Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №910/6301/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.07.2026Справа № 910/6301/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши у спрощеному провадженні справу

за позовом Багатопрофільного регіонального центру професійної освіти у Черкаській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Трейд Енерджі»

про стягнення 38 008, 94 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 38 008, 94 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив.

17.06.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Трейд Енерджі» надійшов відзив на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

14.02.2023 між ТОВ «ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖИ» (далі – Відповідач/Постачальник), та Багатопрофільним регіональним центром професійної освіти у Черкаській області (далі – Позивач/БРЦПО/Споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 126-02-2023.

Відповідно до п. п. 1.1 Договору, він встановлює порядок та умови постачання електричної енергії, як товарної продукції споживачу.

Згідно п. 2.1 договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачу код ДК 021:2015-09310000-5 - «Електрична енергія» в обсягах і порядку передбачених Договором, а Споживач сплачує постачальнику за використану електричну енергію у розмірі, строки, порядку та на умовах передбачених Договором.

Відповідно до п. 5.1 Договору - загальна ціна (сума) Договору становить 1 292 621, 40 грн.,в т.ч. ПДВ - 215 436,90 грн. Очікуваний обсяг постачання електричної енергії на період до31.12.2023 року становить 249060 кВт* год.

У відповідності до п. 5.2 Договору - Ціна за одиницю товару (1 кВт* год електричної енергії) становить 5,19 грн.

Відповідно до п. 5.5 Договору - Істотними умовами цього Договору є предмет, ціна та строк дії Договору.

Відповідно до п. п. 2) п. 5.5. Договору - Погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

В подальшому, за ініціативою Відповідача, між сторонами до вказаного договору укладено додаткові угоди, якими змінено його істотні умови, в частині збільшення вартості за одиницю електричної енергії, а саме:

- Додатковою угодою № 6 від 21.08.2023 збільшена ціна за липень за 1 кВт. год до 5,76 гривень.

- Додатковою угодою № 7 від 19.09.2023 збільшена ціна за серпень за 1 кВт. год до 6,456 гривень.

- Додатковою угодою № 8 від 30.10.2023 збільшена ціна за вересень за 1 кВт. год до 6,096 гривень.

- Додатковою угодою № 9 від 24.11.2023 збільшена ціна за жовтень за 1 кВт.год до 6,324 гривень.

- Додатковою угодою № 10 від 25.12.2023 збільшена ціна за листопад за 1 кВт. год до 6,744 гривень.

- Додатковою угодою № 11 від 28.12.2023 збільшена ціна за грудень за 1 кВт. год до 7,044 гривень.

- Додатковою угодою № 13 від 30.01.2024 зменшена ціна за грудень за 1 кВт. год до 6,384 гривень.

- Додатковою угодою № 15 від 23.02.2024 збільшена ціна за січень 2024 за 1 кВт. год до 6,09 гривень.

Відтак, до договору в період його виконання 8 разів вносились зміни щодо вартості одиниці електроенергії в сторону збільшення з ініціативи відповідача без надання жодного належного документального підтвердження на збільшення ціни з 5,19 грн. (з ПДВ) до 7,044 грн. (з ПДВ).

14.02.2023 між ТОВ «ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖИ» (далі – Відповідач/Постачальник), та Багатопрофільним регіональним центром професійної освіти у Черкаській області (далі – Позивач/БРЦПО/Споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 127-02-2023.

Відповідно до п. п. 1.1 Договору, він встановлює порядок та умови постачання електричної енергії, як товарної продукції споживачу.

Відповідно до п. 2.1 договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачу код ДК 021:2015-09310000-5 - «Електрична енергія» в обсягах і порядку передбачених Договором, а Споживач сплачує постачальнику за використану електричну енергію у розмірі, строки, порядку та на умовах передбачених Договором.

Відповідно до п. 5.1 Договору - загальна ціна (сума) Договору становить 871 920,00 грн., в т.ч. ПДВ - 145 320 грн. Очікуваний обсяг постачання електричної енергії на період до 31.12.2023 року становить 168000 кВт* год.

Відповідно до п. 5.2 Договору - Ціна за одиницю товару (1 кВт* год електричної енергії) становить 5, 19 грн.

Відповідно до п. 5.5 Договору - Істотними умовами цього Договору є предмет, ціна та строк дії Договору.

Відповідно до п. п. 2) п. 5.5. Договору - Погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

В подальшому, за ініціативою Відповідача, між сторонами до вказаного договору укладено додаткові угоди, якими змінено його істотні умови, в частині збільшення вартості

за одиницю електричної енергії, а саме:

- Додатковою угодою № 7 від 21.08.2023 збільшена ціна за липень за 1 кВт. год до 5, 76 гривень.

- Додатковою угодою № 8 від 19.09.2023 збільшена ціна за серпень за 1 кВт.год до 6,456 гривень.

- Додатковою угодою № 9 від 30.10.2023 збільшена ціна за вересень за 1 кВт. год до 6,096 гривень.

- Додатковою угодою № 10 від 24.11.2023 збільшена ціна за жовтень за 1 кВт.год до 6,324 гривень.

- Додатковою угодою № 11 від 25.12.2023 збільшена ціна за листопад за 1 кВт.год до 6,744 гривень.

- Додатковою угодою № 12 від 28.12.2023 збільшена ціна за грудень за 1 кВт. год до 7,044 гривень.

- Додатковою угодою № 14 від 30.01.2024 зменшена ціна за грудень за 1 кВт. год до 6,384 гривень.

- Додатковою угодою № 16 від 23.02.2024 збільшена ціна за січень 2024 за 1 кВт. год до 6,09 гривень.

Відтак, до договору в період його виконання 8 разів вносились зміни щодо вартості одиниці електроенергії в сторону збільшення з ініціативи відповідача без надання жодного належного документального підтвердження на збільшення ціни з 5, 19 грн. (з ПДВ) до 7, 044 грн. (з ПДВ).

Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській проведена ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Багатопрофільного регіонального центру професійної освіти у Черкаській області за період з 01.01.2020 по 31.03.2025 про що складено Акт від 28.072025 № 262303-30/23.

Актом встановлено, що протягом 2023 року постачання електричної енергії до точок комерційного обліку БРЦПО здійснювалось відповідно до Договорів про постачання електричної енергії споживачу від 14.02.2022 року №126-02-2023 та №127-02-2023 укладених між БРЦПО та ТОВ «ЕВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ» (UA-2023-01-19-016100-а). Відповідно до пункту 5.3. Договору №126-02-2023 та №127-02-2023, ціна за одиницю товару та ціна (сума) Договору переглядається (перераховується) відповідно до Додатку 3 до Договору, у відповідності до середньозваженої ціни ринку РДН розрахункового періоду з початком якого змінюється ціна за одиницю електричної енергії (грн/кВт год). Ціна за одиницю може змінюватись у випадку зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед».

Зазначені індекси публікуються ТОВ «Українська енергетична біржа» на вебпорталі https://www.ueex.com.ua/ та відносяться до біржових котирувань у розумінні пункту 7 часини 5 статті 41 Закону України №922. Згідно з статтею 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Ревізією встановлено, протягом дії договору БРЦПО укладалось 15 додаткових угод про зміну ціни за одиницю товару на відповідні розрахункові періоди, розраховані за відповідною формулою із застосуванням ціни на електричну енергію, яка перевищувала середньозважену ціну ринку РДН розрахункового періоду.

Середньозважені ціни на ринку РДН, які використовувались для перерахунку ціни на електричну енергію вищі за ціни, що публікуються ТОВ «Українська енергетична біржа» на вебпорталі https://www.ueex.com.ua/.

Таким чином, в порушення статті 193 Господарського кодексу України, статті 629, 638 Цивільного кодексу України, пункту 5.3. Договору №64-01-22 від 14.02.2022 проведено зайві виплати внаслідок завищення вартості наданих послуг, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) навчальному закладу.

Отже, протягом дії договорів, БРЦПО укладались додаткові угоди про зміну ціни за одиницю товару на відповідні розрахункові періоди, розраховані за відповідною формулою із застосуванням ціни на електричну енергію яка перевищувала середньозважену ціну ринку РДН розрахункового періоду, що є порушенням статті 193 Господарського кодексу України та статей 629, 638 Цивільного кодексу України та призвело до проведення зайвих виплат внаслідок завищення вартості наданих послуг, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) БРЦПО.

БРЦПО оплачено ТОВ «ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ» за договором про постачання електричної енергії споживачу №126-02-2023 від 14.02.2023, вартість товару по ціні 4 більшій, ніж передбачено договором, протягом березня-грудня 2023 року за КПКВК 0611091 за КЕКВ 2273 за рахунок загального фонду на суму 20 135,71 грн, чим порушено статтю 193 Господарського кодексу України, статті 629, 638 Цивільного кодексу України, пункт 5.3. Договору №126-02-2023 від 14.02.2023 та чим завдано матеріальної шкоди (збитків) БРЦПО на відповідну суму.

БРЦПО оплачено ТОВ «ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ» за договором про постачання електричної енергії споживачу №127-02-2023 від 14.02.2023, вартість товару по ціні більшій, ніж передбачено договором, протягом березня-грудня 2023 року та січня 2024 року за КПКВК 0611091 за КЕКВ 2273 за рахунок загального фонду на суму 17 873,23 грн (зокрема протягом березня грудня 2023 року на суму 16 949,68 грн, протягом січня 2024 року - 923,55 грн), чим порушено статтю 193 Господарського кодексу України, статті 629, 638 Цивільного кодексу України, пункт 5.3. Договору №127-02-2023 від 14.02.2023 та чим завдано матеріальної шкоди (збитків) БРЦПО на відповідну суму.

Таким чином визначена матеріальна сума збитків шляхом переплати становить 38 008,94 грн. (20135,71 + 17873,23).

Позивач зазначає, що внаслідок укладення додаткових угод, якими збільшено вартість електричної енергії, він поніс збитки у розмірі 38 008, 94 грн., які підлягають стягненню х Відповідача.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 185 Господарського кодексу України, який був чинний на момент укладення Договорів, до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами 4, 5 статті 656 Цивільного кодексу України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України «Про публічні закупівлі» (у редакції на момент укладення договору на постачання природного газу).

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Положеннями статті 5 Закону визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Згідно із частиною 5 статті 41 Закону умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;

Разом з тим, суд зазначає, що в матеріалах справи, окрім Акта ревізії від 28.07.2025 № 262303-30/23, складеного Державною аудиторською службою України, відсутні докази порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо необгрунтованого збільшення ціни товару та порушення вимог ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що акт ревізії - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки саме позивача, а не відповідача, а тому може нести негативні наслідки саме для Головного управління урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку.

Крім того, акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/10637/17, від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17, від 21.05.2018 у справі №922/2310/17 від 22.10.2019 у справі №922/59/19, від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 21.05.2018 у справі №922/2310/17 та від 22.10.2019 у справі №922/59/19.

До того ж акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Тобто укладання сторонами договорів, дії сторін по виконанню його умов, у тому числі поставка товару та його оплата позивачем є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась, тобто позивача у справі.

Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними видатковими накладними. Відтак акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договором.

Крім того, Верховним Судом у своїй постанові від 11.09.2025 у справі № 908/1267/24 зазначено наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Згідно частини першої статті 2 цього Закону головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктом 3 пункту 4 цього Положення закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Згідно з пунктом 7 Положення № 43, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

В силу пункту 6 Положення № 43, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

У частині другій статті 15 Закону закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові Касаційного адміністративного суду від 24.04.2020 року № 802/342/17-а (пункти 37 та 38), вимога контролюючого органу в частині усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, є обов`язковою до виконання лише у частині, яка не передбачає можливості примусового стягнення сум завданих збитків, відшкодування яких здійснюється через суд або у добровільному порядку. Тому така вимога в частині, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов`язки для підприємства, що було об`єктом перевірки.

Ураховуючи те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, то правильність їх обчислення та обґрунтованість вимоги в цій частині перевіряє суд, який розглядає позов про стягнення з підконтрольної установи збитків.

Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку підконтрольною установою або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.

Окрім того, вимога органу державного фінансового контролю в частині, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов`язки для підприємства, що було об`єктом перевірки.

Разом з тим, відповідач не є особою, що контролюється Державною аудиторською службою України.

Такі висновки щодо застосування наведених норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №1440/1820/18, від 10 грудня 2019 року у справі № 808/6509/13-а, від 06 лютого 2020 року у справі № 1740/1852/18, від 07 лютого 2020 року у справі №803/634/17, від 06 червня 2024 року у справі № 560/4308/22.

Отже акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти, як і не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договором.

Крім того відповідно до ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання сторонами не допускається.

Отже Акт ревізії Держаудитслужби не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти, оскільки за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

При цьому, суд зазначає, що товар був поставлений відповідачем та прийнятий позивачем ще у 2024 році, в той час, як акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача складений у 2025 році, тобто у позивача не було жодних претензій до відповідача з приводу вартості поставленого товару до моменту перевірки його конролюючим органом, результати перевірки якого не є обов`язковими для відповідача.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Разом з тим позивачем у судовому порядку не порушувалося питання про визнання недійсним спірного договору (повністю чи в частині) з підстав порушення законодавства при визначенні вартості ціни, кількості одиниць тощо, тобто не спростовано у встановленому порядку презумпцію правомірності договору.

Позивач, заявляючи позовні вимоги про стягнення коштів, що є предметом спору, кваліфікував останні як збитки, тому обов`язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно приписів статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

2)шкоди;

3)причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню (Постанова Вищого господарського суду України від 19 березня 2015 року у справі №910/19489/14).

Суд зазначає, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження вчинення відповідачем протиправних дій під час виконання умов спірного договору, як і не надано доказів наявності вини відповідача.

Отже, суд робить висновок, що позивач не довів суду належними засобами доказування причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіянням збитків, зокрема, протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків та докази вини останнього, а посилання на акт ревізії не може бути підставою для задоволення позову про відшкодування збитків, оскільки згідно з вимогами ст. 610, 611 ЦК України збитки є правовим наслідком порушення зобов`язання, їх склад підлягає окремому доказуванню. Обов`язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому відповідно до вимог ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем узгоджених договірних зобов`язань, як підставу для застосування до нього цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 – 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва