Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №754/13965/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 754/13965/23

провадження № 61-15266св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

відповідач - Державне підприємство «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - адвоката Гончарука Михайла Петровича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року у складі судді Гаврилова О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Желепи О. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» про стягнення компенсації за невикористані відпустки, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування завданої моральної шкоди.

2. Позов обґрунтовували тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 тривалий час працювали у Державному підприємстві «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» та були звільнені із займаних посад у березні-квітні 2018 року, проте при звільненні не отримали всіх сум, що належать при звільненні, а саме: заробітної плати, розмір якої підтверджується, зокрема, судовими рішеннями у справах №755/9307/17, №755/19468/17, №755/3826/18, №755/8643/18; компенсації за невикористані дні відпусток, кількість яких підтверджується довідкою відповідача про невикористані відпустки.

3. 14 лютого 2023 року відповідач частково виплатив ОСОБА_1 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 заборгованість із заробітної плати.

4. З огляду на прострочення виплати заробітної плати останні порушили перед судом вимоги про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів

у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення суду та компенсацію моральної шкоди.

5. ОСОБА_2 , своєю чергою, є спадкоємицею ОСОБА_6 ,

а ОСОБА_3 є спадкоємицею ОСОБА_7 .

6. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 тривалий час працювали у відповідача, були звільнені в травні 2018 року, проте при звільненні не отримали всіх сум, що належать при звільненні, а саме заробітної плати, розмір якої підтверджується, зокрема, судовими рішеннями у справах № 755/19465/17, № 755/8644/18,

№ 755/3829/18; компенсації за невикористані дні відпусток, кількість яких підтверджується довідкою про відпустки та колективними трудовими договорами.

7. З огляду на прострочення виплати заробітної плати ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 порушили перед судом вимоги про стягнення з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати; про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення суду та компенсацію моральної шкоди.

8. Зазначали, що грошові кошти, заявлені до стягнення, є складовою заробітної плати, яку відповідач своєчасно та в повному обсязі їм не виплатив. Відтак, оскільки відповідач своєчасно не виплатив позивачам заробітну плату, тривалий час ухилявся від її виплати та не вживав заходів для належного виконання свого обов`язку, позивачі вважають, що мають право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

9. Вимоги про відшкодування моральної шкоди обґрунтовували тим, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується механізмом компенсації за моральну шкоду, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала

у зв`язку із посяганням на її трудові права та інтереси.

10. Відтак позивачі зауважували, що їх моральні страждання особливо загострилися з початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та початком воєнних дій.

11. З урахуванням вищевказаного позивачі просили суд:

Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 233 610,16 грн, з яких:

29 924,85 грн - компенсація за невикористану щорічну відпустку;

128 471,43 грн - компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року;

65 213,88 грн (станом на 30 вересня 2023 року включно) - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день постановлення рішення суду по справі;

10 000,00 грн - відшкодування моральної шкоди станом на 30 вересня 2023 року.

Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_2 209 178,10 грн, з яких:

32 191,37 грн - компенсація за невикористану щорічну відпустку;

129 946,43 грн - компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року;

37 040,30 грн (станом на 30 вересня 2023 року включно) - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день постановлення рішення суду по справі;

10 000,00 грн - відшкодування моральної шкоди станом на 30 вересня 2023 року.

Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_3 384 153,60 грн, з яких:

32 749,92 грн - компенсація за невикористану щорічну відпустку;

115 962,32 грн - компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року;

225 441,36 грн - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день постановлення рішення суду по справі;

10 000,00 грн - відшкодування моральної шкоди станом на 30 вересня 2023 року.

Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 634 618,51 грн, з яких:

122 601,22 грн - компенсація за невикористану щорічну відпустку;

318 851,27 грн - компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року;

183 166,02 грн - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день постановлення рішення суду по справі;

10 000,00 грн - відшкодування моральної шкоди станом на 30 вересня 2023 року.

Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_5 372 089,79 грн, з яких:

23 116,56 грн - компенсація за невикористану щорічну відпустку;

205 036,23 грн - компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 30 вересня 2023 року;

133 937,00 грн - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день постановлення рішення суду по справі;

10 000,00 грн - відшкодування моральної шкоди станом на 30 вересня 2023 року.

12. Також у змісті позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 порушили перед судом питання про відшкодування на користь кожного по 60 000,00 грн судових витрат у суді першої інстанції та еквівалент

100,00 дол. США за участь представника позивачів у кожному судовому засіданні

у суді першої інстанції.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

13. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня

2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 08 жовтня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04 серпня 2022 року не більш, як за шість місяців

у розмірі 27 193,30 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті, а також судовий збір у сумі 217,54 грн та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3 724,80 грн.

Стягнуто з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04 серпня 2022 року не більш, як за шість місяців у розмірі 80 059,32 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті, а також судовий збір у сумі 640,47 грн та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4 038,40 грн.

Стягнуто з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_5 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04 серпня 2022 року не більш, як за шість місяців у розмірі 57 231,24 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті, а також судовий збір

у розмірі 457,84 грн та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4 921,60 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

14. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , районний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення тим, що за життя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , спадкоємцями яких

є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не скористалися правом на звернення до суду

з вимогами про стягнення сум, заявлених останніми у позовній заяві. Оскільки за життя спадкодавців такі суми не були присуджені, зокрема, судовим рішенням, заявлені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовні вимоги не підлягають задоволенню.

15. Щодо порушених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перед судом вимог про відшкодування моральної шкоди суди зазначили, що положення статті 237-1 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поширюються лише на осіб, які перебували з роботодавцем у трудових відносинах. Водночас, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими особами не є, а отже не мають право на відшкодування роботодавцем спадкодавців завданої моральної шкоди.

16. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористані відпустки, суд першої інстанції, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, вказав на те, що копія довідки невикористаних відпусток працівниками Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» станом на 01 січня 2018 року, підписана начальником відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_4 02 лютого 2018 року, не містить ані кутового штампу ані печатки підприємства.

17. В акті про складання та надання голові комісії з перетворення ОСОБА_8 довідки невикористаних відпусток працівниками Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» від серпня 2018 року стверджується, що довідка невикористаних відпусток працівниками Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» станом на 01 січня 2018 року складена начальником відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_4 02 лютого 2018 року на підставі первинних кадрових документів, проте таких документів матеріали справи не містять.

18. За викладених обставин суди дійшли висновку, що відсутні визначені законом підстави для визнання довідки щодо невикористаних відпусток працівниками Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» допустимим, достовірним та достатнім доказом наявності у позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 на час звільнення невикористаних відпусток, за які підлягала

б стягненню відповідна компенсація.

19. Інших доказів на підтвердження наявності та тривалості невикористаних позивачами відпусток останніми не надано та матеріали справи не містять, а відтак суди дійшли висновку, що в цій частині вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не підлягають задоволенню.

20. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати суди вказали на те, що матеріали справи не містять належних доказів того, коли та в якому розмірі відбувалось погашення заборгованості по заробітній платі позивачів.

21. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні суди мотивували своє рішення тим, що остаточний розрахунок було проведено:

з ОСОБА_1 - 24 лютого 2023 року; з ОСОБА_4 - 14 лютого 2023 року; з ОСОБА_5 - 14 лютого 2023 року, що не заперечується позивачами,

а відтак суди визнали безпідставними вимоги щодо стягнення середнього заробітку по дату ухвалення рішення та вказали на те, що за проведеними позивачами розрахунками, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 215,94 грн; ОСОБА_4 - 606,51 грн; ОСОБА_5 - 433,57 грн, тоді як рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року у справі № 755/5938/20 встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 206,01 грн; ОСОБА_4 - 606,51 грн; ОСОБА_5 - 433,57 грн.

22. Також суди визнали неспроможними доводи позивачів про те, що до спірних відносин підлягають застосуванню положення статті 117 КЗпП України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, оскільки наведені позивачами

з цього приводу доводи суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній

у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 757/37241/20-ц, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

23. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування завданої моральної шкоди, суди врахували, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року у справі № 755/5938/20 вже було стягнуто на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 моральну шкоду, а вимоги позивачів про відшкодування моральної шкоди обґрунтовані виключно моральними стражданнями, які особливо загострилися після повномасштабного вторгнення російської федерації та, як наслідок, з початком активних бойових дій на території України без вказівки на негативні явища, які б виразились в моральних стражданнях, яких позивачі зазнали внаслідок затримки розрахунку при звільненні.

24. Виходячи із вищенаведеного суди вважали відсутніми підстави, визначені змістом статті 237-1 КЗпП України для стягнення з відповідача на користь

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відшкодування завданої моральної шкоди.

25. Урахувавши часткове задоволення позовних вимог, а також заявлений позивачами до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який, на переконання районного суду, є завищеним та неспівмірним

з обсягом наданих адвокатом послуг, районний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, з огляду на заперечення останнього підлягає зменшенню. У зв`язку із цим суд стягнув на користь ОСОБА_1 - 3 724,80 грн, ОСОБА_4 -

4 038,40 грн, ОСОБА_5 - 4 921,60 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26. У грудні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвоката Гончарука М. П., на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у вказаній справі.

27. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 05 грудня 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 754/13965/23 визначено Ступак О. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

28. Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

29. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 березня 2026 року на підставі службової записки голови Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Ступак О. В.

30. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2026 року суддею-доповідачем для розгляду справи

№ 754/13965/23 визначено Сакару Н. Ю., судді, які входять до складу колегії:

Осіян О. М., Сердюк В. В.

31. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

32. У касаційній скарзі адвокат Гончарук М. П. просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та за наслідками касаційного перегляду справи ухвалити у вищевказаній частині нове судове рішення:

Щодо ОСОБА_1 : Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період прострочення по день ухвалення судового рішення, стягнувши додатково до присудженої суми різницю

у розмірі 38 020,58 грн (станом на 30 вересня 2023 року, з подальшим нарахуванням до дня ухвалення рішення). Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду

у розмірі 10 000,00 грн.

Щодо ОСОБА_2 (правонаступника ОСОБА_6 ): Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період прострочення по день ухвалення судового рішення у розмірі 37 040,30 грн (станом на 30 вересня 2023 року, з подальшим нарахуванням до дня ухвалення рішення). Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі

10 000,00 грн.

Щодо ОСОБА_3 (правонаступника ОСОБА_9 ): Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період прострочення по день ухвалення судового рішення у розмірі 225 441,36 грн (станом на 30 вересня 2023 року, з подальшим нарахуванням до дня ухвалення рішення). Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі

10 000,00 грн.

Щодо ОСОБА_4 : Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період прострочення по день ухвалення судового рішення, стягнувши додатково до присудженої суми різницю

у розмірі 103 106,50 грн (станом на 30 вересня 2023 року, з подальшим нарахуванням до дня ухвалення рішення). Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Щодо ОСОБА_5 : Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період прострочення по день ухвалення судового рішення, стягнувши додатково до присудженої суми різницю

у розмірі 76 705,76 грн (станом на 30 вересня 2023 року, з подальшим нарахуванням до дня ухвалення рішення). Стягнути з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_5 моральну шкоду

у розмірі 10 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог (щодо стягнення компенсації за невикористані відпустки, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати) - справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами безпідставно відхилено допустимі докази (зокрема Довідку від 02 лютого 2018 року), не враховано преюдиційні факти та не встановлено фактичний розмір належних до виплати сум.

33. Підставою касаційного оскарження вказує порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі

№ 761/9584/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі № 761/30573/20, від 13 листопада 2019 року

у справі № 207/1385/16-ц, від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц,

від 08 лютого 2024 року у справі № 560/3971/19, від 06 грудня 2024 року у справі

№ 440/6856/22, від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

34. Також у якості підстави касаційного оскарження адвокат Гончарук М. П. Посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 1227 та статті 1218 ЦК України до спадкування права на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні спадкоємцями спадкодавців-працівників, щодо права на спадкування компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати (як форми відповідальності роботодавця, що не є прямо виключеною зі спадщини за статтею 1219 ЦК України), а також щодо можливості суду зменшувати розмір сум, які підлягають стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, якщо затримка виникла виключно з вини роботодавця (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

35. Додатково у якості підстави касаційного оскарження вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

36. На переконання адвоката Гончарука М. П., суди попередніх інстанцій при вирішенні вимог про стягнення на користь позивачів компенсації за невикористані відпустки помилково не взяли до уваги копію довідки про стан невикористаних відпусток працівниками Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» станом на 01 січня 2018 року, що підписана начальником відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_4 від 02 лютого 2018 року, помилково взявши до уваги посилання сторони відповідача щодо того, що вищевказана довідка не містить ані кутового штампу, ані печатки підприємства.

37. Відтак, на переконання заявника касаційної скарги, відсутність відбитка печатки на внутрішньому документі підприємства, підписаному уповноваженою посадовою особою (начальником відділу кадрів), не позбавляє такий документ юридичної сили та доказового значення.

38. Також посилається на те, що оцінка вищевказаній довідці була надана судом у іншій справі № 755/15005/23.

39. Зокрема, у справі № 755/15005/23 суд встановив: «Посилання відповідача на невідповідність Довідки від 02 лютого 2018 року вимогам закону, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки дійсність Довідки від 02 лютого 2018 року та достовірність її даних на підставі первинних документів підтверджено як комісією ДП «Укртелефільм» у Акті від 08 лютого 2018 року, так і Наказом № 03 від 07 лютого 2018 року Голови комісії з перетворення ДП «Укртелефільм», а також показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 »

40. Відтак, ураховуючи, що зазначеній довідці вже було надано належну правову оцінку в іншій справі, суди попередніх інстанцій у справі, яка є предметом касаційного перегляду, помилково не врахували її під час вирішення спору, зіславшись виключно на неналежне оформлення останньої.

41. Також зауважує, що суди попередніх інстанцій помилково поклали тягар доказування наявності невикористаних відпусток на позивачів, ігноруючи обов`язок роботодавця довести факт виплати компенсації або використання відпусток,

і відмовили в задоволенні вимог через нібито відсутність доказів з боку позивачів.

42. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення компенсації за невикористані відпустки адвокат Гончарук М. П. зауважує, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у їх задоволенні, мотивуючи своє рішення тим, що спадкодавці не звернулися за життя до суду з відповідними вимогами. Водночас суди не врахували, що право на таку вимогу входить до складу спадщини та переходить до спадкоємців незалежно від звернення спадкодавців до суду, а тому неправильно застосували норми матеріального права.

43. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зауважує, що суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що остаточний розрахунок із позивачами було проведено: з ОСОБА_1 - 24 лютого 2023 року, з ОСОБА_4 - 14 лютого 2023 року, з ОСОБА_5 - 14 лютого 2023 року. При цьому суди не врахували, що у зазначені дати позивачі отримали лише кошти, присуджені судовими рішеннями, які не охоплювали інших належних їм виплат, зокрема компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпусток тощо.

44. Відтак, як зазначає адвокат Гончарук М. П., станом на наведені дати відповідач фактично не здійснив повного розрахунку з позивачами щодо виплати всіх належних їм сум при звільненні.

45. Таким чином, на переконання заявника, у судів попередніх інстанцій фактично були відсутні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

46. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні адвокат Гончарук М. П. зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у їх задоволенні, мотивуючи своє рішення тим, що спадкодавці за життя не звернулися до суду з відповідними вимогами. Водночас суди не врахували, що право на таку вимогу входить до складу спадщини та переходить до спадкоємців незалежно від звернення спадкодавців до суду, а тому неправильно застосували норми матеріального права.

47. На переконання заявника, якщо за життя спадкодавців розпочався період, за який підлягає виплаті середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, однак він не закінчився у зв`язку з невиплатою всіх належних сум, право на отримання такого середнього заробітку має переходити і до спадкоємців. Протилежний підхід фактично призведе до звільнення відповідача від обов`язку здійснити відповідні виплати, незважаючи на те, що він протягом тривалого часу не виконував судові рішення, перешкоджав спадкодавцям в отриманні належної їм заробітної плати, унаслідок чого вони так і не дочекалися виплати належних компенсацій.

48. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати адвокат Гончарук М. П. зазначає, що така компенсація

є складовою заробітної плати працівника. На його переконання, висновок суду про необхідність звернення працівника до роботодавця з вимогою про виплату заробітної плати не відповідає вимогам трудового законодавства, оскільки під час оцінки поведінки відповідача слід було врахувати, що працівник є слабшою стороною трудових правовідносин і потребує посиленого правового захисту. Водночас, на думку заявника, суд першої інстанції дійшов протилежного висновку. Крім того, численні судові рішення, ухвалені на користь позивачів, свідчать про їх активні дії, спрямовані на отримання остаточного розрахунку, який відповідач своєчасно не здійснив.

49. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати адвокат Гончарук М. П. зазначає, що останні успадкували право на недоотримані трудові виплати як складову спадщини. На його переконання, компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є санкцією за порушення строків виплати заробітної плати та майновим правом, яке не припиняється зі смертю спадкодавця (частина перша статті 1218 ЦК України),

а входить до складу спадщини відповідно до частини першої статті 1227 та частини четвертої статті 1230 ЦК України незалежно від того, чи звертався спадкодавець за життя з відповідною вимогою.

50. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди представник позивачів зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у їх задоволенні. На його переконання, суди помилково виходили з того, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року у справі № 755/5938/20 вже було стягнуто на користь позивачів відшкодування моральної шкоди. Водночас неправомірна поведінка відповідача, пов`язана з невиплатою заробітної плати, після ухвалення зазначеного рішення не припинилася, а тому позивачі й надалі зазнавали моральної шкоди.

51. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди адвокат Гончарук М. П. зазначає, що позивачки письмово зверталися до відповідача з вимогами про виплату належних їм коштів, однак останній жодних дій, спрямованих на погашення заборгованості, не вчинив. На переконання заявника, унаслідок такої бездіяльності відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазнали особистих моральних страждань, які виникли з моменту пред`явлення відповідачу письмових вимог про погашення заборгованості та тривають дотепер, оскільки належні їм кошти не виплачені. При цьому заявлені ними позовні вимоги стосуються відшкодування саме їхньої особистої моральної шкоди, а не моральної шкоди, якої за життя зазнали спадкодавці ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

52. У січні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на касаційну скаргубез доказів направлення останнього на адресу інших учасників справи.

53. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 ЦПК України. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік, вказаний у цій статті, та інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.

54. Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

55. У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

56. Відтак, оскільки заявником до відзива не додано доказів надсилання останнього іншому учаснику справи (до електронного кабінета або у разі відсутності електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність електронного кабінета - у паперовій формі листом з описом вкладення), останній не враховується судом касаційної інстанції та залишається без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

57. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Державного комітету Телебачення і радіомовлення ід 21 грудня 2017 року №519 вирішено припинити Державне підприємство «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» шляхом перетворення останнього у публічне акціонерне товариство «Уктелефільм», створено комісію з перетворення підприємства. (Т.3, а.с.34-35)

58. Зі змісту Акта Державної аудиторської служби України від 07 серпня 2018 року судами встановлено, що останній було складено щодо неможливості проведення Державною аудиторською службою України державного фінансового аудиту Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» у зв`язку із відсутністю фінансових, бухгалтерських та інших документів. (Т.3, а.с.191).

59. Зі змісту судових рішень у справі № 755/5938/20 судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачів звільнено із займаних посад у Державному підприємстві «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» з наступних підстав:

ОСОБА_4 на підставі наказу від 27 березня 2018 року № Н-327/1 з 30 березня 2018 року згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України;

ОСОБА_5 на підставі наказу від 20 квітня 2018 року № 26/3-К з 23 квітня

2018 року згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України;

ОСОБА_1 на підставі наказу від 20 квітня 2018 року № 26/4-К з 23 квітня

2018 року згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України;

ОСОБА_6 на підставі наказу від 24 травня 2018 року № К-34/11 з 24 травня

2018 року згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

60. Також судами зі змісту судових рішень у справі № 755/5938/20 встановлено, що станом на день видачі наказів про звільнення заборгованість по заробітній платі ОСОБА_4 складала 99 849,65 грн, ОСОБА_5 - 43 832,23 грн; ОСОБА_14 - 34 854,80 грн та ОСОБА_6 -27 943,76 грн. (Т.2, а.с.138 (зворот)-159).

61. Зі змісту копії довідки невикористаних відпусток працівниками Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» на 01 січня 2018 року судами встановлено, що остання підписана начальником відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_4 02 лютого 2018 року.

62. У змісті довідки у формі таблиці наведені, зокрема, такі дані:

ОСОБА_4 - період 08 жовтня 2011 року - 2017 рік, всього днів - 217, повних відпусток на 01 січня 2018 року - 7;

ОСОБА_5 - період 03 травня 2015 року - 2017 рік, всього днів - 62, повних відпусток на 01 січня 2018 року - 2;

ОСОБА_1 - період 14 липня 2011 року - 2017 рік, всього днів - 140, повних відпусток на 01 січня 2018 року - 5 (Т.1, а.с.69).

63. Відповідно до наказу Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» №3 від 07 лютого 2018 року «Щодо виконання планів щорічних відпусток», підписаного головою комісії з перетворення ОСОБА_15 , наказано до

15:00 години 08 лютого 2018 року заступникам генерального директора, керівникам підрозділів надати в письмовому вигляді пояснення щодо невикористаних відпусток кожним працівником державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм», а також пропозиції щодо використання відпустки працівниками студії у період з 10 лютого по 10 квітня 2018 року. До

14 лютого 2018 року начальнику відділу кадрової та адміністративної роботи подати на затвердження графік відпусток на 2018 рік та графік використаних відпусток за минулі періоди у часі від 10 квітня 2018 року (Т.1, а.с.70).

64. Зі змісту акта про складання та надання голові комісії з перетворення ОСОБА_8 довідки невикористаних відпусток працівниками Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» від 08 лютого 2018 року (дата містить виправлення) встановлено, що останній складено на підтвердження того, що довідка невикористаних відпусток працівниками Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» станом на 01 січня 2018 року складена начальником відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_4 02 лютого 2018 року на підставі первинних кадрових документів (Т.1, а.с.70 (зворот)).

65. Також судами встановлено, що 16 березня 2018 року «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» було складений акт № А-315 про відмову ОСОБА_4 надати письмове пояснення щодо відсутності у відділі кадрової та адміністративної роботи первинних документів (Т.3, а.с.196).

66. Зі змісту свідоцтва про право на спадщину за законом щодо майна

ОСОБА_6 встановлено, що ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_6 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т.1, а.с.14 (зворот)-15).

67. 20 грудня 2017 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі №755/719465/17 видано судовий наказ про стягнення з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм»на користь ОСОБА_6 заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період

з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року у розмірі 16 562,57 грн та заборгованості за нараховану, але не виплачену матеріальну допомогу за 2015 рік у розмірі 64 262,57 грн (т.1, а.с.37)

68. 15 березня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 755/3829/18 було видано судовий наказ про стягнення з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм»на користь ОСОБА_6 заборгованості за нараховану, але не виплачену матеріальну допомогу за 2017 рік у розмірі 13 436,16 грн (Т.1, а.с.41).

69. 08 червня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі

№ 755/8644/18 було видано судовий наказ про стягнення з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_6 заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 31 березня 2018 року у розмірі 27 943,76 грн (Т.1,

а.с.39 (зворот)).

70. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 березня

2023 року у справі №755/5938/20, стягнуто з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм»на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 27 943,76 грн та відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн (Т.2, а.с.139-159).

71. Також судами встановлено, що ОСОБА_3 є спадкоємцем ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.14, 53; Т.2, а.с.54).

72. 16 березня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 755/3550/18 видано судовий наказ про стягнення з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм»на користь ОСОБА_7 заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період

з 01 червня 2017 року по 31 грудня 2017 року у розмірі 29 800,93 грн (Т.1, а.с.25).

73. Зі змісту постанови Київського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року

у справі № 755/14904/18 судами встановлено, що ОСОБА_7 звертався до суду із позовом до Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм»про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. За результатами розгляду апеляційним судом вищевказаного спору стягнуто на користь ОСОБА_7 заробітну плату у розмірі 8 176,84 грн та відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн (Т.1, а.с.19-22, Т.4, а.с.8-11).

74. Зі змісту постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1

від 23 лютого 2023 року встановлено, що борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження сплачені боржником у повному обсязі. Виконавче провадження закінчено (Т.4, а.с.13-14).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

75. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

76. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

77. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

78. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

79. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

80. Судові рішення оскаржуються заявниками в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а відтак переглядаються колегією суддів виключно у цій частині.

Щодо оскарження судових рішень в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

81. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

82. Згідно зі статтею 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені

статтею 608 цього Кодексу.

83. Змістом статті 1227 ЦК України регламентовано, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

84. До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (частина третя статті 1230 ЦК України).

85. Вищезазначене дає підстави для висновку, що до складу спадщини входить те майно, у тому числі й грошові кошти,яке належало померлому або на отримання якого він мав право. При цьому існують такі спадкові права, які можуть переходити у порядку спадкування, але їхній перехід може бути обмежений на підставі прямої вказівки закону.

86. При цьому колегія суддів зауважує, що слід розрізняти право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який залежить від вирішення позову, зокрема, про поновлення на роботі, та стягнуті, проте не отримані спадкодавцем за життя, суми середнього заробітку у зв`язку з вимушеним прогулом. Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який не був нарахований чи присуджений спадкодавцеві за життя не входить до складу спадщини.

87. Подібний за змістом висновок викладено Верховним Судом у постановах: від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/16-ц (провадження № 61-17311св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20),

від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20),

від 22 липня 2021 року у справі № 243/8565/20 (провадження № 61-6078св21) та інших.

88. Підхід щодо спадкування права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні конкретизовано Верховним Судом у змісті постанови від 10 серпня 2022 року у справі № 466/7128/16-ц (провадження

№ 61-17893св20), у якій зауважено, що: «Таким чином, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд правильно вважав, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не належить до передбачених законодавством соціальних виплат в розумінні положень статті 1227 ЦК України, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, що є підставою для застосування пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України».

89. Підсумовуючи, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу, підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки до повного розрахунку за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, однак не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою

у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці» та не належить до передбачених законодавством соціальних виплат в розумінні положень

статті 1227 ЦК України.

90. Аналогічні висновки щодо спадкування права на стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу, підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки до повного розрахунку за відсутності відповідного рішення про присудження таких виплат викладені Верховним Судом

у постанові від 07 лютого 2019 року у справі №752/17889/14-ц (провадження

№61-7265св18), від 17 серпня 2018 року у справі №825/3610/15-а (провадження №К/9901/23206/18) та від 10 серпня 2022 року у справі № 466/7128/16-ц (провадження № 61-17893св20).

91. Відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, компенсація за невикористану відпустку та компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не належать до передбачених законодавством соціальних виплат у розумінні статті 1227 ЦК України, тобто обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, оскільки зазначені суми не були нараховані та/або присуджені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на момент їхньої смерті.

92. Таким чином, установивши відсутність правових підстав (судових рішень чи інших документів), на підставі яких ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на момент смерті належали компенсація за невикористану відпустку, компенсація за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення зазначених позовних вимог.

93. Крім того, колегія суддів зауважує, що у зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсації за втрату частини заробітної плати

у зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивачів відшкодування моральної шкоди, оскільки право на таке відшкодування не перейшло до них у порядку спадкування.

94. Також колегія суддів зауважує, що за життя спадкодавців ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , спадкоємцями яких є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд не ухвалював рішення про відшкодування роботодавцем моральної шкоди на користь останніх. Відповідач, своєю чргою, не порушував прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і не вчиняв щодо них будь-яких дій, які б спричинили їм моральну шкоду. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

95. Аналогічні за змістом висновки щодо переходу до спадкоємця працівника права на звернення до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди викладені у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 397/281/16-ц (провадження № 61-17294св18).

96. Відтак доводи касаційної скарги щодо незаконності судових рішень

в частині вирішення вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Щодо оскарження судових рішень в частині вирішення позовних вимог

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Щодо стягнення компенсації за невикористані відпустки колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

97. Відтак, відмовляючи у задоволенні вищевказаної вимоги суди попередніх інстанцій мотивували своє рішення відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог у вищевказаній частині.

98. Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

99. Відтак, порушуючи перед судом вимоги про стягнення компенсації за невикористані відпустки, позивачі посилалися на зміст довідки від 02 лютого

2018 року за підписом начальника відділу кадрової та адміністративної роботи ОСОБА_4 .

100. Відповідач, своєю чергою, на спростування вищевказаних вимог вказував на відсутність первинних кадрових документів, тобто ставив під сумнів саму довідку, надану стороною позивача на обґрунтування таких вимог.

101. У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій

статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

102. У постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі

№ 207/1385/16-ц та від 19 листопада 2024 року в справі № 759/17721/21 зауважено, що в справах, що випливають з трудових відносин, тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця.

103. Відповідно до КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем, зокрема щодо виплати належних працівникові сум, покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника) (постанова Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі

№ 758/9515/23).

104. Відтак, у справі, що є предметом касаційного перегляду судами попередніх інстанцій зауважено, що матеріали справи не містять оригіналу довідки, на яку посилаються позивачі на обґрунтування позовних вимог, а з наявної в матеріалах копії вбачається, що копія довідки, наявна у матеріалах справи, не містить штампів та/або печатки підприємства, або будь-яких даних про реєстрацію цього документу відповідачем чи погодження керівника.

105. Таким чином, надавши оцінку як доказам, наданим стороною позивача на обґрунтування позовних вимог, так і доказам наданим відповідачем як роботодавцем на спростування останніх, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що за встановлених у справі обставин надана стороною позивача довідка на підтвердження кількості днів невикористаної відпустки викликає об`єктивний сумнів та не підлягає врахуванню при вирішенні спору.

106. Більше того суди попередніх інстанцій при вирішенні питання стягнення компенсації за невикористані відпустки об`єктивно зауважили на те, що дії позивачів щодо звернення до суду з вимогою про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку разом із компенсацією втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати через 5 років після виникнення права на звернення з такою вимогою до суду не відповідають критеріям справедливості, добросовісності та розумності, оскільки, вочевидь суперечать принципу справедливості та добросовісності.

107. Принцип добросовісності у трудових відносинах охарактеризовано Верховним Судом у змісті постанови від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21), у якій викладено наступний правовий висновок: «У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі,

а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності».

108. Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій проігнорували преюдиційні обставини, встановлені у постанові Київського апеляційного суду у справі № 755/15005/23 щодо дійсності довідки про невикористані відпустки, оскільки зазначена довідка

є письмовим доказом, якому суди надали належну оцінку під час розгляду цієї справи.

109. Відтак, установивши відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, а також те, що позивачі звернулися до суду з вимогами про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати через п`ять років після виникнення права на звернення до суду з такими вимогами, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні цих позовних вимог.

110. Доводи касаційної скарги, своєю чергою, таких висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і зводяться до посилання заявника на обставини, встановлені в іншій справі за участю того самого відповідача (роботодавця) та які, своєю чергою, були останнім спростовані у загальному порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 82 ЦПК України.

Щодо стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

111. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, суди попередніх інстанцій мотивували своє рішення необґрунтованістю цих вимог.

112. Як зауважили суди попередніх інстанцій, позивачі, будучи стягувачами у виконавчому провадженні, мали можливість отримати відповідні докази, проте, звертаючись до суду із зазначеними вимогами, таких доказів не надали, а розрахунок здійснили виходячи із загальних сум, не обмежившись сумами заробітної плати. Водночас відповідач також не надав жодних доказів на підтвердження своїх заперечень щодо цих вимог. За таких обставин суд був позбавлений можливості правильно визначити вид і розмір несвоєчасно виплаченого доходу, а також тривалість затримки його виплати.

113. З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів з огляду на таке.

114. Відповідно статей 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

115. Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

116. Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.

117. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

118. Відтак, як встановлено судами попередніх інстанції та не оспорюється заявниками касаційної скарги, судовими наказами на користь позивачів

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 з відповідача були стягнуті суми заборгованості по заробітній платі та матеріальної допомоги.

119. Рішенням суду у справі №755/5938/20 на користь тих самих осіб було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду.

120. За даними автоматизованої системи виконавчих проваджень зведене виконавче провадження НОМЕР_2, в якому відповідач є боржником,

а ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 , своєю чергою, є стягувачами завершено.

121. При цьому під час вирішення справи судами попередніх інстанцій сторонами було визнано, що відповідачем було проведено остаточний розрахунок:

з ОСОБА_1 - 24 лютого 2023 року;

з ОСОБА_4 - 14 лютого 2023 року;

з ОСОБА_5 - 14 лютого 2023 року.

122. При звернені до суду із позовом позивачами ОСОБА_1 ,

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були надані: виписка по особовому рахунку Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» за період з 16 травня 2017 року по 08 листопада 2019 року, виписка по банківському рахунку ОСОБА_1 , довідка пенсійного фонду ОК-7, сформована по 2018 рік стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (Т.1, а.с.71-109; Т.2, а.с.55; 221-223).

123. Відтак, з наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити, коли та в якому розмірі відбувалось погашення заборгованості по заробітній платі позивачів або коли відбувалось виконання рішення і якого саме.

124. У відповідності до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

125. Відтак, урахувавши, що, звертаючись до суду з вимогою про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, позивачі не надали доказів, які б дали можливість правильно визначити вид і розмір несвоєчасно виплаченого доходу, а також тривалість затримки його виплати, тобто фактично не виконали обов`язок щодо обґрунтування своїх вимог, передбачений статтею 81 ЦПК України, чим позбавили суд можливості правильно визначити вид і розмір несвоєчасно виплаченого доходу, а також тривалість затримки його виплати, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили

у задоволенні цих позовних вимог, а доводи касаційної скарги цих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

126. Задовольняючи вищевказані вимоги частково, суд першої інстанції, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, вказали на обґрунтованість останніх, водночас вказали на те, що розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється виходячи із розміру середньоденної заробітної плати, що була визначена при розгляді справи №755/5938/20, у період з 04 серпня 2022 року, але в межах 6 місяців, що складає 132 робочі дні.

127. Таким чином суди попередніх інстанцій визначили розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 у розмірі 27 193,30 грн; ОСОБА_4 - 80 059,32 грн; ОСОБА_5 - 57 231,24 грн, та зазначили про необхідність утримання передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

128. Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, адвокат

Гончарук М. П., обґрунтовуючи підстави оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій у вищезгаданій частині, вказав на неправильне застосування судами приписів статті 117 КЗПП України, оскільки суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП України виключно у редакції на момент звернення до суду із позовом, а не у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.

129. Колегія суддів не може погодитись із вищевказаними доводами касаційної скарги з огляду на таке.

130. Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

131. Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивачів) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

132. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

133. Відтак, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року у справі №755/5938/20 стягнуто на користь позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 середній заробіток за прострочення належних при звільненні позивачів виплат з дня наступного після отримання відповідачем вимоги про розрахунок 10 жовтня 2020 року по день ухвалення рішення судом, тобто по

03 серпня 2022 року.

134. Вищевказаним судовим рішення також встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 206,01 грн; ОСОБА_4 - 606,51 грн;

ОСОБА_5 - 433,57 грн.

135. Під час вирішення спору, як вже зазначалося колегією суддів, сторонами було визнано, що відповідачем як роботодавцем було проведено остаточний розрахунок: з ОСОБА_1 - 24 лютого 2023 року; з ОСОБА_4 - 14 лютого 2023 року; з ОСОБА_5 - 14 лютого 2023 року.

136. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача 65 213,88 грн (станом на 30 вересня 2023 року включно) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день ухвалення рішення суду.

137. ОСОБА_4 просила суд стягнути з відповідача 183 166,02 грн (станом на 30 вересня 2023 року включно) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день ухвалення рішення суду.

ОСОБА_5 , своєю чергою, просив суд стягнути з відповідача

133 937,00 грн (станом на 30 вересня 2023 року включно) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день ухвалення рішення суду.

138. Водночас із наданих до суду розрахунків позивачів вбачається заявлені до стягнення суми середнього заробітку розраховані наступним чином:

щодо ОСОБА_1 - з 04 серпня 2022 року по 30 вересня 2023 року включно (Т.2, а.с.220);

щодо ОСОБА_4 - з 04 серпня 2022 року по 30 вересня 2023 року включно (Т.2, а.с.246);

щодо ОСОБА_5 - з 04 серпня 2022 року по 30 вересня 2023 року включно (Т.3, а.с.3-а).

139. При цьому розрахунок здійснено виходячи із середньоденного заробітку ОСОБА_1 у розмірі 215,94 грн; ОСОБА_4 - 606,51 грн; ОСОБА_5 - 433,57 грн,

140. Під час розгляду справи представник позивачів вказував, що суми середнього заробітку по всім позивачам розраховані по 30 вересня 2023 року включно, водночас зауважував, що позивачі просять стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по дату ухвалення рішення.

141. З урахуванням вищезазначеного та у контексті посилань касаційної скарги на неправильне застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України колегія суддів зауважує, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

142. Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній станом на час звільнення позивачів) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

143. Відтак, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зв`язку з непроведенням із ним повного розрахунку в день звільнення набули право на стягнення з колишнього роботодавця сум, передбачених статтею 117 КЗпП України.

144. Законом № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року,

статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

145. Конституційний Суд України у Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 виснував, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

146. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах, передбачених законом. Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

147. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 306/2708/23 сформулювала правовий висновок про те, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення

статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями. Тобто, якщо працівника звільнено з роботи 02 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03 серпня 2021 року до 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року до 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців.

148. Відтак, ураховуючи, що спірний період затримки розрахунку при звільненні у цій справі розпочався з 04 серпня 2022 року, тобто з дня, наступного за днем ухвалення рішення у справі № 755/5938/20, а також ураховуючи дату звернення до суду із позовом (жовтень 2023 року), суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували під час обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні статтю 117 КЗпП України у редакції на момент звернення до суду із позовом, обмеживши його шестимісячним строком.

149. Доводи касаційної скарги у цій частині, своєю чергою, зводяться до неправильного тлумачення заявниками норм права, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

Щодо відшкодування на користь позивачів завданої моральної шкоди колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

150. Відтак, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у частині позовних вимог про відшкодування на їхню користь моральної шкоди зазначали, що захист їхніх порушених прав у сфері трудових відносин забезпечується механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли внаслідок душевних страждань, яких вони зазнали у зв`язку з порушенням їхніх трудових прав та інтересів, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн кожному.

151. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, районний суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення тим, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не надали належних, достатніх, достовірних і допустимих доказів на підтвердження заподіяння їм моральної шкоди, на підставі яких можна було б встановити обґрунтованість визначеного ними розміру такої шкоди, а також не довели наявності причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача та заподіяною шкодою. При цьому позовна заява містить лише загальні твердження про наявність, на думку позивачів, підстав для відшкодування моральної шкоди та посилання на моральні страждання.

152. З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів з огляду на таке.

153. Так, відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

154. Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

155. Відтак, порушуючи перед судом вимогу про відшкодування завданої моральної шкоди позивачі обґрунтовували останню завданням протиправністю дій відповідача, що виразилися у невиплаті сум, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.

156. Водночас суди попередніх інстанцій, врахувавши, що рішенням у справі №755/5938/20 вже було стягнуто на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 відшкодування завданої моральної шкоди за затримку розрахунку при звільненні, а також враховуючи, що вищевказане судове рішення набрало законної сили 09 березня 2023 року після перегляду судом апеляційної інстанції, врахувавши закінчення касаційного прегляду справи лише 28 червня 2023 року, а також урахувавши, що позов у справі, що є предметом касаційного перегляду було подано до суду 02 жовтня 2023 року і на час звернення до суду суми заборгованості були виплачені, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивачів відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки останні, звертаючись до суду, не надали суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо спричинення моральної шкоди, на підставі яких вони оцінили свої моральні страждання, а також не довели причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача і заподіяною шкодою.

157. Доводи касаційної скарги, своєю чергою, таких висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки зводяться до необхідності здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

158. Посилання скарги на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник

у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин та не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

159. Додатково колегія суддів зауважує, що оскільки наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, на переконання Верховного Суду відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

160. Підсумовуючи, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

161. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

162. Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain», серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

163. ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не

є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03)).

164. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують

у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява

№ 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення, своєю чергою, відповідають критерію обґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

165. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

166. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - адвоката Гончарука Михайла Петровича, залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович