Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №331/435/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу Справа № 331/435/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №331/435/26 Головуючий в 1 інст. Світлицька В.М.

Провадження №33/807/967/26 Доповідач у 2 інст. Кононенко Т.О.

ПОСТАНОВА

іменем України

24 липня 2026 року м. Запоріжжя

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Кононенко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Вартанової Г.М. на постанову Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року щодо ОСОБА_1 ,

за участю:

представника ОСОБА_1 – адвоката Вартанової Г.М. в режимі відеоконференції,

установив:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вказаною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, а також стягнуто судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.01.2026 о 09 годині 48 хвилин у м. Запоріжжі по пр. Соборному, біля буд. 62, водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом Honda, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законодавством порядку в медичному закладі у лікаря-нарколога відмовилася на місці зупинки. Від керування відсторонена шляхом паркування транспортного засобу без порушень ПДР України. Про повторність попереджена.

Обставини вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, на думку суду першої інстанції, підтверджуються: - протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 567080 від 15.01.2026 р.; - рапортом інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону № 4 УПП в Запорізькій області ДПП лейтенанта поліції Івакова Ю., в якому зазначені обставини зупинки 15.01.2026 транспортного засобу Honda, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 ; - направленням на огляд до КНП «ОКЗПНД та СЗХ» ЗОР з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 15.01.2026, у якому зазначено, що у ОСОБА_1 виявлені ознаки наркотичного сп`яніння: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови, порушення координації рухів; - довідкою інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону № 1 УПП в Запорізькій області ДПП старшого лейтенанта поліції Павлика А., відповідно до якої ОСОБА_1 має посвідчення водія НОМЕР_3 від 30.04.2013 та повторність за ст. 130 КУпАП відсутня; витягом з підсистеми «Адмінпрактика» щодо порушення ОСОБА_1 КУпАП та Правил дорожнього руху України; - відеозаписом правопорушення, на якому зафіксовані події, що мали місце 15.01.2026 за участю ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, подав апеляційну скаргу, яка містить прохання поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати постанову суду першої інстанції та провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку з вчиненням дії особою в стані крайньої необхідності, що передбачено п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги, апелянт вказує, що постанова суду першої інстанції є незаконною та підлягає скасуванню через неповне з`ясування обставин справи, недоведеність висновків суду та неналежну оцінку доказів.

Стверджує, що 15.01.2026 близько 09 год. 20 хв. ОСОБА_1 зателефонувала її неповнолітня донька, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перебувала в навчальному закладі. Дитина повідомила про різке погіршення самопочуття, гострий біль у спині та нудоту. Усвідомлюючи реальну загрозу здоров`ю своєї дитини, ОСОБА_1 негайно вирушила на автомобілі до школи, щоб якнайшвидше доставити доньку до медичного закладу, про що надано довідку з ТОВ «Центр сімейної медицини «Твій лікар» про огляд у сімейного лікаря ОСОБА_3 , 2009 р.н.

Автомобіль під керуванням ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції, які безпідставно заявили про наявність у неї ознак наркотичного сп`яніння.

Протягом усього часу оформлення матеріалів ОСОБА_1 неодноразово наголошувала на тому, що надзвичайно поспішає та фізично не має можливості саме в цей момент проїхати до медичного закладу для проходження огляду разом с інспекторами. Затримка на місці зупинки об`єктивно позбавляла її можливості вчасно надати невідкладну допомогу доньці. Отже, ОСОБА_1 діяла в стані крайньої необхідності.

Для підтвердження тверезості ОСОБА_1 протягом двох годин після складання протоколу була змушена пройти огляд на стан наркотичного та алкогольного сп`яніння в загальному порядку, про що свідчить висновок з медичного закладу КНП «ОКЗ ПНД та СЗХ» ЗОР, який долучений до матеріалів справи, що підтверджує факт відсутності у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння та безпідставність вимоги працівників поліції про проходження огляду.

Транспортний засіб був зупинений з порушенням вимог чинного законодавства, тому працівники поліції не мали права перевіряти водія.

Вказує, що суд не допитав працівників поліції, не усунув суперечності між матеріалами справи та позицією захисту і не навів належного обґрунтування, чому наявні докази підтверджують вину поза розумним сумнівом.

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження

Стороною захисту зазначено, що датою постанови є 19.05.2026, отже, строк оскарження можливий до 29.05.2026. Однак загальний доступ до зазначеної постанови було надано лише 17.06.2026, що підтверджується належним чином засвідченою копією постанови з Єдиного державного реєстру судових рішень. 16.06.2026 зазначену постанову було долучено до системи «Електронний суд», що підтверджується засвідченою належним чином копією картки руху документа.

Сторона захисту фактично отримала можливість ознайомитися зі змістом постанови лише 16.06.2026. У зв`язку з чим сторона захисту просить поновити строк на подання апеляційної скарги.

Позиції учасників апеляційного провадження

Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, у судове засідання не з`явилася, була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання. Клопотань про відкладення розгляду провадження не надсилала.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 — адвокат Вартанової Г.М. зазначила про можливість розгляду апеляційної скарги без участі самої ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання осіб, які беруть участь у провадженні, не є перешкодою для розгляду справи.

Виходячи з цього, судом апеляційної інстанції ухвалено рішення про розгляд справи за відсутності правопорушника.

Представник ОСОБА_1 — адвокат Вартанова Г.М. у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції

Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України), суд апеляційної інстанції поновлює строк на апеляційне оскарження як пропущений з поважних причин.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового засідання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, переглядаючи оскаржувану постанову в межах поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно із ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, повинен належним чином з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова судді, згідно зі ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Положення ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпеченню права на свободу та особисту недоторканність, презумпції невинуватості та забезпеченню доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також тими, що працюють в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 судом повно та всебічно з`ясовані обставини справи, дотримано вимог закону щодо змісту постанови про адміністративне правопорушення.

На переконання апеляційного суду, висновки суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах та є обґрунтованими.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

У пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пункту 2.9 «а» ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Під час перевірки апеляційним судом матеріалів справи будь-яких істотних порушень, допущених при їх складанні, не встановлено.

Протоколи про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 складено уповноваженою особою з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС № 1395 від 07.11.2015 (у подальшому – Інструкція № 1395).

В них зазначено дату та місце їх оформлення, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення адміністративних правопорушень, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дані правопорушення, суть вчинених адміністративних правопорушень.

Долучені до протоколів про адміністративні правопорушення відеозаписи події узгоджуються з іншими доказами у справі, є належними та допустимими у розумінні ст. 251 КУпАП.

На зазначених відео об`єктивно за допомогою технічних засобів відеозапису зафіксовано обставини вчинення адміністративних правопорушень водієм, їх фрагменти за змістом є взаємодоповнювальними.

Відеозаписи подій мають істотне значення для правильного вирішення даної справи, адже містять достовірні дані про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого їй адміністративного правопорушення.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів апелянта про те, що транспортний засіб був зупинений у порушення вимог чинного законодавства, тому працівники поліції не мали права перевіряти водія, з огляду на таке.

З наявного відеозапису та інших матеріалів справи встановлено, що 15.01.2026 о 09 годині 48 хвилин у м. Запоріжжі по пр. Соборному, біля буд. 62, було зупинено працівниками поліції водія ОСОБА_1 , яка керувала транспортним засобом Honda, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Факт руху зазначеного транспортного засобу зафіксовано на відеореєстратор. Підставою для зупинки транспортного засобу стало порушення водієм вимог Правил дорожнього руху, а саме ненадання переваги в русі пішоходу, який перебував на нерегульованому пішохідному переході.

Працівники поліції діяли в межах повноважень та у спосіб, встановлений Законом України «Про Національну поліцію», порушень працівниками поліції вимог чинного законодавства не встановлено, а тому доводи апеляційної скарги в частині незаконності зупинки транспортного засобу є безпідставними.

Крім того, всупереч доводам апелянта, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП, оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння.

Разом з цим апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національну поліцію», зупинка транспортного засобу є компетенцією поліцейського, і його дії можуть бути оскаржені в порядку, встановленому законом, що, своєю чергою, і було зроблено стороною захисту.

У подальшому під час спілкування з водієм працівником поліції було встановлено, що у ОСОБА_1 є явні ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі вона відмовилася на місці зупинки транспортного засобу, чим порушила п. 2.5 ПДР.

Обговорюючи доводи апелянта з приводу вчинення адміністративного правопорушення в стані крайньої необхідності, слід зазначити таке.

Згідно зі статтею 18 КУпАП крайня необхідність — це стан, в якому була вчинена дія, передбачена цим Кодексом або іншими законами України, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, і який виключає можливість кваліфікації цієї дії як адміністративного правопорушення. Обов`язковими ознаками крайньої необхідності є вчинення дії: 1) з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління; 2) якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами; 3) якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Лише за наявності усіх трьох наведених вище умов особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі статті 17 цього Кодексу, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, вчинене у стані крайньої необхідності, підлягає закриттю.

В постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоді правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеці, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях.

Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдане станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу.

Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку — менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Матеріали справи не містять доказів того, що 15.01.2026 виникла екстрена ситуація, через яку ОСОБА_1 була змушена відмовитися від огляду на стан наркотичного сп`яніння. Сторона захисту також не надала таких доказів. У справі теж відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 усунула якусь небезпеку або що внаслідок цього нею було завдано будь-якої шкоди.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи сторони захисту про те, що відмова ОСОБА_1 від огляду на стан наркотичного сп`яніння обумовлена необхідністю якнайшвидше доставити доньку, яка перебувала у школі, до медичного закладу, не свідчить про наявність стану крайньої необхідності у розумінні вищевказаних вимог закону та не звільняє особу від виконання законної вимоги поліцейського щодо проходження такого огляду.

Більше того, відповідно до доводів самої сторони захисту, на момент зупинки транспортного засобу малолітня дитина перебувала у приміщенні школи, тобто під наглядом педагогічних працівників. Жодних об`єктивних даних, які б свідчили про існування на той момент реальної та безпосередньої загрози життю чи здоров`ю дитини, матеріали справи не містять.

Навіть за наявності певних побутових чи медичних проблем сторона захисту не навела обставин, які б свідчили про неможливість усунення такої небезпеки законними способами, зокрема шляхом виклику екстреної медичної допомоги, звернення до адміністрації навчального закладу.

З відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 висловила чітку, пряму та недвозначну відмову від проходження медичного огляду, мотивувавши її виключно особистим поспіхом. Проте такі обставини не є передбаченою законом підставою для невиконання законної вимоги поліцейських щодо проходження медичного огляду та не можуть свідчити про перебування особи у стані крайньої необхідності.

Те, що ОСОБА_1 протягом двох годин після складання протоколу була змушена пройти огляд на стан наркотичного та алкогольного сп`яніння в загальному порядку, про що свідчить висновок з медичного закладу КНП «ОКЗ ПНД та СЗХ» ЗОР, не свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого їй правопорушення.

Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 266 КУпАП, огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського.

Викладених вимог щодо порядку проходження огляду ОСОБА_1 не дотримано, оскільки огляд проводився не у присутності поліцейського.

У свою чергу, згідно з положеннями вищевказаної статті, огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Більш того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що правопорушник притягується до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП саме за фактом порушення п. 2.5 ПДР України, тобто за відмову від проходження огляду, відтак його вина полягає у порушенні обов`язку пройти на вимогу працівника поліції огляд на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законодавством порядку, а факт реального перебування чи неперебування його в стані наркотичного сп`яніння у той день на кваліфікацію цього адміністративного правопорушення не впливає.

Виходячи з того, що факт відмови водія від проходження передбаченого законом огляду на стан наркотичного сп`яніння є доведеним, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про винуватість особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме: вказана особа визнана судом винною за відмову від проходження огляду на предмет перебування в стані наркотичного сп`яніння у встановленому законодавством порядку.

Доводи про те, що суд першої інстанції формально оцінив надані працівниками поліції докази, не перевіривши їх належність, допустимість, достовірність та законність отримання, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Посилання сторони захисту на те, що суд не допитав працівників поліції, не усунув суперечності між матеріалами справи та позицією захисту й не навів належного обґрунтування того, чому наявні докази підтверджують вину поза розумним сумнівом, є безпідставними. Вина ОСОБА_1 повністю підтверджується сукупністю належних і допустимих доказів, зокрема відеозаписом, на якому зафіксовано обставини вчинення адміністративного правопорушення. До того ж сторона захисту не конкретизувала, які саме нові обставини або суперечності у справі могли б бути усунуті шляхом допиту зазначених свідків.

Вагомих доказів неналежності чи недопустимості доказів, що містяться в матеріалах справи, стороною захисту не надано. За таких обставин відсутні підстави ставити під сумнів відомості, об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

Під час апеляційного розгляду не встановлено переконливих обставин, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апелянтом таких відомостей не надано, а матеріали справи їх не містять.

Відповідно до принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Натомість доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та не містять посилань на конкретні істотні порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б вплинути на законність і обґрунтованість ухваленого рішення.

Таким чином, суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно дослідив усі обставини справи, перевірив наявні докази на предмет їх належності, допустимості та достовірності, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини особи.

Усі зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази апеляційний суд визнає належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам ст. 251 КУпАП. Відтак відсутні підстави ставити під сумнів відомості, відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим апеляційний суд вбачає у діях ОСОБА_1 склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, як того просив апелянт в апеляційній скарзі, не встановлено.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, а також аргументи, висловлені під час апеляційного розгляду, не містять посилань на належні докази чи порушення вимог законодавства і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та, врахувавши характер вчиненого правопорушення, ступінь його суспільної небезпеки, а також те, що таке правопорушення є грубим порушенням Правил дорожнього руху, створює реальну небезпеку для учасників дорожнього руху, загрожує їхньому життю та здоров`ю і може спричинити тяжкі наслідки, призначив адміністративне стягнення в межах санкції зазначеної статті.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1, 7, 25, 33, 38, 294, 295 КУпАП,

ухвалив:

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції — задовольнити, поновивши вказаний строк як пропущений з поважних причин.

Апеляційну скаргу адвоката Вартанової Г.М., яка діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду Т.О. Кононенко