Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №456/1761/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 456/1761/24 Головуючий у 1 інстанції: Бучківська В.Л.

Провадження № 22-ц/811/4000/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Провадження № 22-ц/811/4203/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

при секретарі: Л.М. Чиж

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Львівської обласної прокуратури, представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10 листопада 2025 року та апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Львівській області на додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Стрийської окружної прокуратури Львівської області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Стрийського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої неефективним досудовим розслідуванням та надмірною його тривалістю, -

В С Т А Н О В И В:

28.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, Стрийської окружної прокуратури Львівської області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Стрийського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, в якому з урахуванням заяви про уточненням позовних вимог від 01.05.2025 року просив визнати факт порушення Державою Україна в особі ГУ НП у Львівської області, Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Стрийської окружної прокуратури Львівської області його конституційних прав як потерпілого при проведенні досудового розслідування кримінальної справи №12019140130001097 від 10.09.2019 року; стягнути на його користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 152 000 грн та судові витрати.

В обгрунтування позову покликався на те, що 10.09.2019 року Стрийським РУП ГУ НП у Львівській області зареєстровано кримінальне провадження №12019140130001097 за його заявою від 09.09.2019 року за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 190 КК України щодо вчинення щодо нього шахрайських дій групою осіб ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), які 22.01.2018 року шляхом обману заволоділи грошовими коштами потерпілого у розмірі 430 000 грн та у травні 2018 року повторно на суму 125 800 грн. Під час досудового розслідування кримінального провадження №12019140130001097 від 10.09.2019 року слідчими Головного управління Національної поліції у Львівській області, Стрийського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області тричі виносились постанови про закриття кримінального провадження, а саме постанова старшого слідчого в ОВС слідчого управління ГУ НП у Львівській області від 07.06.2021 року про закриття кримінального провадження №12019140130001097 у зв`язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, постанова старшого слідчого СВ Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області від 10.09.2019 про закриття кримінального провадження № 12019140130001097 від 10.09.2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, та постанова слідчого СВ Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області від 05.08.2022 року про закриття кримінального провадження №12019140130001097 від 10.09.2019 року у зв`язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, тобто на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Він тричі скеровував скарги на вищезазначені постанови, які були скасовані ухвалами слідчого судді та в подальшому зобов`язано відновити та провести досудове розслідування кримінального провадження. При цьому, під час розгляду поданих ним скарг було встановлено, що у межах досудового розслідування Головним управлінням Національної поліції у Львівській області не здійснено аналізу матеріалів, на які посилався скаржник, не надано належної оцінки доказам та не вжито всіх необхідних заходів для всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин про проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, не проведено всіх необхідних слідчих дій, зазначених у скарзі, не виконано письмових вказівок прокурора, не виконано ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей та документів. Крім того, в ході розгляду однієї з його скарг судом встановлено, що слідчий Стрийського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, ухвалюючи постанову про закриття кримінального провадження не виконав наданих йому у порядку ст. 39 КПК України письмових вказівок від 29.09.2021 року та від 29.10.2021 року та передчасно закрив кримінальне провадження. Також скасовуючи постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю відомостей про проведення низки слідчих та процесуальних дій, в ухвалі слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15.04.2022 року у справі №456 2445/20 про задоволення його ( ОСОБА_1 ) скарги та скасування постанови про закриття кримінального провадження від 04.02.2022 року, суд виходив з того, що при повторному закритті вищевказаного кримінального провадження Стрийським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області не дотримано вимог кримінально-процесуального закону, постанова є такою, що надалі винесена передчасно на підставі неповного проведеного досудового розслідування без всебічного та об`єктивного дослідження даних. Крім того слідчий суддя звертав увагу й на передчасність висновку слідчого про те, що між потерпілим ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_3 склалися цивільно-правові відносини, які виникли на добровільних засадах з договору позики грошових коштів та підтверджуються розпискою від 22.01.2018 року, оскільки зі змісту цієї розписки та наданих потерпілим ОСОБА_1 первинних й додаткових показань не підтверджується передача грошових коштів у сумі 15 000 доларів США. При цьому, прокурорський нагляд здійснювався Львівською обласною прокуратурою, Стрийською окружною прокуратурою Львівської області не належним чином, що також призвело до грубих порушень кримінального-процесуального закону України. Зазначене встановлено в межах судового розгляду справи та відображено в ухвалах слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 27.08.2020 року, ухвалою слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 04.01.2021 року, ухвалою слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 02.02.2021 року, ухвалою слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 09.12.2022, ухвалою слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 26.01.2023 року, ухвалою слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 24.04.2023 року, ухвала слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 09.06.2023 року. Також, за його клопотаннями та скаргами було змінено кваліфікацію кримінального правопорушення, долучено докази до матеріалів досудового розслідування, проведено додаткові слідчі дії для встановленням осіб, винних у вчиненні кримінального правопорушення, піднімалося питання організації розслідування кримінального провадження. Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019140130001097 за його заявою триває з вересня 2019 року, що на час звернення до суду становить 54 місяці. У сукупності зазначене свідчить про системне неналежне виконання органами слідства та прокуратури покладених на них обов`язків та надмірною тривалістю досудового розслідування. 02.03.2021 року він звернувся до прокурора Львівської області з заявою про вчинення кримінального правопорушення організованою групою посадових осіб поліції та прокуратури. Як убачається з ухвали слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 16.04.2021 року дану заяву скеровано за належність та на її основі проведено службову перевірку, однак результати такої не скеровано заявнику. Уповноважених осіб зобов`язано розглянути заяву по суті та повідомити заявника про прийняте рішення. 06.08.2021 року він подав до Львівського РУП №1 НП у Львівській області заяву про вчинення злочину уповноваженими особами СВ ГУ НП у Львівській області. У подальшому ним подано до Галицького районного суду міста Львові скаргу від 06.08.2021 року, на підставі розгляду якої ухвалою суду від 11.08.2021 року слідчого СВ ГУНП у Львівській області зобов`язано внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 06.08.2021 року. Незаконними рішеннями посадових осіб органів державної влади з приводу неодноразового незаконного закриття зазначеного кримінального провадження, тривалого та неефективного проведення досудового розслідування, відсутності належного процесуального керівництва з боку прокуратури, йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він протягом тривалого часу вимушений був на постійній основі звертатися та відвідувати суди і органи прокуратури та слідства з метою захисту та поновлення своїх прав як потерпілого, що призвело до позбавлення можливості продовжувати активне особисте та суспільне життя, що в свою чергу вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з чим просив захистити його конституційне право на компенсацію моральної шкоди. Надмірна тривалість кримінального провадження, в якому він визнаний потерпілим призвела до моральних страждань, що зумовлено тривалою невизначеністю щодо встаноновлення та притягнення винних осіб до відповідальності, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, в тому числі, у зв`язку з необхідністю постійно бути залученим до проведення досудового розслідування кримінального провадження. У нього на фоні постійної тривоги та переживань погіршилося самопочуття та здоров`я загалом. У зв`язку з значною затратою сил, що зумовлена неналежним виконанням обов`язків органами досудового розслідування та прокуратури у зв`язку з системною бездіяльністю, з метою притягнення до відповідальності винних осіб в межах кримінального провадження №12019140130001097, він зазнає значних душевних страждань протягом майже як 5-ти років, що є тривалим та істотним порушенням його прав. Правовою підставою для відшкодування шкоди є сам факт скасування процесуальних рішень, прийнятих прокурором, встановлення протиправності та систематичної бездіяльності посадових осіб органів прокуратури, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні та спричинених у зв`язку з цим негативних наслідків для нього. Просив позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000,00 /шістдесят тисяч/ грн за проведення тривалого та неефективного досудового розслідування та 1300 /одну тисячу триста/ грн витрат за проведення психологічної експертизи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Оскаржуваним додатковим рішенням заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Янчишин Тетяни Іванівни про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 /тридцять тисяч/ грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Рішення суду оскаржила Львівська обласна прокуратура.

Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не врахував, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Разом з тим, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , оцінки зазначених обставин судом проведено не було. При цьому, позивач не обґрунтував та не надав належних доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, а також не зазначив з чого він виходив, оцінюючи заподіяну йому моральну шкоду. Матеріали справи не містять доказів для оцінки того, що завдані позивачу душевні та психічні страждання свідчать про погіршення стану здоров`я, тяжкість вимушених змін у його стосунках з іншими людьми, зниження престижу чи ділової репутації, а також про обмеження прав та можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат для їх відновлення до попереднього стану. Вважає, що права ОСОБА_1 у зв`язку з закриттям слідчим слідчого відділу ГУ Національної поліції кримінального провадження були відновлені ухвалою слідчого судді про скасування постанови слідчого, а також ухвалою слідчого судді про зобов`язання процесуального прокурора вчинити необхідні дії для нагляду за проведенням досудового розслідування. Зазначені рішення забезпечили достатній рівень сатисфакції порушених прав позивача з урахуванням обставин даної справи. Саме по собі скасування слідчим суддею рішення слідчого, зобов`язання слідчого розглянути клопотання потерпілих загалом не свідчить про бездіяльність слідчих і прокурорів, завдання цими діями позивачу шкоди, а також про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та завданням ОСОБА_1 моральних страждань. Належних доказів наявності саме незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, позивачем суду надано не було. При цьому, незгода з процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні не є безумовною підставою для визнання позовних вимог про відшкодування моральної шкоди обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Процесуальні рішення є предметом оскарження відповідно до правил ст. 303 КПК України, яка визначає механізм реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.

Крім того, апелянт зазначив, що долучений до матеріалів справи висновок експерта за результатами проведення психологічної експертизи, згідно якого можливий розмір відшкодування завданої моральної шкоди позивачу становить 144 мінімальні заробітні плати, розмір яких визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, прийнятої в Україні на час ухвалення рішення суду, не може вважатися беззаперечним доказом, який би підтверджував вираз у грошовому еквіваленті наявність моральних страждань з огляду на те, що призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов`язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеному у постанові від 09.09.2020 року у справі № 372/4412/15-ц. З урахуванням наведеного, вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань, наявність причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою шкодою, у зв`язку з чим розмір відшкодування, стягнутого оскаржуваним рішенням на ОСОБА_7 , є необгрунтованим та безпідставним.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог оскаржило Головне управління Національної поліції у Львівській області.

Вважає рішення суду в оскаржуваній частині незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначив, що під час вирішення спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності) органу державної влади, а й виникнення шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади та заподіянням цієї шкоди. При цьому, саме на позивача покладено обов`язок по доведенню факту завдання йому втрат немайнового характеру (моральної шкоди) та розміру їх матеріального вираження. Недоведеність позивачем зазначених обставин у справі є підставою для відмови у задоволенні позову. Зазначає, що сам лише факт наявності певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 757/33618/18-ц. Вважає, що визначена судом в оскаржуваному рішенні сума моральної шкоди у розмірі 60 000 грн є неспівмірною, недоведеною та необгрунтованою.

Просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду в частині стягнення з Державного бюджету України витрат за проведення психологічної експертизи оскаржила Державна казначейська служба України.

Вважає рішення суду в оскаржуваній частині незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

У скарзі апелянт зазначив, що як убачається зі змісту оскаржуваного рішення суд винними в заподіянні шкоди позивачу вважає Львівську обласну прокуратуру та Головне управління Національної поліції у Львівській області. Разом з тим, крім Львівської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції у Львівській області, позивач визначив окремим відповідачем у справі Державну казначейську службу України. При цьому, Верховний Суд неодноразово зазначав, що залучення або незалучення до участі у спорах з державою Казначейства чи його територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є саме Держава Україна, а не Казначейство чи його територіальний орган. Зазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц та у постанові від 25.03.2020 року у справі № 641/8857/17. При цьому, вважає, що суд не врахував зазначену позицію Верховного Суду та належним чином не мотивував оскаржуване рішення в частині стягнення 1300 грн витрат за проведення психологічної експертизи з Державного бюджету України. В оскаржуваному судовому рішення відсутні висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів та аргументи на користь прийнятого рішення, що свідчить про не врахування судом постанови Великої Палати Верховного суду від 16.11.2023 року у справі №11-228сап21. Зазначив, що статтею 95 Конституції України та пунктом 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України встановлено правило, згідно якого виключно Законом «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування цих видатків. Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (за жодною бюджетною програмою) не передбачає асигнувань для відшкодування судових витрат. Отже, судове рішення в частині стягнення коштів без встановлених бюджетних призначень Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік не може бути виконане, а відтак підлягає скасуванню в оскаржуваній частині.

Просить рішення суду в частині стягнення витрат за проведення психологічної експертизи з Державної казначейської служби України скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову в частині стягнення цих витрат з Державного бюджету України відмовити.

Рішення суду в частині незадоволених позовних вимог оскаржила представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

Вважає рішення суду в оскаржуваній частині незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

У скарзі апелянт зазначив, щовизначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, спричиненої неефективним досудовим розслідуванням та надмірною його тривалістю, в сумі 60 000,00 гривень, суд не врахував доведінсть належними доказами факту заподіяння позивачу моральної шкоди діями службових осіб відповідачів, які полягали у надмірній тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні, неодноразових прийняттях рішень про закриття кримінального провадження, тривалою бездіяльністю службових осіб, пов`язаною з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених нормами КПК України. При цьому, законом передбачено право особи на повну компенсацію від держави заподіяної моральної шкоди за невиконання державою позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, при визначені розміру моральної шкоди суду слід виходити з засад розумності, виваженості та справедливості. Вважає, що визначаючи розимір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, суд не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, згідно якої надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо. Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні викладені також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19, від 23 вересня 2020 року у справі№ 638/14007/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 12 квітня 2023 року у справі № 174/207/22, від 07 червня 2023 року усправі№ 335/8532/21, від 04 жовтня 2023 року у справі № 607/11835/22, від 26 січня2024 року у справі № 607/7296/22.Оцінюючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, належним доказом розміру такої є наявний в матеріалах справи висновок психологічної експертизи №10540 від 02 квітня 2025 року, метою проведення якої було встановленнянаявності чи відсутності моральних страждань внаслідок протиправних дійабо бездіяльності інших осіб, причинного зв`язку між ситуацієюспричинення шкоди та стражданнями, встановлення, в чому саме полягаютьморальні страждання в юридично визначених обставинах, визначенняінтенсивності, глибини та тривалості страждань.Як убачається зі змісту зазначеного висновку експерта, під час психологічного обстеження у підекспертного ОСОБА_1 виявлено актуалізаціюнегативних переживань (пригнічення, смутку, несправедливості, образи),емоційну нестабільність, відчуття психологічної втоми, пов`язаних здосліджуваною ситуацією. Дані емоційні прояви є ознакою виразного татриваючого психотравматичного впливу досліджуваної ситуації на психікупідекспертного. Отже, ОСОБА_1 заподіяні моральні страждання, орієнтовний еквівалент компенсації яких згідно зазначеного висновку становить 1 152 000 грн (один мільйон сто п`ятдесят дві тисячі гривень).Вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішення, в порушення вимог ст.ст. 89, 263ЦПК України, не врахував обставини, викладені в медичних документах ОСОБА_1 та підтверджені показами свідків. Враховуючи, що розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у прямому взаємозв`язку зглибиною страждань, характером немайнових втрат (фізичний біль, душевні муки,приниження гідності), тривалістю наслідків та обставинами справи, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 60 000 грн не відповідає характеру моральнихстраждань позивача. Суд не врахував, що позивач зазнав душевних страждань, спричинених неефективним досудовимрозслідуванням та надмірною його тривалістю, що обумовили тривалі та істотнінегативні зміни у життєво-значущих сферах його життєдіяльності, викликали виразнітривалі негативні психологічні переживання, що тривали протягом 6-ти років.Відновити попередній стан життя позивача неможливо. Сума грошової компенсації спричиненої ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн невідповідає обставинам завдання моральної шкоди, верховенству права та вимогамрозумності і справедливості.

Просить рішення суду в частині незадоволених позовних вимог скасувати та постановити нове рішення, яким позов задоволити.

Додаткове рішення суду оскаржило Головне управління Національної поліції у Львівській області.

Вважає додаткове рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

У скарзі апелянт зазначив, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При цьому, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Разом з тим, витрати заявлені представником позивача в сумі 81 000 грн є неспівмірними та не відповідають складності справи. При цьому надані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійнуу правничу допомогу є неналежними та такими, що документально не підтверджують судових витрат в розмірі, визначеному в заяві. Апелянт зазначив, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна значна кількість судових рішень судів різних інстанцій, в тому числі й Верховного Суду, постановлених у справах, предмет спору та обставини в яких аналогічні предмету спору та обставинам, які розглядаються у цій справі, що значно полегшувало роботу адвоката під час надання ним правничої допомоги у даній справі. Разом з тим, в акті про надання правничої допомоги зазначено, що вивчення матеріалів справи, збирання доказів та складення позовної заяви оцінено в сумі 17 000 грн. При цьому, позовна заява не містить жодної вказівки на те, що позивач під час подачі позовної заяви користувався послугами адвоката. Долучені до матеріалів позовної заяви додатки були створені ще до укладення договору про надання правничої допомоги та були утворені шляхом самостійного збирання доказів позивачем.

Просить додаткове рішення суду скасувати, у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Янчишин Тетяни Іванівни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - Янчишин Т.І. подану нею скаргу підтримала з підстав, наведених у ній, просила скаргу задоволити, проти задоволення скарг Львівської обласної прокуратури, представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції у Львівській області заперечила.

Прокурор Теличко О.О. та представник Головного управління Національної поліції у Львівській області - Гій А.А. подані ними скарги підтримали з підстав, наведених у ній, просили скарги задоволити, проти задоволення скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.ст. 19, 56 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Аналіз наведеної статті дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Згідно ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень ч.1 цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян . У випадках, передбачених ч.1 ст.1 цього Закону завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні викладені також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19, від 23 вересня 2020 року у справі№ 638/14007/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 12 квітня 2023 року у справі № 174/207/22, від 07 червня 2023 року у справі№ 335/8532/21, від 04 жовтня 2023 року у справі № 607/11835/22, від 26 січня 2024 року у справі № 607/7296/22.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92).

Стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людинине вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Згідно пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Таким чином розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Встановлено, що 09.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Стрийського ВП ГУ НП у Львівській області з заявою, в якій просив прийняти міри до невідомої особи, яка шахрайським способом заволоділа його грошовими коштами.

10.09.2019 року Стрийським РУП ГУ НП у Львівській області зареєстровано кримінальне провадження №12019140130001097 за заявою ОСОБА_1 від 09.09.2019 року за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 190 КК України, яку в подальшому змінено на ч. 3 ст. 190 КК України.

Судом з матеріалів кримінального провадження №12019140130001097 від 10.09.2019 року встановлено, що на даний час досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні триває, процесуального рішення про закінчення досудового розслідування не прийнято.

Під час проведення досудового розслідування слідчими тричі виносились постанови про закриття кримінального провадження: постанова старшого слідчого в ОВС слідчого управління ГУ НП у Львівській області від 07.06.2021 року про закриття кримінального провадження №12019140130001097 у зв`язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України; постанова старшого слідчого СВ Стрийського РУП ГУНП у Львівській області від 10.09.2019 року про закриття кримінального провадження № 12019140130001097 від 10.09.2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України; постанова слідчого СВ Стрийського РУП ГУНП у Львівські області від 05.08.2022 року про закриття кримінального провадження №12019140130001097 від 10.09.2019 року у зв`язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, тобто на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Крім того, під час досудового розслідування слідчими суддями постановлялися наступні судові рішення: ухвала слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 27.08.2020 року, згідно якої слідчим було повідомлено скаржника про те, що його клопотання задоволено, однак на час подачі даної скарги до суду жодних вимог клопотання від 18.06.2020 органом досудового розслідування, крім допиту свідка ОСОБА_9 , не виконано; ухвала слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 04.01.2021 року, згідно якої слідчі дії, необхідні для повного та всебічного дослідження обставини кримінального провадження №12019140130001097 від 10.09.2019 року, слідчим не проведено у зв`язку з великою завантаженістю, при цьому рокурор в судовому засіданні скаргу визнав частково, зазначив, що ним, як процесуальним прокурором у даному кримінальному провадженні, слідчому надані вказівки, які виконані ним не в повному обсязі; ухвала слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 02.02.2021 року, відповідно до якої оглядом матеріалів заяви встановлено, що слідчим суддею прийнято рішення від 25.08.2020 року про надання тимчасового доступу до інформації, яка міститься в операторів мобільного зв`язку, проте така не виконана, більше того, строк дії ухвали сплив 25.09.2020 року. У зв`язку з невиконанням ухвали слідчого судді від 27.08.2020 року ухвалою слідчого судді від 04.01.2021 року слідчого повторно зобов`язано вчинити зазначені дії; ухвала слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 09.12.2022 року, якою також встановлено, що за час здійснення досудового розслідування слідчим неодноразово виносилися постанови про закриття кримінального провадження, однак такі були скасовані ухвалами слідчого судді з причин неповноти досудового розслідування; ухвала слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 26.01.2023 року, якою зобов`язано слідчого повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20.12.2022 року з наведенням належних мотивів та з дотриманням вимог КПК України, а саме врахувавши права потерпілого, визначені КПК України; ухвала слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 24.04.2023 року, згідно якої судом встановлено, що всупереч наведеному станом на момент звернення ОСОБА_1 зі скаргою до слідчого судді клопотання скаржника від 27.03.2023 року не розглянуто та жодних рішень щодо нього не прийнято; ухвала слідчого судді Стрийського міськрайонного суду від 09.06.2023 року, згідно якої клопотання ОСОБА_1 про проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні № 12019140130001097 від 10.09.2019 року станом на день звернення до слідчого судді Стрийським РУП ГУ НП у Львівській області виконано не було, не було відмовлено чи в інший спосіб розглянуто.

При цьому, під час досудового розслідування позивач неодноразово звертався до відповідачів щодо необхідності дотримання вимог кримінального процесуального закону, що підтверджується клопотанням про проведення досудового розслідування у розумні строки до прокурора Стрийської місцевої прокуратури від 20.05.2020 року, скаргою про недотримання розумних строків досудового слідства, поданою до ГУНП у Львівській області від 19.07.2021 року, скаргою про недотримання розумних строків досудового слідства, поданою до ГУНП у Львівській області від 19.09.2021 року, скаргою про недотримання розумних строків, надісланою керівнику Стрийської окружної прокуратури від 26.10.2021 року, скаргою про недотримання розумних строків досудового слідства, поданою до ГУНП у Львівській області від 17.01.2022 року, скаргою про недотримання розумних строків досудового слідства, поданою до Львівської обласної прокуратури від 29.07.2022 року, скаргою про недотримання розумних строків досудового слідства, поданою до Стрийської окружної прокуратури від 07.09.2022 року, скаргою про недотримання розумних строків досудового слідства, поданою до Стрийської окружної прокуратури від 26.09.2022 року.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06.11.2023року у справі № 456/4123/23 позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 15000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США заборгованості за договором позики та 3% річних за користування грошовими коштами в розмірі 1067,67 доларів США (одна тисяча шістдесят сім доларів 67 центів), а всього 16067,67 доларів США (шістнадцять тисяч шістдесят сім доларів 67 центів) та 5875,94 грн (п`ять тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн 94 коп.) судового збору.

Постановою головного державного виконавця Стрийського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Семенюк О.Б. від 19.03.2024 року відкрито виконавче провадження №74485726 з виконання виконавчого листа №456/4123/23, виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області 29.12.2023 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 16067,67 доларів США та 5875,94 грн судового збору.

Як убачається з висновку експерта №10540 від 02 квітня 2025 року, складеного за результатами проведення судово-психологічної експертизи, призначеної ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19.11.2024 року, в ході проведення експертизи встановлено, що досліджувана ситуація є психотравмувальною для ОСОБА_1 . Внаслідок психотравмівних умов ситуації, яка досліджується, ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода). Можливий еквівалент компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання становить 144 мінімальні заробітні плати, розмір яких визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, прийнятої в Україні на момент винесення рішення суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що у зв`язку з неефективним та надміру довготривалим проведенням досудового розслідування, яке по даний час не завершене, позивач затратив більше шести років на оскарження протиправних постанов слідчих, ініціювання проведення слідчих дій, перебував у стані постійного дискомфорту, невизначеності від неналежного досудового розслідування та відсутності кінцевого результату за висновками розслідування, розчарування у спроможності державних органів захистити його. Надмірна тривалість кримінального провадження призвела до вимушених звернень позивача до конторолюючих органів та суду. При цьому, суд вважав доведеним факт заподіяння позивачу моральної шкоди діями службових осіб відповідачів, які полягали у надмірній тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні, неодноразових прийняттях рішень про закриття кримінального провадження, тривалою бездіяльністю службових осіб, пов`язаною з невиконанням покладених на них обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених нормами КПК України, що підтверджується ухвалами слідчих суддів, якими, визнано незаконною бездіяльність слідчих, висновком судово-психологічної експертизи №10540 від 02 квітня 2025 року та показами свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Завдані ОСОБА_1 моральні страждання, які зумовлені тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, що однозначно призвело до вимушених змін у його житті, є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. При вирішенні спору районний суд врахував практику Європейського суду з прав людини, який у рішеннях ЄСПЛ у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France, § 67 рішення від 25 березня 1995 року) та у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece, § 35 рішення від 27 червня 1997 року) вказав на те, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема з урахуванням складності справи, поведінкою заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи, якими встановлено, що посадовими особами органів досудового розслідування допущено затягування та порушення кримінально-процесуального закону під час проведення досудового розслідуванні кримінального провадження №12019140130001097 від 10.09.2019 року, у зв`язку з чим позивач неодноразово був змушений звертатися до суду та правоохоронних органів зі скаргами, у тому числі, щодо бездіяльності органів досудового розслідування та порушення ними розумних строків проведення процесуальних дій, необхідних для встановлення обставин кримінального правопорушення, які судом було задоволено.

При цьому, колегія суддів враховує, що тривала бездіяльність органів досудового розслідування та прокуратури (протягом більше шести років з моменту повідомлення заявником про вчинені відносно нього кримінальні правопорушення) знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі завданими позивачу моральними стражданнями, які виразилися у зміні його нормального життєвого ритму та вимагали від нього додаткових зусиль щодо відновлення його порушених прав.

Колегія суддів також погоджується з розміром моральної шкоди за проведення тривалого та неефективного досудового розслідування в сумі 60 000 грн, стягнутої на користь позивача, оскільки така визначена судом з дотриманням вимог розумності, справедливості, відповідає встановленим обставинам справи та є належною компенсацією для позивача за моральні страждання, завдані йому бездіяльністю відповідачів.

Відповідно до п.п. 1, 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів з державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, що передбачено ч. 2 ст. 2 ЦК України. При цьому, у даній справі держава Україна бере участь у справі через відповідний орган державної влади, а саме Головне управління Національної поліції у Львівській області, бездіяльністю якого завдано моральну шкоду позивачу.

З наведених мотивів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення моральної шкоди та витрат на проведення комісійної судової психологічної експертизи, понесених ОСОБА_1 під час розгляду справи, з держави України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України зазначених коштів з Державного бюджету України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи скарг правильних висновків суду не спростовують, підстав для їх задоволення та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У відповідності до вимог п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно частини 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

В той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Встановлено, що 17 травня 2023 року між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «Арбітріум» укладено договір про надання правничої допомоги № ФО17-01/05 строком до 31.12.2023 року.

Ордером серії ВС №1286246 від 03.06.2024 підтверджуються повноваження адвоката Янчишин Т.І. на представництво інтересів ОСОБА_1 в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Згідно додаткової угоди №1 про продовження дії договору №ФО 17-01/05 про надання правничої допомоги від 17.05.2023 року сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2024 року.

Згідно додаткової угоди №2 до договору №ФО 17-01/05 про надання правничої допомоги від 17.05.2023 року на виконання п.4.3 договору встановлено наступний розмір гонорару адвоката: правнича допомога, що є предметом договору - 14500, 00 грн, участь адвоката в одному судовому засіданні - 3500, 00 грн.

Додатковою угодою №5 до договору №ФО 17-01/05 про надання правничої допомоги від 17.05.2023 року продовжено дію договору до 31.12.2025 року.

Відповідно до акту про надання правової допомоги від 23.10.2025 року Адвокатське об`єднання надало, а Клієнт прийняв юридичну допомогу на суму 81000,00 грн, з яких вивчення матеріалів справи, збирання доказів, складання позовної заяви по справі №456/1761/24 всього на суму 17 000,00 гривень без ПДВ; відповіді на відзиви відповідачів у справі та клопотання про проведення експертизи у справі №456/1761/24 всього на суму 16 500,00 гривень без ПДВ; протоколи опитування свідків, клопотання про призначення судово-психологічної експертизи, клопотання про виклик та допит свідків, заява про збільшення позовних вимог у справі №456/1761/24 всього на суму 15 000,00 гривень без ПДВ; представництво інтересів в суді першої інстанції, а саме 15.05.2024 року, 29.05.2024 року, 11.06.2024 року, 16.10.2024 року, 19.11.2024 року, 21.05.2025 року, 04.08.2025 року, 04.09.2025 року, 30.09.2025 року та 15.10.2025 року, на суму 35 000,00 гривень без ПДВ. Відповідно до п.п. 4.1.-4.3. договору про надання правничої допомоги № ФО17-01/05 строком до 31.12.2023 року, Адвокатському об`єднанню сплачується винагорода (гонорар) за надану та прийняту Клієнтом юридичну допомогу в сумі 81 000,00 (вісімдесят одну тисячу) гривень без ПДВ.

Згідно довідки щодо вартості наданих послуг правової допомоги та оплати за договором, ОСОБА_1 було надано послуг на суму 81 000 (вісімдесят одна тисяча) гривень без ПДВ. Станом на 27.10.2025 року ОСОБА_1 сплачено 81 000 (вісімдесят одну тисячу) гривень без ПДВ. Заборгованість за договором №ФО 17-01/05 про надання юридичної допомоги від 17 травня 2023 року відсутня.

Задовольняючи частково заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 30 000 грн витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності наданих адвокатом послуг та їх складності, практики ЄСПЛ та Верховного Суду.

Однак, з таким висновком суду колегія суддів не може повністю погодитися, оскільки такий не відповідає вимогам п. 3 ч. 2 ст 141 ЦПК України, згідно якого, у разі часткового задоволення позову, витрати на професійну правничу допомогу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З наведених мотивів, додаткове рішення суду в частині розміру витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню на користь позивача, слід змінити, стягнути з з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4218,75 грн, що є пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1, 2 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст 376, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10 листопада 2025 року залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10 листопада 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2025 року задоволити частково.

Додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2025 року змінити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 4218,75 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 24 липня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді Я.А. Левик

М.М. Шандра