Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №639/1771/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 639/1771/26

Номер провадження 22-ц/818/3461/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.

за участю:

секретаря судового засідання Візіра О.В.,

представника ОСОБА_1 адвоката Габелюк Т. А.,

представник ХМР Марченко М. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року в складі судді Рубіжного С.О. по справі № 639/1771/26 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлокомсервіс», третя особа: Харківська міська рада про захист прав споживача,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Житлокомсервіс», третя особа: Харківська міська рада, про захист прав споживача, в якому просила:

визнати протиправними та такими, що призвели до порушення її прав як споживача, дії КП «Житлокомсервіс», які полягають у застосуванні ним з 01 серпня 2024 року при нарахуванні їй плати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за особовим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим щодо квартири АДРЕСА_1 , тарифів, які не відповідають тарифам, затвердженим рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20 грудня 2011 року № 893 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова» в редакції рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 11 травня 2018 року № 318 «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова» і які станом на сьогодні є останніми тарифами, які були прийняті уповноваженим органом щодо встановлення/зміни цін/тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для будинків комунальної власності територіальної громади міста Харкова у спосіб, передбачений чинним законодавством;

зобов`язати КП «Житлокомсервіс» здійснити перерахунок нарахованої їй з 01 серпня 2024 року плати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за особовим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим щодо квартири АДРЕСА_1 , на рівні вартості цих послуг, що нараховувалася за тарифами, затвердженими рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20 грудня 2011 року № 893 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова» в редакції рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 11 травня 2018 року № 318 «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова», а саме, виходячи з підсумкового тарифу 3,917 грн на 1 м2 загальної площі квартири (складові якого: прибирання прибудинкової території – 1,204 грн/м2; технічне обслуговування ліфтів 1,836 грн/м2; обслуговування димових та вентиляційних каналів – 0,083 грн/м2; технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання – 0,131 грн/м2; освітлення місць загального користування – 0,267 грн/м2; енергопостачання ліфтів – 0,396 грн/м2);

зобов`язати КП «Житлокомсервіс» скасувати нараховану їй з 01 серпня 2024 року заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за особовим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим щодо квартири АДРЕСА_1 , яка являє собою різницю між незаконно нарахованою ним платою за ці послуги, виходячи з підсумкового тарифу 4,959 грн на 1 м2 загальної площі квартири (складові якого: прибирання прибудинкової території – 1,204 грн/м2; технічне обслуговування ліфтів – 1,836 грн/м2; обслуговування димових та вентиляційних каналів – 0,083 грн/м2; технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання – 0,131 грн/м2; освітлення місць загального користування – 0,687 грн/м2; енергопостачання ліфтів – 1,018 грн/м2) та здійсненою нею оплатою з 01 серпня 2024 року за ці послуги за тарифами, затвердженими рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20 грудня 2011 року № 893 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова» в редакції рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 11 травня 2018 року № 318 «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова», а саме, виходячи з підсумкового тарифу 3,917 грн на 1 м2 загальної площі кватири (складові якого: прибирання прибудинкової території – 1,204 грн/м2; технічне обслуговування ліфтів 1,836 грн/м2; обслуговування димових та вентиляційних каналів – 0,083 грн/м2; технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання – 0,131 грн/м2; освітлення місць загального користування – 0,267 грн/м2; енергопостачання ліфтів – 0,396 грн/м2).

Ухвалою Новобаварського районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі, роз`яснено ОСОБА_1 , що вона має право звернутися з вимогою в порядку господарського судочинства в межах справи № 922/831/23 про банкрутство КП «Житлокомсервіс».

Ухвала суду мотивована тим, що вимоги позивачки до КП «Житлокомсервіс» мають розглядатися у межах справи № 922/831/23 про його банкрутство.

На вказане судове рішення 20 березня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спірні правовідносини виникли між нею як споживачем та відповідачем як виконавцем послуг з утримання будинку та прибудинкової території через застосування ним неправомірних тарифів. Суд помилково відніс її позов до категорії майнових спорів, що призвело до порушення норм процесуального права під час визначення юрисдикції спору і безпідставної відмови у відкритті провадження у цій цивільній справі. З урахуванням предмету спору (яким є захист прав споживачів), способу захисту порушених прав (визнання дій КП «Житлокомсервіс» протиправними та зобов`язання його вчинити певні дії), суб`єктного складу осіб (споживач і виконавець послуг), спір у справі № 639/1771/26 повинен розглядатися судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. Спір не стосується процедури банкрутства відповідача, а тому на нього не поширюються норми КУзПБ. Посилалась на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (провадження № 12-46гс23) та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 травня 2025 року у справі № 160/7125/20.

22 квітня 2026 року від Харківської міської ради через систему «Електронний суд» надійшли пояснення, в яких вона просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Вказала, що положення частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства містять пряму норму, яка визначає, що спори щодо вимог до боржника розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність), господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо концентрації всіх спорів у межах справи про банкрутство. У справі №639/1771/26 позивачкою заявлено позовні вимоги, зокрема, про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок нарахування та скасування заборгованості за комунальні послуги, отже існує спір щодо грошових вимог, учасником якого є КП «Житлокомсервіс», відносно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, а отже суд першої інстанції правомірно відмовив у відкритті провадження.

28 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, в якій підтримала свої доводи щодо відсутності підстав для розгляду справи у порядку господарського судочинства, оскільки спір не є майновим і не є господарським. Вказала, що Харківською міською радою подано свій відзив із пропуском десятиденного строку, встановленого їй ухвалою Харківського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року.

Оскільки подання пояснень є правом учасника справи, колегія суддів приймає подані Харківською міською радою пояснення до розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 адвоката Габелюк Т. А., яка підтримала апеляційну скаргу, представника ХМР Марченко М. С., яка проти скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) наголосив, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.

Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Частиною 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України та частинах другій і третій статті 7 КУПБ законодавчо закріплено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі спори, стороною в яких є боржник, що є цілком логічним, унеможливлює будь-який вплив у процедурі банкрутства та забезпечує реалізацію основоположних принципів судочинства.

Тобто такі спори належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та їх розгляд здійснюється в межах провадження у справі про банкрутство, без порушення нових справ.

Отже, господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими та з немайновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

За наявності існуючого у господарському суді провадження про банкрутство, діє правило виключної підсудності і справа підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати від 11 травня 2021 року у справі № 759/9008/19, провадження № 14-35цс21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) зазначила, якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Встановивши, що стосовно КП «Житлокомсервіс», до якого ОСОБА_1 пред`явила позовні вимоги, у межах справи №922/831/23 ухвалою Господарського суду Харківської області від 21 березня 2023 року відкрито провадження у справі про банкрутство, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що справа за позовом ОСОБА_1 належить до предметної юрисдикції господарських судів.

Правильність такого висновку додатково підтверджується тим, що згідно з відомостями ЄДРСР у межах справи № 922/831/23 про банкрутство КП «Житлокомсервіс» господарський суд вже розглядав по суті позов іншої фізичної особи про захист прав споживачів (справа № 638/26449/25 направлена до господарського суду, 08 червня 2026 року у межах справи № 922/831/23 ухвалено рішення суду).

Аргументи ОСОБА_1 про те, що поданий нею позов є немайновим, колегія суддів відхиляє, оскільки, по-перше, позивачкою заявлено вимоги щодо перерахунку і скасування заборгованості, тобто існує спір щодо грошових вимог, який може вплинути на розмір майна (ліквідаційної маси) КП «Житлокомсервіс», та по-друге відповідно до ст. 7 КУзПБ як майнові, так і немайнові вимоги до такого відповідача підлягають вирішенню господарським судом за правилами ГПК України.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (провадження № 12-46гс23) та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 травня 2025 року у справі № 160/7125/20, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, не можуть бути застосовані у даному разі, оскільки вказані справи стосуються податкових правовідносин.

У постанові від 19 березня 2025 року у справі № 589/4628/23 Верховний Суд також погодився з висновками судів про те, що справа за позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги відповідно до положень статті 7 КУзПБ повинна розглядатися господарським судом, на розгляді якого перебуває справа № 920/1061/23 про банкрутство ТОВ «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт».

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачці у відкритті провадження у справі на підставі норми п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд роз`яснив позивачці її право на звернення з таким позовом до відповідного суду господарської юрисдикції, а тому вона не позбавлена права на судовий захист.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до незгоди позивачки з ними.

Суд першої інстанції з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно визначив підвідомчість цієї справи та застосував відповідні процесуальні наслідки звернення позивачки до суду всупереч правил судової юрисдикції.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановленою на підставі норм процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для її скасування відсутні.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 24 липня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина