Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №757/5609/24-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23липня 2026 року

м. Київ

справа № 757/5609/24

провадження № 61-10533св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», в інтересах якого діє Яндульський Денис Володимирович, на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року у складі колегії суддів Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерноготовариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) про визнання недійсним одностороннього правочину.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 29 січня 2024 року він отримав від Банку повідомлення від 24 січня 2024 року про відмову в підтриманні ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, відповідно до якого 23 січня 2024 року банком прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин /відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей, неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, подання недостовірної інформації та з метою введення в оману Банку.

Вказує, що 05 січня 2024 року йому в онлайн застосунку Privat24 від відповідача надійшло повідомлення про необхідність актуалізації даних, а саме щодо офіційного/додаткового доходу та необхідність надати документи про джерела походження коштів з відповідним переліком документів.

06 січня 2024 року позивач в онлайн чат застосунку Privat24 надіслав на запит банку документи, а саме: податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2023 рік; витяг з реєстру платників єдиного податку від 06 січня 2024 року № 344; квитанції від 06січня 2024 року № 1 та № 2, які попередньо успішно були прийняті ДПС України. Того ж дня АТ КБ «ПриватБанк» повідомило позивача про те, що подані ним документи успішно пройшли перевірку.

Разом із тим, 23 січня 2024 року позивач отримав від відповідача повідомлення про відмову в обслуговуванні, через що він не має можливості зайти до свого онлайн застосунку Privat24, користуватися послугами банку, а також розпоряджатися своїми грошовими коштами, що знаходяться на рахунках у Банку, оскільки вони заблоковані відповідачем.

Позивач вважав протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо відмови від підтримання ділових відносин, відмови в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договорів і закриття рахунків, утримання на заблокованих рахунках його коштів. За таких обставин, посилаючись на положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, звернувся до суду із вказаним позовом.

У зв`язку з цим позивач просив суд визнати недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин (відмову в обслуговуванні) ОСОБА_1 шляхом розірвання ділових відносин (розірвання договору і закриття рахунків), вчинений АТ КБ «ПриватБанк» на підставі рішення від 23 січня 2024 року відповідно до повідомлення від 24 січня 2024 року, та стягнути з відповідача на його користь судові витрати зі сплати судового збору.

Короткий зміст рішення суд першої інстанції

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 28 травня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зазначив, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача, порушення ним законних прав та охоронюваних інтересів позивача та норм чинного законодавства. При цьому позивач посилається лише на неправомірні дії відповідача щодо припинення ділових відносин, проте будь-яких доказів, що його було неправомірно віднесено до категорії ризикових, позивачем не надано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 19 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 травня 2024 року скасував та ухвали нове судове рішення, яким позов задовольнив.

Визнав недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин (відмову в обслуговуванні) ОСОБА_1 шляхом розірвання ділових відносин (розірвання договору і закриття рахунків), що вчинений АТ КБ «Приватбанк» на підставі рішення від 23 січня 2024 року відповідно до повідомлення від 24 січня 2024 року.

Стягнув з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 3 028, 00 грн.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач не надав суду достатнього обґрунтування та належних доказів в частині, які саме фінансові операції є підозрілими, в чому полягає така підозра та на яких доказах вона ґрунтується. Банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку. Водночас матеріали справи не містять доказів, що Банк здійснював документування процесу застосування ризик-орієнтованого підходу щодо ОСОБА_1 , прийняті Банком рішення під час його застосування та їх обґрунтованість. За таких обставин апеляційний суд виснував, що Банк не надав суду першої інстанції внутрішніх документів з питань протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масової знищення, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правильність дій відповідача щодо відмови в підтриманні ділових відносин з позивачем шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договорів і закриття рахунків, утримання на заблокованих рахунках його коштів.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

14 серпня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє Яндульський Д. В., через підсистему «Електронний суд» надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року у цій справі, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

застосування судом апеляційної інстанції норми прав без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2018 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, від 29 квітня 2020 року в справі № 910/3245/19, від 20 січня 2022 року в справі № 910/18504/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначає, що в результаті перевірки, проведеної Банком як суб`єктом первинного фінансового моніторингу, встановлено, що фінансові операції позивача є такими, які можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання відповідача з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. У зв`язку з цим Банком прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення». Однак апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що Банк не надав суду першої інстанції внутрішніх документів з питань протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масової знищення, безпідставно задовольнивши позов.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Наголошує, що відповідач не довів у судовому засіданні апеляційного суду конкретні підстави, визначені Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», для відмови у підтриманні ділових відносин.

Провадження у суд касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 вересня 2025 року у складі колегії суддів Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. відкрив касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Протоколом від 27 травня 2026 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. справу передано Сердюку В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії суддів: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 був клієнтом АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в якому мав банківські рахунки та платіжні картки.

Листом АТ КБ «ПриватБанк» «Про відмову від підтримання ділових відносин /відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку» від 24 січня 2024 року № 20.1.0.0.0/7-240124/148 повідомлено ОСОБА_1 про те, що Банком на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 травня 2020 року № 65 (далі - Положення № 65), з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, 23 січня 2024 року прийнято рішення про відмову від підтримання ділових/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману банк. Внаслідок прийнятого рішення про відмову достроково за ініціативою банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/ депозитні (вкладні) договори та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків, та закриваються поточні/ депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій. Запропоновано ОСОБА_1 протягом 30 днів від дня відправлення цього повідомлення звернутись у відділення Банку із заявою про перерахування залишків коштів на рахунках в інший банк.

Матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_1 підозрілої діяльності та які б, у свою чергу, давали банку можливість зробити обґрунтовані підозри про здійснення ним операцій ВК/ФТ, інших злочинів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із частинами першою-другою, четвертою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 був клієнтом АТ КБ «ПриватБанк».

Спір у цій справі стосується питання правомірності розірвання відповідачем (банком) договору із позивачем (клієнтом) в односторонньому порядку.

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 ЦК України).

Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаній зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (частини перша, друга статті 1068 ЦК України).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

Суб`єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки (пункт 1 частини другої статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).

За частиною шостою статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:

неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;

наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу (пункт 39 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).

Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (абзац 3 частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).

Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені також Положенням № 65 відповідно до якого:

- у випадках, передбачених статтею 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банк зобов`язаний здійснювати належну перевірку, зокрема, наявних клієнтів (пункт 1 додатку 1 до Положення № 65);

- у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах, зокрема, з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також щодо: 1) клієнтів, щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; 2) клієнтів, щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками - банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (пункт 61 розділу IV Положення № 65);

- у випадках, встановлених частиною першою статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції (пункт 1 додатку 12 до Положення № 65).

У пунктах 34-37 Положення № 65 передбачено, що:

- банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку;

- ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації;

- банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень;

- банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

При цьому банк самостійно у внутрішніх документах, зокрема, із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає:

- критерії ризиків з урахуванням критеріїв ризиків, установлених у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національним банком; пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46 розділу IV Положення № 65);

- види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки (пункт 5 додатку 6 до Положення № 65);

- порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунка (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (підпункт 8 пункту 26 розділу ІІІ Положення № 65);

- порядок відмови в передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити (пункт 8 додатку 12 Положення № 65);

- складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у кожному випадку (підпункт 3 пункту 8 додатку 12 Положення № 65);

- порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті підпункт 5 пункту 8 додатку 12 Положення № 65).

Водночас право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з указаних підстав за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах

від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19 та від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20, від 30 жовтня 2023 року у справі № 522/14008/21, від 27 травня 2026 року у справі № 212/7909/24.

У постанові від 09 січня 2024 у справі № 922/1253/23 Верховний Суд зазначив, що приписи статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт

81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Верховний Суд звертав увагу, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу (див. постанову Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 523/22514/23), а Європейський суд з прав людини визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) та вказує на відмінність стандартів доказування у цивільних і кримінальних справах (див. постанови Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23, від 25 березня 2026 року у справі № 157/230/25, рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02, від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Задовольняючи позов у справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що АТ КБ «ПриватБанк» не надало належних доказів порушень ОСОБА_1 вимог законодавства і умов укладеного з банком договору, а також не підтвердило існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику щодо клієнта і розірвання з ним договірних відносин.

Банк в основу своїх заперечень проти позову поклав рішення від 23 січня 2024 року про відмову від підтримання ділових/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману банк.

Зазначене рішення Банку належним чином оцінено апеляційним судом та це рішення апеляційний суд вважав таким, що не підтверджує існування правових підстав для встановлення клієнту ОСОБА_1 неприйнятно високого ризику.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що відповідач не надав суду достатнього обґрунтування та належних доказів у частині, які саме фінансові операції позивача є підозрілими, в чому полягає така підозра та на яких доказах вона ґрунтується, а матеріали справи не містять доказів, що банк здійснював документування процесу застосування ризик-орієнтованого підходу щодо ОСОБА_1 , прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.

Банк, констатуючи у своєму рішенні від 23 січня 2024 року, що мета і суть фінансових операцій за рахунками ОСОБА_1 сумнівна, джерела походження коштів не з`ясовані, а подальше використання коштів невідоме, в той же час, на підставі частини сьомої статті 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», не скористався своїм правом запитати у клієнта ОСОБА_1 інформацію та документи, необхідні для здійснення належної перевірки, зокрема, пояснення щодо походження грошових коштів, цілей проведених платіжних операцій, які викликали у відповідача підозри, тощо. У матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 відмовлявся від комунікації з Банком з приводу цих питань.

Дослідивши наявні у справі докази на предмет їх належності та допустимості, оцінивши їх у межах своїх повноважень та з урахуванням стандартів доказування у цивільних справах, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у зв`язку із недоведеністю відповідачем законності ухваленого рішення 23 січня 2024 року про відмову в односторонньому порядку від підтримання ділових відносин (відмову в обслуговуванні) ОСОБА_1 шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договорів і закриття рахунків, утримання на заблокованих рахунках його коштів.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що рішення апеляційного суду не є забороною банку, в межах та порядку передбаченими законом і договором укладеним між сторонами, проводити щодо ОСОБА_1 відповідні перевірки та застосовувати заходи передбачені Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Посилання АТ КБ «ПриватБанк» в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що Банк не надав суду першої інстанції внутрішніх документів з питань протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масової знищення, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2018 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, від 29 квітня 2020 року в справі № 910/3245/19, від 20 січня 2022 року в справі № 910/18504/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), на які Банк посилався у касаційній скарзі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява № 3226/03) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, які б давали підстави для його скасування.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», в інтересах якого діє Яндульський Денис Володимирович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара