Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №367/501/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 367/501/25

провадження № 61-16046св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Семеняки Василя Васильовича на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 липня 2025 року у складі судді Мерзлого Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2024 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Костроміну В. А., звернулась до суду з указаним позовом, у якому просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

2. Позовна заява мотивована тим, що сторони з 24 квітня 2009 року

по 28 травня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, фактичні шлюбні відносини між ними припинені з квітня 2010 року. Під час шлюбу у них народилась донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Зазначала, що з квітня 2010 року відповідач не бере участі у справах сім`ї, життям дитини не цікавиться, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, матеріальної допомоги не надає, додаткові витрати не несе. Тобто не виконує покладених на нього чинним законодавством батьківських обов`язків, чим фактично самоусунувся від виховання, утримання та спілкування з донькою. Водночас в останні роки почав добровільно сплачувати аліменти у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

4. З 2010 року відповідач бачив доньку один раз - у 2021 році при оформленні документів, при тому, що перешкод у спілкуванні з дитиною йому ніхто не створював.

5. Зазначала, що донька проживає разом із нею у місті Хмельницькому, дитина на цей час навчається, їй забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера. Вчителям та вихователям відповідач не телефонував, батьківські збори не відвідував.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, позов задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи

з 31 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

7. Задовольняючи позовні вимоги в частині позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що біологічний батько добровільно не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до неї та її внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання нею освіти. В судовому засіданні була заслухана думка неповнолітньої дитини, яка пояснила, що за все своє життя бачила батька лише одного разу у 2021 році, проте інтересу до неї він не проявив та навіть не заговорив, що стало підставою для відвідування нею психолога. Додала, що відповідач заблокував її номер телефону, жодного разу не привітав її з днем народження, їй невідомо, де знаходиться батько, з ним не спілкується.

8. Вирішуючи справу в частині стягнення аліментів, суди виходили з того, що відповідачем не доведено існування домовленості між сторонами про сплату аліментів у добровільному порядку у визначеному ним розмірі, а також врахували, що на утриманні відповідача перебувають інші малолітні діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв`язку із чим стягнули аліменти у розмірі 1/6 частки заробітку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

9. У грудні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката

Семеняки В. В., на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року.

10. Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2025 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

11. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд.

13. Підставою касаційного оскарження заявник вказує неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі

№ 645/183/15, від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 04 квітня

2024 року у справ № 553/449/20, від 05 червня 2024 року у справі № 722/225/23, від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 29 січня 2025 року у справі № 707/3423/23, від 09 квітня 2025 року у справі № 181/1057/23, від 23 квітня 2025 року у справі № 541/939/22, від 21 травня 2025 року у справі № 383/182/23, від 02 липня 2025 року у справі

№ 572/1759/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; недослідження зібраних в справі доказів, необґрунтоване відхилення клопотання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. Касаційна скарга мотивована тим, що позбавлення батьківських прав

є крайнім, виключним та надзвичайним заходом, який застосовується лише

у виняткових випадках і за наявності достатніх, переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`ю чи психічного розвитку, чого в даному випадку встановлено не було.

15. Відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав, бажає спілкуватися з дитиною та зазначає, що він бере участь у її матеріальному утриманні, добровільно перераховуючи грошові кошти на її користь на рахунок матері; цікавиться життям дитини, у тому числі переглядає інформацію про дочку у соціальних мережах; виявляє активну турботу про неї, що підтверджується передачею 07 березня 2017 року письмової заяви про незаперечення щодо зміни місця реєстрації дитини; брав участь у спільному відвідуванні з дитиною Консульства Республіки Польща у м. Вінниця 20 жовтня 2021 року з метою оформлення дитині карти поляка. Також активна участь відповідача підтверджується зміною прізвища дитини у 2017 році, яка могла бути здійснена лише за згодою обох батьків. Зміна прізвища та спільне вирішення питань, пов`язаних із отриманням карти поляка, є беззаперечними доказами згоди та участі батька у вирішенні ключових питань щодо дитини. Також відповідач оформив 12 жовтня 2021 року нотаріальний дозвіл на виїзд дитини за кордон, що свідчить про відповідальне ставлення до її потреб і прав.

16. Зазначав, що суди попередніх інстанцій безпідставно та необґрунтовано відхилили висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .

17. Крім того, визначаючи розмір аліментів у частці 1/6 частини доходу відповідача на утримання однієї дитини ( ОСОБА_4 ), суди помилково не врахували встановлений законом граничний розмір аліментних зобов`язань за наявності чотирьох дітей на одну дитину у розмірі 1/8 частин доходу платника.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

18. У січні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_1 - адвоката Костроміної В. А. на касаційну скаргу, в якому остання просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення ухвалено на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням вимог матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 28 травня 2012 року шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції

у місті Києві 24 квітня 2009 року, між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , актовий запис №551, розірвано.

20. Під час шлюбу у сторін народилася дитина - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 .

21. Як вбачається з копії свідоцтва про зміну імені серія НОМЕР_2 , ОСОБА_9 змінила прізвище та власне ім`я на ОСОБА_1 , про що 05 травня 2018 року Хмельницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) складено відповідний актовий запис №67.

22. Відповідно до копій довідок про реєстрацію місця проживання особи позивач та неповнолітня ОСОБА_10 зареєстровані за адресою:

АДРЕСА_1 .

23. З наданих стороною позивача копій актів, складених 25 травня 2024 року,

08 серпня 2024 року та 16 жовтня 2023 року, комісією у складі мешканців та членів ОСББ «Скай», що знаходиться за вищевказаною адресою, вбачається, що позивачка самостійно виховує та доглядає неповнолітню доньку - ОСОБА_4 . Інших осіб, які б займались вихованням та доглядом ОСОБА_4 , окрім бабусі - ОСОБА_11 та дідуся - ОСОБА_12 не спостерігали. Батько дитини - ОСОБА_2 жодного разу не відвідував дитину, за місцем проживання матері та доньки не з`являвся. ОСОБА_1 самостійно займається утриманням, вихованням та доглядом за донькою. Дитина ОСОБА_4 вихована, доглянута та доброзичлива, гарно товаришує з іншими сусідами, скарг та зауважень щодо поведінки останньої не надходило.

24. Як вбачається з характеристики, наданої Комунальним закладом загальної середньої освіти «Ліцей №5 Хмельницької міської ради», учениця 10-А класу ОСОБА_4 навчається у вказаному закладі з 01 вересня 2015 року. За час навчання зарекомендувала себе як здібна, розумна дитина, має високі досягнення у навчанні. Мати дитини ОСОБА_13 бере активну участь у житті класу, цікавиться життям дитини, залучає доньку до навчальних екскурсій, організовує проведення вільного часу, приділяє увагу вихованню та навчанню дитини. Батько дитини ОСОБА_2 з класним керівником ніколи не спілкувався, на батьківські збори не з`являвся. Зі слів дитини та матері, останній із сім`єю не проживає, дитиною не цікавиться.

25. Позивач ОСОБА_1 зверталась до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Хмельницької міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів (справа №686/31212/23), який згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою суду від 30 квітня 2024 року залишено без розгляду за заявою позивача.

26. З урахуванням віку дитини (15 повних років) та приписів статті 171 СК України в судовому засіданні була заслухана думка неповнолітньої ОСОБА_4 , яка пояснила, що відповідач ОСОБА_2 є її біологічним батьком, який покинув сім`ю, коли їй було менше одного року. За все своє життя бачила батька лише одного разу у 2021 році, коли він надавав дозвіл для її виїзду за кордон, проте інтересу до неї не проявив та навіть не заговорив, після чого їй довелося відвідувати психолога. Додала, що відповідач заблокував її номер телефону, та жодного разу не привітав навіть з днем народження, їй невідомо, де знаходиться батько, з ним не спілкується.

27. Відповідно до копії довідки від 29 липня 2024 року №331/01/-23, виданої Хмельницьким міським центром соціальних служб управляння праці та соціального захисту Хмельницької міської ради, позивач ОСОБА_1 зверталась до центру зі своєю донькою ОСОБА_14 за отриманням послуги психологічного консультування з метою з`ясування психоемоційного стану дитини та визначення прихильності до кожного з батьків. Результати проведених тестів свідчать про порушену прихильність дитини до батька, відсутність емоційного зв`язку між ними, порушення чи відсутність емоційного контакту та взаємодії між дитиною та батьком. Психологом рекомендовано батькам звертати увагу на дбайливе відношення до дитини задля збереження стійкого емоційного та гармонійного розвитку особистості.

28. У матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради №962/01-31 від 11 квітня

2025 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

29. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

30. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

31. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

32. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

34. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

35. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

36. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

37. Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

38. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

39. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікована Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

40. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я та безпеку, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

41. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

42. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

43. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

44. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

45. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

46. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

47. Вказані висновки підтримані також і в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі

№ 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23).

48. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

49. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

50. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 300/908/17, від 02 грудня 2020 року, від 12 вересня 2023 року в справі № 213/2822/21,

від 25 вересня 2024 року в справі № 522/13565/23 та ін.

51. Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка як підставу для позбавлення батьківських прав зазначала пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини на протязі майже 15 років.

52. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

53. У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

54. У правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

55. У справі, що переглядається, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обставин того, що останній тривалий час (понад 15 років) не цікавиться власною дитиною, не підтримує із нею контакти та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, унаслідок чого між ним та дитиною фактично втратився психоемоційний зв`язок.

56. Заперечення відповідача проти позову, аналогічні до доводів апеляційної та касаційної скарг, є формальними і вказаного не спростовують.

57. Зокрема, судами попередніх інстанцій враховані його твердження про те, що він «не відмовлявся та не відмовляється від виконання батьківських обов`язків», цікавиться життям дитини (шляхом перегляду сторінки на Facebook) та обізнаний з декількома подіями в її житті за 15 років, та такі визнані недостатніми для висновку про те, що батько бере участь у вихованні дитини.

58. Також судами зазначено, що обставина щодо участі батька в оформленні нотаріального дозволу на виїзд дитини за кордон 12 жовтня 2021 року визнається сторонами, водночас позивач та свідок ОСОБА_15 повідомляли, що вказана подія не супроводжувалася спілкуванням дитини із батьком, останній не виявив до цього потягу. Указані обставини відповідачем фактично не спростовувалися, не вказувалось про недостовірність таких свідчень.

59. Апеляційний суд відхилив як докази виконання батьківських обов`язків платіжні інструкції щодо добровільної сплати матеріальної допомоги на утримання дитини, оскільки сам факт перерахування коштів не підтверджує належного, системного та всебічного виконання батьківських обов`язків, не свідчить про участь у вихованні, розвитку та забезпеченні дитини, а також не є доказом реального забезпечення її потреб у повному обсязі хоча б і в матеріальній частині.

60. У касаційній скарзі відповідач не навів інших аргументів та не надав доказів на підтвердження виконання ним батьківських обов`язків щодо дитини.

61. Верховний Суд керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

62. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

63. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини (постанова Верховного Суду від 30 липня 2025 року в справі № 373/120/23).

64. Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

65. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана під час вирішення між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, зокрема під час вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Водночас згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

66. Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

67. Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанови Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі

№ 404/3499/17, від 25 вересня 2024 року в справі № 522/13565/23).

68. У суді першої інстанції була заслухана думка Єлізавети, якій на той момент виповнилося 15 повних років та яка пояснила, що відповідач ОСОБА_2 є її біологічним батьком, який покинув сім`ю, коли їй було менше одного року. За все своє життя бачила батька лише одного разу у 2021 році, коли він надавав свій дозвіл для її виїзду за кордон, проте інтересу до неї не проявив та навіть не заговорив, після чого їй довелося відвідувати психолога. Додала, що відповідач заблокував її номер телефону, та жодного разу не привітав навіть з днем народження, їй невідомо де знаходиться батько, з ним не спілкується.

69. Указаних пояснень своєї дитини відповідач не спростував. Водночас вони повністю відповідають підставам позову, а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували думку дитини, яка вже здатна критично оцінити дії свого біологічного батька та зробити власні висновки щодо обсягу його участі в її житті.

70. При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що з огляду на висловлену Єлізаветою думку щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав та ненадання відповідачем доказів того, що така думка дитини не є її вільним волевиявленням та не відповідає дійсним обставинам справи,

у суду першої інстанції були відсутні підстави для ухвалення рішення всупереч думці дитини (про відмову в позбавленні відповідача батьківських прав).

71. Також суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 495 від 10 квітня 2025 року, оскільки вказаний висновок є загальним та не наводить конкретних обставин того, чому поведінка відповідача не свідчить про нехтування ним своїх батьківських обов`язків.

72. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він

є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста

статті 19 СК України).

73. У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 вказано, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дитини не є обов`язковим для суду (частини п`ять, шість статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

74. При цьому колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційної скарги про те, що судове засідання, призначене на 09 липня 2025 року, було проведено за відсутності відповідача, який нібито не був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки, як убачається з протоколу судового засідання Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2025 року, за результатами цього судового засідання суд перейшов до стадії ухвалення рішення у справі.

75. Відтак, з урахуванням того, що у судовому засіданні, призначеному на

09 липня 2025 року, було лише проголошено повний текст судового рішення, електронний примірник якого було доставлено до електронного кабінету представника відповідача 10 липня 2025 року, а також того, що інтереси відповідача у суді першої інстанції представляв адвокат Семеняка В. В., який звернувся до суду з клопотанням про проведення судового засідання, призначеного на 23 червня 2025 року, за відсутності сторони відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для переходу до стадії ухвалення рішення у справі. Доводи касаційної скарги цих висновків суду не спростовують і не свідчать про порушення права відповідача на гласність та відкритість судового розгляду справи.

76. Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про невирішення районним судом клопотання сторони відповідача, датованого

02 липня 2025 року, оскільки зазначене клопотання було подане до суду після переходу до стадії ухвалення рішення у справі, а відтак районний суд обґрунтовано не взяв його до уваги.

77. Більше того, колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на невирішення судом клопотання щодо забезпечення обов`язкової участі органу опіки та піклування у судовому засіданні, у якому відбудеться опитування дитини щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки, як вбачається зі змісту протоколу судового засідання, яке мало місце 23 червня

2025 року вищевказане клопотання було розглянуте по суті та у задоволенні останнього було відмовлено.

78. Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції процедури допиту неповнолітньої особи, а саме проведення допиту дитини за відсутності представника органу опіки та піклування, оскільки на момент судового засідання, яке відбулося 23 червня 2025 року, допитана в судовому засіданні Єлізавета досягла чотирнадцятирічного віку, а тому відповідно до положень чинного законодавства не була малолітньою особою, а була неповнолітньою. З огляду на положення частин першої та другої статті 232 ЦПК України питання про її допит у присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі, або представників органу опіки та піклування, а також служби у справах дітей належало до розсуду суду.

79. Водночас колегія суддів зауважує, що свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз`яснює обов`язок давати правдиві показання, не попереджаючи їх про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання та не приводячи до присяги. Саме так і вчинив Ірпінський міський суд Київської області під час судового засідання

23 червня 2025 року.

80. Відтак посилання касаційної скарги на порушення порядку допиту дитини

у якості свідка у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді справи.

81. З урахуванням вищевказаного у своїй сукупності Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_10 , оскільки відповідач упродовж тривалого періоду (понад 15 років) не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовку до самостійного життя, взагалі не спілкується з Єлізаветою, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як свідоме ухилення від виховання дитини.

82. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про винну поведінку батька та свідоме нехтування ним своїми обов`язками.

83. 30 червня 2020 року ЄСПЛ ухвалив рішення в справі «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11), за обставинами якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже, на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною протягом восьми років і не підтримував зв`язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив`язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.

84. ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім`ї», а з іншого боку вказував, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною.

85. Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло, чому цей період «адаптації» тривав сім років. Крім того, заявник ніколи не звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи національних судів для організації доступу та контактів з дитиною.

86. На думку ЄСПЛ, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином - зокрема, враховуючи юний вік останнього, в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього.

87. Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини.

88. ЄСПЛ, розглядаючи справи на підставі статті 8 Конвенції, неодноразово вказував на необхідність поглибленого вивчення національними судами всієї сімейної ситуації і відповідних факторів, а також проведення збалансованої та обґрунтованої оцінки відповідних інтересів кожної особи з постійним прагненням віднайти найкраще рішення для дітей (рішення в справах Sahin v. Germany [GC], № 30943/96, §§ 64-68, ECHR 2003-VIII; Sommerfeld v. Germany [GC], № 31871/96,

§§ 62-64, ECHR 2003-VIII (витяги); C. v. Finland, № 18249/02, § 52, 09 травня 2006 року; та Z.J. v. Lithuania, № 60092/12, §§ 96-100, 29 квітня 2014 року).

89. Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 звертав увагу, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

90. Також у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 Верховний Суд вказав, що лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже має законну мету, і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

91. У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування про неї, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

92. З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин, саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позову.

93. Доказів наявності будь-яких перешкод у спілкуванні відповідача з дитиною матеріали справи не містять і таких не наводить відповідач.

94. Таким чином, при вирішенні спору у цій справі суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням найкращих інтересів дитини, дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками з виховання дитини, а тому наявні виключні обставини для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

95. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин між дитиною та батьком, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя», протягом більш ніж 15 років, що передували прийняттю судами попередніх інстанцій рішень у цій справі, відсутні підстави вважати, що анулювання юридичного зв`язку між батьком і дитиною негативно вплинуло на ці відносини.

96. Аналогічний висновок викладно у постанові Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 191/5798/23 (провадження № 61-12670св25).

97. Отже, позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не суперечить інтересам дитини, враховуючи відсутність батька в її житті та невиконання ним батьківських обов`язків.

98. Верховний Суд зазначає, що за обставин цієї справи позбавлення відповідача батьківських прав здійснено згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

99. Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, але з урахуванням обставин цієї справи, а саме: довготривалого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками (понад 15 років батько не виконував своїх батьківських обов`язків та взагалі не спілкувався з дитиною), відсутності будь-яких доказів участі батька у житті дитини, а також відсутності об`єктивних причин, що перешкоджали відповідачу виконувати свої обов`язки щодо дитини, враховуючи думку дитини, якій на час розгляду справи у суді першої інстанції виповнилося 15 повних років, враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин між дитиною та батьком, емоційного зв`язку між ними, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність виключних обставин для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківські обов`язки - позбавлення

ОСОБА_3 батьківських прав.

100. Верховний Суд зазначає, що відповідач, з урахуванням положень частини першої статті 169 СК України, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у випадку зміни обставин, що слугували підставою для позбавлення його батьківських прав.

101. Вирішуючи справу в частині стягнення аліментів, суди попередніх інстанцій врахували, що у відповідача перебуває на утриманні троє інших малолітніх дітей, а тому вважали за необхідне стягнути з відповідача аліменти на доньку в розмірі 1/6 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

102. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

103. Апелюючи до незаконності висновку судів відповідач зазначав, що суд не врахував перебування на його утримання чотирьох біологічних дітей, з огляду на що суд не мав права стягнути аліменти у розмірі, більше ніж 1/8 від його доходу.

104. Водночас, такі вже були відхилені апеляційним судом як безпідставні, оскільки з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається врахування судом цієї обставини при визначенні частини від доходу відповідача, який належить стягнути як аліменти (1/6 замість 1/4 заявленої у позові).

105. Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не спростовують правильних висновків судів по суті вирішення розглядуваного спору з урахуванням встановлених обставин.

106. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня

2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

107. Інші доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який, на думку відповідача, свідчить про необґрунтованість позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

108. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

109. Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

110. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

111. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

112. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

113. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Семеняки Василя Васильовича залишити без задоволення.

2. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович