Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №454/4566/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 454/4566/24 Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О.А.

Провадження № 22-ц/811/196/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

без участі сторін,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справуза апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сокальського районний суд Львівської області від 15 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог покликалися на те, щоміж ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 17 травня 2023 р. укладено Кредитний договір (оферти) № 17.05.2023-100001503. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі – 12000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 17 травня 2023 року, строком на 42 днів.

Відповідно до Договору від 17 травня 2023 року та квитанції про перерахунок коштів кредитодавцем надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 12000 грн. строком на 42 днів, позичальником 17 травня 2023 року отримано кредитні кошти у розмірі 12000 грн. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконано в повному обсязі.

В свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим, утворилась заборгованість у розмірі 17 880 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12000 грн., по процентам в розмірі 5880 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на їхню користь заборгованість за Кредитним договором № 17.05.2023-100001503 від 17 травня 2023 року у розмірі 17 880 (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 00 коп. та судові витрати.

Рішенням Сокальського районний суд Львівської області від 15 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №17.05.2023-100001503 від 17 травня 2023 року в розмірі 17 880 (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят)грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві)грн. 40 коп. судового збору.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач будь яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме відповідача у інформаційно телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме відповідачкою коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами.

Наголошує, що позивачем не долучено до матеріалів справи жодного належного та допустимого доказу про те, що банківський картковий рахунок дійсно належить позивачці і про переказ саме такої суми про яку зазначено у позові.

Звертає увагу суду, що позивачем не долучено копії жодного кредитного договору, який був би підписаний позивачем з відповідачкою та жодних доказів на підтвердження перерахування коштів на банківський картковий рахунок відповідачки.

Вважає, що матеріали справи не містять пропозиції (оферти) відповідачки, як позичальника, на укладення кредитного договору (угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії) з погодженням усіх істотних умов, зокрема, розміру кредитного ліміту, відсотків за користування кредитом, строку кредитування, тощо.

Також, вважає, що посилання в позовній заяві на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором, як на підставу задоволення позовних вимог, є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом Банку та не підтверджує факт укладення договору між сторонами.

Зазначає, що відповідачка не отримувала ні копії позовної заяви з додатками, ні повісток про виклик до суду.

Просить рішення Сокальського районного суду Львівської області від 15 грудня 2025 року – скасувати, та відмовити в задоволенні позову.

08 лютого 2026 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Наголошує, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 17 травня 2023 р.; 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору № 17.05.2023-100001503 (кредитної лінії) від 17 травня 2023 р.; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №17.05.2023-100001503 (кредитної лінії) від 17 травня 2023 р. Таким чином, було укладено Кредитний договір №17.05.2023-100001503 від 17 травня 2023 р. у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової.

Звертає увагу, що відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено

ідентифікацію через систему BankID. Зазначає, що при подачі позовної заяви додано відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID.

Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BankID Національного банку України (протокол від 20.09.2022 № В/57-0003/75064 (зі змінами)(протоколи від 09.01.2023 №В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак, від центрального вузла системи BankID Національного банку України та банку-ідентифікатора були отримані дані, які однозначно ідентифікують відповідача.

Звертає увагу, що відповідач не заперечує, що вказаний засіб зв`язку, а саме: номер

телефону НОМЕР_1 належить їй, або що на час укладення спірних договорів вона втратила вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.

Наголошує, що видача кредитних коштів відповідачу підтверджується Квитанцією №2311580886, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак – належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу.

Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу – Liqpay. Відтак, квитанція і є первинним платіжним документом.

23 лютого 2026 року на адресу Львівського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення з клопотанням про витребування оригіналів усіх документів копії яких долучені до позовної заяви, з покликанням на постанову Верховного Суду від 04 лютого 2026 року справа № 758/14925/23 провадження № 61- 4523св25.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 24 липня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом та матеріалами справи встановлено, що з оферти заявки від 17 травня 2023р., анкети, додатку до анкети, підтвердження укладення кредиту, графіку платежів, паспорта споживчого кредиту, квитанції, витягу з Єдиного державного реєстру встановлено, що відповідачу надано кредит в сумі 12000грн. на строк 42 дні з відсотковою ставкою 3% за кожен день.

З таблиці обчислення вартості кредиту, довідки-розрахунку встановлено, що заборгованість відповідачки складає 17 880грн., яка складається з:

- тіла кредиту в сумі 12 000грн.;

- заборгованості за відсотками в сумі 5880грн.;

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано надані банком докази видачі та користування кредитними коштами, позивачем доведено існування між сторонами кредитних правовідносин та наявності заборгованості за кредитом.

Таким чином, відповідач зобов`язана повернути борг позивачу, а останній вправі вимагати стягнення боргу з боржника, включно зі штрафними санкціями, проте, відповідач порушив умови договору, не погасив заборгованість в добровільному порядку, а тому позов підлягає задоволенню.

З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

З матеріалів справи, вбачається, що 17 травня 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою було укладено кредитний договір №17.05.2023-100001503у електронній формі.

Договір підписано електронним підписом ОСОБА_1 , за допомогою використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору С178, який був направлений позичальнику у вигляді смс-повідомлення на фінансовий номер телефону, вказаний безпосередньо позичальником, а саме - 0686152523 (досліджено в підсистемі «Електронний суд»).

17 травня 2023 року в електронній формі підписано паспорт споживчого кредиту, а також додаток до анкети позичальника, якою надано особисті дані.(а.с 6,7 та електронний суд)

Також, 17 травня 2023 року позивач та відповідач підписали в електронній формі пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), яка є пропозицією укласти електронний кредитний договір (електронний суд).

Відповідно до пункту 2.2., 2.2.1., 2.2.2., 2.2.3. розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: 2.2.1. дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті Кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті Кредитодавця, 2.2.2. заявка, сформована на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем, 2.2.3. відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Пунктом 2.3. розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) встановлено Технологію (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору: 2.3.1. Кредитодавець розміщує на власному веб-сайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); 2.3.2. Позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.3. Позичальник в особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; 2.3.4. У випадку погодження Кредитодавця на обрані Позичальником умови Кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця направляє Позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання Позичальником 2.3.5. Також для підписання Позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.6. Позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку. 2.3.7. Примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу

Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір позичальник, останній не міг перейти до наступного етапу підписання правочину.

Окрім цього, 17 травня 2023 року сторони в електронній формі підписали заявку, яка є частиною кредитного договору та містить підтвердження позичальника про прийняття пропозиції (акцепт). Основними умовами кредитного договору є наступні:

1. Дата надання/видачі кредиту - 17/05/2023;

2. Сума Кредиту: 12000 грн. 00 коп.

3. Строк, на який надається Кредит - 42 днів з дати його надання.;

4. Дата повернення (виплати) кредиту - 27/06/2023;

5. Первинний період користування Кредитом - 14 днів з дня його надання (надалі – "первинний період");

6. Черговий період користування кредитом – кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду (надалі – "черговий період") Період користування ставкою "Економ" – період фактичного користування Кредитом, протягом якого застосовується фіксована Процентна ставка "Економ", який розпочинається в день, наступний за днем сплати Позичальником повністю всіх Процентів, нарахованих на дату платежу, та закінчується через 14 днів (надалі-період "Економ"). Ставка "Економ" – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду "Економ". Ставка "Стандарт" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 3% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит, окрім первинного періоду та періоду "Економ".

Також, до позову надано додаток до кредитного договору № 17.05.2023-100001503 від 17 травня 2023 року позичальника, складений відносно ОСОБА_1 , який містить інформацію про місце роботи відповідачки та її контактні дані.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що кредитний договір № 17.05.2023-100001503 від 17 травня 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі, підписано електронним підписом відповідача шляхом використання одноразового ідентифікатора, що відповідає наведеним вище вимогам закону, унаслідок чого у сторін виникли права та обов`язки.

Заперечуючи проти укладеного кредитного договору, відповідачка не надала жодних доказів несанкціонованого доступу до її особистого кабінету, використання її персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність її вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.

Крім цього, в апеляційній скарзі скаржник наголошує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що кредитні кошти були перераховані кредитодавцем на її картку.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що згідно із пунктом 4.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності.

Спосіб перерахування Позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5167-80XX-XXXX-9612.

Пунктом 4.3 розділу 4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) передбачено, що днем надання Кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитодавця, а днем погашення Кредиту/сплати платежу – день надходження коштів у касу Кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок Кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку Кредитодавця.

Заявка споживача, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором - 5167-80XX-XXXX-9612.

До матеріалів справи приєднано квитанцію про видачу 12 000 грн. за кредитним договором за договором №17.05.2023-100001503. Отримувач картка/рахунок НОМЕР_2 .

З огляду на викладене вище, кредитні кошти Відповідачу перераховувалися у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку № НОМЕР_3 , що повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, колегія суддів наголошує, що ТОВ "Споживчий центр", яке надавало кошти, не є банківською установою.

Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб, шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.

У квитанції відображається частина цифр платіжної картки, так як номер картки становить таємницю фінансової послуги (відповідно до ч.1-2 ст. 10 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії»).

В той же час, Товариство є небанківська (фінансова) установа, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно ЗУ «Про банки та банківську діяльність» в т. ч. Інструкції затвердженої Постановою НБУ від 27.12.2007 року за №481.

Колегія суддів звертає увагу, що інших доказів, які підтверджуть факт перерахування ТОВ "Споживчий центр" кредитних коштів за Кредитним договором № 17.05.2023-100001503 від 17 травня 2023 року на рахунок ОСОБА_1 не може бути подано, оскільки банк отримувача не має правових підстав на розкриття кредитору банківської таємниці.

Позивач позбавлений можливості самостійно звернутися в банк отримувача для отримання документа про перерахування коштів за Кредитним договором № 17.05.2023-100001503 від 17 травня 2023 року на рахунок ОСОБА_1 .

Враховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, і вона мала можливість представити суду виписку з свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від первинного кредитора на виконання укладеного договору.

Таким чином, встановлено, що квитанція, долучена позивачем до матеріалів позовної заяви, містить усі необхідні для перерахування коштів реквізити сторін, дату здійснення операції, платіжну систему, чітке призначення платежу, а отже, документ, наданий позивачем до позовної заяви є достовірним, достатнім, належним та допустимим доказом перерахування кредитних коштів кредитором та отримання цих коштів ОСОБА_1 .

Укладений кредитний договір між ТОВ "Споживчий центр" і ОСОБА_1 № 17.05.2023-100001503 від 17 травня 2023 року містить всі істотні умови кредитування: розмір кредиту, строк кредиту, процентна ставка, порядок повернення кредиту та сплати процентів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачка отримала кредитні кошти, однак вчасно їх не повернула, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В обґрунтування наявності заборгованості відповідача, позивачем надано довідку-розрахунок про стан заборгованості ОСОБА_1 , відповідно до якої заборгованість складає 17 880 грн, що складається з: 12 000 грн - основний борг; 5 880 грн проценти.

ОСОБА_1 правильність здійснення ТОВ «Споживчий центр» розрахунку невиконаного зобов`язання з повернення кредиту не спростувала.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконала, внаслідок чого у останньої виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами.

З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти у добровільному порядку та у встановлені договором строки, їх не повернула, відсотки у встановленому договором розмірі не сплатила, нею не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, а також відсотків, тому позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі, а саме у розмірі 17 880 грн, з яких: заборгованість за кредитом 12 000 грн; заборгованість за нарахованими відсотками 5 880 грн.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23 є безпідставним, оскільки наведена правова позиція не встановлює обов`язку сторони у кожному випадку надавати первинні технічні дані інформаційної системи або метадані створення електронного документа. Натомість у зазначеній постанові Верховний Суд виходить із необхідності оцінки електронного доказу в сукупності з іншими доказами та залежно від виду електронного підпису і способу формування документа. Суд касаційної інстанції не заперечує допустимість електронних документів, сформованих у системах електронної комерції, а лише вказує на необхідність перевірки їх цілісності у разі наявності обґрунтованих сумнівів.

Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.

У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду із позовною заявою в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС з використанням електронного підпису особи-позивача, а тому суду надано електронну копію кредитного договору.

У апеляційного суду немає сумнівів щодо відповідності поданого позивачем примірнику кредитного договору у форматі PDF файлу підписаного одноразовим ідентифікатором його оригіналу, зважаючи на сукупність досліджених судом доказів.

У пункті 2.3. пропозиції на укладення кредитного договору передбачено, що укладення останнього можливе із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (електронний суд).

Під час огляду пропозиції на укладення кредитного договору, паспорту споживчого кредиту, додатку до анкети, заявки та відповіді позичальника апеляційним судом встановлено наявність на них відображення підпису одноразовим ідентифікатором «С178» (електронний суд).

Доказів, що вказаний в документах одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, останнім суду не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення кредитного договору виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Згідно наданої банком (АТ «Приватбанк»), який обслуговує картковий рахунок позичальника, квитанції вбачається надходження у день укладення кредитного договору відповідачці на рахунок НОМЕР_4 *12коштів, що відповідають сумі кредиту, у день укладення кредитного договору.

Натомість відповідач не надала власних доказів того, що картка із вказаною у договорі маскою (неповним номером) їй не належить у спосіб надання суду інформації з банківських установ про відкриті на ім`я позичальника карткові рахунки, або про те, що на таку картку у день укладення договору кошти кредиту зараховані не були, що могло б підтверджуватися випискою за картковим рахунком відповідача.

Скаржнику слід врахувати, що принцип змагальності, закріплений у ст.12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, номер мобільного телефону, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

За доведення укладення кредитного договору, про що вказано вище, апеляційний суд також відхиляє посилання скаржника і на те, що матеріали справи не містять доказів факту отримання Відповідачем одноразового ідентифікатора та реєстрації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі Позивача, адже у такому разі кредитні кошти фактично відповідачу не були б перераховані на вказані нею у кредитному договорі банківські реквізити.

Крім того, для укладення кредитного договору технічно потрібно застосовувати технологію BankID спосіб електронної автентифікації громадянина за допомогою даних в банку, де він обслуговується, що свідчить про належну точність та достовірність з`ясування даних особи позичальника.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, колегія суддів вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний саме відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

Відтак позивачем, на думку апеляційного суду, переконливо доведено наданими доказами існування обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану нею же банківську картку у день укладення кредитного договору.

З урахуванням викладеного вище, скаржником не доведено існування обставин, які б у суду апеляційної інстанції викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності наданої позивачем копії кредитного договору, укладеного між сторонами справи, оригіналу.

Обґрунтованого клопотання про витребування у позивача, як передбачено приписами ст. 95 ЦПК України, оригіналів електронних доказів в суді першої інстанції стороною відповідача не заявлялося.

За приписами ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відтак за відсутності обґрунтувань скаржника стосовно неможливості дослідження при розгляді справи судом першої інстанції вищевказаних технічних доказів, суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду справи не має повноважень вирішувати справу на підставі нових доказів, яким місцевий суд оцінки не надавав.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не мала можливості в суді першої інстанції заявити клопотання про витребування оригіналів всіх поданих позивачем копій документів, що долучені до позову, так як вона не отримувала ні копії позовної заяви з додатками, ні повісток про виклик до суду, не зайшли свого підтвердження в апеляційному суді.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 14 травня 2025 року відповідачці за її зареєстрованим місцем проживання (яке вона вказала і в апеляційній скарзі), рекомендованим листом було направлено копію ухвали про відкриття провадження від 01 травня 2025 року.

З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вбачається, що копію ухвали по справі №454/4566/24 отримано 14 травня 2025 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 130 ЦПК України у разі відсутності в адресата електронного кабінету судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

У пункті 99-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним.

Таким чином, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження здійснення судом першої інстанції належного, у відповідності до визначених положень ст. 128 та ст. 130 ЦПК України, повідомлення відповідача щодо відкриття провадження у справі № 454/4566/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, шляхом направлення копії ухвали за допомогою засобів поштового зв`язку на єдину відому та встановлену судом адресу місце реєстрації та проживання (яка збігається з тою, яку вона вказала і в апеляційній скарзі), та наявність відмітки про отримання.

Окрім цього, не заслуговують доводи апеляційної скарги, що відповідачка не отримувала копії позовної заяви з додатками, з огляду на наступне.

Доказом направлення ОСОБА_1 позовної заяви з додатками є Список «ПВРЗ 13.12.2024 (уп)» згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів від 13 грудня 2024 року, долучений позивачем до матеріалів справи.

Цим доказом підтверджується факт відправки позовної заяви з додатками відповідачці ОСОБА_1 (№14 за порядком у списку, номер поштового відправлення 0505214800939).

Зокрема, в даному документі зазначається: прізвище, ім`я та по-батькові відповідача; адреса, на яку направлявся лист і яка є ідентичною тій, яку вказувала ОСОБА_1 банку при укладенні кредитного договору та тій, яка міститься в апеляційній скарзі, а також печатка оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта».

З наведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_1 була достеменно обізнана про звернення ТОВ «Споживчий Центр» до суду із позовом про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором та про існування спору у суді першої інстанції, а тому мала можливість скористатись свої правом на подання відзиву в суд першої інстанції, чи заявити клопотання про витребування оригіналів всіх поданих позивачем копій документів, що долучені до позову, однак таким правом не скористалась.

За наведеного, колегія суддів вважає що в задоволенні клопотання про витребування в позивача оригіналів усіх долучених до позовної заяви копій документів, слід відмовити.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районний суд Львівської області від 15 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24 липня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.