Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №638/12282/17 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року

м. Київ

справа № 638/12282/17

провадження № 61-12795св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Оніщенко Світлана Володимирівна, ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє Макарова Олеся Володимирівна , на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року у складі судді Шишкіна О. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів Триголова В. М., Дорош А. І., Дряниці Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Оніщенко С. В., ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Г. О., уточнивши вимоги якого в липні 2019 року, просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Онищенко С. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1839;

- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь

ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 21991561 від 22 серпня 2017 року;

- у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 ними як подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1 , перший пайовий внесок колишнім подружжям було внесено 20 червня 1985 року в розмірі 2 800,00 руб, останній пайовий внесок було сплачено 12 лютого 1992 року в сумі 4 389,00 руб.

22 грудня 2006 року ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право власності

на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Дзержинської районної у м. Харкові ради 5 скликання на підставі рішення виконавчого комітету Дзержинської районної у м. Харкові ради від 21 листопада 2006 року № 174/15. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 позивачка із сином продовжували мешкати у вказаній квартирі, сплачували за комунальні послуги, здійснювали поточний ремонт та підтримували квартиру в належному стані. У спірній квартирі були зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - з 01 березня 1988 року, син, ОСОБА_7 - з 24 лютого 1997 року. 20 липня 2017 року квартира була відчужена ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу. Договір укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Оскільки договір купівлі- продажу укладено без згоди ОСОБА_1 , а також з урахуванням того, що спірна квартира є її спільним з ОСОБА_2 майном, набутим у період шлюбу, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом свого порушеного права.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 24 лютого 2021 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Суд першої інстанції керувався тим, що з дослідженого в судовому засіданні свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22 грудня 2006 року вбачається, що ОСОБА_2 набув право приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 52 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м 21 листопада 2006 року, тоді як шлюб з позивачкою розірвано 24 травня 1995 року. Свідоцтво про право власності на час розгляду справи не скасовано та не визнано недійсним. Отже, суд вважав, що право власності на майно набуте через більш як десять років після розірвання шлюбу, а тому є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки спірна квартира на момент укладення договору купівлі-продажу 20 липня 2017 року не перебувала у спільній сумісній власності позивачки та ОСОБА_2 , тому відсутні підстави вважати, що при вчиненні цього правочину необхідно було отримати згоду позивачки на його вчинення.

Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування спірної квартири із незаконного володіння ОСОБА_4 та скасування державної реєстрації права власності, керувався тим, що такі вимоги є похідними від позовних вимог про визнання права власності на 1/2 квартири, а тому задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Полтавський апеляційний суд постановою від 22 листопада 2023 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року скасував та ухвалив у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Онищенко С. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1839.

Скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру

АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 21991561 від 22 серпня 2017 року.

У порядку поділу майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності

на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м.

Витребував у ОСОБА_4 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 52 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м,

у власність ОСОБА_1 .

Ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції вказав, що останній пайовий платіж за спірну квартиру внесено 12 лютого 1992 року, повна вартість квартири виплачена повністю, а тому спірна квартира є спільною власністю колишнього подружжя. Апеляційний суд зазначив, що квартира вибула з власності позивачки без її згоди та без її відома, тому вимога про витребування 1/2 частини квартири в останнього власника спірної квартири ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

18 вересня 2024 року ОСОБА_4 , в інтересах якої діє Макарова О. В. , через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у цій справі, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначає, що справа розглянута судами попередніх інстанцій без повідомлення ОСОБА_4 , яка була залучена до участі у справі ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 липня 2019 року.

Також на підтвердження не повідомлення її про розгляд цієї справи до касаційної скарги заявниця додала матеріали, з яких вбачається, що судами першої та апеляційної інстанцій їй надсилалися судові повістки на адресу: АДРЕСА_3 , проте вона з 31 серпня 2017 року зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Відзив на касаційну не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 серпня 1979 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 травня 1995 року (т. 1, а. с. 8, 12).

Під час шлюбу ОСОБА_6 став членом житлово-будівельного кооперативу «ФЕД» (далі - ЖБК «ФЕД») з правом придбання квартири АДРЕСА_1 . Перший пайовий внесок на квартиру було внесено 20 червня 1985 року в сумі 2 800,00 руб, останній пайовий внесок було сплачено 12 лютого 1992 року в сумі 4 389,00 руб, повна вартість квартири складає 8 041,03 руб, що підтверджується довідкою голови правління ЖКК «ФЕД» (т. 1, а. с. 11).

Відповідно до довідки від 10 вересня 2002 року № 19, виданої ОСОБА_2 , він є власником квартири АДРЕСА_1 , житловий будинок прийнято в експлуатацію 30 листопада 1987 року (т. 1, а. с. 10).

На підставі рішення виконавчого комітету Дзержинської районного у місті Харкові ради V скликання ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, відповідно до якого йому на праві приватної власності належить 1/1 частка квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 52 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м (т. 1, а. с. 13).

За договором купівлі-продажу квартири від 20 липня 2017 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Онищенко С. В. 20 липня 2017 року, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 52 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м, перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 15-16).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 вересня 2018 року право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2017 року належить ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 177-179).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Визначаючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції колегія судів Верховного Суду зазначає, що доводи та вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження зводяться до неналежного повідомлення ОСОБА_4 про розгляд справи, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в іншій частині рішення судів не переглядаються.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

За положеннями пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Конституційний Суд України в Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що належний перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 2 частини третьої статті 3 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно із частиною п`ятою статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Право учасників справи брати участь у судових засіданнях закріплено у пункті 2 частини першої статті 43 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, місце і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, провадження № 61-13667сво21).

З матеріалів справи відомо, що Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 08 липня 2019 року залучив ОСОБА_4 до участі у справі як співвідповідачку.

08 липня 2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова звернувся із запитом до Департаменту реєстрації Первомайської міської ради Харківської області про надання інформації щодо місця реєстрації ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 212).

Згідно з відповіддю Департаменту реєстрації Первомайської міської ради Харківської області ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_3 , не зареєстрована з 31 серпня 2017 року. Адреса вибуття: АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 6).

З матеріалів справи відомо, що виклик ОСОБА_4 з метою її участі у судових засіданнях в судах першої та апеляційної інстанції здійснювався за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 211, 226; т. 2, а. с. 84; т. 3, а. с. 13, 115, 137), які поверталися на адресу суду з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» та «за закінченням терміну зберігання»).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, становить фундаментальний принцип, та має на увазі зокрема право на «усне слухання». При цьому право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (Trudov v. russia, № 43330/09, § 24, 27, рішення від 13 грудня 2011 року).

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Так, ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні («Харченко про України», заява № 37666/13, §§ 6, 7, ЄСПЛ, рішення від 03 жовтня 2019 року).

Відповідно до частин другої, четвертої, п`ятої, шостої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом із копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Частиною сьомою статті 128 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам-підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази того, що ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 , не зареєстрована. Також суду першої інстанції було відомо про адресу вибуття ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується даними з Єдиного державного демографічного реєстру.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, яким суди можуть користуватися відповідно до статті 187 ЦПК України.

Крім того, предметом спору у цій справі є квартира

АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 є відповідачкою у цій справі, рішенням суду на користь позивача у неї витребувано спірну квартиру. На адресу спірної квартири, власником якої на момент вирішення спору була ОСОБА_4 , поштова кореспонденція судом не направлялася.

Відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Аналіз частини одинадцятої статті 128 ЦПК України що повідомлення відповідача, третьої особи, свідка до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України відбувається у разі якщо їх зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідоме. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 127/30671/18, провадження № 61-7466св21).

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містили докази місця реєстрації ОСОБА_4 , а тому не можна вважати належним повідомлення судом першої інстанції ОСОБА_4 про судові засідання через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (т. 1, а. с. 80, 105).

За наведених обставин суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу за відсутності ОСОБА_4 , не повідомленої належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Вказані порушення позбавили ОСОБА_4 можливості реалізувати свої права, представляти власні інтереси як учасника справи в суді апеляційної інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, зокрема, в умовах відкритого та публічного судового розгляду, що, в свою чергу, перешкодило стороні належно використати передбачені статтею 43 ЦПК України процесуальні права. Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2025 року у справі № 758/4675/20 (провадження № 61-4150св24), від 12 червня 2026 року у справі № 758/5621/20 (провадження № 61-8781св25).

Щодо клопотання про зупинення оскаржених судових рішень

02 липня 2026 року ОСОБА_4 , в інтересах якої діє Макарова О. В. через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з клопотанням про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 22 листопада

2023 року.

Клопотання обґрунтовано тим, що державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відкрито виконавче провадження

№ НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа Полтавського апеляційного суду у справі № 638/12282/17.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що вказане клопотання задоволенню не підлягає з урахуванням результату касаційного розгляду цієї справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки представник ОСОБА_4 адвокат Макарова О. В. обґрунтовує касаційну скаргу тим, що суди не повідомили ОСОБА_4 про розгляд справи та ця обставина підтверджується матеріалами справи, то касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на результат перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції розподіл судових витрат має бути здійснено судом, який ухвалюватиме остаточне рішення у справі.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_4 , в інтересах якої діє Макарова Олеся Володимирівна , про зупинення дію постанови Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє Макарова Олеся Володимирівна , задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара