Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №206/5067/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2341/26 Справа № 206/5067/25 Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Самарського районного суду м.Дніпра від 08 жовтня 2025 року у складі судді Сухорукова А.О. у цивільній справі № 206/5067/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна, –

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на предмет скасування арешту нерухомого майна, накладений 27 лютого 2004 року постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на майно ОСОБА_1 , а саме: домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження - 4806933, зареєстровано 16 квітня 2007 року реєстратором Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора, обґрунтовуючи це тим, що 27 лютого 2004 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Самарського районного управління юстиції м. Дніпропетровська накладено арешт на його майно, як боржника у виконавчому провадженні, відкритому 08 грудня 2003 року на виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, яким з нього було стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 у розмірі 1/3 частини доходів. З метою зняття арешту в 2019 році позивач звернувся до Самарського ВДВС міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з заявою про зняття арешту з майна та отримав листа, відповідно до якого зазначено, що за даними спец. розділу автоматизованої системи виконавчого провадження виконавчий лист № 2-1359 від 02 листопада 1989 року, виданий Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів, перебував на виконанні у Чечелівському ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області. Виконавче провадження з виконання вимог виконавчого листа № 2-1359 було завершено вказаним відділом ДВС. З приводу порушеного питання рекомендовано звернутися до Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Чечелівського ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області та отримав відповідь, згідно якої зазначено, що виконавче провадження № 716352 було завершено 04 листопада 2007 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно Наказу № 1829/5 від 07.06.2017 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної служби та приватними виконавцями» матеріали даного виконавчого провадження знищено, тому зняття арешту з майна та надання будь-якої інформації за даним виконавчим провадженням неможливо. Повторно вказаний виконавчий документ до територіальних відділів державної виконавчої служби Дніпропетровської області не находив та на виконанні не перебуває. Таким чином позивач вважає, що на час звернення з даною позовною заявою до суду, за наявності арешту (обтяжень), накладеного на майно, порушуються майнові права позивача, що позбавляє його змоги в повному обсязі використати своє законне право розпоряджатися власним майно (а.с. 2-10).

Рішенням Самарського районного суду м.Дніпра від 08 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна - задоволено повністю.

Скасовано арешт, накладений на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений 27 лютого 2004 року постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (дата та час державної реєстрації: 16.04.2007 року 10:36:09 за № 4806933, реєстратор: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора) на майно ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Стягнуто з Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (а.с.53-58).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виконавче провадження відносно позивача було завершене на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 04 січня 2007 року. Суд першої інстанції вважав доведеним, що через наявність арешту, який досі накладені на майно позивача, права останнього порушуються, внаслідок чого він не має змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, тому порушені права позивача підлягають відновленню та судовому захисту у заявлений позивачем спосіб.

Не погодившись з таким рішенням суду, у листопаді 2025 року Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернувся в системі “Електронний суд” з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с.64-69), мотивуючи це тим, що повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст. 47 ЗУ “Про виконавче провадження” не передбачає обов`язку зняття арешту з майна боржника. Разом з цим зазначив, що ОСОБА_1 , як сторона у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом передбачений інший порядок судового захисту, тобто, подання скарги на дії, рішення чи бездіяльності державного виконавця, що передбачено розділом VІІ ЦПК України, чого суд першої інстанції не врахував. Також суд першої інстанції, на думку скаржника, не врахував того, що відповідачем у даній справі Чечелівський ВДВС бути не може, оскільки в такому випадку відповідачем є особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, враховуючи і те, що арешт у 2004 році накладався саме ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська. Скаржник вважає, що зазначені обставини є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалися та відзиву на апеляційну скаргу не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції сккасуванню з ухваленням нового рішення у справі, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Самарського районного управління юстиції м. Дніпропетровська від 08 грудня 2003 року відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа по справі №2-1359 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 у розмірі 1/3 частини доходів боржника (а.с. 15).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна№ 90655768 від 27 червня 2017 року судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу серії ВАК №884837, посвідченого 07 червня 2003 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Л.О., є власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване КП «ДМБТІ» 23 липня 2003 року, про що зазначено у витязі №1067445 від 23 липня 2003 року. 27 лютого 2004 року на підставі постанови державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Самарського районного управління юстиції м. Дніпропетровська накладено арешт на вищезазначене майно (а.с. 18, 20-22).

Відповідно до інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження (спецрозділу) станом на 19 вересня 2025 року вбачається, що в період з 27 квітня 2005 року по 04 листопада 2007 року на примусовому виконанні Чечелівського ВДВМ м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області перебувало виконавче провадження №716352 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1359, виданого 21 квітня 2005 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку щомісячно. 04 листопада 2007 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна) (а.с. 33).

Відповідно до листа Самарського ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області №18411 від 11 жовтня 2019 року судом першої інстанції встановлено, що за даними спецрозділу автоматизованої системи виконавчого провадження виконавчий лист № 2-1359 від 02 листопада 1989 року, виданий Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів, при виконанні якого відділом ДВС Самарського районного управління юстиції було накладено арешт на майно боржника, перебував на виконанні Чечелівського відділу ДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області. Виконавче провадження з виконання вимог виконавчого листа № 2-1359 було завершено вказаним відділом державної виконавчої служби. З приводу порушеного питання рекомендовано звернутися до Чечелівського ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області (а.с. 16).

Листом Чечелівського ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області №2153 від 26 листопада 2019 року ОСОБА_1 надано відповідь, згідно якої зазначено, що виконавче провадження №716352 завершено 04 листопада 2007 року на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Матеріали даного виконавчого провадження було знищено, тому зняття арешту з майна та надати будь яку інформацію за даним виконавчим провадженням немає можливості (а.с. 17).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції визначився з характером спірних правовідносин, зазначивши, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу зняття арешту з нерухомого майна, накладеного 27 лютого 2004 року постановою державного виконавця ВДВС Самарського районного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (дата та час реєстрації: 16.04.2007 року 10:36:09 за № 4806933, реєстратор: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора) на майно ОСОБА_1 .

Однак, колегія суддів не погоджується як зі встановленим характером правовідносин, так і з висновком суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції не було достеменно досліджено відсутність порушеного права позивача з боку відповідача, щоб надавало ОСОБА_1 звертатись до ВДВС саме у такий спосіб захисту з подання позовною заяви з приводу зняття арешту з нерухомого майна, який накладено в рамках виконавчого провадження, де ОСОБА_1 є стороною у виконавчому провадженні.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Залишаючи ухвалу місцевого суду в силі, Верховний Суд виходив з того, що за змістом положень Закону України «Про виконавче провадження» в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладений арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. За змістом статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутися не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно. Тож, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження органом державної виконавчої служби, треба розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) та Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року у справі №642/4263/21.

Колегією суддів встановлено, що виконавче провадження, в рамках якого накладався арешт на все майно позивача, є завершеним, при цьому, в силу ст. 40 ЗУ “Про виконавче провадження” виконавець має скасувати арешт, однак за умови закінчення виконавчого провадження, яке не може бути розпочато знову.

Оскільки позивач є боржником у виконавчому провадженні, відомості про закінчення якого відсутні в матеріалах справи, суд доходить висновку про те, що ОСОБА_1 не може пред`являти позов про скасування арешту майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

У разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України буде ефективним способом захисту.

З усталеної судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 неодноразово наголошувалось, що спосіб захисту має бути належним та ефективним, має дотримуватися принцип процесуальної економії. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. В кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії.

Колегія суддів, приймаючи доводи скаржника, наголошує, що позивач ОСОБА_1 невірно обрав спосіб захисту, який є неефективним в даному випадку, чого не врахував суд першої інстанції, дійшовши помилкового висновку у справі.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі з`ясовано характер спірних правовідносин, що потягло за собою невірне застосування норм матеріального права, а, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового обґрунтування задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення відповідачем права власності позивача на нерухоме майно, що належить захистити за положеннями ст. 321,391 ЦК України, не вирішуючи питання належності способу захисту порушеного права позивача.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Також колегія суддів, на підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи скасування рішення суду першої інстанції, переглядає і стягнуті з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1211,20 грн, та доходить висновку, що за відмовою у задоволенні позовних вимог належить судові витрати у справі віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) — задовольнити.

Рішення Самарського районного суду м.Дніпра від 08 жовтня 2025 року— скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна — відмовити.

Судові витрати у вигляді судового збору віднести на рахунок ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “14” липня 2026 року.

Повний текст постанови складено “24” липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров