Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №608/2132/26 — Чортківський районний суд Тернопільської області

Суд: Чортківський районний суд Тернопільської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: факту смерті, з них: на тимчасово окупованій території України

Дата: 22 липня 2026 р.

Справа: №608/2132/26

Суддя: Коломієць Н. З.

копія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2026 р. Справа № 608/2132/26

Номер провадження2-о/608/111/2026

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Коломієць Н. З.

з участю секретаря Смаглій О. Р.,

представника заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорткові справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: Чортківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чортківському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася в суд із заявою про встановлення факту смерті на окупованій території ОСОБА_3 , вказавши заінтересованою особою Чортківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чортківському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

В заяві вказала, що є іншою заінтересованою особою у розумінні частини першої статті 317 ЦПК України, оскільки має безпосередній майновий інтерес у врегулюванні правовідносин щодо квартири АДРЕСА_1 . Заявниці на праві спільної часткової власності належить 1/2 частка цієї квартири. Право власності зареєстровано 27 червня 2024 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 червня 2024 року № 777. Інша 1/2 частка квартири належала ОСОБА_4 — батькові ОСОБА_3 . Встановлення факту смерті ОСОБА_3 необхідне заявниці для проведення державної реєстрації смерті, одержання документа українського зразка, визначення правонаступників та належного врегулювання майнових правовідносин щодо іншої частки квартири.

Просить встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Маріуполя Донецької області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Маріуполі Донецької області, Україна.

Представник заявника адвокат Квятковський Д. В. в судовому засіданні заяву ОСОБА_2 підтримує, просить задоволити.

Представник заінтересованої особи, Чортківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Чортківському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника відділу, при вирішенні справи покладається на думку суду.

Вислухавши представника заявника адвоката Квятковського Д. В., розглянувши заяву, врахувавши думку заінтересованої особи, яка не з`явилася в судове засідання, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України та внутрішньо переміщеною особою з міста Маріуполя Донецької області. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09 жовтня 2024 року № 6119-5003482996 її фактичним місцем проживання є АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Маріуполя Донецької області, був громадянином України. Його особа підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та довідкою про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків.

ОСОБА_2 є іншою заінтересованою особою у розумінні частини першої статті 317 ЦПК України, оскільки має безпосередній майновий інтерес у врегулюванні правовідносин щодо квартири АДРЕСА_1 . Заявниці на праві спільної часткової власності належить 1/2 частка цієї квартири. Право власності зареєстровано 27 червня 2024 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 червня 2024 року № 777. Інша 1/2 частка квартири належала ОСОБА_4 — батькові ОСОБА_3 .

Встановлення факту смерті ОСОБА_3 необхідне заявниці для проведення державної реєстрації смерті, одержання документа українського зразка, визначення правонаступників та належного врегулювання майнових правовідносин щодо іншої частки квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер у місті Маріуполі Донецької області, яке на дату смерті перебувало і надалі перебуває під тимчасовою окупацією російської федерації.

На підтвердження факту смерті матеріали справи містять копію документу під назвою «Свидетельство о смерти» серії НОМЕР_3 , виданого 08 травня 2026 року незаконно створеним на тимчасово окупованій території органом. У цьому документі зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Маріуполі, а 08 травня 2026 року складено запис акта про смерть № 170269930001801777002. Зазначення в цьому документі громадянства російської федерації не спростовує громадянства України, яке підтверджується паспортом громадянина України.

Документ, виданий окупаційною адміністрацією, не є свідоцтвом про смерть, виданим компетентним органом України, та не може замінити документ українського зразка. Водночас відомості, що містяться в ньому, підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами як фактичні дані про подію смерті. Подання цього документа як доказу не означає визнання або легітимізації окупаційної адміністрації.

Отримати лікарське свідоцтво про смерть установленої в Україні форми, звернутися до закладу охорони здоров`я чи органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем смерті, а також зареєструвати смерть у загальному адміністративному порядку заявниця об`єктивно не може через тимчасову окупацію міста Маріуполя, відсутність доступу органів державної влади України до відповідної території та неможливість одержання документів українського зразка.

Місто Маріуполь входить до території Маріупольської міської територіальної громади, віднесеної до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, зі змінами

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та діє на сьогодні.

Відповідно до приписів норми ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами третьою, четвертою статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово - медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я України № 545 від 08 серпня 2006 року.

Відповідно до положень вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Пунктом 1 Розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Таким чином, заявник позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території.

Встановлення факту смерті ОСОБА_3 необхідно заявнику для реалізації спадкових прав.

Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Предметом розгляду заяви є встановлення факту смерті, який необхідний заявнику для оформлення особистих, майнових прав, що випливають із цього факту.

Відповідно до п. 8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Статтею 1 Закону від 15 квітня 2014 року № 1207-VП (з наступними змінами) «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Відповідно до частини четвертої ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Проаналізувавши зміст вимог заявника, можна зробити висновок, що предметом розгляду у цій справі є не оскарження правомірності дій заінтересованої особи, а встановлення факту, що має юридичне значення

При цьому, за змістом ст. 315, 318 ЦПК України, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, 2) встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право, 3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення, 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. На вказані умови також звертає увагу Верховний Суд України в роз`ясненнях «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення».

Згідно ч. 2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Практикою Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці, зокрема, в рішеннях ЄСПЛ «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зокрема ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів окупаційної влади далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У листі Касаційного цивільного суду ВС за №985/0/208-21 від 22.04.2021, адресованому апеляційним судам, міститься роз`яснення, що від осіб, які звертаються до суду із заявою про встановлення відповідного факту (смерть на окупованій території) подання до суду письмової відмови органу ДРАЦС у здійснення реєстрації таких фактів – не вимагається. Також звертається увагу на необхідність брати до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, «Набійські винятки».

За наведених обставин випливає, що подані докази у своїй сукупності дають суду підстави дійти до висновку про можливість встановити факт смерті ОСОБА_3 на тимчасово окупованій території України та задовольнити заяву, оскільки, іншого способу захисту порушеного права немає.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень, зокрема, у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 293, 294, 315-319, 430 Цивільного процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст. ст. 55, 124 Конституції України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_2 , зареєстрованої АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , жительки як внутрішньо переміщеної особи по АДРЕСА_2 , заінтересована особа: Чортківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чортківському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Шевченка, 10, м. Чортків, Тернопільська область) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, задоволити.

Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Маріуполя Донецької області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Маріуполі Донецької області, Україна.

Рішення суду невідкладно направити у Чортківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чортківському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для реєстрації факту смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Маріуполі Донецької області, Україна.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Допустити негайне виконання судового рішення. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги Тернопільському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно з оригіналом

Суддя: (підпис)

Рішення набрало законної сили «_____»_____________2026 р.

Оригінал рішення знаходиться в матеріалах справи № 608/2132/26, яка зберігається в Чортківському районному суді Тернопільської області.

Суддя: Н. З. Коломієць

Копію рішення видано «____»__________________р.

Секретар:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua