Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №405/6116/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2026 року м. Кропивницький

справа № 405/6116/24

провадження № 22-ц/4809/165/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Агентство місцевих автомобільних доріг»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник – адвокат Комаха Тетяна Сергіївна, на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда (суддя Іванова Л. О.) від 16.04.2025,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

05.09.2024 ОСОБА_1 , від імені якого діяла представник - адвокат Комаха Тетяна Сергіївна, звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» про таке:

1)зобов`язати ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 09.05.2022 по 11.03.2024;

2)стягнути з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» середній заробіток за весь час затримки, з 10.06.2024 по день проголошення рішення суду.

Позов обґрунтовано тим, що з 01.04.2020 ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг», на яку був переведений з посади заступника начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, на якій працював з 26.11.2019.

09.05.2022 згідно з наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» № 48-к позивач був звільнений з посади начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Своє звільнення він оскаржив до суду й постановою Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 у справі № 405/2573/22 скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2023 та ухвалено нове, яким визнано протиправним та скасовано наказ ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг».

При цьому суд апеляційної інстанції не вирішив питання про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024, наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 08.03.2024 № 9-кт ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг із 09.05.2022 та допущено до роботи з 08.03.2024. Під час поновленні позивача на роботі та під час його повторному звільненні (10.06.2024) йому не було нараховано та не сплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також не було нараховано та не сплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 09.05.2022 по 11.03.2024.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27.08.2024 стягнуто з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.05.2022 по 08.03.2024 року в розмірі 540 013,32 грн, який обраховано без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше, ніж за один місяць, в розмірі 25 130,29 грн допущено до негайного виконання.

10.06.2024 згідно з наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» № 33-к ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. У наказі зазначено, зокрема: бухгалтерії провести розрахунок при звільненні та виплатити ОСОБА_1 : вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку; компенсацію за 8 календарних днів невикористаних щорічних відпусток, з них: 7 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 08.03.2024 по 10.06.2024; 1 календарний день щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці працівникам з ненормованим робочим днем за період роботи з 08.03.2024 по 10.06.2024.

У день звільнення позивачу вручено повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні у зв`язку зі скороченням, у якому зазначено: «У зв`язку зі звільненням 10.06.2024 року Вам було нараховано та виплачено наступні суми: компенсація невикористаної щорічної відпустки (8 днів) в розмірі 5874,72 грн; заробітна плата за червень 2024 року (1 день) в розмірі 786,50 грн; надбавка за вислугу років в розмірі 157,30 грн; вихідна допомога при скороченні в розмірі 26 579,25 грн. Всього нараховано за червень 2024 року 33 397,77 грн; сума до виплати 26 885,20 грн».

Однак відповідач не нарахував та не сплатив позивачу компенсацію за невикористану щорічну відпустку з дня поновлення на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, тобто з 09.05.2022 по 11.03.2024, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

У зв`язку з невиплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені законом, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи в суді - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини (ст. 117 КЗпП України). У зв`язку з несвоєчасним розрахунком із звільненим працівником, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За здійсненим позивачем розрахунком з 10.06.2024 по 03.09.2024 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складав: 62 дні х 1281,80 грн = 79 471,60 грн. Однак він просив суд першої інстанції стягнути на його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день проголошення рішення у справі.

2.Короткий зміст рішення суду

16.04.2025 Ленінський районний суду м. Кіровограда постановив рішення, яким позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» задовольнив частково. Суд зобов`язав Державне підприємство «Агентство місцевих автомобільних доріг» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період 2022 – 2024 років в кількості сорока семи днів в розмірі 38 335,55 грн; в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд відмовив. В порядку розподілу судових витрат суд стягнув з Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь ОСОБА_1 cудовий збір у розмірі 1 211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Вирішуючи вимогу позивача про грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, суд першої інстанції встановив, що за період з 10.05.2022 – 08.03.2024 ОСОБА_1 не перебував у щорічних основних відпустках та не отримував грошових компенсацій за невикористані дні відпусток, загальна кількість яких становить 47 календарних днів, а тому з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація за ці дні невикористаної позивачем щорічної основної відпустки в сумі 38 335, 55 грн.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відмовляючи у її задоволенні, суд першої інстанції виходив з того, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Отже, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку є мірою відповідальності саме за винні дії роботодавця.

Взявши до уваги те, що станом на 10.06.2024 (день звільнення позивача з роботи) між ним та ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» існував спір про середній заробіток за час вимушеного прогулу, який перебував на розгляді суду (справа № 405/2057/24), а також те, що базою для нарахування компенсації за невикористані дні відпустки є саме час оплаченого вимушеного прогулу, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у несплаті цієї компенсації при звільненні позивача. Крім того, на день постановлення рішення у справі № 405/6116/24 рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27.08.2024 у справі №405/2057/24 не набрало законної сили, а тому суд не зміг здійснити розрахунок компенсації.

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє представник – адвокат Комаха Тетяна Сергіївна, звернувся до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16.04.2025 у справі № 405/6116/24, просив скасувати це рішення суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку та ухвалити нове, яким стягнути з Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 10.06.2024 по день проголошення рішення суду, а також вирішити питання про стягнення судових витрат в суді першої інстанції сумі 16 000,00 грн та в суді апеляційної інстанції в сумі 11 816,80 грн.

Апелянт вказав, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, не відповідає вимогам закону так, як суд неповно встановив обставини, які мають значення для справи, а його висновки, викладені у мотивувальній частині рішення, не відповідають фактам у цій справі.

Зокрема, суд не врахував, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Натомість суд безпідставно відмовив позивачу у задоволені вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 10.06.2024.

4.Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

До Кропивницького апеляційного суду від відповідача Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому викладено заперечення проти вимог та доводів апелянта з огляду на їх безпідставність. Зокрема, відповідач підтримав висновок суду першої інстанції про те, що за обставин цієї справи норма ст. 117 КЗпП України є незастосовною так, як відсутні винні дії чи бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки. Натомість відповідач вважає, що дії позивача є недобросовісними, зокрема він надав до суду неправильний (завищений) розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

5.Короткий зміст позицій сторін у судовому засіданні 29.01.2026

Позивач ОСОБА_1 особисто в судове засідання не з`явився, а його представник – адвокат Комаха Тетяна Сергіївна підтримала апеляційну скаргу.

Представник відповідача ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» Донченко Дмитро Євгенійович апеляційну скаргу не визнав, просив суд відхилити її.

6.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» та з 01.04.2020 обіймав посаду начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг.

Наказом директора ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» «Про звільнення ОСОБА_2 » №48-к від 09.05.2022 начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 09.05.2022 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2023 у справі № 405/2573/22 та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» задоволено. Суд визнав протиправним та скасовано наказ ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 », поновив ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг».

На підставі постанови Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 у справі № 405/2573/22, наказом директора ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 08.03.2024 № 9-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_3 » скасовано наказ ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_3 », поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг із 09.05.2022, допущено ОСОБА_1 до фактичного виконання посадових обов`язків за посадою начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг з 08.03.2024.

Повідомленням про поновлення на роботі ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 08.03.2024 за вих. № 50-01-09/225/0.50 ОСОБА_1 повідомлено про те, що на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 у справі № 405/2573/22 наказом ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 08.03.2024 № 9-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » його ( ОСОБА_1 ) поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг з 09.05.2024. Рекомендовано негайно, але не пізніше наступного дня з дати отримання даного повідомлення приступити до виконання посадових обов`язків начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг за адресою: вул. Архітектора Паученка, 64/53, VI поверх, м. Кропивницький.

Наказом директора ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» «Про звільнення КОМАХИ Василя» від 10.06.2024 № 33-к звільнено ОСОБА_1 - начальника відділу ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг - у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України, доручено бухгалтерії провести розрахунок при звільненні та виплатити ОСОБА_1 : вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку; компенсацію за 8 календарних днів невикористаних щорічних відпусток, з них: 7 календарних днів щорічної основної відпустки за період роб з 08.03.2024 по 10.06.2024; 1 календарний день щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці працівникам з ненормованим робочим днем за період роботи з 08.03.2024 по 10.06.2024.

При цьому, згідно з повідомленням ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про нараховані та виплачені суми при звільненні у зв`язку зі скороченням, яке отримано позивачем ОСОБА_1 10.06.2024, у зв`язку зі звільненням 10.06.2024 ОСОБА_1 було нараховано та виплачено суми: компенсація невикористаної щорічної відпустки (8 днів) в розмірі 5874,72 грн; заробітна плата за червень 2024 року (1 день) в розмірі 786,50 грн; надбавка за вислугу років в розмірі 157,30 грн; вихідна допомога при скороченні в розмірі 26579,25 грн. Всього нараховано за червень 2024 року – 33 397,77 грн. Утримано ПДФО 6011,60 грн. Утримано військовий збір в розмірі 500,97 грн. Сума до виплати – 26 885,20 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27.08.2024 у справі № 405/2057/24 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 09.05.2022 – 08.03.2024 у розмірі 540 013,32 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06.02.2025 у справі № 405/2057/24 апеляційні скарги державного підприємства «Агенство місцевих автомобільних доріг» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Комаха Т. С., залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27.08.2024 - без змін.

07.02.2025 ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» на рахунок позивача ОСОБА_1 було перераховано в повному обсязі середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підтверджується також довідкою ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» про нарахований та виплачений середній заробіток ОСОБА_1 згідно рішення суду № 405/2057/24 за період з 09.05.2022 по 08.03.2024.

7.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги за наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги про скасування рішення в цій частині й ухвалення щодо цієї позовної вимоги нового рішення підлягають задоволенню. Однак вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню частково з огляду на таке.

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1.Норми права та акти законодавства, які підлягають застосуванню

Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час (ст. 45 Конституції України).

Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати (ст. 74 КЗпП України).

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», ч. 1 ст. 83 КЗпП України).

Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ст. 117 КЗпП України).

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

У справі № 405/6116/26, яка переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 звернувся до суду стверджуючи, що під час його звільнення з роботи відповідач не виплатив йому компенсацію за невикористані ним дні щорічної оплачуваної відпустки. З огляду на це він висунув дві взаємопов`язані вимоги, а саме: зобов`язати ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» нарахувати та виплатити йому таку компенсацію за період роботи 09.05.2022 - 11.03.2024 та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 10.06.2024 по день проголошення рішення суду.

Суд першої інстанції у цій справі встановив, що за період 10.05.2022 – 08.03.2024 ОСОБА_1 не перебував у щорічних основних відпустках та не отримував грошових компенсацій за невикористані дні відпусток, загальна кількість яких становить 47 календарних днів. Суд також встановив, що 10.06.2026 при звільненні позивача з роботи відповідач не нарахував і не виплатив позивачу грошову компенсацію за вказану кількість днів невикористаної позивачем щорічної основної відпустки в сумі 38 335, 55 грн.

Водночас суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнути з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на існування іншого спору між тими самими сторонами про середній заробіток за час вимушеного прогулу, який перебував на розгляді суду (справа № 405/2057/24), а тому суд вважав, що вини ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» у несплаті цієї компенсації при звільненні позивача немає. До того ж відсутність такого, що набрало законної сили рішення суду у справі № 405/2057/24 унеможливило для суду здійснити розрахунок компенсації.

Колегія суддів апеляційного суду категорично не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зробила висновок, що, зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені ст. 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 682/3060/16-ц зроблено висновки: «Виплата працівникові середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця».

Відсутність у юридичної особи достатніх коштів для виконання своїх зобов`язань перед працівником, який вивільняються, не є ознакою відсутності вини та не звільняє його від відповідальності.

У п. 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц вказано: «Відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує запровадженню тимчасової адміністрації банку».

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП України для роботодавця настають наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України.

Роботодавець не несе відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини.

При цьому ст. 117 КЗпП України фактично містить спростовну презумпцію вини роботодавця у випадку несвоєчасного проведення розрахунку з працівником при звільненні з роботи, а тому відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

У цій справі суд першої інстанції встановив і сторони цього не оспорюють, що трудові відносини між ОСОБА_1 та ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» існували з 26.11.2019 по 10.06.2024, коли позивач був звільнений з посади начальника відділу ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг - у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Суд також встановив, що при звільненні з роботи позивача відповідач супереч закону нарахував і виплатив йому грошову компенсацію не за всі невідбуті ним дні щорічної відпустки, а лише за їх частину, а саме не нарахував і не сплатив компенсацію за 47 календарних днів щорічної відпустки в сумі 38335,55 грн. Тобто відповідач у день звільнення позивача не виплатив позивачу всіх належних йому від роботодавця сум.

При цьому, на думку колегії суддів апеляційного суду, суд помилково вважав, що відповідач довів відсутність своєї вини у несплаті вказаної грошової компенсації, буцімто у зв`язку із тим, що на той час не набрало законної сили рішення суду в іншій справі № 405/2057/24 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09.05.2022 до 11.03.2024 у зв`язку із незаконним звільненням з роботи.

Місцевий суд не врахував, що незаконність звільнення з роботи ОСОБА_1 , яке відбулося 09.05.2022, була встановлена раніше, а саме постановою Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 у справі № 405/2573/22, якою скасовано наказ директора ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_3 », поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг із 09.05.2022.

Вказана постанова Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 у справі № 405/2573/22 виконана відповідачем 08.03.2024.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Те, що постановою Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 у справі № 405/2573/22 визнано незаконним звільнення позивача з роботи, але не вирішувалося питання про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу не дає підстав вважати, що він не мав на права на таку компенсацію.

У зв`язку із цим висновок суду про відсутність вини відповідача у невиплаті компенсації позивачу за 47 невикористаних днів щорічної відпустки у день його звільнення (10.06.2024) є необґрунтованим.

При цьому відповідач не навів інших поважних причин невиконання ним свого обов`язку перед позивачем.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що навіть причина невиплати грошової компенсації звільненому позивачу полягала у тому, що відповідач не визнавав за ним право на таку компенсацію, то у зв`язку із тим, що у цій справі № 405/6116/24 суд встановив, що позивач має таке право, задовольнивши позовну вимогу про грошову компенсацію частково, відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України відповідач (роботодавець) повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у визначеному судом розмір, але не більш як за період, встановлений ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

За таких обставин з 11.06.2024, наступного для після звільнення позивача з роботи, у позивача виникло право вимоги, а в відповідача відповідний обов`язок сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, передбачений ст. 117 КЗпП України, оскільки у день його звільнення, 10.06.2024, відповідач не виплатив всі суми, що належать позивачу при звільненні, а саме не сплатив грошову компенсацію в сумі 38335,55 грн за невикористані 47 календарних днів щорічної відпустки.

Безпідставно вказав суд першої інстанції на неможливість визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні через те, що не набрало законної сили рішення в іншій справі № 405/2057/24, у якій вирішувався спір про середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період 09.05.2022 – 11.03.2024 у зв`язку із незаконним звільненням з роботи.

Так суд не врахував, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні мав бути обрахований за інший період та на підставі окремо обрахованого розміру середньоденної заробітної плати, ніж середній заробіток за час вимушеного прогулу у справі № 405/2057/24.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз. 4 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

При цьому відповідно до п. 4 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

З матеріалів справи відомо, що до звільнення (10.06.2024) ОСОБА_1 відпрацював два місяці – квітень та травень 2024 року. За цей період він відпрацював 34 робочих дні (том 1, а. с. 66, 67), а його заробітна плата сумарно становила 43318,08 грн (том 1, а. с. 71, 72). Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача у цей період становила: 43318,308 / 34 = 1274,06 грн.

За період з 11.06.2024 (наступного дня за днем у якому відповідач не сплатив належну звільненому позивачу суму грошової компенсації за невідбуті дні щорічної відпустки) до 16.04.2025 (день ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі) період затримки станови 222 дні, що є більшим за встановлений ч. 1 ст. 117 КЗпП України максимальний строк – шість місяців.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.03.2017 у справі № 6-2807цс16, при обчисленні середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 № 100, якщо іншого не передбачено законодавством.

Отже, середній заробіток за затримку розрахунку ОСОБА_1 при звільненні підлягає обрахуванню за шість місяців, тобто з 11.06.2024 по 10.12.20204, що становить 183 календарних дні, з яких 131 - робочі дні, за які підлягає стягненню середній заробіток:

131 х 1274,06 = 166901,86 грн.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач (п. 86 постанови).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (п. 91 постанови).

Пізніше Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 зробив наступні висновки:

«105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

У цій справі позивач просив про компенсацію 56 календарних днів невикористаної відпустки, проте суд визнав за ним право на компенсацію за 47 календарних днів невикористаної відпустки, тобто суд задовольнив цю його вимогу на 84 %, присудивши компенсацію у грошовому виразі - 38335,55 грн.

При цьому на час звільнення з роботи позивача йому була виплачена грошова компенсація за 8 інших невикористаних днів щорічної відпустки, заробітна плата за червень 2024 року, надбавка за вислугу років та вихідна допомога, всього 33397,77 грн.

З урахуванням несплаченої компенсації за 47 невикористаних календарних днів щорічної відпустки в сумі 38335,55 грн та фактично здійснених відповідачем виплат, загальна сума належних позивачу при звільненні грошових коштів, які мав сплатити відповідач у день його звільнення 10.06.2024, становила 71733,32 грн.

Водночас сума середнього заробітку за шість місяців затримки розрахунку при звільненні позивача становить 166901,86 грн, що у чотири цілих і чотири десятих разів перевищує суму невиплаченої відповідачем на користь позивача компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (38335,55 х 100 /166901,86 = 22,93 %).

З огляду на це, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність зменшення розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, до суми основного боргу, тобто до 38335,55 грн

9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

У зв`язку з тим, що в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та справедливості, відповідно до приписів ст. ст. 374, 376 ЦПК України, таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

10.Про судові витрати

Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Принцип розподілу судового збору закріплений у ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а саме: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції частково задовольнивши позовні вимоги, стягнув з відповідача на користь позивача компенсацію за сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн та компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, яку суд зменшив з 16000,00 грн до 5000,00 грн у зв`язку з непропорційністю заявленому їх розміру складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг.

В апеляційній скарзі позивач просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції у повному обсязі -16000,00 грн, але апеляційна скарга не містить доводів щодо необґрунтованості чи незаконності рішення суду в частині зменшення розміру компенсації, тому підстав для зміни у розподіли цих судових витрат немає.

Щодо судових витрат у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, то апелянт (позивач) сплатив за подання до суду апеляційної скарги судовий збір в сумі 1831,80 грн (том 1, а. с. 7, див. на звороті), а також понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

Розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у зв`язку із переглядом справи в апеляційному порядку підтверджується копіями письмових доказів: договором про надання правничої допомоги № 12/08 від 12.08.2025, укладеним між АБ «Комаха Т. С.» та ОСОБА_1 , (том 2, а. с. 9), додатковою угодою № 1 до договору № 12/08 від 12.08.2025 (том 2, а. с. 10), додатковою угодою № 2 від 21.08.2025 до договору № 12/08 від 12.08.2025 (том 2, а. с. 51), квитанцією до прибуткового касового ордера № 5 від 17.10.2025 (том 2, а. с. 52), актом приймання-передачі наданих послуг від 27.01.2026 (том 2, а. с. 53).

Згідно наведених письмових доказів розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції є фіксованим і становить 10000,00 грн.

Зважаючи на те, що вимоги позивача в суді апеляційної інстанції задоволені на 23%, то з урахуванням принципу розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація відповідної частки сплаченого судового збору - 417,86 грн, а також частка витрати на професійну правничу допомогу - 2300,00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє представник – адвокат Комаха Тетяна Сергіївна, задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16.04.2025 у справі № 405/6116/24 в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати й ухвалити щодо цього нове судове рішення.

Стягнути з Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» (код ЄДРПОУ: 42852223) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 38335,55 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» (код ЄДРПОУ: 42852223) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію судового збору в сумі 417,86 грн та компенсацію витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2300,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 14.07.2026.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. І. Мурашко

О. І. Чельник