Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №279/7352/25 — Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/7352/25

Провадження № 2/279/458/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м.Коростень

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі головуючого судді ІвашкевичО. Г., з секретарем судового засідання Райвахівською Л.В., за участі представника позивача Новікової І.С. (в режимі відеоконференції), представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

27.11.2025 року ОСОБА_2 звернулася до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареестровахому шлюбi з 18 серпня 2012 року.

16.06.2015 року на ім`я ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 серпня 2015, а право власності на земельну ділянку з кадастровим номерам 1810700000:02:040:0260 - на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майна від 05 листопада 2013 року.

Зазначає, що оскільки зазначений житловий будинок, загальною площею 96,5 кв.м., та земельна ділянка, кадастровий номер: 1810700000:02:040:0260, площею: 0,1 га, були придбані у період перебування ОСОБА_4 у шлюбі з ОСОБА_3 , відтак майно, набуте у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя, частки якої є рівними.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилася спадщина, спадкоємцями першої черги щодо якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_3 та їxнi діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

У зв`язку з відмовою ОСОБА_6 від прийняття спадщини на користь ОСОБА_5 , частка останнього у справі на спадщину після смерті сина ОСОБА_4 склала 1/5.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер і позивачка набула право на спадкування за заповітом на все майно, яке належало померлому і на що він мав право.

Враховуючи викладене, просить визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/5 частку житлового будинку та на 1/5 частку земельної ділянки кадастровий номер:1810700000:02:040:0260, площею: 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після усунення недоліків позовної заяви ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19.12.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 29.01.2026 року, яке за клопотанням учасників провадження з метою витребування доказів, подання до суду додаткових доказів відкладалося на 26.02.2026 року, 24.03.2026 року, 09.04.2026 року.

Судом за клопотанням сторін витребувано від приватних нотаріусів копії матеріалів спадкових справ до майна померлих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , документів щодо укладення та посвідчення договору дарування будинку по АДРЕСА_1 , а також долучено до матеріалів справи за клопотанням представника позивача копію технічної документації на домоволодіння АДРЕСА_1 .

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09.04.2026 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.05.2026 року, в якому оголошувалася перерва до 15.07.2026 року.

Позивач та відповідач, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не зявилися, клопотань про відкладення судового розгляду не подали. Представники сторін не наполягали на їх участі.

Представник позивача у судовому засіданні зазначила, що позивач є спадкоємцем за заповітом, складеним 11.03.2022 року, до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_5 . До складу спадкового майна померлого входить, зокрема 1/5 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку було набуто спадкодавцем після смерті його сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Право власності на вказаний будинок було набуто у період перебування ОСОБА_4 у шлюбі з ОСОБА_3 (відповідачкою у справі), отже на нього поширюється режим спільної власності подружжя у рівних частках (по кожному). Оскільки після смерті ОСОБА_4 у спадщину за законом вступили батьки позивачки – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_3 та неповнолітні діти померлого ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , то частка житлового будинку, на яку позивачка просить визнати право власності за заповітом після смерті батька з урахуванням земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, складає 1/5 (його власна 1/10 + 1/10 у зв`язку з відмовою від своєї частки на його користь ОСОБА_6 ).

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, вказав, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 як об`єкт незавершеного будівництва з готовністю 70 % був набутий відповідачкою ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 21.12.2009 року, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_4 , який був зареєстрований 18.08.2012 року, отже є особистою власністю відповідачки. Вказаний будинок вона добудовувала сама, після укладення шлюбу була проведена лише державна реєстрація житлового будинку. Земельна ділянка була набута у власність відповідачки у порядку приватизації, тому вона не належить до спільної сумісної власності подружжя. Додатково акцентував увагу, що відсоток готовності спірного житлового будинку на момент укладення шлюбу з ОСОБА_4 не визначений, належних доказів позивач не надала, клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи не заявляла.

Отже, позовні вимоги є недоведеними та безпідставними.

Заслухавши доводи представників сторін, та всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності та взаємозв`язку докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 17.04.1973 року батьками ОСОБА_9 (позивач у справі) є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Після одруження, розірвання шлюбу з ОСОБА_10 та укладенням шлюбу з ОСОБА_11 згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 20.09.2014 року ОСОБА_9 змінила прізвище на ОСОБА_12 .

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 26.05.1978 року батьками ОСОБА_4 (брата позивача) є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

18.08.2012 року ОСОБА_13 уклала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище на ОСОБА_14 , що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 18.08.2012 року.

Від укладеного шлюбу у подружжя народилося двоє дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 від 03.01.2014 року) та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 від 07.07.2015).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 від 11.12.2019 року.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина. Об`єктом спадкового майна була частки квартири АДРЕСА_2 , належного спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_8 , виданого згідно з розпорядженням виконкому Коростенської міської ради № 7559 від 01.08.2006 року. Спадкоємцями першої черги за законом були батьки померлого: мати ОСОБА_6 (відмовилася від прийняття спадщини на користь свого чоловіка ОСОБА_5 ); батько ОСОБА_5 (прийняв свою частку та частку своєї дружини); дружина ОСОБА_3 (відмовилася від прийняття спадщини на користь двох своїх малолітніх дітей); син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Фактично спадщину на частини належної померлому квартири АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_4 прийняли три особи у таких частках: батько ОСОБА_5 – 2/5 (у т.ч. 1/5 частки від якої відмовилася на його користь ОСОБА_6 ); син ОСОБА_8 – 3/10 (з урахуванням 1/10 частки, від якої відмовилася на його користь ОСОБА_3 ); син ОСОБА_7 -3/10 (з урахуванням 1/10 частки, від якої відмовилася на його користь ОСОБА_3 ), про що приватним нотаріусом були видані свідоцтва про право на спадщину за законом.

11.03.2022 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким розпорядився, що все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все, що буде йому належати та на що за законом матиме право заповів своїй донці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Вказаний заповіт посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований у реєстрі 11.03.2022 року за № 393.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_9 від 25.04.2022 року.

12.07.2022 року ОСОБА_2 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 та 11.07.2023 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 7/10 часток квартири АДРЕСА_2 .

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли з приводу спадкових та сімейних прав, а також права спільної сумісної власності подружжя, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України.

У силу ч.1 ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_5 входить право, успадковане останнім у частці 2/5 після смерті сина ОСОБА_4 , то суд має встановити, чи мав за життя останній право власності на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України).

Частиною 1,2,4 ст.71 СК України визначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Аналогічні положення закріплені у ст.368-372 ЦК України.

Разом з тим, ст.57 СК України визначене майно, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема майно, набуте нею, до шлюбу.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю у силу закону.

Суд враховує, якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно, придбане до шлюбу, або у період шлюбу, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Отже, виходячи із аналізу зазначених норм, суду належить встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення шлюбу, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна, чи підтверджуються доводи і заперечення відповідача на спростування режиму спільної сумісної власності подружжя відповідними доказами.

Дослідженням договору дарування будинку, незавершеного будівництва від 21.12.2009 року, посвідченого нотаріусом Коростенського МНО Житомирської області, встановлено, що дарувальник ОСОБА_15 передав у власність обдарованої ОСОБА_13 (відповідач у справі) безоплатно будинок незавершеного будівництва, готовністю 70 відсотків, розташований в АДРЕСА_1 . Відчужуваний будинок, незавершений будівництвом, оглянутий обдарованою, недоліків, які перешкоджають використанню будинку, незавершеного будівництвом, за цільовим призначенням на момент огляду не виявлено. Загальна вартість будинку, незавершеного будівництвом, згідно з витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02.11.2009 року за № 24329864 становить 113065 грн. Вказаний договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 21.12.2009 року, що підтверджено витягом № 8097440, виданого приватним нотаріусом Івчуком С.С.

Отже, доводи позивача про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 набутий під час шлюбу, спростований договором дарування будинку, незавершеного будівництвом на 70 відсотків, укладеного на користь обдарованої ОСОБА_13 21.12.2009 року, тобто за 2 роки та 7 місяців до укладення шлюбу з ОСОБА_4 .

У силу положень ч.3,4 ст.334 ЦК України (у редакції на час виникнення правовідносин) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої

реєстрації.

При цьому, суд відхиляє доводи представника позивача про те, що дата державної реєстрації права власності на житловий будинок (16.06.2015 року) та дата видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а саме 05.11.2013 року, є підтвердженням факту набуття майна у спільну сумісну власність подружжя, оскільки державна реєстрація та свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Правовстановлюючим документом у даному випадку є договір дарування будинку, незавершеного будівництвом від 21.12.2009 року, який був нотаріально посвідчений та зареєстрований у реєстрі правочинів.

Щодо доводів представника позивача про те, що добудова спірного житлового будинку була здійснена за рахунок спільних коштів подружжя з посиланням на відомості зведеного акта вартості будівель і споруд в інвентарній справі на будинок у порівняльні періоди 22.10.2009 , 23.09.2010 та 20.08.2015 року суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.368 ЦК УКраїни майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до матеріалів інвентарної справи № 9897 на домоволодіння АДРЕСА_1 вказаний будинок на підставі рішення виконкому Коростенської міської ради «Про дозвіл на будівництво ж/б» № 290 від 09.10.1987 року у частці 1 належав ОСОБА_15 .

На підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом 21.12.2009 року р.н.6846 власником будинку у частці 1 стала ОСОБА_13 . Матеріали інвентарної справи містять ескізи будинку, журнали зовнішніх та внутрішніх обмірів та зведений акт вартості будівель і споруд. Так, зокрема КП «Коростенське МБТІ» була проведена оцінка відновлена та дійсна вартості будівель і споруд станом на 22.10.2009 року на загальну суму 159536 грн та 113065 грн відповідно; на 23.09.2010 року – 176345 грн та 126208 грн; на 20.08.2015 року – 603056 грн та 547036 грн.

Суд визнає, що у період з 23.09.2010 по 20.08.2015 року (який охоплює період перебування у шлюбі з 18.08.2012 року) вартість будівель і споруд значно збільшилася, з`явилися гараж і каналізаційний колодязь, але, ґрунтуючись лише на цьому документі, вважати доведеним, що істотне поліпшення житлового будинку відбулося за спільні грошові кошти в результаті спільної праці саме після укладення шлюбу, а також, що це не пов`язано з інфляційними процесами, не є можливим, оскільки вказані обставини мають бути підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У силу ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.77,78,79,80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, достовірними, допустимими та достатніми доказами, що після укладення шлюбу подружжям було набуто майно, на яке поширюється режим спільної власності подружжя. Клопотання про призначення судової будівельно-технічної чи іншої експертизи стороною позивача не заявлялося.

Разом з тим, стороною відповідача спростовано презумпцію правомірності спільної власності подружжя, оскільки нерухоме майно було набуто на підставі договору дарування до шлюбу.

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на 1/5 частки житлового будинку у порядку спадкування за заповітом слід відмовити.

Щодо позовної вимоги у частині визнання права власності на 1/5 земельної ділянки з кадастровим номерам 1810700000:02:040:0260 суд враховує таке.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України (у ред. на час виникнення правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, законодавцем закріплений принцип єдності юридичної долі будівлі та ділянки, відповідно якого земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, слідує за нерухомістю.

За таких обставин вимоги про визнання права власності у порядку спадкування на земельну ділянку є похідними від визнання права власності на житловий будинок, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

У силу ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 4, 12, 19, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його винесення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони та учасники:

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_10 ,

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ невідомий.

Суддя: Оксана ІВАШКЕВИЧ