Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №285/3174/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/3174/26 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Б.

Номер провадження №33/4805/1175/26

Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП Доповідач Зав`язун С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого - судді Зав`язуна С.М.,

за участю: секретаря Дем`янчук Н.Д.,

захисника-адвоката Федорова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Житомирі справу про адміністративне правопорушення №285/3174/26 за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 червня 2026 року,

ВСТАНОВИВ :

зазначеною постановою ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок судового збору.

Згідно постанови суду, 06.05.2026 о 17 год. 16 хв. по вул. Гетьмана Сагайдачного, 187 в м. Звягелі Житомирської області водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом автомобілем КІА з д.н.з. НОМЕР_1 в стані наркотичного сп`яніння, а саме: порушення мови, зіниці очей не реагували на світло. Від проходження медичного огляду на визначення стану наркотичного сп`яніння в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись із вказаною постановою, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить її скасувати та закрити провадження у справі стосовно нього у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що в постанові суд кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 130 КУпАП як відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, що не відповідає матеріалам справи, згідно з якими ОСОБА_1 відмовився від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння. Вказує, що не відмовлявся виконати вимогу поліцейського щодо проходження огляду, однак наполягав на тому, щоб йому повідомили причину зупинки та надали докази ймовірного порушення ним Правил дорожнього руху України, після чого він був готовий проїхати до медичного закладу для проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння. Проте така його поведінка була розцінена поліцейським як відмова від проходження огляду. Зазначає, що після цього поліцейські, не склавши протокол у його присутності, залишили місце зупинки автомобіля. Стверджує, що наркотичних засобів не вживає та що у нього були відсутні зазначені у протоколі ознаки наркотичного сп`яніння. Також зазначає, що стосовно нього не виносилася постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України. Крім того, звертає увагу на відсутність у матеріалах справи таких доказів, як рапорт та акт огляду на стан сп`яніння, а інші наявні докази, на його думку, не можуть вважатися належними, допустимими та достовірними, а також такими, що узгоджуються зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом».

Заслухавши пояснення адвоката Федорова В.В. на підтримку поданої апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Бахарева А.В. задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст. 251 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, показаннями технічних приладів і технічних засобів, що мають функції відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган, який розглядає справу, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

На переконання апеляційного суду, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , суд першої інстанції належним чином дотримався наведених вище вимог закону.

Як вбачається з диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає в разі як керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, та так само і за відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Пункт 2.9. а) ПДР забороняє водію керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Згідно з положеннями ст.16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Згідно з п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій на вимогу працівника поліції зобов`язаний пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Крім того, відповідно до п. 2.4 ПДР України водій зобов`язаний зупинитися на вимогу поліцейського з дотриманням вимог цих Правил.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

За змістом ст. 266 КУпАП особа, щодо якої є підстави вважати, що вона перебуває у стані наркотичного сп`яніння, підлягає огляду, який проводиться у закладі охорони здоров`я не пізніше двох годин із моменту встановлення підстав для його здійснення, у присутності поліцейського.

Таким чином, для вирішення питання про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення у формі відмови від проходження огляду суд повинен установити факт керування нею транспортним засобом, наявність у поліцейського передбачених законом підстав для направлення водія на огляд, висунення водієві зрозумілої та однозначної пропозиції пройти відповідний огляд, а також його відмову або фактичне ухилення від виконання такої вимоги.

Наявні у справі докази винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими й достовірними, узгоджуються між собою та у своїй сукупності підтверджують обставини вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Зокрема, як вірно встановив суд першої інстанції, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, відповідно до якого 06 травня 2026 року о 17 год 16 хв по вул. Гетьмана Сагайдачного, 187 у м. Звягелі він керував автомобілем KIA, державний номерний знак НОМЕР_1 , та після виявлення у нього ознак наркотичного сп`яніння — порушення мови і відсутності реакції зіниць очей на світло — відмовився від проходження медичного огляду у закладі охорони здоров`я; довідкою, направленням на огляд, відеозаписом із місця події.

Зазначені у протоколі прояви, зокрема зміни мови та зіниці, які не реагують на світло, за своїм характером належать до передбачених нормативними актами ознак наркотичного чи іншого сп`яніння, виявлення яких є достатньою підставою для направлення водія на огляд до закладу охорони здоров`я.

При цьому, апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що працівники поліції не повідомили йому причину зупинки транспортного засобу, а його поведінку безпідставно розцінили як відмову від проходження огляду, оскільки такі твердження не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються відеозаписом із місця події.

Переглянувши зазначений відеозапис із місця події, апеляційний суд установив, що одразу після зупинки транспортного засобу працівник поліції повідомив ОСОБА_1 конкретну причину зупинки — неподання сигналу світловим покажчиком повороту.

Незважаючи на це, ОСОБА_1 почав безперервно повторювати запитання про причину зупинки транспортного засобу. На його повторне запитання поліцейський ще раз повідомив, що автомобіль зупинено у зв`язку з неподанням сигналу покажчиком повороту, а надалі зазначив, що причина зупинки водієві вже була повідомлена.

Отже, твердження апелянта про те, що поліцейські не повідомили йому причини зупинки, безпосередньо спростовується змістом відеозапису. Працівник поліції виконав передбачений ч. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» обов`язок повідомити водієві конкретну причину зупинення транспортного засобу.

Під час подальшого спілкування працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про виявлення у нього ознак наркотичного сп`яніння та запропонували пройти медичний огляд у закладі охорони здоров`я.

Із відеозапису вбачається, що пропозиція пройти огляд була висловлена поліцейським чітко та зрозуміло. ОСОБА_1 також було роз`яснено його права, порядок проходження огляду та правові наслідки відмови від нього.

Однак ОСОБА_1 не надав однозначної згоди на проходження медичного огляду, не вийшов з автомобіля, не сів до службового автомобіля для проїзду до закладу охорони здоров`я та не вчинив жодних інших дій, які б свідчили про його намір фактично виконати законну вимогу поліцейського.

Натомість він продовжував повторювати вимоги про повідомлення причини зупинки та надання доказів порушення Правил дорожнього руху, хоча причина зупинки вже неодноразово була йому повідомлена.

Посилання апелянта на те, що він нібито був готовий пройти огляд після надання йому доказів порушення Правил дорожнього руху, не спростовує висновку про фактичну відмову від проходження огляду.

Обов`язок водія, встановлений п. 2.5 Правил дорожнього руху України, пройти на законну вимогу поліцейського огляд не поставлений у залежність від попереднього надання водієві відеозапису чи інших доказів порушення, яке стало підставою для зупинки транспортного засобу.

Незгода водія з підставами зупинки або діями працівників поліції може бути реалізована шляхом їх оскарження у передбаченому законом порядку, проте не звільняє водія від обов`язку виконати законну вимогу щодо проходження огляду на стан сп`яніння.

Відмова від проходження огляду може виражатися не лише у буквальному висловлюванні слів про відмову, а й у поведінці особи, яка після неодноразової зрозумілої пропозиції та роз`яснення наслідків не вчиняє дій, необхідних для проходження огляду, ухиляється від прямої відповіді або висуває умови, виконання яких законом не передбачене.

З огляду на тривалість спілкування, неодноразовість пропозицій поліцейського, роз`яснення порядку і наслідків відмови, а також відсутність будь-яких реальних дій ОСОБА_1 , спрямованих на проїзд до медичного закладу, його поведінка була обґрунтовано розцінена працівниками поліції як відмова від проходження огляду.

За таких обставин твердження апелянта про те, що він не відмовлявся від огляду, а лише просив повідомити причину зупинки, спростовується об`єктивними даними відеозапису та є обраним ним способом захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності.

Не заслуговують на увагу й посилання апелянта на те, що стосовно нього не було винесено постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за неподання сигналу покажчиком повороту.

Сам по собі факт невинесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності за відповідне порушення Правил дорожнього руху не свідчить про відсутність такого порушення та не є доказом незаконності зупинки транспортного засобу.

Прийняття рішення щодо оформлення окремого порушення Правил дорожнього руху є самостійним процесуальним рішенням уповноваженого працівника поліції. Невинесення постанови за таким порушенням підтверджує лише те, що особу не було окремо притягнуто до адміністративної відповідальності, проте не спростовує факту виявлення працівниками поліції відповідного порушення та повідомлення водієві про нього як про причину зупинки.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у цій справі пов`язаний із відмовою водія від проходження у встановленому порядку медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння і не ставить можливість притягнення особи до відповідальності у залежність від подальшого винесення постанови за порушення Правил дорожнього руху, яке стало підставою для зупинки транспортного засобу.

Відеозапис підтверджує, що причина зупинки була повідомлена ОСОБА_1 відразу після початку спілкування, а тому подальше наполягання на повторному повідомленні цієї ж причини не свідчить про неналежне виконання поліцейськими своїх обов`язків та не виправдовує невиконання водієм вимоги про проходження огляду.

Посилання апелянта на те, що протокол про адміністративне правопорушення було складено за його відсутності, також не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Положення КУпАП не містять імперативної вимоги про те, що протокол має бути повністю оформлений виключно на місці зупинки транспортного засобу та протягом усього часу його складання — безперервно у фізичній присутності особи. Водночас під час оформлення протоколу має бути забезпечено дотримання передбачених законом процесуальних прав особи, зокрема права бути поінформованою про суть інкримінованого правопорушення, надавати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, ознайомитися з ним, підписати його або зазначити мотиви відмови від підписання, а також отримати примірник протоколу.

За змістом ст. 256 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право надати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до нього, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання. У разі відмови особи від підписання протоколу в ньому робиться відповідний запис. Така відмова сама по собі не перешкоджає завершенню оформлення адміністративних матеріалів та їх подальшому направленню до суду.

Із дослідженого відеозапису вбачається, що працівник поліції повідомив ОСОБА_1 про складання стосовно нього адміністративних матеріалів та роз`яснив передбачені законом процесуальні права. Водночас подальший перебіг оформлення матеріалів відеозаписом не зафіксований, а тому його зміст не дає можливості достовірно встановити, чи складався протокол у присутності ОСОБА_1 , чи було запропоновано йому ознайомитися з його змістом, надати пояснення та зауваження, підписати протокол і отримати його примірник.

Разом із тим сама лише відсутність на відеозаписі процесу оформлення протоколу не свідчить про те, що відповідні дії працівниками поліції не вчинялися, та не підтверджує доводів апелянта про порушення його права на захист.

За таких обставин наведені доводи підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами у справі та самі по собі не є достатньою підставою для висновку про істотне порушення порядку оформлення адміністративних матеріалів або права ОСОБА_1 на захист.

Апеляційний суд звертає увагу, що зміст апеляційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_1 був обізнаний як із фактичними обставинами правопорушення, що йому інкримінувалося, так і зі змістом складеного протоколу, зазначеними у ньому ознаками наркотичного сп`яніння, правовою кваліфікацією та долученими до справи доказами.

ОСОБА_1 реалізував своє право давати пояснення під час розгляду справи судом першої інстанції, користуватися правовою допомогою, ознайомлюватися з матеріалами справи та оскаржити постанову в апеляційному порядку. Отже, будь-якого реального обмеження його права на захист у зв`язку з порядком оформлення протоколу апеляційним судом не встановлено.

Не є обґрунтованим і довід апеляційної скарги про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що в окремих частинах оскаржуваної постанови суд першої інстанції зазначив про відмову від огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Як убачається зі вступної та описової частин постанови, суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 інкримінувалася саме відмова від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння після виявлення у нього відповідних ознак. На дослідженні саме цих обставин ґрунтувався розгляд справи.

Протокол про адміністративне правопорушення, направлення на огляд, пояснення ОСОБА_1 та відеозапис стосуються виключно пропозиції пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я та відмови від нього.

Отже, зазначення судом першої інстанції в окремих абзацах мотивувальної частини постанови словосполучення «алкогольне сп`яніння» замість «наркотичне сп`яніння» є технічною неточністю у викладенні виду огляду, яка не змінила фактичного змісту висунутого ОСОБА_1 звинувачення та не вплинула на правильність правової кваліфікації його дій.

Частина перша ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за відмову від проходження огляду як на стан алкогольного, так і наркотичного чи іншого сп`яніння, встановлюючи за такі дії однакову правову кваліфікацію та єдину санкцію.

ОСОБА_1 від початку провадження був обізнаний, що йому ставиться у вину саме відмова від медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння, та будував свою позицію захисту саме щодо цих обставин. Тому наведена технічна неточність не створила для нього правової невизначеності, не призвела до притягнення за інше діяння та не порушила його права на захист.

Апеляційний суд вважає установленим, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення саме у формі відмови особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Твердження ОСОБА_1 про те, що він не вживає наркотичних засобів, не спростовує наявності у його діях складу правопорушення.

Предметом доказування у цій справі є не факт фактичного перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп`яніння, а факт його відмови від проходження огляду, запропонованого після виявлення передбачених нормативними актами ознак такого стану.

Медичний огляд у закладі охорони здоров`я був єдиним належним способом підтвердити або спростувати наявність у ОСОБА_1 стану наркотичного сп`яніння. Однак його відмова від проходження такого огляду виключила можливість отримання відповідного медичного висновку, що саме по собі не спростовує встановленого факту відмови від огляду.

Не спростовують висновків суду й твердження апелянта про відсутність у нього ознак наркотичного сп`яніння. Відповідні ознаки — порушення мови та відсутність реакції зіниць на світло — зазначені у протоколі, повідомлені водієві працівником поліції під час спілкування та стали підставою для пропозиції пройти медичний огляд.

Об`єктивних доказів, які б спростовували встановлення працівниками поліції зазначених ознак або свідчили про очевидну безпідставність направлення ОСОБА_1 до медичного закладу, стороною захисту не надано.

Доводи апелянта про відсутність у матеріалах справи рапорту працівника поліції та акта огляду частково заслуговують на увагу, оскільки зазначені документи в матеріалах справи дійсно відсутні, хоча в оскаржуваній постанові суд першої інстанції послався на них як на докази винуватості ОСОБА_1 .

Разом із тим таке помилкове посилання суду першої інстанції саме по собі не спростовує правильності висновку про доведеність вини ОСОБА_1 та не є безумовною підставою для скасування постанови.

Рапорт працівника поліції є службовим документом, який відображає обставини, зафіксовані відповідною посадовою особою, однак його складення та наявність у матеріалах справи не є обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності. Відсутність рапорту не нівелює доказового значення інших належних і допустимих доказів, якими підтверджуються обставини правопорушення.

Щодо акта огляду, то предметом розгляду в цій справі є не встановлення в ОСОБА_1 певного стану сп`яніння за результатами проведеного огляду, а його відмова від проходження у встановленому порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння. Оскільки відповідний огляд фактично не проводився внаслідок відмови особи від його проходження, результати такого огляду не могли бути оформлені актом.

Отже, посилання суду першої інстанції на рапорт та акт огляду, яких у матеріалах справи немає, є неточністю у викладенні переліку досліджених доказів. Водночас ця неточність не впливає на законність та обґрунтованість постанови, оскільки факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду підтверджується сукупністю інших наявних у справі доказів, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, направленням на огляд та відеозаписом події.

Відеозапис є послідовним, відображає перебіг подій у їх розвитку та узгоджується зі змістом протоколу й іншими письмовими матеріалами. Саме по собі суб`єктивне тлумачення ОСОБА_1 змісту зафіксованої розмови та його незгода з оцінкою власної поведінки не спростовують об`єктивно зафіксованих обставин.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, або свідчили про істотне порушення встановленого порядку оформлення матеріалів, апеляційна скарга не містить.

Оцінивши всі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні обставин справи в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що ці докази є належними, допустимими, достовірними, взаємоузгодженими та достатніми для підтвердження поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у відмові від проходження відповідно до встановленого порядку медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння.

У зв`язку із цим доводи апеляційної скарги про порушення принципу презумпції невинуватості, недоведеність вини та невідповідність доказів стандарту доказування «поза розумним сумнівом» є неспроможними.

Призначене ОСОБА_1 адміністративне стягнення відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладене в установлених законом межах.

Інших обставин, які б свідчили про незаконність чи необґрунтованість постанови Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 червня 2026 року та були підставою для її скасування із закриттям провадження у справі, апеляційною скаргою не наведено й під час апеляційного перегляду не встановлено.

За таких обставин апеляційний суд вважає оскаржувану постанову законною та обґрунтованою, а підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови суду першої інстанції і закриття провадження у справі — відсутні.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 червня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя: