Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №759/8767/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 759/8767/24

провадження № 61-16118 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольга Валеріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року у складі судді Сенька М. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорногуз О. В., про визнання договору міни удаваним та переведення прав та обов`язків покупця.

Позовна заява обґрунтована тим, що він є власником 11/18 часток квартири АДРЕСА_1 , які належать йому на праві приватної власності, а саме: 6/18 частин - на підставі договору дарування від 01 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирик О. А., 5/18 частин - на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2009 року. Інші 7/18 частин квартири належали ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності.

Вказував, що у жовтні 2022 року йому стало відомо про пред`явлення до нього позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні вказаним майном шляхом виселення (справа № 759/13169/22), з якого він дізнався, що 05 січня 2022 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з другої сторони було укладено договір міни 7/18 частин квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 66 .

Зазначав, що за умовами договору міни ОСОБА_4 , ОСОБА_5 обміняли 7/18 часток вказаної квартири, вартістю 218 384 грн, на тример Rowenta TN1400F1, який належав ОСОБА_3 та на чайник Tefal KO261130, який належав ОСОБА_2 , загальною вартістю 1 668 грн, за що отримали грошову доплату в розмірі 216 716 грн, що дорівнює понад 99 % вартості частки нерухомого майна.

Вважав, що укладений між відповідачами договір міни не спрямований на реальне настання правових наслідків, укладений з метою приховати інший правочин, отже, є удаваним правочином, а саме вчинений для приховання договору купівлі-продажу, та свідчить про ухилення продавців частки майна від надання йому переважного права на їх купівлю, тому права покупця за цим договором повинні перейти до нього, ОСОБА_1 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати договір міни, укладений 05 січня 2022 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 66, удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу;

- перевести на нього, ОСОБА_1 , права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 66.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір міни, укладений 05 січня 2022 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О. В., зареєстрований в реєстрі за № 66, удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу.

Переведено на ОСОБА_1 права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О. В., зареєстрований в реєстрі за № 66. Перераховано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з депозитного рахунку Святошинського районного суду м. Києва вартість 7/18 часток у квартирі у розмірі 218 384 грн, сплачені за платіжною інструкцією № 0.0.3981550606.1 від 02 листопада 2024 року.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що предметом договору міни є звичайні тример та чайник, без будь-яких унікальних характеристик, які б обумовлювали зацікавленість відповідачів в отриманні саме таких речей.

Також суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали грошові кошти від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в розмірі 216 716 грн, що дорівнює 99 % вартості обмінюваної частки квартири, яка становить 218 384 грн, а отже спірний договір за своїм змістом лише схожий на договір міни, однак за своєю фактичною природою та виходячи з прихованого наміру сторін, які останні мали при його укладенні, є договором купівлі-продажу.

Таким чином, договір міни є удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу, а тому до спірних правовідносин підлягає застосовуванню правило переважного права співвласника майна на придбання частки у такому майні відповідно до статті 362 ЦК України.

Матеріали справи не містять доказів надсилання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 письмової пропозиції ОСОБА_1 на купівлю частки квартири за встановленою в договорі ціною такого майна, що вказує на порушення права позивача як співвласника квартири на переважне право перед іншими особами купівлі частки такої квартири.

Переводячи на ОСОБА_1 права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу, суди врахували, що він вніс на депозитний рахунок суду першої інстанції грошові кошти, які за договором фактично повинні сплатити покупці.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 грудня 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17, від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц, від 18 серпня 2021 року у справі № 654/241/19, від 12 жовтня 2021 року у справі № 725/4816/19, від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц, у постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, від 06 липня 2015 року у справі № 6-301цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16,а також не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/8767/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

13 лютого 2026 року справа № 759/8767/24 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Отже для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

У цій справі будь-яких доказів на підтвердження удаваності оспорюваного договору міни позивачем суду не надано. Сторони оспорюваного правочину досягли домовленості щодо всіх його істотних умов, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали у власність грошові кошти та товар, який був переданий в обмін на частину квартири, що підтверджує реальність договору та наміри сторін. Будь-яких інших прав та обов`язків, ніж ті, які передбачені договором міни, у сторін не виникало і такі обставини не встановлені судами.

Звертає увагу на те, що згідно зі статтею 362 ЦК України співвласник має переважне право перед іншими особами тільки у разі продажу частки у праві спільної часткової власності, проте в даному випадку було укладено договір міни, а тому на спірні правовідносини положення статті 362 ЦК України не поширюються.

Крім того, суди не надали належної оцінки нотаріально посвідченим свідоцтвам від 04 грудня 2021 року, відповідно до яких ОСОБА_4 і ОСОБА_5 25 жовтня 2021 року передавали ОСОБА_1 заяви про майбутній продаж своїх часток у спільному майні, що свідчить про дотримання відповідачами процедури повідомлення співвласника майна про майбутній його продаж і відсутність порушеного права позивача.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником 11/18 частин квартири АДРЕСА_1 , які йому належать на праві приватної власності: 6/18 частин - на підставі договору дарування від 01 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирик О. А., 5/18 частин - на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2009 року.

Інші 7/18 частин вказаної квартири по 1/6 частині належали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською державною адміністрацією м. Києва 28 грудня 1993 року, а 1/18 частина належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Дванадцятою київською нотаріальною конторою 17 грудня 2008 року за реєстровим № 4-3405 (а. с. 167, 168, т. 1).

05 січня 2022 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з другої сторони укладено договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 66, за умовами якого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 міняють належні їм на праві власності 7/18 частин квартири АДРЕСА_1 , вартістю 218 384 грн, на належний ОСОБА_3 тример Rowenta TN1400F1 та належний ОСОБА_2 чайник Tefal KO261130, загальною вартістю 1 668 грн, з доплатою 216 716 грн (а. с. 153, т. 1).

За змістом договору міни вартість тримера Rowenta TN1400F1 становить 669 грн, вартість чайника Tefal KO261130 - 999 грн, вартість 7/18 частин квартири - 218 384 грн (а. с. 179, 180, т. 1).

Згідно з висновком про вартість майна від 30 грудня 2021 року, зробленого ТОВ «НЕОС Т КОНСАЛТ», вартість 7/18 часток квартири складає 218 384 грн (а. с. 181, т. 1).

Згідно з платіжною інструкцією від 02 листопада 2024 року ОСОБА_1 сплатив на користь державної казначейської служби України у м. Києві грошові кошти в розмірі 218 384 грн для забезпечення можливого присудження грошової компенсації у зв`язку із розглядом справи (а. с. 190, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, шляхом волевиявлення сторін на набуття певних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18), на яку є посилання у касаційній скарзі.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Предметом позову є визнання договору міни, укладеного 05 січня 2022 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу, та переведення на ОСОБА_1 прав та обов`язків покупця за цим договором.

Відповідно до вказаного договору міни ОСОБА_4 та ОСОБА_5 міняють належні їм на праві власності 7/18 частин спірної квартири, вартістю 218 384 грн, на належний ОСОБА_3 тример Rowenta TN1400F1 та належний ОСОБА_2 чайник Tefal KO261130, загальною вартістю 1 668 грн, з доплатою 216 716 грн.

Відповідно до частини першої статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів (частина перша статті 362 ЦК України).

Частиною четвертою статті 362 ЦК України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що передбачені положеннями статті 362 ЦК України обмеження щодо розпорядження своєю часткою стосуються лише продажу частки співвласником.

Переважне право інших співвласників на придбання частки не існує у випадках її відчуження іншим чином: шляхом укладення договорів міни, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно - стаття 734 ЦК України), довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту. Крім того, інші співвласники позбавлені переважного права на купівлю частки у праві спільної часткової власності у випадку її продажу з публічних торгів.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 520/2224/19-ц (провадження № 61-4067св21).

Статтею 716 ЦК України встановлено, що до договору міни застосовуються загальні положення, зокрема, про купівлю-продаж або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Договір купівлі-продажу є оплатним, двостороннім та консенсуальним.

При цьому, вартість відчужуваного майна сплачується продавцеві лише у грошовому вираженні, тому істотною умовою договору є ціна, визначена сторонами шляхом обопільної згоди.

Договір міни, як і договір купівлі-продажу, є відплатним, оскільки передбачає надання зустрічного задоволення за переданий у власність товар.

Однак, особливість договору міни полягає в характері зустрічного задоволення. Якщо у договорі купівлі-продажу покупець зобов`язаний сплатити за передане йому у власність майно певну грошову суму, то у договорі міни оплата за переданий у власність товар здійснюється у вигляді передачі іншого товару, виконання робіт чи надання послуг.

За договором міни у його сторін виникає взаємний двосторонній обов`язок, та відповідне йому право вимоги, передати саме майно, при цьому компенсація різниці вартості майна не є обов`язковою умовою такого договору і залежить виключно від волевиявлення сторін угоди.

Отже, характерною особливістю, що відрізняє договір міни від інших правочинів, є саме обмін одного товару (майна) на інший товар (майно).

Крім цього, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю, проте такого права він не має при укладенні договору міни.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 927/1099/22, від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, від 15 червня 2018 року у справі № 916/933/17.

У постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі №6-1026цс16, від 24 грудня 2014 року в справі № 6-32466св14, від 22 травня 2013 року в справі №6-5673св13 зроблено висновок про те, що позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваномуправочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

У свою чергу суди повинні оцінити зазначені доводи, подані сторонами докази та здійснити правильну кваліфікацію правочину, виходячи із відносин, які реально склались між його сторонами.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В обмін на частку у спірному нерухомому майні задоговором міни ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тример Rowenta TN1400F1, чайник Tefal KO261130 та доплату як компенсацію різниці вартості майна.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що вартість 7/18 частини спірної квартири становить 218 384 грн, загальна вартість вказаних тримера та чайника - 1 668 грн, а розмір доплати сторони визначили у сумі 216 716 грн.

Таким чином, договір міни укладений із значною доплатою, що дорівнює 99 % вартості обмінюваної частки квартири.

При цьому відповідачі не заперечували, що предметом договору міни є звичайний тример та чайник без будь-яких унікальних характеристик, які б обумовлювали зацікавленість відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в отриманні саме таких тримера та чайника; не пояснили суду мотиви вчинення правочину міни із такою значною доплатою, що майже дорівнює вартості спірної частини квартири.

Зважаючи на те, що у договорі міни наявна обов`язкова ознака договору купівлі-продажу, зокрема фактична оплата товару грошима як загальним еквівалентом вартості, а тому, в даному випадку, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що спірний договір за своєю правовою природою та виходячи з прихованого наміру сторін, які останні мали при його укладенні, є договором купівлі-продажу.

За таких умов, відсутність доказів надсилання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 письмової пропозиції ОСОБА_1 щодо купівлі частки квартири за встановленою в договорі ціною такого майна вказує на порушення права позивача як співвласника квартири на переважне право перед іншими особами купівлі частки такої квартири. Відповідні доводи касаційної скарги в цій частині колегією суддів відхиляються.

Отже, встановивши, що договір міни є удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу, суди правильно застосували загальні положення про договір купівлі-продажу, зокрема щодо правила переважного права співвласника майна на придбання частки у такому майні та переведення прав та обов`язків покупця відповідно до статті 362 ЦК України.

На підставі викладеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги правильності указаних висновків не спростовують.

Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у подібній справі № 761/36779/20 (провадження № 61-6072св24).

Посилання заявника на те, що обмеження щодо розпорядження своєю часткою не стосуються укладення співвласником договору міни частки у майні, не суперечить обставинам цієї справи, оскільки встановлено, що спірний договір за своїм змістом схожий на договір міни, однак за своєю правовою природою та виходячи з прихованого наміру сторін, які останні мали при його укладенні, є договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення, зокрема, про купівлю-продаж або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Таким чином, суди правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 362 ЦК України.

Доводи касаційної скарги значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Посилання заявника на те, що задоволення позову порушуватиме його право власності, необґрунтовані.

За змістом приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини четвертої статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Механізм внесення відповідної суми грошових коштів на депозитний рахунок суду є гарантією захисту прав та інтересів первісного покупця частки, проданої з порушенням переважного права іншого співвласника майна. Адже у випадку задоволення позову, покупцю частки повертаються в повному обсязі сплачені ним грошові кошти на виконання умов договору. Таким чином, судовому захисту підлягає як право співвласника майна, переважне право якого було порушено, так і право первісного покупця частки, права якого будуть захищені внаслідок задоволення первісного позову.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20).

Суди попередніх інстанцій встановили і це не спростовано відповідачами, що вимоги частини четвертої статті 362 ЦК України щодо внесення на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинні сплатити покупці, позивач виконав.

Обставини продажу спірної частини квартири з порушенням переважного права іншого співвласника майна та можливість відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 захистити власні права та інтереси як первісних покупців частки за рахунок грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку суду, спростовують посилання на порушення права власності в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи спір, який виник між учасниками, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17, від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц, від 18 серпня 2021 року у справі № 654/241/19, від 12 жовтня 2021 року у справі № 725/4816/19, від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц, у постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, від 06 липня 2015 року у справі № 6-301цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Крім того, на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Статтею 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк

В. В. Шипович