Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №185/5597/15-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року

м. Київ

справа № 185/5597/15-ц

провадження № 61-8353св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Вітріченко Ігор Андрійович,

заінтересовані особи: Державна судова адміністрація України, приватний виконавець виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року в складі судді Шаповалової І. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року в складі колегії суддів Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - державний виконавець) Вітріченка І. А. в частині визначення боржником фізичну особу ОСОБА_1 замість боржника - приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1

Скарга мотивована тим, що 20 червня 2023 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області у справі № 185/5597/15-ц видано виконавчий лист про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1 на користь держави судового збору 536,80 грн. Однак державний виконавець на виконання зазначеного виконавчого листа відкрив виконавче провадження, зазначивши боржником фізичну особу ОСОБА_1 .

Такі дії заявниця вважала неправомірними, оскільки приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності, а тому не може відповідати за зобов`язаннями, пов`язаними з професійною діяльністю усім своїм майном. Виходячи з наведеного, просила скаргу задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області ухвалою від 24 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивована тим, що на виконанні у державного виконавця перебувало ВП № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 185/5597/15-ц від 20 червня 2023 року, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1 на користь держави судового збору 536,80 грн. 31 липня 2023 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття провадження із зазначенням боржником фізичну особу ОСОБА_1 , а 23 серпня 2023 року виконавче провадження закінчено у зв`язку із виконанням на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Підпунктом 3 пункту 8 розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1126/29256, передбачено, що система обліковує виконавчі документи за категорією стягнення (характером зобов`язання), суб`єктом стягувача та боржника, суб`єктом видачі виконавчого документа, зокрема, за боржником:

фізична особа; фізична особа-підприємець; юридична особа; державне підприємство; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства; комунальне підприємство; держава; державний орган; орган місцевого самоврядування; установа банку; установа банку, у якій введено тимчасову адміністрацію. Зазначеним Положенням визначено вичерпний перелік видів боржників, в якому відсутній такий вид боржника як приватний виконавець. Суд виснував, що державний виконавець здійснив всі дії для того, щоб виконати рішення суду, а іншої функціональної можливості щодо визначення боржником саме приватного виконавця, виходячи з налаштувань системи АСВП, у нього не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

10 червня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року

та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у цій справі, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Заявниця указує, що суди не врахували, що державним виконавцем у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 здійснено заходи щодо примусового виконання, пов`язані із зверненням стягнення на особисте майно громадянки ОСОБА_1 , що є порушенням її особистих прав. Стверджує, до виконавче провадження відкрито щодо неналежної особи, оскільки відповідно до виконавчого листа № 185/5597/15-ц від 20 червня 2023 року, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, стягнення на користь держави судового збору 536,80 грн має проводитися з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1, а не фізичної особи ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 серпня 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Фактичні обставини, встановлені судами

На виконанні у головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Вітріченка І. А. перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 185/5597/15-ц від 20 червня 2023 року, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1 на користь держави судового збору 536,80 грн. У виконавчому листі № 185/5597/15-ц визначено боржника - приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1

31 липня 2023 року державним виконавцем складено постанову про відкриття провадження із зазначенням боржником фізичну особу ОСОБА_1 , а не приватного виконавця ОСОБА_1

23 серпня 2023 року виконавче провадження закінчено у зв`язку із виконанням на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Положенням пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

За частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду із скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першою статті 5 Закону «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1126/29256, затверджено Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження (далі - Положення про АСВП).

Згідно із пунктом 3 розділу І Положення про АСВП реєстраторами АСВП (системи) є: відповідальні особи органу державної виконавчої служби; державні виконавці органів державної виконавчої служби; приватні виконавці; помічники приватних виконавців; відповідальні особи приватних виконавців; керівники органів державної виконавчої служби та їх заступники. За пунктом 8 розділу І Положення про АСВП система обліковує виконавчі документи за категорією стягнення (характером зобов`язання), суб`єктом стягувача та боржника, суб`єктом видачі виконавчого документа, зокрема, стягнення судового збору. Відповідно до підпункту 3 пункту 8 розділу І Положення про АСВП (в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) передбачено внесення боржниками: фізичну особу; фізичну особу - підприємця; юридичну особу; державне підприємство; юридичну особу, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства; комунальне підприємство; державу; державний орган; орган місцевого самоврядування; установа банку; установа банку, в якій введено тимчасову адміністрацію.

Отже, Положенням про АСВП визначено вичерпний перелік категорій боржників, в якому відсутня така категорія боржників як приватний виконавець.

Суди встановили, що на виконанні у державного виконавця Вітріченка І. А. перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 185/5597/15-ц від 20 червня 2023 року, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1 на користь держави судового збору 536,80 грн. У виконавчому листі № 185/5597/15-ц визначено боржника, а саме приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1

31 липня 2023 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття провадження із зазначенням боржником фізичну особу ОСОБА_1

23 серпня 2023 року виконавче провадження закінчено у зв`язку із виконанням на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відмовляючи у задоволені вимог скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що державний виконавець здійснив усі необхідні дії для того, щоб виконати рішення суду з урахуванням відсутності функціональної можливості та налаштувань системи згідно з Положенням про АСВП щодо визначення боржником саме приватного виконавця ОСОБА_1, оскільки іншої можливості у нього не було.

Тобто у цій справі суди встановили відсутність функціональної можливості у державного виконавця визначити статус боржника у виконавчому провадженні з тієї підстави, що статус приватного виконавця як боржника у виконавчому провадженні не передбачений відповідними приписами Положення про АСВП та відповідно системними налаштуваннями.

Суд, розглядаючи справу відповідно до положень статті 19 Конституції України та вимог процесуального закону, зобов`язаний діяти в межах своїх повноважень та з дотриманням встановлених процедур, керуючись принципом верховенства права.

Водночас колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на таке.

У підпункті 3 пункту 8 розділу І Положення про АСВП не передбачено внесення боржником, зокрема, приватного виконавця, оскільки графа «приватний виконавець» як боржник у АСВП відсутня.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

Згідно із підпунктом 14.1.226 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, приватний виконавець належить до самозайнятих осіб-платників податку, який провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах цієї незалежної професійної діяльності.

За нормами пункту 63.5 ПК України особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають узяттю на облік як самозайняті особи в контролюючих органах згідно з ПК України. Взяття на облік самозайнятих осіб здійснюють незалежно від наявності обов`язку щодо сплати певного податку та збору (пункт 63.2 ПК України).

Відповідно до пункту 1.3 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року (в редакції від 22 квітня 2014 року) № 1588, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за № 1562/20300 (далі - Порядок № 1588) приватний виконавець перед початком своєї діяльності зобов`язаний зареєструватися в органах податкової служби.

Згідно із пунктом 1.5. Порядку № 1588 інформація про зареєстрованих самозайнятих осіб вноситься до Реєстру самозайнятих осіб, який є складовою частиною Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.

За положеннями пункту 6.7. Порядку № 1588 взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація (реєстрація) такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (далі - фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому цим Порядком для фізичних осіб- підприємців.

Для системи АСВП та податкового обліку базовим ідентифікатором такої особи є її реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП / ІПН), що ідентифікує прив`язку до конкретної фізичної особи. Отже, самозайняті особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, в тому числі приватні виконавці, у розумінні податкового законодавства діють як фізичні особи зі спеціальним статусом.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково виснували про те, що державний виконавець неправомірно визначив приватного виконавця ОСОБА_1 у виконавчому провадженні боржником як фізичну особу, однак це не впливає на правильність висновків судів про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця.

За таких обставин доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не ґрунтуються на матеріалах справи з урахуванням того, що державний виконавець правильно визначив приватного виконавця ОСОБА_1 як фізичну особу боржником у виконавчому провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 185/5597/15-ц, яке закінчено у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які набрало законної сил та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, які б давали підстави для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара