Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №523/8395/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 523/8395/21

провадження № 61-1125св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_9;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Главацького Юрія Анатолійовича на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 21 лютого 2025 року у складі судді Дяченко В. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2025 рокуу складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Сєвєрової Є. С., Погорєлової С. О.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_9. (далі - приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_9.), про розірвання договору довічного утримання.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 30 липня 2020 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_9., зареєстрований в реєстрі за № 343.

Згідно з пунктом 1.1 договору відчужувач передає у власність, а набувач приймає належну відчужувачу квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пунктів 2.1-2.2 договору набувач зобов`язувалась довічно допомагати відчужувачу придбанням продуктів харчуванням, одягу, медикаментів (за рахунок відчужувача). Крім того, набувач зобов`язувалась надавати відчужувачу необхідну допомогу у побуті та хатньому господарстві. Також, набувач зобов`язувалась за свій рахунок проводити ремонтні роботи, замінювати сантехніку, забезпечувати відчужувача необхідними предметами домашнього вжитку та речами.

Вартість щомісячного матеріального забезпечення відчужувача встановлена сторонами у розмірі 1 500 грн на місяць.

Посилаючись на те, що відповідачка договір не виконує, а саме жодного разу не надавала позивачу матеріальну допомогу навіть у розмірі, що визначений договором, а саме у розмірі 1 500 грн щомісячно, позивач не отримував від відповідачки жодного разу кошти, медикаменти та іншу матеріальну допомогу, в т.ч. надання медичної допомоги шляхом залучення кваліфікованих медичних працівників (лікарів, медичних сестер, тощо) та вчинення всіх необхідних дій щодо забезпечення позивача необхідним та належним доглядом, через що, позивач досі не зміг укласти обов`язковий та необхідний договір з лікарем на обслуговування, позивач не може викликати сімейного лікаря додому, що є вкрай важливим для нього з огляду на вік та стан здоров`я, відповідачка не відвідує його.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- розірвати договір довічного утримання, укладений 30 липня 2020 року між ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_3 , (набувач), посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_9., зареєстрований в реєстрі за № 343;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- скасувати обтяження - заборону на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , накладену 30 липня 2020 року приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_9. за № 37541344.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, у зв`язку з чим ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 05 січня 2023 року замінено позивача ОСОБА_1 на його правонаступника ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 21 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надав належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Твердження сторони позивача про те, що відповідачка жодного разу не надавала позивачу кошти, медикаменти та іншу матеріальну допомогу, спростовуються матеріалами, доданими до відзиву, зокрема: результатами аналізів ОСОБА_1 , отриманими в м. Дніпро, дата здачі аналів 02 лютого 2021 року, тобто за 3 місяці до дня звернення ОСОБА_1 з позовом до суду; накладними від 01 грудня 2020 року № 4911500892053, від 02 грудня 2020 року № 4911500892045.

Місцевий суд відхилив як докази сторони відповідача дублікати чеків з призначенням платежу «оплата за мобільний зв`язок», оскільки неможливо однозначно встановити, що номер, на який були перераховані кошти належав саме ОСОБА_1 .

Доводи сторони позивача, про те, що позивачу ОСОБА_1 не надавалася медична допомога суд першої інстанції відхилив, так як позивачем не доведено, що він потребував такої допомоги, та що саме через дії відповідачки ОСОБА_1 не міг укласти обов`язковий та необхідний договір із сімейним лікарем.

Твердження сторони позивача про те, що відповідачка не відвідувала ОСОБА_1 спростовуються протоколами опитування громадян: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , відібраними адвокатом Целік В. В. відповідно до пункту 7 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Показання свідка ОСОБА_10 місцевий суд оцінив критично, оскільки за 7 днів до звернення до суду з позовом ОСОБА_1 склав заповіт на її ім`я та ім`я її чоловіка, відтак свідок заінтересована у результатах розгляду справи.

Таким чином суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що жодного належного та допустимого доказу, крім показання свідка, невиконання набувачем умов договору довічного утримання, стороною позивача не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 січня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Главацький Ю. А. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 21 лютого 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення таухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 25 червня 2018 року у справі 668/1510/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 489/1795/16-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, від 10 травня 2023 року у справі № 756/3891/21.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Пересипського районного суду міста Одеси, оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ змінено найменування Суворовського районного суду міста Одеси.

27 лютого 2026 року справа № 523/8395/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Главацького Ю. А. мотивована тим, що на час звернення із даним позовом до суду, позивачу ОСОБА_1 , виповнилось 89 років, він був пенсіонером і отримував пенсію за віком, однак потребував турботи, підтримки та ретельного догляду.

ОСОБА_1 , розраховуючи на підтримку ОСОБА_3 в забезпеченні його гідних умов життя, уклав договір довічного утримання, однак після укладання оскаржуваного договору відповідачка жодних дій, передбачених цим договором, не вчиняла, не звертала уваги на потреби і стан здоров`я позивача, не забезпечувала його продуктами харчування, медикаментами, необхідною допомогою, і взагалі не доглядала позивача.

З урахуванням того, що договір довічного утримання передбачає щомісячне надання матеріального забезпечення в сумі 1 500 грн, то неможливо встановити дійсний розмір наданої допомоги ОСОБА_3 , яка виявилась у одноразовому супроводі ОСОБА_1 до лабораторії для здачі аналізів, а також направлення продуктових посилок (двічі). Придбання та направлення продуктів харчування, на які посилається відповідачка, не свідчать про передання вказаних товарів ОСОБА_1 . Сам лише факт надання ОСОБА_3 вищевказаної допомоги ОСОБА_1 не може вважатися належним виконанням умов договору довічного утримання, що в свою чергу є підставою для його розірвання.

Також умовами договору визначено, що до обов`язків набувача окрім іншого входить обов`язок поховати відчужувача у разі смерті, однак вказаний обов`язок ОСОБА_3 не був виконаний, а поховання ОСОБА_1 взяли на себе ОСОБА_2 та ОСОБА_10 .

Зазначені обставини є достатніми підставами для розірвання договору довічного утримання (догляду), укладеного 30 липня 2020 року між ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_3 (набувач), посвідченого приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_9., зареєстрований в реєстрі за № 343.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Целік В. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 виданим 01 вересня 2011 року та має пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників війни, згідно посвідчення серії НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 8, 9).

30 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання (догляду), згідно з пунктом 1.1 якого відчужувач передає, а набувач отримує придатну для використання за призначенням цілу квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах цього договору. За договором відчужується у житловому будинку квартира АДРЕСА_2 , житловою площею 17,4 кв. м., загальною площею 34,8 кв. м.

Матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись набувачем відчужувачу, оцінюється сторонами у суму 1 500 грн (пункт 2.1 договору)

Утримання (догляд) визначається у вигляді:

- у разі потреби придбання продуктів харчування, необхідного одягу, медикаментів та лікарських засобів, за рахунок відчужувача;

- надання медичної допомоги шляхом залучення кваліфікованих медичних працівників (лікарів, медичних сестер тощо), за рахунок відчужувача;

- за проханням відчужувача надавати будь-яку необхідну допомогу по хатньому господарству;

- вчинення поточного ремонту, заміна сантехники, забезпечення необхідними предметами;

- домашнього вжитку, речами тощо, за рахунок набувача (пункт 2.2 договору).

Пунктом 3.2. договору передбачені обов`язки набувача, а саме:

- у встановленні строки та необхідному обсязі здійснювати надання згідно із п. 2 цього договору;

- у разі смерті відчужувача поховати його;

- до смерті вічужувача не укладати щодо квартири, яка отримана нею за цим договором, правочини купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, іпотеки чи іншим способом не передавати її у власність іншій особі.

Втрата (знищення), пошкодження квартири, одержаної набувачем від відчужувача, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу обов`язків набувача, взятих нею за цим договором.

У разі смерті набувача обов`язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких перейде відчужена за цим договором квартира. При відсутності у набувача спадкоємців або при відмові їх від цього договору, квартира, що відчужена з умовою довічного утримання (догляду), повертається відчужувачу (т. 1 а. с. 19-21).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 2555060412, квартира за адресою: АДРЕСА_3 , на праві приватної власності належить ОСОБА_3 на підставі договору довічного утримання серія і номер:343, виданого 30 липня 2020року (т. 1а. с. 23-24).

13 квітня 2021 року ОСОБА_1 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким усе своє майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалося, і взагалі усе те, що на день його смерті буде йому належати, та на що він за законом буде мати право, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках кожному. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фадєєвою Н. О. (т. 1 а. с. 145).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 03 лютого 2022 року (т. 1 а.с.144).

З копії витребуваної спадкової справи щодо майна ОСОБА_1 вбачається, що:

- ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом подання заяви 18 березня 2022 року до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фадєєвої Н .О. про прийняття спадщини за заповітом;

- ОСОБА_10 відмовилася від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь іншого спадкоємця за заповітом - ОСОБА_2 , шляхом подання 18 березня 2022 року до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фадєєвої Н. О. заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом;

- ОСОБА_11 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом подання 28 березня 2022 року заяви про прийняття спадщини в компетентні органи за місцем вимоги;

- ОСОБА_11 з 19 квітня 2017 року є пенсіонером за віком, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_4 серії НОМЕР_5 (т. 2 а. с. 50-80).

Допитана судом першої інстанції в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 повідомила суду, що ОСОБА_1 є її сусідом близько 26 років. Відповідачку ОСОБА_3 вона не знає та жодного разу не бачила. Вона разом зі своїм чоловіком допомагає ОСОБА_1 , а саме готує, прибирає, дає ліки, поповнює номер мобільного телефону. Від соціальних працівників знає, що ОСОБА_1 ввели в оману, а саме родичі обіцяли забрати до себе, зареєструвати, давати кошти, однак після укладення договору утримання, привезли назад додому і залишили. ОСОБА_1 просив її знайти юриста, щоб розірвати договір, після чого буде вирішувати долю свого майна. Договору утримання вона не бачила.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Главацького Ю. А. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).

Тлумачення змісту пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов. Саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України має надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач.

Такі висновки щодо застосування статей 755, 756 ЦК України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, від 24 червня 2021 року у справі № 644/1566/19, від 15 серпня 2023 року у справі № 712/10192/22.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (абзац 1 частини другої статті 651 ЦК України).

Отже, правом вимагати припинення зобов`язання наділяється лише його сторона. Особа, яка не була стороною зобов`язання на момент його виникнення та яка не набула статусу сторони зобов`язання, не може вимагати припинення зобов`язання.

Тобто правом звертатися до суду з позовною вимогою про розірвання договору довічного утримання (догляду) наділена лише одна із сторін договору, а не будь-яка інша особа.

Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 310/5175/15-ц (провадження № 61-6666св20) зазначив, що відповідно до частини другої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Оскільки позов про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру за відчужувачем пред`явлено за життя ОСОБА_5, факт смерті відчужувача до вирішення справи судом допускає правонаступництво у спірних правовідносинах, тому оспорюваний договір довічного утримання може бути розірвано. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-142цс13, а також Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 759/14846/15-ц, у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 306/2548/14-ц.

Відповідно до частини другої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши, врахувавши та надавши оцінку всім зібраними у справі доказам та доводам сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , не довів обґрунтованості своїх позовних вимог про розірвання договору довічного утримання, а його посилання на те, що ОСОБА_3 не виконує умов цього договору, спростовуються матеріалами справи, зокрема наданими стороною відповідача результатами аналізів ОСОБА_1 , протоколами опитування громадян: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , відібраними адвокатом Целік В. В. відповідно до пункту 7 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Доказів, які б підтвердили факт самоусунення відповідача від виконання зобов`язань щодо фінансового утримання відчужувача та/або неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань, позивач не надав.

Матеріали справи не містять даних про наявність претензій з боку позивача на адресу відповідачки щодо невиконання умов договору довічного утримання з дня укладення цього договору до дня звернення до суду з цим позовом.

Отже, аргументи позивача щодо невиконання відповідачкою умов договору довічного утримання спростовуються матеріалами справи, вони були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Крім того, згідно з частиною другою статті 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх належних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Отже, з урахуванням підстав позову та наведеної вище презумпції вини боржника за договором, відповідач є такою, що довела виконання умов договору довічного утримання.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають обставинам справи, встановленим відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які суди правильно застосували.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 25 червня 2018 року у справі 668/1510/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 489/1795/16-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, від 10 травня 2023 року у справі № 756/3891/21, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Главацького Юрія Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 21 лютого 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк

В. В. Шипович