає, що позивач проходить службу в Державному бюро розслідувань, а також зважаючи на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про оформлення та подання документів для призначення пенсії за вислугу років, зобов`язання Державного бюро розслідувань зарахувати позивачу вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 25.06.2013 року по 13 січня 2017 року, має передчасний характер та суперечить процедурі та визначеному у застосованих нормативних актах обставинам та часу їх застосування. Крім того, відсутні підстави вважати, що при звільнення позивача зі служби в Державному бюро розслідувань та обчисленні його стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідачем буде відмовлено йому у зарахуванні стажу для її призначення.

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи пред`явлено позов.

Доцільно зауважити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист уже порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, а для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень рішення, вчиненню ним дій чи допущенням бездіяльності порушуються права позивача. Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Неможливо зобов`язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії чи утриматись від вчинення певних дій, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі с, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 243, 243-246 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.