Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №442/942/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/942/26 Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С.

Провадження № 22-ц/811/1274/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2026 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

в липні 2025 рок ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 200, 00 гривень та судових витрат.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 25.01.2020 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 108344 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису, який був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідачки.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту 2 000,00 грн; дата надання кредиту - 25.01.2020; строк кредиту – 30 днів; стандартна процентна ставка - 2 % в день або 730 % річних.

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 24.11.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 10 200, 00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту – 2 000, 00 гривень, прострочена заборгованість за процентами – 8 200, 00 грнивень.

Відповідно до п. 1.4 кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. На виконання вказаної вимоги відповідачем були зазначені реквізити платіжної картки № НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів.

На підтвердження виконання Товариством п. 1.4 кредитного договору, позивач надає інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» від 17 грудня 2025 року, відповідно до якої 25.01.2020 на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 2000, 00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

28.10.2021 між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 до договору факторингу № 01-28/10/2021, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_2 . Просили позов задовольнити.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 108344 від 25.01.2020 у розмірі 10 200, 00 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» 2 662, 40 грнивень сплаченого судового збору та 4 000, 00 грнивень понесених витрат на правову допомогу.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Вказує, що судом першої інстанції порушено вимоги Закону України «Про споживче кредитування», оскільки задовольняючи позовні вимоги поза увагою суду залишилась та обставина, що сума відсотків за кредитним договором перевищує тіло кредиту у понад 4 рази. Вказує, що оскільки кредитний договір укладено на 30 днів, відтак, сума відсотків, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 1 200, 00 грн, що свідчить про нарахування позивачем відсотків після закінчення строку кредитування. Судом проігноровано імперативні обмеження, встановлені Законом України «Про споживче кредитування», яким чітко визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%. Вважає, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору саме з відповідачкою, не надано доказів ідентифікації саме відповідачки, як особи з якою укладено кредитний договір. Також позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахування відповідачці кредитних коштів та надходження таких на банківську карту відповідачки. Крім того вказує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнутий судом не відповідає критерію пропорційності та не є співмірним з ціною позову. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В квітні 2026 року зареєстровано відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Відзив обґрунтований законністю рішення суду першої інстанції та необґрунтованістю доводів апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.До такого висновку колегія суддів дійшла з огляду на таке.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 3 ЦПК України).

Частина третя статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, тому нарахована відповідно до умов договору заборгованість у розмірі 10 200, 00 грн підлягає стягненню в судовому порядку.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частин першої та третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно статті 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частини четверта та п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 січня 2020 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_2 укладено договір № 108344, згідно якого Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 2 000, 00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п.1.2 Договору, кредит надається строком на 30 днів, тобто до 23.02.2020.

Відповідно до п. 1.3. договору, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки – фіксована.

Згідно з довідкою про ідентифікацію, акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі https://www.cly.com.ua/, одноразовий ідентифікатор KL1714, дата відправки ідентифікатора позичальнику: 25.01.2020, номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор 3380969173734.

Наведе свідчить, що між сторонами було укладено договір в електронній формі.

Факт отримання коштів позичальником підтверджується інформаційною довідкою за № 505/12 від 17.12.2025, відповідно до якої 25.01.2020 операція з перерахування коштів на банківську карту № НОМЕР_1 є успішною, та кошти у сумі 2 000, 00 грн по ній відправлено за відповідним призначенням.

Отже, свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів відповідачу позивачем виконано належним чином та в повному обсязі.

Таким чином, доведеними є обставини укладення відповідачкою ОСОБА_2 договору в електронній формі та отримання нею грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені кредитним договором.

Випискою з особового рахунку за кредитним договором № 108344 встановлено, що станом на 24.11.2025 заборгованість за кредитним договором становить 10 200, 00 грн і така складається з: 2 000, 00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 8 200, 00 грн - прострочена заборгованість за процентами.

28 жовтня 2021 між ТОВ «Займер» та ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 01-28/10/2021 від 28.10.2021 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_2 .

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» є новим кредитором у зобов`язаннях з відповідачем, відповідно до умов кредитних договорів, що були укладені між первісним кредитором та ОСОБА_2 .

Встановивши, що між сторонами існували договірні відносини, які виникли внаслідок укладання кредитного договору, позивач виконав взяті на себе зобов`язання належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти, довів порушення його прав з боку відповідача, натомість відповідач свої зобов`язання щодо сплати кредитних коштів не виконував, допустив заборгованість, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення у примусовому порядку в межах основного боргу – 2 000, 00 грн, заборгованості за відсотками в сумі 8 200, 00 грн, а всього 10 200, 00 грн.

Стягуючи заборгованість за відсотками в сумі 8 200, 00 грн за договором про надання фінансового кредиту №108344 від 25.01.2020, суд першої інстанції погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості, який надано позивачем, що є помилковим з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.»

На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.

Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту №108344 від 25.01.2020 був погоджений сторонами та становив 30 днів, тобто до 23.02.2020.

Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту №108344 від 25.01.2020 передбачено, що продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.

Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідачки, становить 1 200, 00 грн за період з 25.01.2020 по 23.02.2020, виходячи з розрахунку: 2 000, 00 грн (тіло кредиту) х 2 % (відсоткова ставка) х 30 днів (строк кредиту).

Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що кредит надається строком на 30 днів до 23.02.2020 (строк кредитування).

Отже, позивач ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив вказані докази по справі та не надав їм належної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідачки процентів, які були нараховані поза межами, погодженого сторонами договору позики, строку кредитування.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що за договором про надання фінансового кредиту № 108344 від 25.01.2020 з відповідачки підлягає стягненню 3 200, 00 грн, з яких: 2 000, 00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 1 200, 00 грн – заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках.

Частина тринадцята статті 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та стягнення на його користь заборгованості в розмірі 3 200, 00 грн, то на підставі пункту 13 статті 141 ЦПК України розмір судових витрат, які підлягають стягненню, слід змінити та стягнути з ОСОБА_2 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» 835, 30 грн судового збору за подання позову, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 2 284, 00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

За змістом частин першої, другої та третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При поданні позовної заяви позивач просив стягнути з відповідачки витрати на правову допомогу у розмірі 10 500 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення позивачем у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подані: договір про надання правової допомоги б/н від 29 грудня 2023 року; додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги; рахунок на оплату; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8096/10.

Задовольняючи заяву представника позивача про розподіл витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що є доведеним факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу згідно з договору про надання правової допомоги, а саме: на суму 10 500, 00 грн, однак враховуючи, що витрати у розмірі 10 500, 00 грн не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 4 000, 00 грн, який відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наявність клопотання представника відповідача про зменшення розміру судових витрат.

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду рішення змінено в частині розміру заборгованості та апеляційний суд дійшов висновку про часткове позовних вимог на 31, 37 %, тому розмір витрат на правничу допомогу становить 3 293, 85 (10 500 грн*31,37 %) грн, однак з урахуванням реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» необхідно стягнути 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги щодо неотримання відповідачем кредитних коштів спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме, інформаційною довідкою за № 505/12 від 17.12.2025, відповідно до якої 25.01.2020 операція з перерахування коштів на банківську карту № НОМЕР_1 є успішною, та кошти у сумі 2 000, 00 грн по ній відправлено за відповідним призначенням.

Вищезазначена інформація відповідачем, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не спростована належними та допустимими доказами, зокрема, не надано довідку банку про те, що платіжна карта № НОМЕР_1 їй не належить, що кошти в розмірі 2 000, 00 грн. на належну їй картку не поступали.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів укладення ОСОБА_2 договору про надання фінансового кредиту № 108344 від 25.01.2020 спростовуються цим договором, який містить підпис позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора KL1714.

Твердження апелянта про те, що проігноровано імперативні обмеження, встановлені Законом України «Про споживче кредитування», яким чітко визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 % колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки договір про надання фінансового кредиту №№108344 від 25.01.2020 укладено до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який обмежує стягнення відсотків за користування кредитом до суми не більше 1% в день, відтак положення цього Закону не застосовуються до цього договору, на підставі якого з відповідача стягується заборгованість.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту постановлено судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному і всебічному з`ясуванні всіх дійсних обставини спору сторін. Суд у цій частині вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення в цій частині та задоволення поданої апеляційної скарги в цій її частині, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом не відповідають обставинам справи, то у цій частині таке слід змінити, зменшивши суму стягуваних відсотків з 8 200, 00 грн до 2 000,00 грн та вирішивши питання про судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог.

У зв`язку з цим абзаци другий-третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції необхідно викласти в новій редакції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованості за кредитним договором, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу змінити.

Викласти абзаци другий - третій резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з ОСОБА_2 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 108344 від 25.01.2020 у розмірі 3 200, 00 гривень, з яких: 2 000, 00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, а 1 200, 00 грнивень - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» 835, 30 гривень сплаченого судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 2 000, 00 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу.»

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» на користь ОСОБА_2 2 284, 00 гривень судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Постанова складена 24 липня 2026 року.

Головуючий: С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич