Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №943/1579/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 943/1579/25 Головуючий у 1 інстанції: Шендрікова Г.О.

Провадження № 22-ц/811/566/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Буського районного суду Львівської області від 14 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

у серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 04 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404, за умовами якого кредитодавець зобов`язується на умовах строковості, зворотності, платності надати кошти позичальнику, який зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404 від 04 серпня 2024 року укладено в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця шляхом його підписання відповідачем одноразовим ідентифікатором. В умовах договору сторони погодили, що кредит надається в розмірі 10 000, 00 грн строком на 360 днів. Перерахувавши на платіжну картку відповідача грошові кошти в сумі 10 000, 00 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» виконало свої зобов`язання за умовами кредитного договору.

22.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 22042025, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № 4863404 від 04 серпня 2024 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором у нього виникла заборгованість у розмірі 49 800, 67 грн, з яких: 9 999, 99 грн заборгованість за основним боргом; 34 800, 68 грн - заборгованість за відсотками; 5 000, 00 грн сума заборгованості за штрафами.

З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість загальною сумою 49 800, 67 грн.

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 14 січня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів заборгованість за кредитним договором № 4863404 від 04.08.2024 у розмірі 44 800 гривень 67 копійок та 2 723 гривні 99 копійок сплаченого судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, яка підписана його представником Зозулею Юрієм Михайловичем, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Вказує, що доводи позивача щодо укладення відповідачем кредитного договору із відсиланням виключно на їх зміст та операційні електронні алгоритми дій кредитора щодо укладення кредитного договору у електронній формі базуються виключно на теоретичних нормативно-правових аспектах укладення таких договорів, а тому долучений до позовної заяви текст такого договору не є сам по собі доказом його укладення. Позивачем не надано доказів, які би підтверджували вчинення сторонами будь-яких дій спрямованих на укладення вказаного кредитного договору, наявності у відповідача електронного кабінету на цьому веб-сайті, а тому кредитний договір не може вважатись укладеним між сторонами. Стверджує, що доказами, які підтверджують факт отримання позичальником кредитних коштів є первинні фінансово-бухгалтерські документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а також п. 51 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 04.07.2018 № 75. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

16 березня 2026 року до суду апеляційної інстанції надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Такий мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частина третя статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, суму отриманих від позивача грошових коштів не повернув, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження сплати коштів згідно з умовами договору позики, а відтак заборгованість у частині стягнення з відповідача на користь позивача в сумі 44 800, 67 грн підлягає задоволенню.

Відмовляючи позивачу у стягненні з відповідача 5 000, 00 грн заборгованості за штрафами суд вказав, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем. В цій частині рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, а відтак судом апеляційної інстанції не переглядається.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частин першої. третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно статті 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частини четверта та п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З долучених до матеріалів справи:

- Паспорту споживчого кредиту вбачається, що споживач ОСОБА_1 отримав такий, ознайомився з ним та 04.08.2024 о 12:23:18 підписав електронним підписом одноразовим іденти фіксатором 32108;

- Договору № 4863404 про надання коштів на умовах споживного кредиту від 04.08.2024 вбачається, що у такому зазначені дані паспорта ОСОБА_1 , місце його проживання та додаткові контактні дані – номери мобільних телефонів і Email, а також контактні дані третьої особи - його друга ОСОБА_3 . Цей договір підписано ОСОБА_1 04.08.2024 о 12:24:06 за допомогою електронного підпису 50441.

На спростування зазначеного відповідачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій не надано будь-яких доказів.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 4 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404, за умовами якого товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Сума кредиту складає 10 000, 00 грн (п. 1.2. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404 від 04 серпня 2024 року).

Пунктом 1.3 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404 від 04 серпня 2024 року передбачено, що строк кредитування 360 днів.

Відповідно до п. 1.3.1. договору про надання коштів на умовах споживчого № 4863404 від 04 серпня 2024 року строк кредитування, а також термін (дата) повернення (виплати) кредиту, встановлені договором, можуть бути змінені (продовжені) за письмовою згодою сторін, шляхом підписання сторонами додаткового договору до цього договору. Ініціювання клієнтом продовження строку кредитування/строку договору відбувається без змін умов цього договору в бік погіршення для клієнта.

Згідно з п. 1.4.1. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4863404 від 04 серпня 2024 року стандартна процента ставка становить 1, 50 % за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору.

В п. 1.4.2. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404 від 04 серпня 2024 року передбачені умови застосування зниженої процентної ставки, що становить 0, 01 % за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 3.1. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4863404 від 04 серпня 2024 року проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

До періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту та день фактичного повернення кредиту. У випадку, якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день (п. 3.2. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404 від 04 серпня 2024 року).

В пункті 3.4 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404 від 04 серпня 2024 року передбачено, що розмір процентної ставки, встановлений в п.1.4 договору, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії договору та не може бути збільшений товариством в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 2.1 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4863404 від 04 серпня 2024 року товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою № 20250422-1208 від 22 квітня 2024 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Пейтек», 04 серпня 2024 року успішно зараховано на картку НОМЕР_2 від ТОВ «Лінеура Україна» 10 000, 00 грн. Відповідач не спростував приналежність йому цієї карти.

22 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 22042025, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № 4863404 від 04 серпня 2024 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , перейшло до Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Згідно з витягом з реєстру боржників, що є додатком № 1 до договору факторингу №22042025 від 22 квітня 2025 року, Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4863404 від 04 серпня 2024 року.

Акт прийому передачі Реєстру Боржнитків за цим договором факторингу складено 22 квітня 2025 року. Такий підписано сторонами та скріплено їх печатками.

Платіжною інструкцією № 706 від 25 квітня 2025 року підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» 2 110 880, 92 грн, як плату за договором факторингу № 22042025 від 22 квітня 2025 року.

Отже, позивач надав належні та допустимі докази, що підтверджують перехід до нього права вимоги до боржника за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4863404 від 04 серпня 2024 року.

На виконання п.1.3 Договору факторингу на адресу відповідача, зазначену в договорі позики, позивачем направлено повідомлення про відступлення права вимоги.

З розрахунку заборгованості ОСОБА_1 вбачається, що станом на 22 квітня 2025 року заборгованість за кредитним договором № 4863404 від 04 серпня 2024 року становить 49 800, 67 грн, з яких: 9 999, 99 грн - заборгованість за основним боргом; 34800, 68 грн - заборгованість за відсотками; 5 000, 00 грн - сума заборгованості за штрафами.

Разом з тим, вказаним розрахунком заборгованості підтверджується, що 30 серпня 2024 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 сплатив 27, 00 грн, з яких 0, 01 грн було зараховано на погашення тіла кредиту та 26, 99 грн - на погашення відсотків.

Враховуючи те, що за умовами вищезазначеного договору позики відповідач отримав кошти та користувався ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в позику коштів, всупереч частині першій статті 81 ЦПК України, суду не надав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 9 999, 99 грн отриманих в позику коштів на підставі договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404 від 04 серпня 2024 року, а відтак і про те, що у цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за позиченими коштами, просив стягнути заборгованість по процентах за користування цими коштами.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження №14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну сплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою, сьомою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ (який набрав чинності 24 грудня 2023 року) внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та статтю 8 цього Закону доповнено частиною п`ятою.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Як вбачається з договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4863404 від 04 серпня 2024 року, денна процентна ставка установлена на рівні 1, 50 %, що суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» і набрання ними чинності, установлення в умовах кредитного договору умов, які передбачають денну процентну ставку вище 1 % на день, суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки максимальний розмір денної процентної ставки, не може перевищувати 1 % відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Вказаний Закон прийнятий 22 листопада 2023 року та набрав чинності 24 грудня 2023 року, а договір позики № 76121338 укладено 04 серпня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням встановленого, колегія суддів вважає, що відсоткова ставка, встановлена цим договором, не відповідає умовам чинного законодавства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлений у договорі позики розмір денної процентної ставки у 1, 50 % не відповідає вимогам частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, оскільки договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404 від 04 серпня 2024 року укладено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», відтак положення цього Закону підлягають застосуванню до цього договору, на підставі якого з відповідача стягується заборгованість.

Отже, за користування коштами за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404 від 04 серпня 2024 року у позичальника виник обов`язок зі сплати процентів в розмірі 1 % на день, що становить 26 200, 00 грн (10 000, 00 грн * 1 % = 100 грн на день * 262 дні = 26 200, 00 грн).

Відтак, колегія суддів доходить висновку, що з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404 від 04 серпня 2024 року в розмірі 36 199, 99 грн, з яких: 9 999, 99 грн - заборгованість за основним боргом та 26 200, 00 грн – заборгованість за відсотками.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, та, враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права, - про зміну рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами шляхом зменшивши розмір стягуваних за кредитом відсотків з 34 800, 68 гривень до 26 200, 00 гривень, у зв`язку з чим резолютивну частину рішення про часткове задоволення позову слід викласти в новій редакції.

Частина тринадцята статті 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та стягнення на його користь заборгованості в розмірі 36 199, 99 грн, то на підставі пункту 13 статті 141 ЦПК України розмір судових витрат, які підлягають стягненню, слід змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 2 201, 05 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 627, 60 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Зозуля Юрієм Михайловичем, задовольнити частково.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 14 січня 2026 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту залишити без змін, а в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом змінити, зменшивши розмір стягуваних за кредитом відсотків з 34 800, 68 гривень до 26 200, 00 гривень, і виклавши його резолютивну частину в такій редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4863404 від 04 серпня 2024 року в розмірі 36 199, 99 гривень, з яких: 9 999, 99 грнивень - заборгованість за основним боргом та 26 200, 00 гривень – заборгованість за відсотками.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 2 201, 05 гривень судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 627, 60 гривень судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Постанова складена 24 липня 2026 року.

Головуючий: С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич