Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №461/8851/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/8851/25 Головуючий у 1 інстанції: Радченка В.Є.

Провадження № 22-ц/811/1786/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 квітня 2026 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

в жовтня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 24.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2380246, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти в розмірі 12000, 00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Вищезазначений кредитний договір підписано електронним підписом позичальника. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний відповідно до закону, прирівнюється до письмової форми, а кожний електронний примірник є оригіналом. Позивач виконав свої зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти у визначеному розмірі та у встановлений строк. 13.10.2021 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №13/10-2021, за яким новий кредитор набув право грошової вимоги до боржників, у тому числі до відповідача, за договором позики від 24.05.2021. 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір №10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі, за договором позики № 2380246 від 24.05.2021.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 10.01.2023 до Договору факторингу №№10-01/2023 від 10.01.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 53 244, 80 грн. Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» за договором позики № 2380246 від 24.05.2021 в розмірі 53 244, 80 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 12 000, 00 грн, заборгованість за відсотками– 41 244, 80 грн.

З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором позики № 2380246 від 24.05.2021 в розмірі 53 244, 80 грн, судовий збір у розмірі 2 422. 40 грн та 16 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 квітня 2026 року задоволено позовні вимоги.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором № 2380246 від 24.05.2021 в розмірі 53 244, 80 гривні, з яких заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 12 000, 00 грн та заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 41 244, 80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 2 422, 40 грн сплаченого судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на правову допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, яка підписана представником Шумелда Русланою Романівною, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Вказує, що позивачем не доведено як факту укладення кредитного договору між ОСОБА_1 та ТОВ «Маніфою», так і не надано доказів перерахування кредитних коштів на банківську карту відповідача.

Вважає, що позикодавець має право нараховувати проценти за користування кредитом виключно на період кредитування - строк позики, який згідно умов договору становить 30 днів. Відтак, розрахунок процентів за користування позикою, визначений у Додатку 1 до договору позики і розмір таких складає 7 164, 00 грн. При цьому, вказаний договір також містять окремий розділ, що регулює відповідальність позичальника («Відповідальність сторін»). Як вбачається з наданих позивачем розрахунків, проценти за період поза межами строку кредитування позивач нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України. Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, умови договору позики № 2380246 від 24.05.2021, вважає, що відсутні правові підстави для стягнення процентів за період після завершення строку кредитування. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В травні 2026 року зареєстровано відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Відзив обґрунтований законністю рішення суду першої інстанції та необґрунтованістю доводів апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частина третя стратті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, суму отриманих від позивача грошових коштів не повернув, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження сплати коштів згідно з умовами договору позики, а відтак заборгованість у розмірі 53 244, 80 грн підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно статті 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частини четверта та п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що у спірному договорі зазначені паспортні дані позичальника, Реєстраційний номер облікової карти платника податків, номер мобільного телефону і такий підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором z48115 (Д. Т. Керницький). Твердження позивача про приналежність таких відповідачу останнім не спростовано, як і не спростовано надходження кредитних коштів на його картоковий рахунок.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2380246, згідно умов договору позики позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти (позику), а позичальник приймає на себе обов`язок повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти за користування позикою та всі інші платежі відповідно до умов цього договору.

Згідно з п. 2.3.3 договору позики № 2380246 від 24.05.2021 сума позики складає 12000,00 грн.

Пунктом 2.3.4 договору позики № 2380246 від 24.05.2021 передбачений строк позики до 23.06.2021 (30 днів).

Відповідно до п. 2.4.1 договору позики № 2380246 від 24.05.2021 проценти за користування позикою нараховуються за спадною процентною ставкою на підставі фіксованого середньоденного розміру процентів за користування позикою відповідно до додатку № 1 до договору позики.

Згідно з п. 2.4.2 договору позики № 2380246 від 24.05.2021 середньоденний розмір процентів за користування позикою, акційний, фіксований: 1. 99000 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики.

Відповідно до п. 2.4.3 договору позики № 2380246 від 24.05.2021 середньоденний розмір процентів за користування позикою, базовий, фіксований: 1, 99000 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики.

Згідно із пункту 2.4.4 базова процентна ставка за позикою фіксована – 1, 99000 % від суми позики за кожен день користування позикою.

В пункті 2.6 договору позики № 2380246 від 24.05.2021 передбачено, що позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті на веб-Сайті товариства протягом трьох робочих днів з дати підписання договору.

Пунктом 8.7 договору позики № 2380246 від 24.05.2021 визначено, що умови договору можуть бути змінені/доповнені лише за згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

13.10.2021 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 13/10-2021, відповідно до якого ТОВ «Маніфою» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до боржників, у тому числі за договором позики № 2380246 від 24.05.2021, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Маніфою». Відповідно до п.4.1 цього договору право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному Додатку.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 13.10.2021 до Договору факторингу №3/10-2021 від 02 13.10.2021, який підписаний сторонами і скріплений печатками сторін, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором позики № 2380246 від 24.05.2021.

ТОВ «Вердикт Капітал», у свою чергу, відступило право вимоги до боржників за кредитними договорами ТОВ «Коллект Центр» відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023, у тому числі за договором позики № 2380246 від 24.05.2021, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Маніфою». За приписами п. 5.2 цього договору право вимоги вважається відступленими (переданим) Первісним кредитором та набутим (прийнятим) Новим кредитором в день належного підписання Сторонами Акту приймання передачі Реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 10.01.2023 до Договору факторингу №10-01/2023 від 10.01.2023 та Акту прйому-передачі Реєстру Боржників від 10.01.2023, які підписані сторонами та скріплені печатками, Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача.

Наведеним доводиться перехід прав вимоги від первісного кредитора до позивача.

З долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором позики № 2380246 від 24.05.2021 вбачається, що станом на 09.10.2025 така становить 53 244. 80 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 12 000, 00 грн, заборгованість за відсотками – 41 244, 80 грн.

Враховуючи те, що за умовами договору позики № 2380246 від 24.05.2021 ОСОБА_1 отримав кредитні кошти та користувався ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів, всупереч частині першій статті 81 ЦПК України не надав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заборгованість за тілом кредиту в розмірі 12 000, 00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за відсотками в розмірі 41 244, 80 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 висловила думку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також пеню, застосовувати штрафні санкції, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України

Оскільки договір позики № 2380246 від 24.05.2021 укладено на строк до 23.06.2021 (30 днів), відтак строк дії договору закінчився 23.06.2021.

Умовами договору передбачено, що умови договору можуть бути змінені/доповнені лише за згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази продовження сторонами строку договору позики № 2380246 від 24.05.2021 шляхом укладення сторонами відповідної додаткової угоди, відтак строк дії договору закінчився 23.06.2021.

З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору позики є безпідставним, тому проценти за користування кредитними коштами за договором позики № 2380246 від 24.05.2021 підлягали нарахуванню до 23.06.2021.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач долучив до позову розрахунок заборгованості за договором позики, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 за відсотками становить 41 244, 80 грн.

Оскільки строк кредитування за договором позики №2380246 від 24.05.2021 закінчився 23.06.2021, то право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитними коштами припинилося, а відтак з цього часу позивач втратив право нараховувати та стягувати передбачені частиною першою статті 1048 України проценти за користування кредитними коштами.

З огляду на вищенаведене, з врахуванням умов договору позики, передбачений умовами договору розмір процентів 1, 99 % за кожен день користування позиченими коштами, колегія суддів доходить висновку, що за період з 24.05.2021 до 23.06.2021 розмір нарахованих відсотків становить 7 164, 00 грн (238, 80 за один день х 30 днів).

Колегія суддів вважає, що нарахування передбачених договором відсотків після спливу строку дії договору позики № 2380246 від 24.05.2021, тобто починаючи з 24.06.2021, є неправомірним, а відтак вимога про стягнення заборгованості за відсотками за період з 24.06.2021 до 23.02.2022 в сумі 34 080, 80 грн не підлягає до задоволення.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про те, що позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, що свідчить про наявність підстав для стягнення з з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» суми заборгованості в розмірі 19 164, 00 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12 000, 00 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 7 164, 00 грн.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту постановлено судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному і всебічному з`ясуванні всіх дійсних обставини спору сторін. Суд у цій частині вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення в цій частині та задоволення поданої апеляційної скарги в цій її частині, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильнетлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом не відповідають обставинам справи, то у цій частині таке слід змінити, зменшивши суму стягуваних відсотків з 41 244, 80 грн до 7 164,00 грн.

У зв`язку з цим абзаци перший-третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції необхідно викласти в новій редакції.

Частина тринадцята статті 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» та стягнення на його користь заборгованості в розмірі 19 164, 00 грн, то на підставі пункту 13 статті 141 ЦПК України розмір судових витрат, які підлягають стягненню, слід змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 871, 90 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 875, 00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 квітня 2026 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом змінити, зменшивши суму стягуваних відсотків з 41 244, 80 гривень до 7 164, 00 гривень та вирішивши питання розподілу витрат по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Викласти абзаци перший - третій резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова,3, офіс 306 , ЄДРПОУ: 44276926) заборгованість за договором № 2380246 від 24.05.2021 в розмірі 19164, 00 гривні, з яких заборгованість за тілом кредиту – 12 000, 00 гривень та заборгованість за нарахованими відсотками - 7 164, 00 гривні.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова,3, офіс 306 , ЄДРПОУ: 44276926) 871, 90 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 1 875, 00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Постанова складена 24 липня 2026 року.

Головуючий: С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич