Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №308/9795/16-ц — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/9795/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 липня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Шевчука В.В., Собослоя Г.Г.

за участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойко Богдан Богданович, на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2025 року, повний текст якого складено 21 березня 2025 року, ухвалене суддею Малюк В.М., в справі за позовом Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку та витребування земельної ділянки

встановив:

У вересні 2016 року Ужгородська окружна прокуратура звернулася до суду із позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Позов мотивує тим, що рішенням 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11.2014 за №1507 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0870 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

У подальшому, рішенням 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882 вказаній особі затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 0,0870 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Оскільки за генеральним планом міста Ужгорода, оспорювана земельна ділянка відносилась до земель загального користування - зелених зон, прийняття рішення Ужгородською міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження для будівництва та обслуговування житлового будинку прийнято всупереч вимогам ст.ст. 20, 39 ЗК України та ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. ст. 1, 4 Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах», ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Також в позовній заяві вказано, що відведенням земельної ділянки порушено вимоги санітарно-захисних зон в частині допустимої відстані від кладовища, чим порушено також і вимоги ч. 1 ст. 112, ч.ч. 1, 2 ст. 114 Земельного кодексу України.

Позивач зазначає, що передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території, а тому оскільки ні плану зонування, ні детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті лише на тій же сесії і не набрали законної сили) передача земельних ділянок відбулась з порушенням ст. ст. 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім цього, позивач доповнив свої позовні вимоги 09.11.2015, де зазначив, що 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 відбулася з порушенням вимог Конституції та законодавства України в цілому, що зокрема підтверджується матеріалами досудового розслідування. Вказує на те, що до міської ради відповідного скликання було обрано 60 депутатів. При цьому, як наголошує представник позивача, у голосуванні нібито брали участь депутати, котрі з об`єктивних причин не могли бути присутні на засіданні міської ради. Зазначає про те, що перед початком сесії 09.11.2015 о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів. В подальшому, 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради. Натомість серед присутніх, зокрема, значаться депутати ОСОБА_3 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_6 (пульт для голосування № 49), які як встановлено, не були присутні на сесії міської ради 09.11.2015 та персональну участь в голосування не приймали.

Оскільки, під час 27 сесії 6 скликання Ужгородська міська рада була не повноважна через недостатню кількість депутатів присутніх під час голосування, то всі рішення міської ради від 09.11.2015 є неконституційними та не відповідають вимогам законодавства. В тому числі, але не виключно, рішення №1882, яким затверджено проект землеустрою ОСОБА_2 та передано у власність земельну ділянку площею 0,0870 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

З урахуванням уточнених та змінених позовних вимог Ужгородська окружна прокуратура просила:

-визнати незаконним та скасувати пункт 1.63 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882;

-Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:31:001:0392, площею 0,153 га, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та державну реєстрацію вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

-Витребувати земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:31:001:0277, площею 0,0870 га від ОСОБА_1 в координатах, межах та конфігурації, що була передана у власність ОСОБА_2 на підставі пункт 1.63 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.20158 за №1882 на користь територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради;

-Вирішити питання судових витрат.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2025 року, повний текст якого складено 21 березня 2025 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 1.63 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:31:001:0392, площею 0,153 га, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та державну реєстрацію вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Витребувано земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:31:001:0277, площею 0,0870 га від ОСОБА_1 в координатах, межах та конфігурації, що була передана у власність ОСОБА_2 на підставі пункт 1.63 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.20158 за №1882 на користь територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 33868924).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури, сплачений останніми судовий збір, у розмірі – 4 134,00 грн.

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойко Б.Б., подала 26.05.2025 заяву про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2025 року, повний текст якого складено 21 березня 2025 року.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 липня 2025 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойко Б.Б., подала апеляційну скаргу в якій просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вважає заочне рішення суду першої інстанції незаконним, ухваленим за неповного дослідження доказів та обставин справи, що призвело до невірного застосування норм права.

Вказує, що прокурор звертаючись до суду першої інстанції належним чином не довів невиконання або неналежного виконання Ужгородської міської ради своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач, який є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з відповідним позовом.

Повідомлення про намір органу прокуратури звернутись до суду у зв`язку із необхідністю захисту інтересів держави в особі територіальної громади не було направлено Ужгородській міській раді, що порушує чітку ієрархічну будову управління в органах місцевого самоврядування, нівелюючи метод субординації суб`єктів владних повноважень.

Суд не перевірив, чи були у прокурора докази того, що Ужгородська міська рада, яка є органом місцевого самоврядування, знала про порушення, але не зверталася до суду. Більше того, суд не встановив, чи направляв прокурор до цього органу запит із вимогою вжити заходів, як це передбачено статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

При вирішенні спору у цій справі не встановлено всіх трьох критеріїв встановлених ЄСПЛ для відповідності втручання держави у право відповідача на мирне користування майном.

Заочне рішення суду та ухвала суду про залишення заяви про перегляд заочного рішення не містить посилання на обставини, які б свідчили про бездіяльність чи неналежне виконання своїх повноважень Ужгородською міською радою, що є обов`язковою умовою для набуття прокурором процесуального статусу позивача у справі такого характеру. Жодним чином не обґрунтовано, в чому саме полягає загроза або порушення інтересів держави, чому саме прокуратура вважає, що відповідний орган не здатен або не бажає захищати ці інтереси, і чому прокурор вважає за необхідне підмінити цей орган у суді. Фактично суд обмежився лише формальним констатуванням того, що позов подано прокурором, без урахування принципу субсидіарності його втручання, який вимагає суворого дотримання процедури попереднього звернення до компетентного органу, надання йому часу на відповідь та можливість самостійно реалізувати свої повноваження.

У дане судове засідання від 15.07.2026 з`явився прокурор Роман М.С., який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване заочне рішення без змін.

ОСОБА_1 та її представник – адвокат Бойко Б.Б. повідомлені про дату, час та місце судового засідання шляхом отримання електронної судової повістки на електронну пошту, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 24.02.2026 (Т3 а.с.214-215).

Відповідач Ужгородська міська рада повідомлена шляхом отримання судової повістки на офіційну електронну адресу, що вбачається з наявної у матеріалах справи довідки про доставку електронного листа від 24.02.2026 (Т3 а.с.216).

Відповідач ОСОБА_2 повідомлений про дату, час та місце судового засідання шляхом отримання судової повістки поштовими засобами зв`язку, що підтверджується рекомендованим повідомленням з відміткою про вручення від 13.03.2026.

Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11.2014 за №1507 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0870 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

У подальшому, рішенням 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882 (п. 1.63) гр. ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку (кадастровий номер 2110100000:31:001:0277) площею 0,0870 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Згідно з Інформаційної довідкою №68315961 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна речове право на земельну ділянку (кадастровий номер 2110100000:31:001:0277) зареєстровано 12.11.2015 за відповідачем ОСОБА_7 .

В подальшому спірну земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:31:001:0227, площею 0,0870 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що є предметом позову, відчужено на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу за №105 від 04.11.2020.

За інформацією, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказана земельна ділянка новим власником ОСОБА_1 об`єднана із іншою належною їй на праві власності земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:31:001:0278, площею 0,0660 га, а новоствореній земельній ділянці, площею 0,153 га присвоєно кадастровий номер 2110100000:31:001:0392.

Старшим слідчим слідчого відділу Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області В.І. Пекарем здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015070030000163 від 25.11.2015 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України.

Листом вих. №36687/106/25/1-2017 від 23.11.2017 вказаний слідчий повідомив про виявлення у ході здійснення досудового розслідування факту здійснення не особистого голосування окремими депутатами органу місцевого самоврядування на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради від 09.11.2015 та надав дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування із можливістю виготовлення копій з документів кримінального провадження №42015070030000163.

09.11.2015 відбулось голосування за рішення Ужгородської міської ради №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект №1626), відповідно до якого, оспорювану земельну ділянку передано у власність відповідача ОСОБА_2 .

Перед початком 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради, 09.11.2015 о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно з роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів. В подальшому, 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради.

Відповідно до роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» щодо прийняття проекту рішення № 1626 за основу проголосувало 32 депутати Ужгородської міської ради.

Серед присутніх, зокрема, значаться депутати ОСОБА_3 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_6 (пульт для голосування № 49).

Відповідно до листа № 394 від 13.04.2016 командира військової частини НОМЕР_1 , полковника м/с ОСОБА_8 , з 05.11.2015 по 08.12.2015 ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Згідно з інформацією Державної прикордонної служби викладеної в листі № 5/13-93 від 07.04.2016 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 з 08.11.2015 по 12.11.2015 перебував за межами Державного кордону України.

Свою відсутність на зазначеній сесії ОСОБА_6 підтвердив у розмові з журналістом телеканалу «Тиса», а ОСОБА_4 під час допиту у режимі телефонної розмови про, що складено відповідний рапорт.

Відсутність даних депутатів підтверджується і протоколом огляду DVD-R диску на якому міститься відеозапис пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11.2015, проведеного 25.10.2017 в рамках кримінального провадження за № 42015070030000163 від 25.11.2015 згідно якого встановлено, що замість депутатів Ужгородської міської ради ОСОБА_3 (пульт для голосування №57), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_6 (пульт для голосування № 49) за всі питання, які виносились на розгляд сесії, з використанням персональних карток згаданих депутатів, голосування проводили інші особи, і чітко видно, що за весь час тривалості відеозапису вказані депутати у сесійній залі не з`являлись.

За інформацією, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказана земельна ділянка новим власником ОСОБА_1 об`єднана із іншою належною їй на праві власності земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:31:001:0278, площею 0,0660 га, а новоствореній земельній ділянці, площею 0,153 га присвоєно кадастровий номер 2110100000:31:001:0392.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до вимог ч.ч. 3, 4 статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній станом на 09.11.2015) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що регулювання земельних відносин відноситься до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Згідно з абз. 2 ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Крім того ч. 2 ст. 393 Цивільного кодексу України встановлює, що власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором – також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

ОСОБА_1 не оскаржує судове рішення в частині встановлених судом першої інстанці обставин щодо незаконності прийнятих рішень Ужгородською міською радою на 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882, зокрема в частині скасування пункту 1.63 рішення, а тому апеляційним судом не надається оцінка даним обставинам в силу положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

У своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що прокурор звертаючись до суду першої інстанції належним чином не довів невиконання або неналежного виконання Ужгородської міської ради своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач, який є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з відповідним позовом.

Повідомлення про намір органу прокуратури звернутись до суду у зв`язку із необхідністю захисту інтересів держави в особі територіальної громади не було направлено Ужгородській міській раді, що порушує чітку ієрархічну будову управління в органах місцевого самоврядування, нівелюючи метод субординації суб`єктів владних повноважень.

Суд не перевірив, чи були у прокурора докази того, що Ужгородська міська рада, яка є органом місцевого самоврядування, знала про порушення, але не зверталася до суду. Більше того, суд не встановив, чи направляв прокурор до цього органу запит із вимогою вжити заходів, як це передбачено статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

З такими доводами апеляційної скарги погодитись не можна з огляду на наступне.

В Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частини перша, друга статті 131-1 Конституції України).

Прокуратура України становить єдину систему, яка у порядку, встановленому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (стаття 1 Закону України «Про прокуратуру», надалі - Закон №1697-VII).

У статті 4 Закону №1697-VII зазначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частинами першою, четвертою – шостою статті 7 Закону № 1697-VII систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. Єдність системи прокуратури України забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; єдиним статусом прокурорів; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів; фінансуванням прокуратури винятково з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування. У системі прокуратури може запроваджуватися спеціалізація прокурорів.

Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (частина друга статті 15 Закону № 1697-VII).

На прокуратуру покладається така функція, як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (пункт 1 частини першої статті 2 цього Закону).

Стаття 23 Закону № 1697-VII регулює питання представництва інтересів громадянина або держави в суді. Так, відповідно до частин першої, третьої та четвертої цієї статті представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовує прокурор у порядку, встановленому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді винятково після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 23 Закону № 1697-VII під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, встановленому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

За правилами частин першої, сьомої статті 24 Закону № 1697-VII право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надано Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Повноваження прокурорів, встановлені цією статтею, здійснюються винятково на підставах та в межах, визначених процесуальним законодавством.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Звертаючись до суду з даним позовом Ужгородська окружна прокуратура зазначала, що рішення Ужгородської міської ради про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою та передачу у власність спірної земельної ділянки є незаконним, а тому запис про державну реєстрацію має бути скасованим, а згідно уточнених позовних вимог спірна земельна ділянка має бути витребувана у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Прокуратура зазначала, що органи Державної інспекції сільського господарства України не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради та визнання недійсним правочину, з метою усунення порушень земельного законодавства, а тому таким органом, який повинен звернутися до суду із даним позовом задля відновлення порушених прав є саме прокуратура.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують вищезазначеного, оскільки саме прокуратура, в даному випадку, має право на звернення до суду з цим позовом, оскільки Законом України «Про прокуратуру» (Закон №1697-VII) чітко зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Водночас, рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882 є незаконним зокрема в частині прийняття рішення №1882 (п. 1.63), яким ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку (кадастровий номер 2110100000:31:001:0277) площею 0,0870 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , то це є достатньою підставою для звернення до суду з даним позовом саме прокуратурою як органом уповноваженим Державою та Законом.

Ужгородська міська рада не зверталась до суду з даним позовом, оскільки саме через її рішення було допущено незаконне передання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 та, в подальшому, ОСОБА_1 , а тому доводи апеляційної скарги в цій частині слід вважати спростованими. Наявність доказів звернення прокуратури в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до органу в інтересах якого прокуратура бажає подати позов, в даному випадку, не є обов`язковим фактором.

Крім цього, ОСОБА_1 зазначає, що при вирішенні спору у цій справі не встановлено всіх трьох критеріїв встановлених ЄСПЛ для відповідності втручання держави у право відповідача на мирне користування майном.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, порушення якого констатував ЄСПЛ, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, визначених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні правила не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: 1) викладене в першому реченні першого абзацу закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладене в другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплене у другому абзаці визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, потрібно тлумачити у контексті загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).

Критеріями допустимості заходу втручання у право на мирне володіння майном та його співвідношення із гарантіями, визначеними у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету (суспільний, загальний інтерес), що випливає зі змісту зазначеної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

– втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке повинне бути доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування – передбачуваними;

– якщо можливість втручання у право власності визначена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів;

– втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Відповідно до практики ЄСПЛ ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього правила Конвенції (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, § 40, 41; від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, § 27–40; від 12 листопада 2013 року у справі «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, § 42; від 31 травня 2016 року у справі «Вукушич проти Хорватії» (Vukuљiж v. Croatia), № 69735/11, § 50).

Відповідно до практики ЄСПЛ визнання права власності недійсним як таке не суперечить приписам статті 1 Першого протоколу, водночас воно повинне бути не лише визначене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов`язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення від 12 червня 2018 року у справі «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinaroviи and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, § 138).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки – не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

Тобто лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а отже, правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

Можливість віндикації майна визначена статями 387, 388 ЦК України, а можливість скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення речового права на неї – в ЗК України та Законі № 3613-VI. Тобто таке втручання має нормативну основу в національному законодавстві. Зазначені правила є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування – передбачуваними.

Задоволення позову в цій справі має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права територіальної громади мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення територіальній громаді земельної ділянки, незаконно відчуженої ОСОБА_2 , який надалі відчужив їх ОСОБА_1 , переслідує легітимну мету контролю за розпорядженням майна відповідно до загальних інтересів.

Суд першої інстанції також надав належну оцінку даним критеріям статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ, що відображено у оскаржуваному судовому рішенні, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині свого підтвердження не знайшли.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує встановлених у заочному рішенні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2025 року обставин справи, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку, а тому відповідачкою не доведено незаконності та неправильності застосування норм матеріального чи процесуального права у зв`язку з чим, колегія суддів керуючись положенням ст. 375 ЦПК України залишає подану апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване заочне рішення – без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 12, 18, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойко Богдан Богданович, залишити без задоволення.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 липня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: