Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №334/2680/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу Справа № 334/2680/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/2680/26 Головуючий в 1 інст. Баруліна Т.Є.

Провадження №33/807/985/26 Доповідач в 2 інст. Нікітін В.В.

Категорія ч.1 ст.184 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року місто Запоріжжя

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Нікітін В.В., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП і накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн., стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Згідно з постановою суду, ОСОБА_1 20.03.2026 року о 12 год. 20 хв., перебуваючи за адресою мешкання, а саме: АДРЕСА_1 , ухилилась від виконання своїх батьківських обов`язків передбачених законодавством щодо забезпечення необхідних умов життя та виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за цією ж адресою.

У зазначений період часу під час перерви між уроками у навчальному закладі (школі) між неповнолітніми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виник конфлікт в ході якого ОСОБА_2 повалив ОСОБА_3 на землю, прижав до землі обличчям та вдарив. Громадянка ОСОБА_1 в цей час дозвілля сина не контролювала, про його духовний, фізичний розвиток не піклувалась. Таким чином ОСОБА_1 порушила вимоги п.2 ст. 150 СК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі на підставі ст. 22 КУпАП у зв`язку з малозначністю правопорушення, обмежившись усним зауваженням.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскаржувана постанова суду була винесена 29.05.2026 за її відсутності. Копію постанови суду ОСОБА_1 отримала засобами поштового зв`язку 30.06.2026.

Як зазначає ОСОБА_1 в апеляційній скаргі, в протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що її неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час конфлікту на перерві вчинив штовханину з іншим учнем. Проте опис подій у протоколі не відображає реальних обставин та передумов інциденту. Ініціатором конфлікту був інший хлопець, який перед цим поводився вкрай агресивно, публічно висловлювався на адресу її сина грубою нецензурною лайкою та вчинив дію, що глибоко принижує людську гідність – плюнув у його бік. Її син діяв у стані сильного емоційного збудження виключно з метою захисту власної честі, особистої недоторканості та гідності. Подія мала характер короткотривалої підліткової штовханини, тривала менше однієї хвилини і була одразу припинена вчителем. Жодних тілесних ушкоджень чи травм діти не отримали, а виклик швидкої допомоги адміністрацією школи мав суто формальний та застережний характер.

ОСОБА_1 зазначає, що родина постійно проживає у прифронтовому місті Запоріжжі. Постійна загроза обстрілів, хронічний стрес та загальна тривожність сильно впливають на психоемоційний стан неповнолітніх дітей, що вимагає більш глибокого та гуманного аналізу кожної побутової суперечки між підлітками, а не обмежуватись сухим формальним покаранням батьків.

ОСОБА_1 вважає себе добросовісною матір`ю, яка приділяє максимальну увагу вихованню, духовному та фізичному розвитку сина. Її син навчається у Запорізькій спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 100, має високий рівень знань, закінчив 9-й клас з відзнакою. Відповідно до характеристики школи він є дисциплінованим, неконфліктним, активно займається у секції боксу. Він ніколи раніше не порушував шкільну дисципліну, на внутрішньому обліку в школі чи на обліку в поліції не перебував. Цей інцидент є першим, абсолютно випадковим епізодом у його житті, викликаним провокацією.

ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції підійшов до розгляду справи формально, не врахував особу її сина, її характеристику як матері та повну відсутність будь-яких шкідливих наслідків для суспільства чи здоров`я інших осіб.

З огляду на повну відсутність шкоди, провокацією з боку іншого учасника конфлікту та виключно позитивну характеристику дитини як старанного учня, накладення штрафу в розмірі 850 грн. та стягнення судового збору в розмірі 665,60 грн. вважає надмірним та несправедливим фінансовим вироком для їх родини та зазначає, що ці кошти мають бути спрямовані на розвиток та навчання дітей, а не на штраф за захист дитиною власної честі.

Заявлене ОСОБА_1 клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вищевказаної постанови суду підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_1 участі при розгляді справи судом першої інстанції не брала. Копію постанови суду першої інстанції від 29.05.2026 вона отримала засобами поштового зв`язку 30.06.2026, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 30).

07.07.2026 ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, окрім іншого, вона просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 29.05.2026. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що зловживання своїми процесуальними правами з боку апелянта не убачається. Виходячи з того, що доводи апелянта щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження є переконливими, виходячи з принципу верховенства права, який визнається і діє в Україні (ст.8 Конституції України), задля забезпечення особі, що притягається до адміністративної відповідальності, можливості реалізувати свої процесуальні права, подана апеляційна скарга підлягає розгляду.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримала доводи своєї апеляційної скарги та просила її задовольнити. Пояснила, що конфлікт між її сином та іншою дитиною, який став підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, в житті її сина був уперше. Будь-яких неприязних відносин між її сином та цією дитиною ані до конфлікту, ані після нього не було. Жодних тілесних ушкоджень внаслідок конфлікту діти не отримали.

Просила врахувати те, що в день події вона відправила сина до школи, а сама пішла на роботу. Оскільки її син перебував у навчальному закладі під наглядом вчителів і у нього ніколи не було ніяких конфліктів під час навчального процесу, вона була спокійна за нього. Особисто вона не могла в той момент контролювати поведінку сина, так як була на роботі.

Вислухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, перевіривши доводи, викладені в її апеляційній скарзі, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Нормами ст. 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Вирішуючи справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , суд першої інстанції наведених вимог закону не дотримався.

Так, з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 судом першої інстанції було визнано винною за те, що вона 20.03.2026 року о 12 год. 20 хв., перебуваючи за адресою мешкання, а саме: АДРЕСА_1 , ухилилась від виконання своїх батьківських обов`язків передбачених законодавством щодо забезпечення необхідних умов життя та виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в цей період часу під час конфлікту на перерві на території учбового закладу повалив неповнолітнього ОСОБА_3 на землю, прижав до землі обличчям та вдарив. Громадянка ОСОБА_1 в цей час дозвілля сина не контролювала, про його духовний, фізичний розвиток не піклувалась, чим порушила вимоги п. 2 ст. 150 СК України.

Обґрунтовуючи висновок про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, суд першої інстанції в оскаржуваній постанові послався на наступні докази:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 784698 від 20.03.2026 року,

- рапорт чергового відділу поліції ЧЧ ВМ Запорізького РУП ГНУП в Запорізькій області,

- інформаційну довідку від 20.03.2026 року,

- письмові пояснення ОСОБА_1 від 20.03.2026 року,

- письмові пояснення ОСОБА_2 від 20.03.2026 року,

- письмові пояснення ОСОБА_3 від 20.03.2026 року,

- письмові пояснення ОСОБА_4 від 20.03.2026 року,

- консультаційний висновок спеціалістів відносно ОСОБА_3 від 20.03.2026 року,

- характеристику учня ОСОБА_2 від 20.03.2026 року,

- характеристику учня ОСОБА_3 від 20.03.2026 року.

Дослідивши наявні докази, на переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції належним чином не дотримався вимог ст.ст. 7, 245, 252, 280 КУпАП, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Так, ч. 1 ст. 184 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Апеляційний суд зауважує, що за змістом закону протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи тощо є документами, що офіційно засвідчують подію адміністративного правопорушення і в розумінні ст. 251 КУпАП є джерелом доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин справи та правильне її вирішення.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ухилення ОСОБА_1 від виконання нею своїх батьківських обов`язків полягає у тому, що ОСОБА_1 не контролювала дозвілля свого сина та не піклувалась про його духовний та фізичний розвиток.

Водночас, як слідує з письмових пояснень ОСОБА_1 , наданих інспектору поліції, 20.03.2026 вона пішла на роботу, син пішов до школи близько 10-40 год. Приблизно о 13-00 год. їй зателефонував класний керівник сина та повідомив її про інцидент, що стався у школі та попросила її приїхати до школи для з`ясування обставин.

Аналізуючи матеріали провадження, апеляційний суд звертає увагу, що в провину ОСОБА_1 фактично ставиться те, що вона ухилилась від виконання нею своїх батьківських обов`язків в той час, коли вона перебувала на роботі, а її син – в навчальному закладі під наглядом педагогів. Відповідно до «Положення про організацію роботи з охорони праці та безпеки життєдіяльності учасників освітнього процесу в установах і закладах освіти», що затверджене Наказом МОН України № 1669 від 26.12.2017, відповідальність за створення безпечних умов освітнього процесу несе адміністрація закладу освіти. Це ж узгоджується з приписами Законів України «Про освіту» та «Про повну загальну середню освіту».

В цьому контексті обов`язковому врахуванню підлягає характеристика на неповнолітнього ОСОБА_5 , надана 02.07.2026 директором і класним керівником Запорізької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 100 Запорізької міської ради Запорізької області, з якої слідує, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в школі з першого класу, зарекомендував себе як старанний учень, має високий і достатній рівень знань, за 9 клас отримав свідоцтво з відзнакою, дисципліну не порушує. За час навчання грубих порушень шкільного режиму та правил поведінки для учнів не допускав, конфліктних ситуацій з учителями чи однокласниками не створював. Раніше на внутрішньо шкільному обліку чи на обліку в поліції не перебував. Батьки приділяють належну увагу вихованню сина, постійно підтримують зв`язок з класним керівником, відвідують батьківські збори. Атмосфера в родині дружня та сприятлива для розвитку дитини (а.с. 35).

Вказані матеріали, на переконання апеляційного суду, додатково свідчать про те, що до виконання своїх батьківських обов`язків ОСОБА_1 ставиться відповідально та сумлінно, а безперервно контролювати поведінку свого сина, який під час конфлікту з іншою дитиною перебував в закладі освіти, вона не мала об`єктивної можливості.

З огляду на це, викладені в оскарженій постанові висновки щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, не ґрунтуються на належно перевірених та допустимих доказах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинності.

Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Отже, сукупністю досліджених доказів в справі про адміністративне правопорушення не доведено винуватість ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП, тому апеляційний суд вважає необхідним постанову Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2026 року скасувати, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в її діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 294 КУпАП України,

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП та якою накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу, скасувати.

Прийняти нову постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду В.В. Нікітін