Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №554/8639/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 23.07.2026Справа № 554/8639/26

Провадження № 3/554/1006/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м.Полтава

Суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Лизенко А. В., за участю: особи, яка притягається до амдіністративної відповідальності, ОСОБА_1 , секретаря судового засідання Снігура В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи, які надійшли від батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області ДПП НП України про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Полтави, громадянки України, з вищою освітою, одруженої, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до адміністративної відповідальності протягом року притягалася:

- 09 листопада 2025 року постановою серії ЕНА №6116709 за ч.2 ст.126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн,

- 29 травня 2026 року постановою серії ЕНА №7275552 за ч.1 ст.126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425,00 грн,

за адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №678300 від 29 травня 2026 року, цього ж дня, приблизно о 00:49 год, в м.Полтаві по вул.Михайла Грушевського, 18 водій ОСОБА_1 повторно керувала транспортним засобом KIA RIO, реєстраційний номер НОМЕР_2 , не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме не отримувала посвідчення водія відповідної категорії, чим порушила п.2.1. «а» Правил дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП.

ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнала. Надала на адресу суду письмові заперечення, в яких не погодилася зі складеним відносно неї протоколом про адміністративне правопорушення, вважає його незаконним і таким, що оформлений із грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права (далі - Протокол). Покликається на те, що її дії були зумовлені станом крайньої необхідності. Так, увечері 29 травня 2026 року вона зустріла свою знайому ОСОБА_2 , з якою ОСОБА_1 розмовляла неподалік місця стоянки свого автомобіля. Раптово знайомій стало погано, відбулося критичне погіршення стану її здоров`я (нудота, блювота, втрата свідомості). У цій ситуації виклик та очікування карети швидкої медичної допомоги в нічний час (почалася комендантська година) загрожували життю та здоров`ю людини через втрату часу, водночас місце події знаходилося за 800 метрів від будинку ОСОБА_2 , тому ОСОБА_1 , на її переконання, прийняла єдино можливе рішення (до того ж ОСОБА_3 переконливо просила довезти її додому) – негайно сісти за кермо та доставити безпорадну людину додому для надання екстреної допомоги. Факт наявності стану крайньої необхідності був фактично визнаний самими працівниками поліції на місці події. Після зупинки автомобіля, орієнтовно через 300 метрів від початку руху, ОСОБА_1 відразу зупинилася на вимогу патрульних. Їй було оголошено причину зупинки, поліцейський вимагав вийти та пред`явити документи. На що ОСОБА_1 пояснила, що в салоні перебуває дівчина у критичному стані, яку терміново необхідно відвезти додому, а також ОСОБА_1 просила поліцейських про допомогу. Своєю чергою поліцейські, оцінивши ситуацію, погодилися та особисто здійснили супровід автомобіля ОСОБА_1 до самого під`їзду її знайомої. Тим самим правоохоронці своїми діями підтвердили пріоритетність рятування життя людини над формальними правилами. ОСОБА_1 стверджує, що її дії у вищевказаній ситуації охоплюються ст.ст.17, 18 КУпАП, що виключає будь-яку адміністративну відповідальність. Однак працівники поліції припустилися істотних процесуальних порушень, які нівелюють законність складених в той вечір матеріалів стосовно ОСОБА_1 , зокрема, що полягало у безпідставному утримуванні на місці події понад годину без складання Протоколу. Надалі через категоричну незгоду з діями поліцейських вона відмовилася від підпису, при цьому поліцейські не вручили їй копій документів на місці події, а також не надіслали їх поштою протягом 3 днів, чим порушили право на захист. Про наявність штрафу за відсутність полісу страхування ОСОБА_1 дізналася самостійно та офіційно оплатила його 05.06.2026. Попередні правопорушення від листопада 2025 року (коли вона вимушено переганяла автомобіль підрозділу свого чоловіка, який є військовослужбовцем ЗСУ, має посвідчення УБД та перебуває на передовій) були повністю оплачені. ОСОБА_1 стверджує, що не мала наміру умисно порушувати закон 29 травня 2026 року, а діяла внаслідок впливу критичних обставин вимушеного характеру задля порятунку іншої людини. Враховуючи викладене, покликаючись на положення ст.62 Конституції України, ст.251 КУпАП, стверджує, що всі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються виключно на її користь, при цьому жодних доказів спростування стану крайньої необхідності матеріали справи не містять. З цих мотивів ОСОБА_1 просить провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, оскільки діяла в межах ст.ст.17, 18 КУпАП (а.с.16-19).

В судовому засіданні ОСОБА_1 надала аналогічні пояснення.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_2 надала показання про те, що в ніч з 28 на 29 травня 2026 року, приблизно о 23:30 год, вона перебувала на вулиці разом зі своєї знайомою ОСОБА_1 . Раптово вона відчула нудоту, що ймовірно спровокувало сильне запаморочення, вона спробувала, але не змогла сама йти, почала сідати на землю, втрачаючи свідомість. З огляду на дію комендантської години викликати службу таксі було неможливо, а очікування бригади швидкої медичної допомоги в таких умовах становило реальну загрозу життю і здоров`ю, оскільки ОСОБА_2 потребувала негайної допомоги та медикаментів, які знаходилися за місцем її проживання. Зважаючи на критичність ситуації та відсутність іншого вибору, вона наполегливо попросила ОСОБА_1 терміново сісти за кермо її автомобіля, що стояв неподалік (KIA RIO 9921) та підвезти свідка до будинку, який знаходився на відстані кількох сотень метрів. Приблизно через 200 м після початку руху о 00:25 год автомобіль зупинили працівники поліції. Водій ОСОБА_1 відразу зупинилася на вимогу інспекторів та повідомила їм, що діє в умовах екстреної ситуації, оскільки пасажиру стало дуже зле і вони поспішають до будинку, також попросила поліцейських поставитися з розумінням і супроводити їх до місця призначення, пообіцявши надати всі документи відразу після того, як свідок опиниться у безпеці. Працівники поліції погодилися із наявністю екстрених обставин (станом крайньої необхідності) та здійснили фактичний супровід їхнього автомобіля, рухаючись позаду без увімкнення проблискових маячків чи сирени до самого будинку, де мешкає свідок.

Вислухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи та надані докази, допитавши свідка, суддя дійшов до таких висновків.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

За змістом статей 10, 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Водночас відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності не підлягає адміністративній відповідальності.

За змістом ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує правам і свободам громадян, якщо ця небезпека за даних обставини не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною ніж відвернена шкода.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше покликання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Аналогічний правовий висновок, викладений в постанові ВС від 06.02.2019 року у справі №463/1712/17.

Таким чином, у цій справі необхідно встановити, чи були вчинені ОСОБА_1 дії, які кваліфіковано працівником поліції як адміністративне правопорушення, саме в стані крайньої необхідності.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, який затверджено Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.

У місті Полтаві та Полтавській області діє комендантська година, яка триває щодня з 00:00 год до 04:00 год.

Згідно з дослідженим в судовому засіданні відеозаписом нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського №467810 та відеореєстратора службового автомобіля поліції вбачається, що 29 травня 2026 року, приблизно о 00:49 год, в м.Полтаві по вул.Михайла Грушевського, 18 працівники поліції зупинили транспортний засіб KIA RIO, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Водночас ОСОБА_1 стверджує, і це підтверджується матеріалами справи, що в день події вона відвозила додому на своєму автомобілі ОСОБА_2 , якій раптово стало зле, про що ОСОБА_1 неодноразово наголошувала працівникам поліції. Більше того, працівники поліції фактично здійснили супровід транспортного засобу ОСОБА_1 за маршрутом слідування останньої, а саме до будинку, де проживає ОСОБА_2 , після чого склали протокол про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.126 КУпАП стосовно ОСОБА_1 .

На підтвердження захворювань ОСОБА_2 надала суду низку медичних документів щодо стану здоров`я, в тому числі, діагнози лікарів за її зверненням наступного дня (а.с.20-21, 22-23). З огляду на медичну таємницю суддя не описує конкретні діагнози, але зазначає, що вони мають серйозний характер.

Таким чином, суддя вважає, що версія ОСОБА_1 щодо серйозності стану здоров`я ОСОБА_2 та терміновості надання їй допомоги має високу ступінь вірогідності.

Суддя вважає, що будь-яких обґрунтованих підстав не довіряти таким твердженням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та свідка, яка присягнула говорити правду і лише правду, а також попереджена про відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, - в судді немає.

Тому, суддя бере до уваги доводи ОСОБА_1 та показання свідка ОСОБА_2 , які є логічними та послідовними, не суперечать фактичним обставинам справи, про те, що за станом здоров`я ОСОБА_2 дійсно потребувала сторонньої допомоги без невиправданих зволікань.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому суддя враховує, що окрім порушення вимог Правил дорожнього руху у сфері суспільних відносин безпеки дорожнього руху, інших негативних наслідків не настало.

Таким чином, враховуючи баланс між інтересами окремої людини і громадянина, її правами, свободами, життям і здоров`ям з одного боку, та забезпеченням порядку в області дорожнього руху з іншого боку, суддя вважає, що в такому випадку ОСОБА_1 перебувала у стані крайньої необхідності.

Отже, дії ОСОБА_1 хоч і містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, проте на неї не може бути накладене адміністративне стягнення, оскільки правопорушення було вчинено в стані крайньої необхідності, тобто своїми діями вона відвернула настання більшої можливої шкоди життю та здоров`ю особи, аніж суспільна небезпека від порушення Правил дорожнього руху України.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку за таких обставин: вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7, 9, 17, 18, п.4 ч.1 ст.247, 276-280, 283, 284, 285 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.5 ст.126 КУпАП закрити на підставі п.4 ч.1 ст.247 КУпАП України у зв`язку з її діями в стані крайньої необхідності.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Полтави.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя А. В. Лизенко