Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №392/438/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 березня 2026 року м. Кропивницький

справа № 392/438/25

провадження № 22-ц/4809/588/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області (суддя Кавун Т. В.) від 27.11.2025,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

26.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до Маловисківського районного суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі від 27.07.2023 щодо земельної ділянки площею 6,3702 га, кадастровий номер: 3523183700:02:000:0199, укладений між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі прав на нерухоме майно 02.08.2023, номер запису про інше речове право: 51280524.

Свою вимогу позивач обґрунтував тим, що він є власником земельної ділянки площею 6,3702 га, кадастровий номер 3523183700:02:000:0199, розташованої на території Нововознесенської сільської ради Маловисківської району Кіровоградської області, згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №805601.

11.08.2015 він видав ОСОБА_2 довіреність, якою уповноважив її вести всі його справи в державних органах влади та інших підприємствах, установах з питань володіння та користування, належного оформлення документів, у тому числі укладати або розривати договори оренди земельної ділянки площею 6,3702 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що йому належить на підставі права власності. Довіреність зареєстровано в реєстрі 11.08.2015 за № 628.

У кінці вересня 2023 року йому стало відомо, що 27.07.2023 ОСОБА_2 уклала від його імені договір оренди землі зі своїм чоловіком ОСОБА_3 .

02.08.2023 на підставі вказаного договору право оренди зареєстровано у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 51280524.

01.09.2023 позивач скасував довіреність 11.08.2015 № 836, про що повідомив ОСОБА_2 .

Оскільки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають спільно та є подружжям, позивач вважає, що супереч нормі ч. 3 ст. 238 ЦК України ОСОБА_2 , як повірена, уклала договір оренди землі у своїх інтересах, адже являючись подружжям відповідачі разом користуються його земельною ділянкою.

Таким чином, ОСОБА_2 діяла виключно у своїх, а не в його інтересах, як власника землі, що є порушенням закону та підставою для визнання цього договору недійсним.

2.Короткий зміст рішення суду

27.11.2025 Маловисківський районний суд Кіровоградської області постановив рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі від 27.07.202, укладеного між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі прав на нерухоме майно 02.08.2023, номер запису про інше речове право:51280524 відмовив.

Суд мотивував своє рішення тим, що позивач не довів та не підтвердив доказами того, що оспрюваний ним договір оренди землі повірена ОСОБА_2 уклала не в його інтересах, а у власних інтересах, та не довів того, що умови договору порушують права або інтереси власника земельної ділянки.

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє представник – адвокат Ковальов Юрій Володимирович, звернувся до Кропивницького апеляційного суду, як суду апеляційної інстанції, з апеляційною скаргою на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 27.11.2025 у справі № 392/438/25, просить скасувати вказане рішення й ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір оренди землі від 27.07.2023 щодо земельної ділянки площею 6,3702 га., (кадастровий номер: 3523183700:02:000:0199), укладений між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі прав на нерухоме майно 02.08.2023, номер запису про інше речове право: 51280524. Крім того, апелянт просив стягнути на його користь понесенні ним витрати у справі на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, та судовий збір.

Апелянт вказав, що він оскаржує рішення суду через те, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Зокрема, він вважає, що суд порушив його право на безпосередню участь у розгляді цієї справи. Так суддя Кавун Т. В. особисто повідомила йому про те, що засідання у справі 27.111.2025 своєчасно не розпочнеться через те, що зала судового засідання зайнята, а згодом додала, що засідання може взагалі не відбутися через знеструмлення і запропонувала йому написати заяву про розгляд справи без його участі. При цьому в рішенні суду неправдиво вказано, що сторони в судове засідання не з`явилися. У зв`язку із цим позивач не міг повідомити суд про те, що відповідач ОСОБА_3 не сплачує йому оренду плату.

Крім того, апелянт вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального права, адже не врахував, що згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України ОСОБА_2 не мала права на підставі виданої їй позивачем довіреності укладати договір оренди землі у своїх інтересах, тобто передавати належну позивачу земельну ділянку в оренду своєму чоловіку - ОСОБА_3 .

Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 вони з ОСОБА_3 , як подружжя, стали користувачами належної позивачу земельною ділянкою. Отже, представник за довіреністю Полонець Т. П. діяла не в інтересах довірителя, а виключно у своїх інтересах, що є достатньою підставою для визнання укладеного договору недійсним.

4.Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Від відповідача ОСОБА_2 , від імені якої діє представник – адвокат Прокопенко Вадим Валентинович, до Кропивницького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому викладено незгоду з доводами і вимогами апелянта. Зміст заперечень зводиться до того, що апелянт хибно оцінює обставини справи та неправильно тлумачить закон. Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами, що під час укладення договору оренди земельної ділянки від 27.07.2023 Полонець Т. П. діяла у своїх інтересах, а не в інтересах ОСОБА_1 , або з перевищенням повноважень, наданих їй довіреністю від 11.08.2015, оскільки у довіреності прямо зазначені повноваження Полонець Т. П. підписувати договори оренди земельної ділянки.

Від відповідача ОСОБА_3 відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. Однак, відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

5.Позиції учасників справи, висловлені у судовому засіданні 17.03.2026

Апелянт ОСОБА_1 та його представник – адвокат Ковальов Юрій Володимирович підтримали апеляційну скаргу.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особисто у судове засідання не з`явилися, а їх представник – адвокат Прокопенко Вадим Валентинович апеляційну скаргу не визнав.

6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково.

7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

11.08.2015 ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив її вести всі його справи в державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої незалежності, (зокрема в органах місцевої влади, у виконавчих органах, в державних адміністраціях будь-якого рівня, в землепорядних органах, у відповідному уповноваженому органі по управлінню Держземагенства) з питань, пов`язаних із володінням та користуванням, належним оформленням документів, в тому числі заключати або розривати договори оренди земельної ділянки площею 6,3702 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної йому на підставі державного акта серія ЯЛ №805601, виданого 14.07.2011 Маловисківською райдержадміністрацією Кіровоградської області, за номером 352318371000436, яка знаходиться на території Нововознесенської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3523183700:02:000:0199, а також бути представником з усіма необхідними повноваженнями у відповідному управлінні (відділенні). Цю довіреність зареєстровано 11.08.2015 у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Кіровоградського районного нотаріального округу Руденко Н. П. за № 628.

27.07.2023 між орендодавцем ОСОБА_4 в інтересах якого діє ОСОБА_2 з одного боку та орендарем ОСОБА_3 з другого боку, укладено договір оренди земельної діялнки, площею 6,3702, кадастровий номер 3523183700:02:000:0199, що розташована на території Нововознесенської сільської ради. Відповідно до умов даного договору, договір укладено на 7 років. Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації договору.

02.08.2023 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно зареєстровано інше речове право - право оренди на земельну ділянку площею 6,3702, кадастровий номер: 3523183700:02:000:0199, яке виникло на підставі договору оренди землі від 27.07.2023, укладеного між ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар), строком дії - до 27.07.2030, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68756335 від 07.08.2023, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 08.08.2023 індексний номер: 341955081.

01.09.2023 ОСОБА_1 скасував довіреність, видану ним на ім`я ОСОБА_2 на представлення його інтересів, котра була посвідчена 11.08.2015 та зареєстрована за № НОМЕР_1 .

Відповідно до інформації, наданої Маловисківським відділом Державної реєстрації актів цивільного стану у Новоукраїнському районі Кіровоградської області від 07.11.2025, в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян міститься актовий запис про шлюб № 2707 від 21.10.1979 складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції на ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (шлюб розірвано актовий запис про розірвання шлюбу № 2 від 11.03.1999), а також актовий запис про шлюб № 63 від 24.12.1999 складений Маловисківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новоукраїнському районі на ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1.Щодо порушення норм процесуального права

В апеляційній скарзі позивач стверджує про порушення місцевим судом принципу гласності судового процесу, його права на безпосередню участь у судовому засіданні, надавати суду пояснення усно.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами(п. 1, п. 3, п. 6).

До основних принципів цивільного судочинства, зокрема, належать гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, змагальність сторін, диспозитивність (п. п. 3 – 5 ч. 2 ст. 2 ЦПК України).

Реалізація цих принципів можлива за умови, що учасникам справи фактично забезпечено право на участь у судовому засіданні, за виключенням випадків коли відповідно до закону суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).

Будь-який учасник справи має право брати участь у судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) невід`ємними частинами «права на суд» слід розглядати, зокрема, наступні вимоги: вимога «змагальності» процесу відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ході розгляду; право на «публічне слухання», що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden, 26.05.1988, заява № 10563/83, пп. 24 - 33); право на ефективну участь (T. та V. проти Сполученого Королівства,16.12.1999, заява № 24724/94; 24888/94, пп. 83 - 89).

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, 21.10. 2010, п. 47).

Стаття 6 Конвенції головним чином служить для визначення того, чи були надані заявнику достатні можливості викласти свою позицію і оскаржити докази, які він вважав недостовірними, а не для того, щоб оцінювати правильність або неправильність рішення, прийнятого національними судами (Karaleviиius v. Lithuania, ЄСПЛ, 06.06.2002).

В апеляційній скарзі відсутнє посилання позивача на те, що суд не повідомив його належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Щонайменше судова повістка про виклик у судове засідання 27.11.2025 об 11:30 була доставлена 30.10.2025 о 03:00:02 в електронний кабінет представника позивача – адвоката Ковальова Ю. В. (а. с. 89), а тому, відповідно до норми ч. 5 ст. 130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові позивача Мельніченка М. М. вважається врученням повістки і йому.

Позивач стверджує, що 27.11.2025 у призначений час він з`явилася до місцевого суду, проте суддя Кавун Т. В. повідомила його про те, що судове засідання може не відбутися і запропонувала написати заяву про розгляд справи за його відсутності.

Згідно із заявою від 26.11.2025 представник ОСОБА_1 – адвоката Ковальова Ю. В. він просив суд розглянути справу без участі представника ОСОБА_1 з метою дотримання розумних строків розгляду справи (а. с. 96, 97).

Згідно із письмовою заявою від 27.11.2025 ОСОБА_1 особисто просив суд розглянути справу про визнання недійсним договору оренди землі у його відсутність (а. с. 99).

Згідно з довідкою секретаря судового засідання Стець Т. М. 27.11.2025 фіксація судового засідання не здійснювалося згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою учасників судового процесу (а. с. 101).

Того ж дня, 27.11.2025, Маловисківський районний суд Кіровоградської області ухвалив оскаржуване рішення у справі № 392/438/25 без участі сторін.

Оцінюючи пояснення позивача щодо дій головуючої судді Кавун Т. В., колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України брати участь у судових засіданнях – право учасників справи.

Згідно з ч. 2 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Заяви, які подали до суду позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Ковальов Ю. В., є їх волевиявленням на те, щоб суд розглянув справу за їх відсутності.

Таким чином, як учасники справи, вони розпорядилися своїм правом брати/не брати участь у судовому засіданні 27.11.2025.

Обґрунтованих підстав вважати, що суд вплинув на таке волевиявлення позивача та його представника немає.

У цій справі суд не визнавав обов`язковою явку у судове засідання будь-кого з учасників справи.

Довідка секретаря судового засідання підтверджує ту обставину, що 27.11.2025 у судове засідання не з`явилися усі учасники справи.

На такий випадок ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на таке, колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції принципу гласності та права позивача на участь у судовому засіданні, зокрема на усне представлення своєї справи.

8.2.Норми права, які застосовуються до правовідносин сторін, та їх джерела

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 2 ст. 792 ЦК України).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України «Про оренду землі»).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (ст. 5 Закону України «Про оренду землі»).

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України).

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 ЦК України).

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч. 1 ст. 244 ЦК України).

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч. 2 ст. 244 ЦК України).

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (ч. 3 ст. 238 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦПК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

8.3.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

Аналізуючи зміст наведених норм цивільного права можна виснувати, що представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень чи без такого перевищення. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Отже, закон передбачає добросовісність і розумність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності.

Норма ч. 3 ст. 238 ЦК України містить пряму заборону вчинення повіреним дій, які за своєю суттю суперечать інституту представництва - вчиняти правочин від імені довірителя у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

При цьому словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.09.2019 у справі № 727/3501/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 910/12791/19, від 19.05.2021 у справі № 642/7417/18, від 10.11.2021 у справі № 757/50762/18-ц.

У постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 908/3467/19 зазначено, що у випадку укладення представником правочину з самим собою довіритель не повинен доводити, що цей правочин укладено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя. По суті, положення ч. 3 ст. 238 ЦК України надають довірителю право визнати недійсним відповідний правочин, незалежно від того, на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору, його збитковості. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується. Вчинення правочину щодо самого себе, тобто не в інтересах довірителя, а у своїх власних, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене ч. 3 ст. 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.

Крім того, з огляду на положення статей 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного представником з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка виступає від імені довірителя, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент повіреного за договором, діяв недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва чи про припинення дії довіреності, виданої представнику власника майна, який укладає договір від його імені (постанова Верховного Суду від 05.12.2024 у справі № 342/1054/23).

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 обґрунтував свій позов про визнання недійсним договору оренди землі від 27.07.2023 тим, що від його імені договір був укладений представником Полонець Т. П., яка діяла у своїх інтересах, оскільки уклала договір зі своїм чоловіком – ОСОБА_3 , а тому вони обоє стали користувачами його земельної ділянки. У зв`язку із цим, посилаючись на викладений у постанові від 11.10.2023 у справі № 388/339/20 висновок Верховного Суду про те, що у такому випадку довіритель не повинен доводити, що цей правочин вчинено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність своїх дій, позивач просив задовольнити його позов.

Проте, обставини у справі № 388/339/20, на яку посилається позивач, є суттєво відмінними у порівняні з обставинами у справі № 392/438/25, яка переглядається в апеляційному порядку.

Так у справі № 388/339/20 предметом позову був договір купівлі-продажу земельної ділянки, який від імені продавця уклав його представник, а покупцем витупив інший представник продавця. Тож, у тій справі суди визнали недійсним договір купівлі-продажу, який був укладений між собою двома представниками однієї особи, яку вони представляли, тобто з порушенням ч. 3 ст. 238 ЦК України.

Натомість у справі № 392/438/25 місцевий суд правильно встановив, що позивач оспорює дійсність договору оренди земельної ділянки, який від імені позивача (орендодавця) уклав представник - Полонець Т. М., а орендарем виступила інша особа – ОСОБА_6 , який не був повіреним позивача.

Суд також правильно встановив, що 11.08.2015 ОСОБА_1 добровільно видав довіреність ОСОБА_7 , якою уповноважив її бути його представником, зокрема укладати або розривати договори оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 3523183700:02:000:0199, яка належить йому на праві власності згідно з державним актом серія ЯЛ № 805601, виданого 14.07.2011 Маловисківською районною адміністрацією. Серед іншого, позивач уповноважив повірену підписувати договори оренди, визначати орендну ціну та інші умови оренди згідно з їхніх попередніх домовленостей.

З огляду на визначені позивачем підстави позову та надані ним до суду докази, суд першої інстанції обґрунтовано вказав про відсутність доказів того, що повірена ОСОБА_7 діяла недобросовісно, не в інтересах позивача, супереч їх попереднім домовленостей, якими б вони не були.

Сама по собі та обставина, що ОСОБА_7 , діючи від імені позивача, уклала договір оренди землі зі своїм чоловіком не є достатньою для висновку, що вона діяла у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Такі акти цивільного законодавства, як ЦК України, СК України, ЗК України, Закон України «Про оренду землі», не містять норм, які б визначали, що право оренди земельної ділянки, яке виникло на підставі договору оренди, укладеному одним із подружжя, належати подружжю. Не містить таких умов і оспорюваний у цій справі договір оренди.

До того ж за положеннями ч. 1, ч. 2 ст. 773 ЦК України наймач зобов`язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач володіє та/або користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ч. 1, ч. 3 ст. 774 ЦК України).

Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі (п. 2 ст. 783 ЦК України).

У зв`язку із цим твердження позивача про те, що на підставі оспорюваного договору оренди право користування належною йому на праві власності земельною ділянкою виникло у подружжя відповідачів не ґрунтується на законі. Натомість право оренди виникло лише у ОСОБА_3 , що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав (а. с. 12).

До того ж шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 не наділяє останню повноваженням представника свого чоловіка у спірних правовідносинах з позивачем.

Колегія суддів апеляційного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довів, що оспорюваний правочин укладений повіреною ОСОБА_7 недобросовісно і нерозумно у власних інтересах або інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, а також, що укладення оспорюваного договору оренди землі суперечить інтересам позивача та вчинено його представником на невигідних для нього умовах.

Також супереч покладеного на позивача тягаря доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором, він не довів, що ОСОБА_3 під час укладення договору оренди діяв недобросовісно і нерозумно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, правильно застосував закон, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Разом з тим колегія суддів вважає, що належним відповідачем у цій справі є лише орендар за оспорюваним договором оренди – ОСОБА_3 .

8.4Щодо належності відповідача - представника за довіреністю ОСОБА_2 .

Заявляючи вимогу про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, позивач зазначив відповідачем не лише орендаря – ОСОБА_8 , а й повіреного орендодавця – ОСОБА_2 , яка діяла на підставі виданої позивачем довіреності.

Саме з таким складом відповідачів суд вирішив спір і відмовив у задоволені позову через його недоведеність.

Колегія суддів апеляційного суду з цим не погоджується з огляду на таке.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зазначені правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц тощо. Така правова позиція є усталеною.

Видача довіреності є одностороннім правочином. Позивач не висунув вимогу про визнання недійсним одностороннього правочину – довіреності від 11.08.2015.

Колегія суддів звертається до ст. 237 ЦК України якою встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Отже, у справі за позовом сторони, від імені якої договір вчиняв представник, про визнання недійсним договору, належним відповідачем є інша сторона оспорюваного договору (у цій справі – орендар ОСОБА_3 ), а не представник за довіреністю – ОСОБА_2 .

Подібні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 30.07.2020 у справі № 664/1893/17, від 24.02.2025 у справі № 504/3085/20.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, а тому у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 має бути відмовлено саме з цієї правової підстави.

З огляду на це, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність змінити мотивувальну частину оскарженого рішення суду першої інстанції у цій частині.

9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Аргументи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін за договором оренди землі – ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Місцевий суд також правильно відмовив у задоволенні позову до ОСОБА_2 , проте помилився з мотивами свого рішення, а тому в цій частині рішення суду належить змінити, а в решті – залишити без змін.

10.Про судові витрати

Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Принцип розподілу судового збору закріплений у ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а саме: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У цій справі суд апеляційної інстанції частково змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, але погодився з тим, що суд відмовив у задоволенні позову.

З огляду на це підстав для нового розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції немає.

Крім того, витрати позивача на сплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги, а також витрати на професійну правничу допомогу, про які він вказав в апеляційній скарзі, розподілу не підлягають.

Водночас відповідачі заяв про наявність у них судових витрат, які пов`язані з переглядом справи в суді апеляційної інстанції та підлягають розподілу, до суду не подали.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 27.11.2025 в частині мотивів відмови в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 змінити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 14.07.2026.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. І. Мурашко

О. І. Чельник