Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №176/530/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1784/26 Справа № 176/530/25 Суддя у 1-й інстанції - Павловська І. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Лапшин Володимир Валентинович, на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 липня 2025 року у складі судді Павловської І.А. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Виконавчий комітет Жовтоводської міської ради, про поновлення реєстрації місця проживання,–

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа: Виконавчий комітет Жовтоводської міської ради, про поновлення реєстрації місця проживання (а.с. 3-9), в обґрунтування якого посилались на те, що з витягу з реєстру територіальної громади позивачу ОСОБА_1 стало відомо про те, що 30 січня 2024 року він був знятий з реєстрації з місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що згідно відповіді від 19.06.2024 року №4/4-343-01-14 на адвокатський запит, зазначено, що 30 січня 2024 року в центрі надання адміністративних послуг виконавчого комітету Жовтоводської міської ради від імені власника житла АТ КБ «Приватбанк» подана заява разом з документами на право власності про зняття особи ОСОБА_1 із задекларованого/зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Перевіркою належності Банку відповідного житла на праві власності за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 07 листопада 2016 року здійснена державна реєстрація прав на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки: серія та номер 9026, виданий 05 грудня 2007 року, видавник: Дудник Т.В., приватний нотаріус Жовтоводського міського нотаріального округу Дніпропетровської області. власник ПАТ КБ «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570. Саме на підставі наведених вище документів ОСОБА_1 був знятий з реєстрації з місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року по справі 176/1897/20, (яке набуло законної сили) суд відмовив у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_1 , який зареєстрований та/або проживає у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації виконавчому органі сільської селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Зазначене рішення було залишено в силі судами вищих інстанцій. Вважає, що подаючи заяву про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 і який постійно проживає за адресую: АДРЕСА_1 , Банк умисно не довів інформацію стосовно зазначеного рішення суду і висновків викладених в ньому, щодо обмеження в праві АТ КБ «Приватбанк», як виселяти так і знімати з реєстрації місця проживання, що відповідно не дало можливості Виконавчому комітету здійснити перевірку належним чином і в повному обсязі. Зі змісту повідомлення №23 направленого відділом ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Жовтоводської міської ради вбачається, що відповідно до заяви власника житла АТ КБ «ПриватБанк» від 30.01.2024 року місце проживання ОСОБА_2 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , з 30 січня 2024 року. У 2007 році ОСОБА_2 було лише 11 років, а тому з метою отримання кредиту і укладення іпотечного догвоору ОСОБА_1 зняв з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 . Після укладання договору про іпотечний кредит від 05.12.2007 року реєстрація ОСОБА_2 була поновлена у 2008 році. 24 березня 2016 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області (справа №176/1105/16) із позовною заявою до ОСОБА_1 , де просило ухвалити судове рішення, яким виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути судові витрати. Рішенням суду від 02.03.2017 року в задоволені позову було відмовлено. Також суд встановив, що в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зазначене рішення було залишено в силі постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року. 07 листопада 2016 року Банк в позасудовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки і отримав у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не приймав участі в зазначених вище судових засіданнях, оскільки не знав про час і день судових засідань, тому не міг залучити до справи свого сина ОСОБА_2 , який теж був зареєстрований і проживав в спірній квартирі. Таким чином, вважає, що в даному випадку здійснення захисту прав позивачів може бути досягнутий лише в судовому порядку і шляхом поновлення того становища яке існувало до його порушення.

На підставі вищевикладеного, позивачі просили суд визнати недійсним та скасувати рішення від 30 січня 2024 року відділу ведення реєстру територіальної громади Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради про зняття їх із зареєстрованого місця проживання та відносити становище яке існувало до порушення шляхом поновлення запису про їх реєстрацію та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк», третя особа: Виконавчий комітет Жовтоводської міської ради, про поновлення становища, яке існувало до порушення відмовлено (а.с. 91-93).

В апеляційній скарзі адвокат Лапшин В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскарженого рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову (а.с. 98-102).

АТ КБ «ПриватБанк» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін (а.с. 116-118).

Адвокат Лапшин В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 також подав до суду апеляційної інстанції письмові пояснення (а.с. 125–127, 147-148).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити в частині обґрунтування мотивів відмови, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 листопада 2016 року АТ КБ «Приватбанк», в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, отримав у власність квартиру загальною площею 47,70 кв.м., житловою площею 27,60 кв.м., яка знаходить за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 05.12.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 9026.

На момент отримання відповідачем у власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в ній значились зареєстрованими починаючи з 26 жовтня 2016 року позивач ОСОБА_1 та починаючи з 16 вересня 2008 року позивач ОСОБА_2 .

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2017 року по справі №176/1105/16-ц відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року залишено без змін.

12 жовтня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 направлялась вимога-претензія про необхідність виселення та зняття з реєстраційного обліку в квартирі протягом 30 днів з моменту отримання вимоги. Вказана вимога ОСОБА_1 залишена без задоволення.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року по справі 176/1897/20 відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року залишено без змін.

30 січня 2024 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зняті із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заяви власника квартири АТ КБ «ПриватБанк».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що зняття позивачів із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відбулось без будь-яких порушень, з дотриманням вимог Закон України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, та на підставі заяви власника квартири АТ КБ «ПриватБанк».

Разом з тим, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22 (провадження №61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі №910/10784/16 (провадження №12-30гс21)).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №361/2965/15-а (провадження №11-190апп18), від 09 листопада 2021 року у справі №542/1403/17 (провадження №14-106цс21)).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність – обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17)).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18)).

Правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (постанова Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №442/3663/20 (провадження №61-6501св21)).

Відступаючи від висновків, зроблених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року у справі №127/21333/22 (провадження №61-13014св23), Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 лютого 2026 року у справі №713/1153/23 (провадження №61-17202сво23) зробив такий висновок: «Парламентом в Законі України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» розмежовано випадки, за яких відбувається зняття з реєстрації місця проживання особи–невласника житла на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення та коли лише за заявою власника житла.

За наявності судового рішення, яке набрало законної сили, в якому встановлено наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи–невласника житла чи припинення її права, спір про оспорення рішення органу місцевого самоврядування про зняття з реєстрації місця проживання особи–невласника житла буде мати приватноправовий характер, оскільки він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу місцевого самоврядування.

Власник житла зобов`язаний утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (зокрема, невласника житла, якому встановлено в судовому рішенні наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи–невласника житла чи припинення її права).

Законодавець не мав наміру дозволити власнику житла, за допомогою зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла, «обходити» судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи–невласника житла чи припинення її права. Тому судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи–невласника житла чи припинення її права, унеможливлює здійснення реєстраційної дії за заявою власника житла».

Cуд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову наведеного не врахував, не звернув уваги на наявність рішень першої інстанції, які залишені без змін, якими АТ КБ «ПриватБанк» було відмовлено у задоволенні позовних вимог про виселення позивачів зі зняттям їх з реєстрації місця проживання, не перевірив фактичних обставин, встановлених у справах №176/1105/16-ц та №176/1897/20, у зв`язку із чим дійшов до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову саме з підстав того, що зняття позивачів із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відбулось без будь-яких порушень, з дотриманням вимог Закон України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265, та на підставі заяви власника квартири АТ КБ «ПриватБанк», оскільки наявність судового рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи–невласника житла чи припинення її права, унеможливлює здійснення реєстраційної дії за заявою власника житла.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. [..] Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №910/15792/20, провадження №12-31гс22).

Визначення відповідачів, предмету та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц).

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі №203/2/19).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

На стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку наданим доказам у їх сукупності, взявши до уваги, що до участі у справі судом першої інстанції не було залучено як відповідача Виконавчий комітет Жовтоводської міської ради враховуючи, що спір про оспорення рішення органу місцевого самоврядування про зняття з реєстрації місця проживання особи–невласника житла буде мати приватноправовий характер, оскільки він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу місцевого самоврядування.

Таким чином, незалучення до участі у справі Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради як співвідповідача є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, не в повній мірі встановив фактичні обставини у даній справі у зв`язку з чим частково дійшов до помилкових висновків, тому рішення суду підлягає зміні в частині обґрунтування мотивів відмови у задоволенні позову, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Судові витрати понесені позивачем при розгляді даної справи розподілу не підлягають, оскільки у задоволенні вимог позивача було відмовлено.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Лапшин Володимир Валентинович — задовольнити частково.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 липня 2025 року — змінити в частині обґрунтування відмови, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «14» липня 2026 року.

Повний текст постанови складено «24» липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров