Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №314/4851/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року

м. Київ

справа № 314/4851/24

провадження № 61-4546св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Виконавчий комітет Вільнянської міської ради Запорізької області, Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 жовтня 2025 року в складі судді Швець О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в складі колегії суддів Полякова О. З., Кухаря С. В., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: Виконавчий комітет Вільнянської міської ради Запорізької області, Міністерство оборони України.

Заява обґрунтована тим, що з вересня 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спільно проживали однією сім`єю як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу. Від початку відносин заявниця та ОСОБА_2 проживали в будинку заявниці за адресою: АДРЕСА_1 .

За час проживання однією сім`єю як дружина та чоловік вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, купували побутову техніку для свого сімейного побуту, займалися благоустроєм будинку: робили косметичний ремонт, купували предмети домашнього побуту. Всі свята проводили в колі рідних та друзів. Планували зареєструвати шлюб офіційно, але після призову 26 вересня 2023 року ОСОБА_2 на військову службу за мобілізацією реєстрацію шлюбу вирішили відтермінувати до закінчення воєнного стану.

Сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_3 від ІНФОРМАЦІЯ_5 заявницю повідомлено про факт зникнення безвісті в ході виконання бойового завдання в районі населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області її чоловіка - сержанта ОСОБА_2 .

За зверненням ОСОБА_1 щодо зникнення безвісті її чоловіка ОСОБА_2 відділення поліції № 2 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області відкрило кримінальне провадження за № 12024082210000067 від 29 січня 2024 року та внесло відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

25 травня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_4 видав заявниці як дружині сповіщення про те, що її чоловік, ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 поблизу населеного пункту Авдіївка, Покровського району Донецької області. У сповіщенні додатково зазначено, що воно є документом для порушення питання щодо призначення пенсії (допомоги, надання пільг, установлених законодавством України).

Для проведення судової експертизи та біологічних досліджень ДНК на встановлення особи чоловічої статі за № 247, тіло якої було доставлено до обласного бюро СМЕ ДОЗ Полтавської ОВА, ОСОБА_1 надала слідчому речі загиблого чоловіка та його зуб.

За допомогою Виконкому Вільнянської міської ради та Військової частини НОМЕР_1 заявниця здійснила організацію та поховання ОСОБА_2 як його дружина.

Речі загиблого ОСОБА_2 , що залишалися в частині НОМЕР_1 після його загибелі, передані заявниці як дружині, оскільки інші близькі та рідні у чоловіка відсутні.

Під час проходження військової служби відносини заявниці та ОСОБА_2 як подружжя не припинялися: чоловік постійно турбувався та піклувався про неї, надавав фінансову підтримку, перераховуючи грошові кошти на її картковий рахунок. ОСОБА_1 піклувалася про ОСОБА_2 як його дружина, постійно підтримувала з ним зв`язок. Близьких родичів ОСОБА_2 не мав, його батьки померли, у шлюбі він не перебував, дітей не мав.

Установлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідне заявниці для підтвердження соціального статусу дружини загиблого військовослужбовця для оформлення та отримання допомоги та пільг, установлених законодавством України, як члену сім`ї загиблого військовослужбовця.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області, проживання однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу в період часу з вересня 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Вільнянський районний суд Запорізької області рішенням від 23 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2026 року, заяву задовольнив.

Встановив факт проживання однією сім`єю як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області, без реєстрації шлюбу в період часу з вересня 2018 року до дня його загибелі.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що заявниця довела належними та допустимими доказами наступні обставини: спільне проживання з ОСОБА_2 , ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності подружніх взаємних прав та обов`язків, що в сукупності вказує на існування між ними відносин, які притаманні подружжю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

06 квітня 2026 року Міністерство оборони України через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2026 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення представник заявника у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16 (провадження № 61-44809св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Представник заявника указує на те, що у цій справі суди неправильно оцінили надані заявницею докази та дійшли помилкового висновку про задоволення її заяви. Сам по собі факт перебування чоловіка та жінки у близьких стосунках без доведення факту ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Крім того, у цій справі суди не встановили цільове призначення коштів, які загиблий перераховував заявниці.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевченко К. О., просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Зауважує, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки тих доказів, які зібрані у справі, та їм судами попередніх інстанцій надана належна оцінка.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 03 червня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

Сповіщенням від 25 січня 2024 року № 1/ф/525 ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомив ОСОБА_1 , що її чоловік - командир відділення розвідувального взводу розвідувальної роти Військової частини НОМЕР_1 , сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зник безвісті ІНФОРМАЦІЯ_5 під час ведення бойових дій у районі населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області.

Згідно з Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 29 січня 2024 року, Відділенням поліції № 2 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області за заявою ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження № 12024082210000067 від 29 січня 2024 року за фактом кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України.

Сповіщенням сім`ї (близьких родичів) померлого (загиблого) від 25 травня 2024 року за №1/ф/3266 ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомив ОСОБА_1 , що її чоловік сержант ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 , відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність поблизу населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області.

Згідно з Витягом з облікової картки військовозобов`язаного ОСОБА_2 , наданого ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_6 від 28 серпня 2024 року № 1/ф/70155 від 28.08.2024, сімейний стан і місце проживання сім`ї зазначено: не одружений, цивільна дружина: ОСОБА_1 , 1968 року народження, АДРЕСА_1 , телефон НОМЕР_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 01 серпня 2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 43 років, місце смерті: Україна, Донецька область, Покровський район, місто Авдіївка.

Згідно з довідкою про причину смерті від 30 липня 2024 року № 655 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 43 років, причини смерті: осколкові ушкодження голови, тулубу та кінцівок. Ушкодження внаслідок воєнних дій, спричинені різними видами вибухів та уламків.

За висновком експерта Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 15 липня 2024 року № СЕ-19/117-24/12002-БД генетичні ознаки (ДНК-профіль) зуба людини, вилученого за місцем проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (об`єкти № № 8, 9 згідно з висновком експерта Запорізького НДЕКЦ МВС України від 29 квітня 2024 року № СЕ-19/108-24/4424-БД) збігаються з генетичними ознаками (ДНК-профілем) нігтьової пластини трупа № 247 (об`єкт № 1 згідно з висновком експерта ДНДЕКЦ МВС України від 22 травня 2024 року № СЕ-19-24/27405).

Батько та мати загиблого: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , - померли.

Актового запису про шлюб громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно з відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян не виявлено.

Заявниця, ОСОБА_1 , перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , актовий запис про шлюб № 17 складений 11 березня 2000 року Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Шлюб припинено на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 серпня 2009 року у справі № 2-1182/2009.

За інформацією АТ «Державний ощадний банк України» від 20 травня 2025 року № 46/1211/62324/2025/БТ особа, яка здійснювала переказ грошових коштів на належний ОСОБА_1 картковий рахунок № НОМЕР_4 за період з 01 листопада 2023 року до 01 лютого 2024 року є ОСОБА_2 (НОМЕР_5).

Спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 № 18/2025 заведена за заявою ОСОБА_1 . Свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 не видавалися, заповіт від імені ОСОБА_2 не посвідчувався.

Заявниця надала докази ведення нею та ОСОБА_2 спільного господарства, зокрема доказів спільного придбання побутової техніки.

У судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції заслухана свідок ОСОБА_6 , яка засвідчила, що заявниця та ОСОБА_2 спільно проживали однією сім`єю ще до повномасштабного вторгнення рф. Свідок вказувала на наявність відносин, характеру спілкування, притаманних подружжю. Зазначила, що у спільних розмовах ОСОБА_2 , коли приходив раніше з роботи, або перебував на вихідному, піклувався про ОСОБА_1 . Свідок зазначила, що їй відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно купували меблі та побутову техніку для облаштування свого подружнього життя у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 дарував заявниці подарунки.

Суди установили, що спільне проживання заявниці разом з ОСОБА_2 , ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності подружніх взаємних прав та обов`язків у сукупності вказує на існування між ними відносин, які притаманні подружжю.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем

і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або

в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року

№ 335/4669/23).

У цій справі ОСОБА_1 зазначала, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідне їй для підтвердження соціального статусу дружини загиблого військовослужбовця для оформлення та отримання допомоги та пільг, установлених законодавством України, як члену сім`ї загиблого військовослужбовця.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в редакції чинній на час виникнення у заявника права на отримання одноразової грошової допомоги, встановлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Статтею 16-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на дату загибелі військовослужбовця, визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Згідно частини першої статті 31 цього ж Закону члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення,

а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року

у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї неодноразово зауважувалося Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі

№ 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року

у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

У свою чергу спільний побут передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга

статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суди у цій справі у рішеннях із викладенням відповідних мотивів вказали, що надані заявницею докази, оцінені в їх сукупності, підтверджують її перебування у сімейних відносинах із ОСОБА_2 , оскільки заявниця надала належні та допустимі докази на підтвердження існування у неї та ОСОБА_2 спільного бюджету, спільних витрат, ведення ними спільного господарства та взаємних прав і обов`язків, які притаманні подружжю, що є визначальним для правильного вирішення вимог заяви у цій частині. Суди також врахували наявність документів, складених ОСОБА_2 за життя, у яких він визнавав заявницю дружиною.

З висновком судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується.

Такий висновок суди ухвалили на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги Міністерства оборони України зводяться до того, що заявниця не надала достатніх доказів, на підставі яких суд міг задовольнити вимоги його заяви. Але такі доводи суперечать висновкам судів, які містять обґрунтування та мотиви їх прийняття. При цьому у касаційній скарзі не зазначено про порушення судами процедури долучення та/або дослідження доказів, їх оцінки, прийняття та/або відхилення.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі Міністерство оборони України у касаційній скарзі не спростувало, а переоцінка досліджених судами доказів на належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03).

Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Щодо доводів про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду

Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16 (провадження № 61-44809св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), колегія суддів враховує, що викладені у цій справі висновки судів не суперечать висновкам про застосування норм права, наведених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі. Відмінність результатів оцінки доказів у різних справах не свідчить про неправильне застосування норм права у справі, яка переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 жовтня 2025 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2026 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара