Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №456/3228/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 456/3228/25 Головуючий у 1 інстанції: Сас С. С.

Провадження № 22-ц/811/4469/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2025 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт фінанс» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 33 269, 87 грн та судових витрат.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 27.07.2016 між АТ «Альфа банк» та ОСОБА_1 , шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту - для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Процентна ставка 26 % річних. Тип процентної ставки - фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7 % від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. АТ «Альфа банк» прийняв пропозицію відповідачки на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа- Банк». Тобто, відповідачка погодилася на приєднання до публічної пропозиції, підтвердила акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодилася з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання.

Паспорт споживчого кредиту надавався для ознайомлення відповідачці та вона погодилася з ним, підписуючи угоду. Вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів містив умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цьому документі розмірах і порядках нарахування. Зазначає, що взяті на себе зобов`язання за кредитним договором банк виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачці у розпорядження кредитні кошти, що підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою відповідачки. Станом на 20.09.2021 загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 33 269, 87 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.

20.09.2021 між АТ «Альфа-банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором від 27.07.2016, укладеним між АТ «Альфа-банк» та відповідачкою, згідно із розрахунком заборгованості, станом на 20.09.2021 за відповідачкою обліковується заборгованість у розмірі 33 269, 87 грн.

З огляду на викладене просив суд позов задовольнити.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт фінанс» 33 269, 87 грн заборгованості за кредитними договорами, 3 028 грн сплаченого судового збору, 4 200, 00 грн витрат на правову допомогу, а всього разом 40 497, 87 грн.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, яка підписана представником Зачепіло Зоряною Ярославівною, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що кредитний договір не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме відповідачкою, оскільки саме зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно з вимогами законодавства.

Вказує, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Звертає увагу на те, що на підтвердження позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором надані виписки, що не відповідають вимогам сатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, адже не містять коду Єдиного ідентифікатора НБУ банку, у якому відкрито рахунок, суми вхідного та вихідного залишку за рахунком, код ID НБУ банку-кореспондента, номер рахунку кореспондента, номер документа, суму операції, а також дати складання та особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатки банку.

Зазначає, що відповідачка не була ознайомлена з умовами кредитного договору, а графік платежів є умовним. Розмір нарахованих відсотків значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту та є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і суперечить встановленим обмеженням статті 21 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, матеріали справи не містять доказів направлення відповідачці досудових вимог про оплату наявної заборгованості, що суперечить вимогам статті 175 ЦПК України.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Еліт Фінанс».

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частина третя статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав доведеним факт фактичного отримання відповідачкою кредитних коштів, відповідач належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого у неї виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Судом встановлено, що 27.07.2016 між АТ Альфа-Банк та ОСОБА_1 підписана оферта на укладення Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. За змістом Оферти ОСОБА_1 пропонувала ПАТ «Альфа-Банк» укласти Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Найменування продукту «Максимум». Мета кредиту – для особистих потреб.

Згідно із п. ІІ Оферти клієнт пропонувала відкрити їй поточний рахунок з електронним платіжним засобом та випустити міжнародну платіжну карту MC DEBIT WORLD строком дії 2 (два) роки з моменту випуску. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Процентну ставку за користування коштами відновлювальної кредитної лінії при вчиненні торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою пропонувала встановити у розмірі 26 % річних. Тип процентної ставки-фіксована. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7 % від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50, 00 грн.

АТ «Альфа-Банк» прийняв пропозицію відповідачки ОСОБА_1 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк»

Вказане підтверджується підписанням відповідачем ОСОБА_1 оферти на укладення угоди та підписанням представником банку акцепту пропозиції, що відповідно до вимог статей 638, 640, 641, 642, 207, 1054, 1055 ЦК України свідчить про укладення кредитного договору з дотриманням обов`язкової письмової форми.

Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором АТ «Альфа-Банк» виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 у розпорядження кредитні кошти. Наведене підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою відповідачки за період з 27.07.2016 по 20.09.2021, з якої вбачається, що відповідачка активно користувалася наданими банком коштами.

Відповідно до розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 20.09.2021 становить 33 269, 87 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 29006,45 грн; заборгованість за відсотками – 3 584, 76 грн, овердрафт (несанкціонована заборгованість) – 768, 66 грн.

20 вересня 2021 року АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» уклали договір факторингу № 3, відповідно до якого ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло належне АТ «Альфа-Банк» право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку № 1-1 до договору. За приписами п. 2.3 цього договору право вимоги вважається відступленим Фактору з дати оплати Фактором Ціни Прав Вимоги відповідно до п. 4.2 цього договору. В дату здійснення оплати Фактором Ціни Прав Вимоги відповідно до п. 4.2 цього Договору сторони підписують акт приймання передачі Реєстру Боржників, за формою, встановленою в Додатку №2 до цього Договору.

Згідно з випискою з додатку до договору факторингу № 3 від 20.09.2021, реєстру договорів, права вимоги за яким відступаються, та боржників за такими договорами, АТ «Альфа-Банк» передало ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» право грошової вимоги за договором № б/н від 27.07.2016, за яким боржником є ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості становить 33269, 87 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 29 685,11 грн; заборгованість за штрафними санкціями – 3 584, 76 грн.

Платіжним дорученням за № 559 від 20 вересня 2021 підтверджується оплата TOB «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» за право вимоги згідно договору факторингу № 3.

Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статус кредитора за кредитним договором від 27.07.2026, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на підтвердження позовних вимог надало Оферту від 27.07.2016, анкету-заяву; виписку по рахунку; розрахунок заборгованості; копію договору факторингу № 3 від 20.09.2021 та витяг з додатку до нього.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (стст. 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 та від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин третьої, четвертої, шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За нормою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджується факт звернення відповідача до банку з офертою на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії.

Так, на підтвердження своїх доводів позивачем до матеріалів справи долучено оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка підписана відповідачкою та АТ «Альфа Банк», містить інформацію про процентну ставку за користування кредитною лінією для торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою, а також інформацію про суму доступного кредиту та максимальну суму кредиту.

Таким чином, ОСОБА_1 підписавши оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, а банк, прийнявши пропозицію (акцепт) укласти угоду, фактично уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії.

З виписки по рахунку з кредитної картки вбачається активне користування кредитними коштами, зокрема зняття готівки, переказ з карти на карту, розрахунок за покупки, поповнення карткового рахунку.

Посилання апелянта на неналежність як доказу долученої позивачем банківської виписки по рахунку позичальника з підстав, що остання не є первинним бухгалтерським документом, відхиляються колегією суддів як безпідставні.

Долучена до матеріалів справи виписка по картковому рахунку позичальника ОСОБА_1 відповідає вимогам статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» і містить всі належні дані щодо отримання коштів, фактичного ними користування, з зазначенням часу і виду операції, часткового поповнення карткового рахунку, нарахування платежів за обслуговування картки.

Доводи апеляційної скарги про ненадання позивачем доказів отримання відповідачкою кредитних коштів спростовується наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості та випискою про рух коштів по рахунку.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідачка отримала кредит за договором від 27.07.2016, проте не виконала взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернула, тому наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

Відповідач, всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, в тому числі і таких, що підтверджували б сплату заборгованості в повному обсязі чи відсутність такої.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача, як правонаступника прав первісного кредитора АТ «Альфа-Банк», заборгованості за кредитним договором в розмірі 33269, 87 гривень.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 – 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 липня 2026 року.

Головуючий: С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич