Вирок від 22 липня 2026 р. у справі №610/251/25 — Балаклійський районний суд Харківської області

В И Р О К

Іменем України

№ 610/251/25 № 1-кп/610/39/2026

м. Балаклія23 липня 2026 року

Балаклійський районний суд Харківської області у складі:

судді: ОСОБА_1 ,

за участю

секретарів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

прокурорів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

потерпілого: ОСОБА_15 ,

представника потерпілого: адвоката ОСОБА_16 ,

обвинуваченого: ОСОБА_17 ,

захисників: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженця с. Довжанка Красноокнянського району Одеської області; зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ; громадянина України; з вищою освітою; військовослужбовця, учасника бойових дій; одруженого; рнокпп НОМЕР_1 ; в силу ст. 89 КК України судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

в с т а н о в и в:

02 вересня 2024 року приблизно о 12.30 годині за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_17 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, направлений на умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його наслідки та бажаючи їх настання, своєю ліктьовою милицею (допоміжний ортопедичний засіб для ходіння, з опорою під лікоть) умисно наніс ОСОБА_15 не менше 5-ти ударів (травматичних дій), спричинивши йому: гостру важку відкриту проникаючу черепно-мозкову травму; забій головного мозку з формуванням контузійних геморагічних вогнищ в правій тім`яній та лобній долях, стисненням головного мозку, масивною гострою епідуральною гематомою в правій лобно-скронево-тім`яно-потиличній ділянці, в лівій лобно-тім`яній ділянці з відтисненням верхнього сагітального синусу в задній третині; субарахноїдальний крововилив, пневмоцефалію, набряк головного мозку; втиснутий багатоуламковий перелом лівої тім`яної кістки з розповсюдженням лінійного перелому на ліву тім`яну кістку, втиснутий багатоуламковий перелом правої тім`яної кістки з розповсюдженням лінійних переломів на праву тім`яну, луску скроневої, лобну кістку з залученням обох стінок кістку; забійну рану правої лобної ділянки; периорбітальну гематому справа; забій м`яких тканин грудей по передній поверхні справа (екхімози від 2х3 до 10-х см по передній поверхні грудей справа, правому плечі в верхній третині по передній та зовнішній поверхні), тобто тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння.

В суді обвинувачений пояснив, що 01.09.2024 познайомився з потерпілим і ОСОБА_20 , які підселилися у будинок, де він проживав (усі вони військовослужбовці). З приводу знайомства за застіллям усі вживали алкоголь, грам по 350 горілки.

Вранці 02.09.2024 обвинувачений не знайшов свій телефон, почав будити інших і запитувати, ті нічого не знали. До 10.30 години усі разом сходили в магазин, знову усі вживали алкоголь, грам по 200 горілки, похмелялися. У потерпілого була розсічена права брова, він сказав, що упав. Потерпілий говорив, що ОСОБА_20 його періодично бив, вимагаючи у нього гроші, напередодні ввечері вдарив його пару разів. Між ОСОБА_20 і потерпілим сталася перепалка через гроші. У цей час ОСОБА_20 хватає потерпілого за грудки, штовхає на підлогу і ніжкою від стільця наносить потерпілому декілька ударів по правій і лівій частинах голові, вище вух. Коли обвинувачений зупиняв ОСОБА_20 , той вдарив його по кисті правої руки. Після цього потерпілий пішов до своєї кімнати. Вони ж удвох вийшли на вулицю, там посварилися ОСОБА_20 схватив обвинуваченого за футболку, той викрутився і вони впали у дворі. На той час через поранення ноги обвинувачений проходив лікування і при ходінні ліктьовою милицею. ОСОБА_20 вирвався і побіг до командування. Обвинувачений зайшов у кімнату до потерпілого, той лежав на полу, вздовж ліжка, п`яний. Почав його будити, розштовхувати, але не вдалося. Потім на місце прибули інші їхні військові, до яких побіг ОСОБА_20 і повідомив про надзвичайну подію у них вдома. Стали з`ясовувати що з потерпілим, чому він у крові, неконтактний. А обвинувачений городами пішов до командира, але по дорозі йому стало зле, він впав і заснув, там його і затримали. Пам`ятає себе на вулиці біля будинку, у кайданках, ночував у ВСП. Потерпілому надавали допомогу в автомобілі швидкої медичної допомоги. Визнав, що його милиця, у нижній частині, була у крові з його ж ноги.

На час ухвалення вироку позиція обвинуваченого - невизнання себе винуватим та невизнання цивільного позову про відшкодування завданої потерпілому злочином моральної шкоди у розмірі 500 тисяч гривень (т. 2 а.с. 107-109).

В суді потерпілий пояснив, що ввечері 01.09.2024 за місцем їх тимчасового розташування, у житловому будинку, стався конфлікт між обвинуваченим і ОСОБА_20 . Обвинувачений не міг знайти свій телефон, а вони відповіли, що телефон не брали, бійок не було. 01 та 02.09.2024 алкоголь не вживали, він був тверезий. З часом обвинувачений заспокоївся і ліг відпочивати. Вранці наступного дня, 02.09.2024, прокинувся від шуму у сусідній кімнаті, яку займав ОСОБА_20 . Побачив, що там відбуваються боротьба, обвинувачений душить лежачого ОСОБА_20 , а той чинив супротив, намагався вирватися.

Вимагав від них припинити. У цей час ОСОБА_20 зміг вирватися, вибіг з кімнати, а обвинувачений погнався слідом, замахуючись милицею. Він пішов за ними, заспокоюючи їх. ОСОБА_20 вже не було, він втік, з одягу був лише у шортах. А обвинуваченому не сподобалися його зауваження, він був роздратованим, агресивним, поводив себе неадекватно. Тому він забіг від обвинуваченого до будинку, але обвинувачений переслідував його. Зайшовши до своєї кімнати, повернув голову назад (тобто був повернутий до обвинуваченого спиною). Обвинувачений замахнувся на нього своєю милицею і нею наніс йому по задній частині голови пару ударів, він яких упав на підлогу, на коліна. Чітко бачив, що це був обвинувачений, і у будинку крім них нікого більше не було. Обвинувачений наніс йому ще декілька ударів, загалом десь 5-ть або більше ударів. Він втратив свідомість і у себе прийшов вже у лікарні м. Києва.

На цей час продовжує лікування і реабілітацію. У жовтні 2025 року мали робити операцію, закривати череп пластинами з обох боків, де відсутні кістки черепа. До того травм голови у нього не було, тільки контузії, свідомість раніше не втрачав. Щодо події пам`ять відновилася на той час, коли він давав показання поліції. Після події у нього порушення центральної нервової системи, важко розмовляти, рухатись, ліва рука не слухається, без допомоги матері або сестри сам нічого робити не може, постійно перебуває вдома. Через травми йому надали інвалідність 2 групи.

Обвинувачений або від його імені його станом не цікавилися, допомоги у лікуванні і реабілітації не пропонували.

Просить призначити суворе покарання, за законом.

Пред`явив до обвинуваченого цивільний позов про відшкодування йому завданої злочином моральної шкоди у розмірі 500 тисяч гривень (т. 2 а.с. 107-109).

Свідок обвинувачення ОСОБА_21 в суді пояснив, що того дня йому зателефонував ОСОБА_20 і повідомив, що у них дома сталася якась пригода. По дорозі зустрів ОСОБА_20 , який був з голим торсом, був збуджений, ознак алкогольного сп`яніння не бачив, виглядав як жертва. Розповів, що обвинувачений ОСОБА_17 побився з потерпілим ОСОБА_15 .

Разом з іншими військовими поїхали на місце. Там у будинку грудною клітиною на ліжку лежав потерпілий, потім спиною ліг на підлогу, хрипів, голова у нього закривавлена. Колега ОСОБА_22 став надавати потерпілому домедичну допомогу, сказав, що у того гематоми на задній частині голови. Потерпілий постійно був без свідомості. Біля нього був повалений стілець, начебто там відбулася бійка. Обвинувачений був у сусідній кімнаті у збудженому стані, ознак алкогольного сп`яніння не бачив. А коли потерпілого забрали до лікарні, то обвинуваченого шукали по селу і не знайшли. Вже коли прибула поліція, то знайшли обвинуваченого.

Через декілька днів після події ОСОБА_20 розповідав, що коли він спав, то на нього напав обвинувачений і став душити. Про причини не розповідав. Казав, що у будинку вони були тільки утрьох.

Свідок обвинувачення ОСОБА_22 в суді пояснив, що того дня десь у обідній час колеги побігли до іншого будинку. У їхньому ж дворі сидів ОСОБА_20 , він був збуджений, одягнутий у якесь лахміття, без трусів, казав: "дайте міні гранату, я піду кидати".

Прибувши на місце, у кімнаті будинку спиною на підлозі лежав потерпілий і хрипів. Брова у нього була розсічена, кровоточила, зіниці очей не реагували, не розмовляв. Почав йому пальпувати голову, на потилиці з переходом на боки голови були гематоми. Потерпілого забрали у лікарню.

Обвинувачений перебував у сусідній кімнаті, на запитання що трапилося по суті нічого не відповів, був збуджений. Обвинувачений проявив байдужість до потерпілого, допомоги не надавав, не переймався. Обвинувачений підходив до них, був з палицею або з милицею, потім кудись зник, його розшукували. У будинку стояв запах алкоголю.

Пізніше ОСОБА_20 розповідав, що він прокинувся від того, що його душить обвинувачений, але він вирвався і прибіг до них повідомити.

Свідок обвинувачення ОСОБА_23 в суді пояснив, що на той час обвинувачений і потерпілим були його підлеглими, як військові. Через поранення ноги обвинувачений користувався милицею. Тоді обвинувачений, потерпілий і ОСОБА_20 проживали разом у будинку. Того дня до них прибіг ОСОБА_20 , який був обмотаний якоюсь ганчіркою в районі поясу, прикриваючи пах. Він був у шоковому стані, не міг нормально пояснити. Розповів, що прокинувся від того, що його душить обвинувачений, звільнився від нього. Але обвинувачений продовжив кидатися на нього, все перенеслося у двір. Потерпілий був шокований подіями. Обвинувачений стягнув зі свідка шорти, він обмотався ганчіркою і прибіг у ній.

З іншими колегами прибули на місце події. Там по двору тинявся обвинувачений з милицею, у верхній частині якої були сліди, наче кров. Він був агресивний, крикливий, зіниці очей розширені, смикався. Але запаху алкоголю від нього не чув. У будинку на полу лежав потерпілий з закривавленою головою і гематомами, на частинах тіла тілесні ушкодження. Йому своїми силами надавали домедичну допомогу. Коли через деякий час повернувся на місце, то обвинувачений сидів за двором, кидався на іншого військового, забіг у двір, кинув там свою милицю, провокував того, казав "ну підходь". Потерпілого забрали до лікарні, а обвинувачений зник з місця. Почали його розшукувати, але не знайшли, тоді прибули поліція і ВСП, продовжили пошуки разом. Коли повідомили, що обвинуваченого знайшли, то він вже сидів за двором у кайданках.

Взагалі обвинувачений є проблемним. Потерпілий - тихий і відповідальний. ОСОБА_20 - відповідальний, лідерський, призначався старшим, міг вжити алкоголь, але контрольовано. До того потерпілий отримав поранення, разом відбивали 3-денний штурм, поранень голови не мав.

Свідок обвинувачення ОСОБА_24 в суді пояснив, що 02.09.2024 після 12.00 йому доповіли про подію. Прибувши на місце зустрів інших військових. У будинку потерпілому надавали домедичну допомогу, він лежав на підлозі, у нього була розбита голова, крововтрата, він був у важкому стані. Там же знаходився і обвинувачений, який був його підлеглим, розмовляв з ним, обвинувачений почав на нього кидатися, намагався битися, вдарити своєю милицею. Коли відвернувся, то обвинувачений рукою наніс йому удар в голову, провокував бійку. Оскільки свідок раніше робив йому зауваження з приводу вживання алкоголю, тримав злобу. Стан потерпілого погіршувався, він був без свідомості, хрипів, язик запав, його забрали у лікарню. А обвинувачений зник з місця, його стали розшукувати, потім разом з поліцією і ВСП, знайшли його у "відключці", був як п`яний. Потім обвинувачений сидів за двором у кайданках.

Пізніше ОСОБА_20 розповідав, що він прокинувся від того, що його душить обвинувачений, він вирвався і "в одних трусах" прибіг до них за допомогою. Казав, що вони з обвинуваченим (удвох) перед подією вживали алкоголь. Біля потерпілого ознак вживання ним алкоголю не бачив.

Допитати третього з жителів того будинку - ОСОБА_20 , неможливо, оскільки він помер ще 25.10.2024 (т. 8 а.с. 150).

Під час пред`явлення особи для впізнання за фотознімками ОСОБА_20 впізнав обвинуваченого (т. 2 а.с. 180-182).

З потерпілим ОСОБА_15 , свідками ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 - військовослужбовцями, які згодом прибули на місце після події, окремо з кожним проведені слідчі експерименти (т. 3 а.с. 42-79).

Оцінюючи ці докази суд виходить з наступного.

Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Проведення за участю потерпілого та свідків слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь потерпілого, свідків у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

При проведенні слідчого експерименту участь потерпілого, свідків не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження (адже це є предметом допиту). Слідчий експеримент, здійснений у такій формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно повідомлення потерпілим, свідками обставин події з метою їх процесуального закріплення, розцінюється як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч. 4 ст. 95 КПК України, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.

Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК України) суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де показання потерпілого, свідків та протокол слідчого експерименту за участю потерпілого, свідків є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст. 94 КПК України.

Як убачається зі змісту цих протоколів фактично відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань слідчим не проводились. По факту, за змістом слідчої дії, на місці події було проведено допити потерпілого, свідків, вона не відтворює цілей та завдань слідчого експерименту, як окремого виду слідчих дій, відмінного від допиту.

Ці докази є позасудовими показаннями потерпілого, свідків, отриманими з порушенням закону, які суд не дослідив безпосередньо, тому суд визнає їх недопустимими доказами. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Свідок захисту ОСОБА_25 в суді пояснила, що обвинувачений проживав у будинку ОСОБА_26 , навпроти неї. Він користувався ліктьовою милицею, завжди його бачила з милицею. 01.09.2024 після 18.00 до неї приходив обвинувачений, був у стані алкогольного сп`яніння. З вечору і до ранку від їхнього будинку не чула і не бачила шуму, сварок, бійок тощо. Зранку 02.09.2024 пішла на роботу і повернулася на обід приблизно о 13.00. Біля двору обвинуваченого стояв автомобіль медичної допомоги, з двору когось на ношах когось у нього занесли, він лежав, медики його трохи піднімали. Обвинуваченого не бачила. Приблизно о 18.00 повернулася з роботи, на місці вже знаходилась поліція. Обвинувачений лежав за двором. Пізніше її залучали до проведення слідчого експерименту.

Свідок захисту ОСОБА_27 в суді пояснив, що як сусідів поліцейські залучили його з дружиною понятими під час огляду місця події у батьківський будинок ОСОБА_26 , де на той час проживали військові. За двором сидів чоловік. Самого ОСОБА_26 того дня вперше побачив хвилин через 10-15 після того як зайшли до будинку. На столі там стояли пляшки з-під алкоголю. Оскільки події були давно на цей час не пам`ятає процесу відбору зразків крові на тампони, але "збирали тряпки у конверти", не може підтвердити або спростувати вилучення милиці. Складали протокол, бачив як слідчий складав предмети у пакети. З протоколом ознайомився бігло, але його не обмежували у ознайомленні, погодився і підписав його.

Свідок захисту ОСОБА_28 в суді пояснила, що її з чоловіком поліцейські залучили понятими під час огляду у батьківському будинку ОСОБА_26 . За двором сидів чоловік у кайданках. До огляду приєднався господар ОСОБА_26 . У будинку безлад, на столі їжа та пляшки. У якійсь з кімнат лежав розбитий дерев`яний стілець. У одній з кімнат сліди, схожі на кров, поліцейський відбирав з них зразки. У сліди на підлозі вмочав вату чи бинти. Оглядали, описували, упаковували предмети, підписували їх. Потерпілого на місці вже не було. Не пам`ятає вже всіх подій, щодо милиці, щодо вилучених речей, щодо ознайомлення з протоколом. Зауважень до змісту протоколу не мала, підписала його.

Свідок обвинувачення ОСОБА_26 в суді пояснив, що у належний йому будинок (батьківський) впустив жити військових, сам жив окремо. Обвинувачений через поранення ноги користувався ліктьовою милицею. Того дня бачив як обвинувачений з милицею біжить огородами від батьківського будинку (де проживав, спіткнувся, впав, піднявся, схопив милицю і побіг у напрямку іншої вулиці, виглядав наляканим. Трохи пізніше поліцейські запросили його на місце події. Обвинувачений сидів за двором, руки у кайданках. На той час потерпілого вже забрали до лікарні. Він не заперечував, щоби поліція провела огляд у його володіннях, у т.ч. у будинку на місці події, оформив письмову згоду, до того поліцейські стояли біля будинку. У будинку на столі стояла пляшка з-під горілки. У кімнаті на підлозі біля ліжка і килимовій доріжці були калюжі свіжої крові. На цей час інші обставини вже забулися, але на час ознайомлення із складеними процесуальними документами, зокрема, протоколом огляду місця події, погоджувався зі змістом, зауважень не мав, тоді на нього тиск не здійснювався.

ОСОБА_26 є одноособовим власником житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 (місце події) (т. 2 а.с. 175).

Письмовою заявою власник ОСОБА_26 надав поліцейським дозвіл на проникнення до своїх житла та володіння за місцем події (т. 2 а.с. 169).

В суді потерпілий підтвердив, що не заперечував, щоби поліція провела огляд у його володіннях за вказаною адресою, у т.ч. у будинку.

Тому проникнення до житлового будинку з надвірними будівлями за адресою місця події для проведення його огляду за добровільною згодою власника відповідало правилам ч. 1 ст. 233 КПК України і було законним.

02.09.2024 о 16.00-18.00 за участю власника ОСОБА_26 , понятих ОСОБА_27 і ОСОБА_28 слідчим проведений огляд місця події за адресою: АДРЕСА_2 із застосуванням фотозйомки (т. 2 а.с. 170-174). У приміщенні житлового будинку на підлозі ватно-марлеві тампони з нашаруванням речовини бурого кольору, плями речовини бурого кольору, упаковки марлевих бинтів. Наявні бляшанки з під пива у кількості 6 шт, на столі харчі, 1 не відкоркована пляшка горілки об`ємом 0,5 л, 1 пляшка з-під неї порожня, 1 пляшка з-під алкогольного напою об`ємом 0,33 л. Марлевим тампоном вилучено зразок з плями бурого кольору, зразок змиву та зразок самого тампону, з пляшок вилучені сліди пальців рук.

За двором вилучено милицю сірого кольору, зі слідом речовини бурого кольору. З милиці вилучили змив на марлевий тампон речовини бурого кольору, зроблено зразок змиву. З поверхні милиці ватно-марлевими тампонами зроблено змиви.

Додатком до протоколу є фототаблиця (т. 3 а.с. 103-113). За двором на землі лежить ліктьова милиця, на пластиковій частині вище рукояті є слід нашарування речовини бурого кольору. У кімнаті потерпілого є ліжко, на підлозі килимова доріжка з тампонами з бинтів у речовині червоного кольору, на підлозі підсохлі плями речовини бурого кольору, схожої на кров. У іншій кімнаті на столі продукти харчування і дві порожніх пляшки об`ємом по 0,5 л з-під горілки міцністю 40% об`ємом.

Оцінюючи цей доказ суд виходить з того, що у ньому не зазначено про упаковку вилучених речей, окрім милиці, та її спосіб, які забезпечували неможливість підміни або зміни вмісту без порушення її цілісності та схоронність вилучених (отриманих) речей від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, завдяки яким вони мають доказове значення.

Тому доказ - протокол огляду місця події у частині вилучення речей, окрім милиці, суд визнає недостовірним.

03.09.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за повідомленням і подіями 02.09.2024 (т. 2 а.с. 164).

З протоколу від 03.09.2024 убачається про те, що ОСОБА_17 був затриманий об 11.09 03.09.2024.

Одночасно в межах процедури процесуального затримання у присутності понятих і призначеного йому захисника проведений його особистий обшук, під час якого у нього вилучено особисті речі: футболку сірого кольору, шорти сірого кольору, зразки букального епітелію (т. 2 а.с. 183-186).

Свідок захисту ОСОБА_29 (слідчий) в суді пояснив, що у приміщенні відділу поліції склав протокол про затримання ОСОБА_17 , одночасно у нього були вилучені особисті речі.

Ознайомившись з протоколом затримання у матеріалах кримінального провадження (судової справи) (т. 2 а.с. 183-186) підтвердив його правильність. Визнав, що текст про вилучення предметів одягу та біологічних зразків ОСОБА_17 виконаний його рукою, ним.

Пояснив, що протокол затримання, який надала сторона захисту, є чернеткою.

01.10.2024 захисник ОСОБА_18 у приміщенні службового кабінету № 34 ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області в м. Балаклія по вул. Захисників України, буд. 33, у період часу з 11.45 до 12.40 в порядку ст. 221 КПК України ознайомився з матеріалами досудового розслідування до його завершення (т. 5 а.с. 200-201).

Це підтверджує наданою копією протоколу про надання підозрюваному, захиснику доступу до матеріалів досудового розслідування від 01.10.2024, серед яких під порядковим № 17 зазначений протокол затримання підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення.

З наданого прокурором у якості доказу, дослідженого судом та долученого до матеріалів судової справи протоколу затримання як підозрюваного ОСОБА_17 від 03 вересня 2024 року убачається, що при проведенні його обшуку були виявлені і вилучені предмети одягу та біологічні зразки (т. 2 а.с. 183-186).

Проте захисник стверджував, що при наданні доступу до матеріалів досудового розслідування, 27.01.2025 при черговому ознайомленні у вказаному протоколі затримання виявив у ньому записи про вилучення предметів одягу та біологічних зразків, яких у ньому не було ще 01.10.2024 та 16.01.2025. На підтвердження надав зроблений ним фотознімок протоколу затримання ОСОБА_17 , відмінний від наданого стороною обвинувачення (т. 4 а.с. 34-35).

Доводи захисника підтверджуються дослідженими судом фотознімками «IMG_9392.HEIC», «IMG_9393.HEIC», «IMG_9394.HEIC», «IMG_9395.HEIC», які містяться на наданому ним до клопотання DVD-R диску.

Тому, за клопотанням сторони захисту (т. 5 а.с. 196-201), судом було призначено комплексну фототехнічну та комп`ютерно-технічну експертизу (т. 6 а.с. 1-2, 98-99).

Для дослідження надано: диск DVD-R із фотознімками «IMG_9392.HEIC», «IMG_9393.HEIC», «IMG_9394.HEIC», «IMG_9395.HEIC», зробленими захисником при ознайомленні з матеріалами досудового розслідування до його завершення.

За висновками комплексної фототехнічної та комп`ютерно-технічної експертизи, проведеної експертами Національного наукового центра «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (т. 7 а.с. 224-236):

1)виходячи з характеристик графічних файлів з назвами «IMG_9392.HEIC», «IMG_9393.HEIC», «IMG_9394.HEIC», «IMG_9395.HEIC», що містяться в області даних наданого на дослідження лазерного компакт-диску DVD-R "MyMEDIA" з маркуванням 4.7 GB 16x Speed 120 Min ZE6253-DVR-J47F4 53U00034, дата їх створення - 01.10.2024 та час 12:10:44, 12:10:48, 12:10:53, 12:11:01, відповідно,

