Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №295/3777/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/3777/24 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д.М.

Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Галацевич О.М., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/3777/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2025 року, за апеляційними скаргами представника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 – ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 на додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 жовтня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Лєдньова Д.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом мотивуючи його тим, що вона є власником собаки на ім`я « ОСОБА_6 ». Внаслідок погіршення стану тварини 02.09.2023 вона звернулась до ветеринарної клініки Vet.Praxis, яка знаходиться за адресою: м. Житомир, ДОС 1/127. За результатами обстеження, що включали взяття крові для проведення загального та біохімічного аналізів крові, виконання рентгенівського знімку, відповідач ОСОБА_2 надав рекомендації з приводу лікування та харчування тварини. У зв`язку з подальшим погіршенням самопочуття собаки, 03.09.2023 позивач повторно звернулась до клініки, де відповідач ОСОБА_2 , здійснивши телефонний дзвінок до іншої клініки – «Зоолюкс», рекомендував проведення необхідних обстежень, саме в умовах такої клініки. Після проведення лабораторних тестів у собаки встановлено діагнози: бабезіоз, анемія, гастроентерит, двосторонній медіальний вивих надколінників, підвивих кульшових суглобів. Вказує, що відповідач ОСОБА_2 фактично зареєстрував свою діяльність як фізична особа-підприємець з правом на провадження ветеринарної практики лише 20.09.2023, що свідчить про протиправність господарської діяльності в період проведення обстеження тварини та надання рекомендацій. Крім того, суб`єкти господарювання з найменуваннями «Вет Праксіс» (або інші, зі схожим зазначенням назви) не звертались до Держпродспоживслужби щодо отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з ветеринарної практики. Вказуючи на фактичне понесення витрат, пов`язаних з лікуванням собаки, що становлять 37 785,61 грн та включають: 4960,00 грн – витрати на послуги, надані в клініці Vet.Praxis; 32 080,00 грн – витрати по клініці «Зоолюкс»; 745,61 грн – витрати на ліки, які позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку. Одночасно, посилаючись на завдані моральні переживання, сторона позивача просила стягнути з відповідачів у солідарному порядку моральну шкоду в сумі 20 000 грн.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 4 960 грн та на відшкодування моральної шкоди - 2000 грн., а всього 6 960 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 15 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 – ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну та моральну шкоду у розмірі 6960 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 15 000 грн., збільшивши такі витрати до 50 000 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не вірно застосував норми п.3 ч.2 ст.23 ЦК України. Суд першої інстанції допустив порушення принципів диспозитивності, належності та допустимості доказів. Позивач не надав жодного документу про своє право власності на собаку. Окрім того, з наданого позивачем копій рекомендованого лікування за №3834 від 02.09.2023, рекомендованого лікування за №3847 від 03.09.2023 та лабораторного дослідження №1068, вбачається прізвище власника собаки ОСОБА_7 , в той же час, як прізвище позивача ОСОБА_8 , та не зазначена порода собаки. Вказує, що із платіжної інструкції №0903TG23T від 03.09.2023 доданої позивачем до позовної заяви, вказано як платник ОСОБА_9 , а не позивач. Таким чином, позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_2 надав послуги з ветеринарії саме позивачу, саме для її собаки. Суд не врахував висновок експерта, що за змістом висновку діагноз на бабезіоз у тварин ставиться комплексно. Суд не спростував покази відповідача, який зазначав, що зі слів позивача, собака була прищеплена від бабезіозу, та у відповідача відсутні підстави не довіряти позивачу. При розгляді справи не встановлено та не доведено, що надані послуги без ліцензії у відповідача вплинули на стан собаки. Судом також не встановлено яка саме шкода була спричинена собаці, яка не загинула та яка не пошкоджена.

Додатковим рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено. У задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи - 20 825,20 грн., на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу – 17 000 грн. Виправлено описку у мотивувальній частині рішення від 09.09.2025, замість помилково вказаної суми судового збору в розмірі 696,00 грн зазначено правильно 145,93 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 145,93 грн.

Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, представник Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій просить його змінити, стягнувши із ОСОБА_1 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 41 650,40 грн витрат із проведення експертизи та 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом було не вірно застосовано ч.1, п.1 ч.2, п.2 ч.3 ст.141 ЦПК України, внаслідок чого не вірно вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Суд не врахував, що в позові до ФОП ОСОБА_3 відмовлено, то відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача, а не пропорційно задоволеним вимогам. Таким чином, із позивача на користь ФОП ОСОБА_3 підлягає стягненню уся вартість експертизи у розмірі 41 650,40 грн. Крім того, суд безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу з 50 000 грн до 17 000 грн.

Додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31.10.2025 оскаржується в частині стягнення витрат з проведенням експертизи та витрат на професійну правничу допомогу стягнутих із ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3

02 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31.10.2025 у якій просить його скасувати.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що додаткове рішення є необґрунтованим, ухваленим без дослідження фактичних обставин, що мають суттєве значення у справі та без надання оцінки аргументам представника позивача. Зазначає, що судом першої інстанції не вирішено по суті питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У додатковому рішення суд зазначив, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження понесених стороною витрат на правничу допомогу у заявлено розмірі 20 000 грн., тому відмовив у відшкодуванні даних витрат. Однак, стороною позивача 12.09.2029 направлено до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення з доказами, що підтверджують понесені витрати на професійну правничу допомогу. Таку заяву подано в межах процесуальних строків, передбачених ч.1, 8 ст. 141 ЦПК України. Однак, у додатковому рішенні суд вказував, що подані сторонами позивача та відповідача заяви про ухвалення додаткового рішення повернуто учасникам без розгляду у зв`язку з недотриманням вимог ст. 43, 183 ЦПК України. Згідно договору про надання правової допомоги б/н від 13.09.2023 фіксований гонорар становить 20 000 грн та підлягає сплаті після набрання законної сили рішення суду.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд виходить з наступного.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно визначень, наведених у Законі України «Про ветеринарну медицину» ветеринарна практика - діяльність з надання послуг, пов`язаних з профілактикою, клінічною діагностикою та лікуванням хвороб тварин і консультуванням з питань ветеринарної медицини, яка провадиться закладами ветеринарної медицини, у тому числі ліцензованими лікарями ветеринарної медицини, державними установами ветеринарної медицини.

Ліцензований лікар ветеринарної медицини це лікар ветеринарної медицини, який постійно працює в закладі ветеринарної медицини чи ветеринарній аптеці, або фізична особа - підприємець, яка має кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини та отримала ліцензію на здійснення певних видів діяльності в галузі ветеринарної медицини.

Заклад ветеринарної медицини - установа, підприємство, організація, де працює принаймні один лікар ветеринарної медицини, які засновані юридичною або фізичною особою (суб`єктом господарювання), що має кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини та здійснює ветеринарну діяльність, у тому числі з ветеринарної практики, виробництва ветеринарних препаратів, роздрібної, оптової торгівлі ветеринарними препаратами, проведення дезінфекційних, дезінсекційних та дератизаційних робіт.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для деліктної відповідальності необхідно встановити склад правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснив судам, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

У деліктних правовідносинах обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою покладається на позивача. Натомість відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що ОСОБА_1 02.09.2023 звернулась за отриманням ветеринарних послуг відносно собаки за кличкою Гаєчка у ветеринарну клініку Vet.Praxis.

Огляд тварини у відповідний день здійснювався ОСОБА_2 , що не заперечується останнім.

ОСОБА_2 оглянув собаку, зробив наступні дії: загальний аналіз крові, біохімію крові, рентгенівські знімки, надав заключення щодо стану здоров`я собаки та надав рекомендації по лікуванню.

З рекомендованого лікування ветеринарної клініки Vet.Praxis №3834 від 02.09.2023 слідує, що у собаки встановлено підозру на гастрит. В цьому ж рекомендованому лікуванні лікарем зазначена ОСОБА_10 .

Внаслідок погіршення стану здоров`я собаки, позивач 03.09.2023 повторно звернулась для огляду собаки. Собаці вколено знеболюючі препарати (Серенія, Бутомідопюр), рекомендовано звернутись до іншої клініки, з розташуванням у м. Києві, для продовження лікування. Підставою такої рекомендації, зокрема, була відсутність технічних можливостей виконувати певні маніпуляції та брати специфічні аналізи у даній клініці.

З рекомендованого лікування ветеринарної клініки Vet.Praxis №3847 від 03.09.2023 слідує, що у собаки встановлено підозру на гастрит. В даному рекомендованому лікуванні також лікарем зазначена ОСОБА_10 .

Фіскальним чеком щодо проведення банківської операції від 02.09.2023 з визначенням шаблону такого чеку «Vetpraxis», номер рахунку: НОМЕР_1 , сума 2480 грн та платіжною інструкцією №N0903TG23T від 03.09.2023 з даними про призначення платежу – НОМЕР_1 , «Vetpraxis», сума 2480 грн., підтверджено, що кошти на загальну суму 4960 грн були перераховані позивачкою на рахунок ветеринарної клініки Vet.Praxis.

Відповідно до висновку експерта №5426 за результатами проведення судово-ветеринарної експертизи від 01.04.2025 вбачається, що діагноз на бабезіоз у тварини ставиться комплексно. Причина захворювання тварини, зокрема собаки з діями відповідачів під час надання тварині ветеринарної допомоги 02.09.2023 в клініці Vet.Praxis не пов`язана. Надання симптоматичного лікування собаці 02.09.2023 в клініці ветеринарної медицини Vet.Praxis не могло призвести до погіршення клінічного стану тварини. Погіршення стану тварини зумовлене тим, що у клініці ветеринарної медицини Vet.Praxis не було встановлено клінічного діагнозу хвороби, а відповідно, відсутністю етіотропічного лікування, спрямованого на знищення причини захворювання бабезій, тобто відсутність у схемі лікування специфічного протикровопаразитного хіміотерапевтичного засобу. За такої ситуації клінічний стан тварини погіршився. Симптоматичне лікування собаки 02.09.2023 у клініці ветеринарної медицини Vet.Praxis не є безпечним для її життя. Небезпеку для життя становило відсутність у схемі лікування специфічного протикровопаразитного хіміотерапевтичного засобу. У діях фахівців ветеринарної медицини клініки Vet.Praxis вбачається дефект надання ветеринарної допомоги – професійна помилка у ветеринарній практиці, зокрема дефект діагностики та як наслідок цього спостерігається дефект лікування.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що прийом собаки здійснював ОСОБА_2 , який як вказано на сайті ветеринарної клініки Vet.Praxis, являється ветеринарним лікарем, спеціалізація якого є терапія, кардіологія, стоматологія, дерматологія ( і інше), попередньо повідомивши її про те, що головний лікар ОСОБА_3 відсутня на робочому місці, оскільки перебуває у відпустці за кордоном.

З листа Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захист споживачів вбачається, що відповідно до даних ліцензійного реєстру Держпродспоживслужби рішенням Головного управління ветеринарної медицини в Житомирській області від 09.02.2013 №17 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 видано ліцензію АЕ №191574. З необмеженим терміном дії, на провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1 . Також зазначено, що вказаний суб`єкт господарювання не звертався до Держпродспоживслужби щодо анулювання зазначеної ліцензії.

Вказано, що фізична особа-підприємець ОСОБА_11 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 №314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності у мовах воєнно стану», яка визначає спрощену процедуру отримання права на ведення господарської діяльності у сфері ветеринарної медицини шляхом подання декларації, 20.09.2023 подав декларацію та отримав право на провадження господарської діяльності з ветеринарної практики.

Наведені відомості підтверджено додатково витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином наведені докази в їх сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 ветеринарну допомогу при огляді собаки за кличкою Гаєчка надавала ветеринарна клініка Vet.Praxis, а не ОСОБА_11 , який виступає самостійним суб`єктом господарювання (без наявності ліцензії на час надання послуг), як помилково вважав, суд першої інстанції. Тому відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_1 майнової та моральної шкоди.

Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 не містить доводів щодо незаконності судового рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а тому рішення в цій частині апеляційною інстанцією не перевіряється.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу ухвалене з додержанням вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України, а тому підстав для скасування рішенні в цій частині за доводами апеляційної скарги немає.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції від 31.10.2025.

Стягуючи 17 000 грн витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги про стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн є неспівмірними із рівнем об`єктивно необхідних виправданих правничих послуг в умовах виниклого спору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надану ОСОБА_4 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 надано договір про надання правничої допомоги, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та адвокатом Бородіними Д.В. від 25.09.2023 та протокол погодження гонорару від 15.04.2024, згідно з яким вартість професійної правничої допомоги адвоката, що складається з вивчення матеріалів справи, вивчення судової практики, збирання доказів, складення, підписання та подання відповідних процесуальних документів, є фіксованої та складає 50 000 грн., які підлягають сплаті клієнтом на протязі 10 календарних днів.

Судові витрати складають судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року №755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Врахувавши конкретні обставини цієї справи, колегія суддів дійшла переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру, а тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що заявлений відповідачем розмір судових витрат, понесених в суді першої інстанції підлягав зменшенню до 17 000 грн.

Вищезазначене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23.

Не підлягають відшкодуванню заявлені витрати представником ОСОБА_1 – ОСОБА_5 у розмірі 20 000 грн., оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Щодо стягнення витрат за проведення судової експертизи.

Згідно з п.2 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи.

Стягуючи із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 половину вартості експертизи у розмірі 20 825,20 грн., суд першої інстанції виходив з того, що в задоволенні вимог до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 відмовлено, при цьому, висновок експертизи підтверджує ознаки дефекту лікування з боку відповідача ОСОБА_2 , що стало підставою для часткового задоволення вимог до вказаного учасника як особи, що надавала послуги за місцем провадження господарської діяльності фізичної-особи підприємця ОСОБА_3 .

Вбачається, що по справі була проведена судово-ветеринарна експертиза, вартість якої становила 41 650,40 грн.

Згідно платіжної інструкції №0.0.3861749395.1 від 04.09.2024, ОСОБА_3 здійснила оплату за експертизу №5256 у розмірі 41 650,40 грн., отримувач: Харківський НДІ судових експертиз.

Враховуючи, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а витрати із проведення експертизи, понесені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 підтверджені належними доказами, то із позивача на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути повну вартість експертизи у розмірі 41 650,40 грн.

Тому в цій частині додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31.10.2025 підлягає зміні та стягненню із ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 41 650,40 грн витрат за проведення судово-ветеринарної експертизи.

Оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено, то відповідно підлягає скасуванню додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 жовтня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 143,93 грн судового збору.

За звернення до суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_2 сплатив 1816,80 грн судового збору. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 задоволено. Відтак, відповідно до ст. 141 ЦПК України, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 1816,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2025 року в частині задоволення позову до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 – ОСОБА_4 задовольнити частково.

Додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 жовтня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат, пов`язаних із проведення експертизи змінити, збільшити розмір витрат, пов`язаних із проведення експертизи з 20 825,20 грн до 41 650,40 грн.

Додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 жовтня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору в сумі 145,93 грн скасувати.

В решті додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 жовтня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1816,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 24 липня 2026 року.

Головуючий Павицька Т.М.

Судді Галацевич О.М.

Шевчук А.М.