Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №532/1223/18 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року

м. Київ

справа № 532/1223/18

провадження № 51-1586 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора та захисника ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2026 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянина України, уродженця та мешканця

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Козельщинський районний суд Полтавської області вироком від 05 жовтня 2018 року:

- засудив ОСОБА_7 за:

- ч. 3 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- ч. 3 ст. 186 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- на підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 10 січня 2019 року вказаний вирок залишив без змін.

Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 вересня 2019 року зазначену ухвалу апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Полтавський апеляційний суд 19 січня 2026 року вирок суду першої інстанції у частині призначення покарання скасував, ухвалив новий вирок, яким:

- призначив ОСОБА_7 покарання:

- за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- за ч. 3 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- на підставі ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за епізодом крадіжки майна потерпілого ОСОБА_8 від 01 квітня 2018 року відповідно до п. 41 ч. 1 ст. 284 КПК закрив у зв`язку із втратою чинності закону, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння.

У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

ОСОБА_7 25 березня 2018 року приблизно о 23:00 через незачинені двері до приміщення гаража на території господарства на АДРЕСА_2 таємно викрав бензопилу «Граніт БПЦ-455/2300» та набір ключів, спричинивши потерпілому ОСОБА_9 матеріальних збитків на загальну суму 1 885,83 грн.

Крім того, 01 квітня 2018 року приблизно о 03:00 ОСОБА_7 , повторно, за попередньою змовою з особами, матеріали стосовно яких виділено в окремі провадження, через незачинені двері з господарського приміщення на території домогосподарства за адресою: АДРЕСА_3 викрав бензопилу «Foresta ZTM06160322199», кутову шліфувальну машину «FORTE EG 16-180», компресор електричний «Бригадир АС-24 S», велосипед «Україна», зварювальний апарат «Дніпро-М ММА-210Д», спричинивши потерпілому ОСОБА_10 матеріальних збитків на загальну суму 7 064,43 грн.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_7 повторно, за попередньою змовою з особами, матеріали стосовно яких виділено в окремі провадження, шляхом пошкодження навісного замку на воротах з приміщення гаражу на території домогосподарства за адресою: АДРЕСА_3 , таємно викрав 4 автомобільні шини «Rosava WQ-101», електродриль «ТЕМП ДЭУ-1200», кутову шліфувальну машину «Днепромаш», бензиновий тример «Бригадир 1,6 кВт», компресор «Forte FL-24», бензопилу «STIHL MS180», шліфувальну машину «Дніпро МШК-2700К», зварювальний апарат «Дніпро-М ММА-200Д», спричинивши потерпілому ОСОБА_11 матеріальної шкоди на загальну суму 10 898,73 грн.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він 01 квітня 2018 року приблизно о 03:00 за попередньою змовою з особами, матеріали стосовно яких виділено в окремі провадження, повторно, проник до домогосподарства на АДРЕСА_4 , звідки викрав кутову шліфувальну машину «DWT WS10-125 T», спричинивши потерпілому ОСОБА_8 матеріальної шкоди на суму 785,33 грн.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Прокурор, не погоджуючись із рішенням апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить його скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції, закриваючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за епізодом від 01 квітня 2018 року з потерпілим ОСОБА_8 :

- не скасував вирок суду першої інстанції та постановив рішення у формі вироку, а не ухвали, в цій частині;

- не врахував висновку Об`єднаної палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі № 278/1566/21, щодо необхідності перекваліфікації дій обвинуваченого на ч. 1 ст. 162 КК, чим допустив істотне порушення вимог КПК.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції через невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок суворості, просить його змінити, звільнивши засудженого на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного покарання.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції хоча й встановив низку обставин, які пом`якшують призначене ОСОБА_7 покарання, необґрунтовано скасував вирок суду першої інстанції в частині застосування ст. 75 КК та призначив надмірно суворе покарання.

Також захисник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що:

- ОСОБА_7 за вироком суду першої інстанції відбув іспитовий строк, що підтверджується ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2020 року, яка є чинною та про яку було відомо під час апеляційного провадження;

- згідно з постановою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року застосування ст. 75 КК є необґрунтованим у разі підтвердження пред`явленого обсягу обвинувачення, проте за результатом розгляду справи обсяг обвинувачення апеляційним судом був зменшений.

На думку захисника, наведені обставини та, зокрема, повне визнання ОСОБА_7 своєї вини, щире каяття, виправлення її підзахисного, непідтримання прокурором та потерпілими апеляційних скарг потерпілих є достатніми підставами для застосування ст. 75 КК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджений підтримали свою касаційну скаргу, проти касаційної скарги прокурора фактично заперечили.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, підтримав свою касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги; при цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК у касаційному порядку не оспорюються.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ст. 412 КПК).

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК).

У касаційній скарзі прокурор зазначає про те, що суд апеляційної інстанції, закриваючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК за епізодом від 01 квітня 2018 року з потерпілим ОСОБА_8 :

- усупереч приписам ст. 369 КПК та правовій позиції Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ОП ККС ВС), викладеній у постанові від 04 листопада 2019 року (справа № 128/2455/15-к, провадження № 51-5172 кмо 18), постановив вирок, а не ухвалу;

- не скасував вирок у частині засудження його за це кримінальне правопорушення;

- не врахував висновку ОП ККС ВС, викладеного у постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження № 51-2555 кмо 24), та безпідставно не перекваліфікував дії обвинуваченого на ч. 1 ст. 162 КК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, Полтавський апеляційний суд за результатом апеляційного перегляду 19 січня 2026 року скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання ( через безпідставне застосування положень ст. 75 КК), ухвалив новий вирок, яким:

- призначив ОСОБА_7 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК, з урахуванням ч. 1 ст. 70 цього Кодексу, остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- за епізодом крадіжки 01 квітня 2018 року майна потерпілого ОСОБА_8 кримінальне провадження закрив на підставі п. 41 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з втратою чинності закону, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння.

За змістом правової позиції ОП ККС ВС від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження № 51-2555 кмо 22), якщо обвинувачена особа вчинила діяння (крадіжку) з проникненням до приміщення, проте вартість викраденого майна на час вчинення цього діяння не перевищувала двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, її дії підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК. І така перекваліфікація судом покращує становище обвинуваченого (засудженого).

Колегія суддів частково погоджується з доводами прокурора щодо того, що суд апеляційної інстанції не зважив на зазначену позицію ОП ККС ВС та замість перекваліфікації діяння ОСОБА_7 , за епізодом від 01 квітня 2018 року з потерпілим ОСОБА_8 на ч. 1 ст. 162 КК закрив кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 41 ч. 1 ст. 284 КПК.

При цьому суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, врахував положення Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» № 3886-IX від 18 липня 2024 року в сукупності зі ст. 5 КК.

Водночас колегія суддів, виходячи з конкретних обставин даного кримінального провадження, необхідності дотримання розумності строків кримінального провадження, того, що з моменту вчинення зазначеного злочину минуло більше 8 років, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 162 КК (про необхідність перекваліфікації за якою заявляє прокурор) становить 3 роки (п. 2 ч. 1 ст. 49 КК), дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції в даному кримінальному провадженні не допустив такого неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та таких істотних порушень кримінального процесуального закону, які в розумінні статей 412, 413 КПК дають підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

У постанові від 04 листопада 2019 року (справа № 128/2455/15-к, провадження № 51-5172 кмо 18), на яку також посилається прокурор у своїй касаційній скарзі, ОП ККС ВС виснувала про те, що у випадках порушення в апеляціях питання про погіршення становища одних засуджених (виправданих) та про скасування чи зміну вироку суду першої інстанції щодо інших таких осіб з інших підстав, апеляційний суд постановляє вирок тільки стосовно тих засуджених (виправданих), становище яких погіршується, а стосовно решти виносить ухвалу.

Прокурор у касаційній скарзі, серед іншого, покликається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував також зазначеного висновку ОП ККС ВС, проте колегія суддів уважає його нерелевантним до обставин даного кримінального провадження.

Крім того, посилання прокурора на те, що суд апеляційної інстанції неправомірно прийняв рішення про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення у формі вироку, а не ухвали, на думку колегії суддів, не свідчить про допущення істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, позаяк засуджений судове рішення в цій частині не оскаржив, його становище рішенням у частині закриття кримінального провадження фактично погіршено не було.

Відтак підстав для скасування вироку, як про це порушує питання у своїй касаційній скарзі прокурор, колегія суддів не вбачає.

Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_7 через незастосування ст. 75 КК

У касаційній скарзі захисник, стверджуючи про надмірну суворість призначеного ОСОБА_7 покарання через незастосування до нього положень ст. 75 КК, просить звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням.

ККС ВС у своїй постанові від 19 вересня 2019 року у даному кримінальному провадженні, скасовуючи попередню ухвалу суду апеляційної інстанції, зокрема, стосовно ОСОБА_7 , зазначив про те, що при новому апеляційному розгляді в разі підтвердження пред`явленого обсягу обвинувачення та за відсутності інших обставин, які можуть вплинути на призначення покарання, застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК слід уважати необґрунтованим.

Згідно з положеннями статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Верховний Суд неодноразового наголошував на тому, що призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання. У ст. 75 КК законодавець підкреслює важливість такої мети покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Перевіряючи доводи захисника в касаційній скарзі, колегія суддів установила таке:

- ОСОБА_7 :

- вчинив тяжкі корисливі злочини;

- щиро розкаявся, відшкодував потерпілим заподіяну шкоду;

- раніше до кримінальної відповідальності не притягувався;

- має міцні соціальні зв`язки - одружений, є батьком двох неповнолітніх дітей;

- офіційно працює на посаді тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва Фермерського господарства «АВАНГАРД-Т», яке має статус критично важливого підприємства для економіки України, виконує вкрай важливу роботу для забезпечення продовольчої безпеки держави в умовах воєнного стану, характеризується виключно позитивно;

- протягом усього періоду судового провадження не ухилявся від суду, добросовісно виконував свої процесуальні обов`язки, не дивлячись на те, що від часу вчинення злочинів минуло більше 8 років, новий апеляційний розгляд відбувся більш ніж через 5 років після скасування судом касаційної інстанції попереднього рішення апеляційного суду;

- за цей час продемонстрував виключно позитивну посткримінальну поведінку, здатність виправитися без реального відбування покарання;

- у результаті закриття 19 січня 2026 року апеляційним судом кримінального провадження за епізодом від 01 квітня 2018 року з потерпілим ОСОБА_8 зменшився обсяг обвинувачення ОСОБА_7 .

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Відтак касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга сторони захисту - задоволенню, а вирок суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 - зміні.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд

постановив:

касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2026 року стосовно ОСОБА_7 змінити.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

У решті судове рішення залишити без зміни.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3