2)у графічних файлах з назвами «IMG_9392.HEIC», «IMG_9393.HEIC», «IMG_9394.HEIC», «IMG_9395.HEIC», що містяться в області даних наданого на дослідження лазерного компакт-диску DVD-R "MyMEDIA" з маркуванням 4.7 GB 16x Speed 120 Min ZE6253-DVR-J47F4 53U00034 – ознак цифрового монтажу та редагування не міститься.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при ознайомлені захисника ОСОБА_18 з матеріалами досудового розслідування 01.10.2024 сфотографований ним примірник протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення - ОСОБА_17 , від 03 вересня 2024 року, містився у наданих захисникові матеріалах кримінального провадження (досудового розслідування), після чого до вказаного протоколу були внесені неправдиві відомості, а саме після складання протоколу у ньому дописано про вилучення у останнього "футболка сірого кольору, шорти сірого кольору, зразки букального епітелію" під час обшуку (т. 2 а.с. 183-186).

Тому, протокол затримання ОСОБА_17 від 03.09.2024 у частині результатів його особистого обшуку, суд визнає недостовірним, оскільки він не відповідає дійсним ходу і результатам проведеної 03.09.2024 вказаної процесуальної дії.

Крім того, оцінюючи цей докази суд виходить з того, що у ньому не зазначено про упаковку вилучених речей та її спосіб, які забезпечували неможливість підміни або зміни вмісту без порушення її цілісності та схоронність вилучених (отриманих) речей від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, завдяки яким вони мають доказове значення.

Тому, з вказаної, окремої, підстави цей доказ у частині результатів особистого обшуку суд визнає недостовірним.

На підставі постанови слідчого 03.09.2024 у ОСОБА_17 у присутності понятих і призначеного йому захисника відібрані біологічні зразки: букального епітелію з внутрішньої сторони щоки, змиви з обох рук, зрізи нігтьових пластин з пальців обох рук. Протокол підписаний усіма учасниками без зауважень, ОСОБА_17 про відмову або примус не зазначав (т. 2 а.с. 187-189).

На підставі тієї ж постанови слідчого 03.09.2024 слідчим за участю спеціаліста - медичної сестри у ОСОБА_17 відібрані біологічні зразки у вигляді крові з вени (т. 2 а.с. 190).

Оцінюючи ці докази суд виходить з того, що у протоколах не зазначено про упаковку вилучених речей та її спосіб, які забезпечували неможливість підміни або зміни вмісту без порушення її цілісності та схоронність вилучених (отриманих) речей від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, завдяки яким вони мають доказове значення.

На підставі постанови слідчого про проведення слідчих дій на іншій території, постанови прокурора про відібрання у потерпілого біологічних зразків у вигляді крові такі були відібрані за його місцем лікування, що оформлено актом відбору крові та протоколом відібрання біологічних зразків. Зазначено про відібрання у потерпілого ОСОБА_15 2 мл. крові у пробірку (т. 2 а.с. 195-204).

Оцінюючи ці докази суд виходить з того, що у них не зазначено про упаковку вилучених біологічних зразків та її спосіб, які забезпечували неможливість підміни або зміни вмісту без порушення її цілісності та схоронність вилучених (отриманих) речей від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, завдяки яким вони мають доказове значення.

Тому ці докази щодо відібрання у обвинуваченого та потерпілого біологічних зразків суд визнає недостовірними.

Як наслідок, похідні від визнаних недостовірними доказів - висновки судових молекулярно-генетичних експертиз від 14.11.2024 (т. 2 а.с. 213-220, а.с. 225-233, 238-243), від 21.01.2025 (т. 3 а.с. 121-128), від 23.01.2025 (т. 3 а.с. 131-140), 22.01.2025 (т. 3 а.с. 142-150, 152-159, 162-170), суд також визнає недостовірними доказами у кримінальному провадженні і вони не можуть братися до уваги при оцінці доказів у справі.

Іншими словами, неправомірні діяння не можуть породжувати правомірний результат. З цих підстав вказані базові докази та похідні від них докази не є доказами інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень.

За висновками судово-медичних експертиз від 04.09.2024 та 22.01.2025 обвинувачений ОСОБА_17 експертом був оглянутий наступного дня після події, 03.09.2024 о 17.30, у нього мали місце: садно на лобі праворуч, садно на крилі і спинці носу справа, садно в скуловій ділянці справа, садно на шкірі верхньої губи справа, садна на боковій поверхні грудної клітини праворуч, садна на правому передпліччі та ліктьовому суглобі, синець на нижньому віці правого ока, які є легкими тілесними ушкодженнями. Утворилися від дії тупих твердих предметів, особливості яких в ушкодженнях не відобразилися, приблизно за 1-3 доби до моменту огляду (т. 2 а.с. 207, т. 3 а.с. 114-115).

Суд пояснює походження тілесних ушкоджень у обвинуваченого ОСОБА_17 їх отриманням 02.09.2024 незадовго до 12.30, під час його нападу на ОСОБА_20 (третього з проживаючих у будинку) та оборонних дій останнього.

Вони ніяк не пов`язані з його наступним нападом на потерпілого, оскільки на це не посилаються ні обвинувачений, ні потерпілий, не підтверджено і доказами.

За висновком судово-медичної експертизи у потерпілого ОСОБА_15 були встановлені тілесні ушкодження: гостра важка відкрита проникаюча черепно-мозкова травма (02.09.2024); забій головного мозку з формуванням контузійних геморагічних вогнищ в правій тім`яній та лобній долях, стисненням головного мозку, масивною гострою епідуральною гематомою в правій лобно-скронево-тім`яно-потиличній ділянці, в лівій лобно-тім`яній ділянці з відтисненням верхнього сагітального синусу в задній третині; субарахноїдальний крововилив, пневмоцефалія, набряк головного мозку; втиснутий багатоуламковий перелом лівої тім`яної кістки з розповсюдженням лінійного перелому на ліву тім`яну кістку, втиснутий багатоуламковий перелом правої тім`яної кістки з розповсюдженням лінійних переломів на праву тім`яну, луску скроневої, лобну кістку з залученням обох стінок кістку; забійна рана правої лобної ділянки; периорбітальна гематома справа; забій м`яких тканин грудей по передній поверхні справа (екхімози від 2х3 до 10х см по передній поверхні грудей справа, правому плечі в верхній третині по передній та зовнішній поверхні).

Ці тілесні ушкодження утворилися від травматичної дії тупих предметів, індивідуальні особливості яких в ушкодженнях не відобразилися, тому судити про конкретне знаряддя травми не представляється можливим, але не виключена можливість, що вони могли утворитися і в результаті нанесення удару по голові та тулубу саме милицею, за механізмом удар або удар-стиснення і могли бути отримані в строк не пізніше дати звернення в лікувальну установу і діагностування їх під час вступу.

За ступенем тяжкості вищевказані тілесні ушкодження в сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя.

Тілесні ушкодження можливо могли утворитися як мінімум від 5-ох травматичних дій зі значною силою. Судити про послідовність їх утворення неможливо через те, що вони були спричинені у короткий проміжок часу (судячи з морфологічної характеристики ушкоджень) (т. 3 а.с 17-19).

Допитана за ініціативою сторони захисту судово-медичний експерт ОСОБА_30 в суді пояснила, що слідчий разом з постановою про призначення експертизи потерпілого надав їй медичну документацію, таким же чином її і повернули. Огляд потерпілого не проводився, оскільки він продовжував лікування територіально не у місці проведення експертизи. Тілесні ушкодження у потерпілого могли утворитися від травматичної дії будь-якого тупого твердого предмету. Таким могла бути і милиця, хоча вона експерту не надавалася. Якщо у потерпілого немає відкритих крововиливів, то на знарядді може не бути слідів його крові. Сила ударів потерпілому була значною, зверху вниз, потерпілий перебував більше у лежачому положенні, обличчям донизу. По голові нанесено не менше 3-х ударів і не менше по тілу, можливо і більше, якщо вони прийшлися в одну область (наклалися один на одний). Було недостатньо медичних даних для встановлення характеру тілесних ушкоджень, а для встановлення їхньої тяжкості - достатньо. Перші удар чи удари могли бути завдані потерпілому ще у стоячому положенні, це там де не утворилися перелами.

Роз`яснення судово-медичного експерта узгоджуються з показаннями потерпілого щодо механізму нанесення перших ударів та взаєморозташування з обвинуваченим - ззаду милицею наніс пару ударів по задній частині голови, після чого потерпілий впав.

02 вересня 2024 року, у день події, ОСОБА_17 у закладі охорони здоров`я відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння (т. 3 а.с. 34).

Доводи обвинуваченого про побиття потерпілого не ним, а ОСОБА_20 , не підтверджуються оціненими судом доказами, спростовуються як самим потерпілим, так і висновками суду у цьому вироку.

Позицію обвинуваченого з невизнання своєї винуватості, обставин кримінального правопорушення, його показання суд визнає недостовірними і розцінює як обраний спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю доказів у кримінальному провадженні, оцінених судом за правилами ст. 94 КПК України.

Натомість суд не встановив обставин, які б піддавали сумніву показання потерпілого та свідків, оскільки вони узгоджуються з іншими наявними у справі доказами, що були предметом ретельного дослідження та перевірки.

Суд не встановив і підстав для висновку про те, що вони обмовили обвинуваченого. Потерпілий та свідки були попереджені судом про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань і стороною захисту не надано будь-яких об`єктивних доказів, що потерпілий та свідки надавали завідомо неправдиві показання та мають особисту зацікавленість щодо розгляду цього кримінального провадження чи вони мають намір обмовити обвинуваченого.

Будь-яких доказів про те, що потерпілий та свідки не могли пам`ятати події, які мали місце згідно формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обвинуваченим та його захисниками суду не надано, у зв`язку з чим у суду відсутні процесуальні підстави ставити під сумнів зазначені вище показання потерпілого та свідків.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 26 КПК України однією із загальних засад кримінального провадження є диспозитивність, яка полягає у вільному використанні суб`єктами кримінального провадження своїх процесуальних прав в межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Отже, сторона захисту у змагальному процесі не була позбавлена можливості також задавати потерпілому та свідкам питання, у тому числі з метою підтвердження версії щодо відсутності достатніх доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого.

Суд зауважує, що, крім показань потерпілого, винуватість обвинуваченого доводиться показаннями свідків, які узгоджуються між собою щодо суттєвих обставин, які впливають на результат, та з сукупністю інших доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (статті 85 та 94 КПК).

Згідно з усталеною практикою Суду, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на сукупності всіх, у тому числі непрямих, доказів. Саме з урахуванням такого аналізу та оцінки всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 728/578/19, від 27 вересня 2023 року у справі № 607/5769/21, від 15 квітня 2024 року у справі № 587/102/18, від 15 січня 2026 року у справі № 536/1112/19, від 02 квітня 2026 року у справі № 676/1013/23 тощо).

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку визнає їх достатніми для ухвалення обвинувального вироку.

На переконання суду винуватість обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом. Можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Оцінивши докази суд встановив, що напередодні події до житлового будинку, де вже проживав обвинувачений ОСОБА_17 , заселилися двоє товаришів по службі - потерпілий ОСОБА_15 та ОСОБА_20 . Усі троє військовослужбовці, обвинувачений з ними раніше не був знайомий. Ввечері вже відбувся конфлікт між обвинуваченим та ОСОБА_20 . А наступного дня, 02 вересня 2024 року, приблизно о 12.30 потерпілий побачив, що у кімнаті ОСОБА_20 душить обвинувачений, той чинив супротив, вирвався і втік, а обвинувачений намагався наздогнати та вдарити своєю ліктьовою милицею. Вимоги потерпілого заспокоїтися та припинити ненормальну поведінку обвинувачений сприйняв агресивно, переслідував потерпілого до його кімнати та своєю ліктьовою милицею умисно побив його, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження. Потерпілий викриває і прямо вказує на обвинуваченого, а у будинку на той час вони залишалися тільки удвох. ОСОБА_20 у той час добіг за допомогою до керівництва підрозділу та повідомив про напад обвинуваченого на нього. Коли невдовзі свідки з числа військових прибули на місце події, то виявили там вже побитого потерпілого, у будинку з ним знаходився лише один обвинувачений.

Обвинувачений на місці "по гарячому" не заперечував своєї причетності до побиття потерпілого, не зазначав про будь-яку іншу особу, виявляв байдужість до стану та долі потерпілого, не намагався його врятувати, самостійно не надав йому домедичної допомоги, не викликав екстрену медичну допомогу, поліцію, не звернувся за допомогою до сусідів або інших військових тощо. Продовжував себе поводити агресивно, провокував на бійку, намагався тією ж своєю ліктьовою милицею вдарити і свідка ОСОБА_24 .

Невдовзі зі своєю ліктьовою милицею втік з місця події та переховувався в селі до його відшукання і затримання, а на милиці були виявлені сліди речовини бурого кольору, схожої на кров. Тобто, через поранення ноги, обвинувачений користувався ліктьовою милицею, яка у нього постійно була "під рукою", використовував її як знаряддя побиття супротивників.

Обвинуваченому притаманна така модель поведінки - це стійкий, звичний спосіб реагування людини на життєві ситуації, що базується на її характері, минулому досвіді або психологічних установках.

Оскільки він за відомостями про його особу та Єдиного державного реєстру судових рішень раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності: 2003 рік за ч. 3 ст. 146 (незаконне позбавлення волі або викрадення людини), ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження), та 2014 рік за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України - 17.02.2014, точний час встановити не надалося можливим, під час відсутності за місцем мешкання ОСОБА_31 , в її квартирі сталося загоряння. Приблизно о 19:00 годині, повернувшись додому в стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_31 виявила в приміщенні своєї квартири пожежу та стала самостійно її гасити. Після гасіння пожежі в квартирі, ОСОБА_31 стала прибирати продукти горіння на підлозі. В цей час до приміщення квартири ОСОБА_31 зайшов ОСОБА_17 , який також перебував в стані алкогольного сп`яніння. На ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, із-за пожежі, яка сталася, ОСОБА_17 умисно став наносити численні удари по обличчю, верхнім кінцівкам та тулубу ОСОБА_31 , чим спричинив їй тілесні ушкодження у вигляді: саден, синців, закритих переломів основних фаланг 4-5 пальців і 4-пясної кисті лівої верхньої кінцівки з незначним зміщенням уламків, які викликають тривалий розлад здоров`я, більше (21 день) і згідно з п.2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до тілесних ушкоджень середньої ступені тяжкості. Далі, 17.02.2014, приблизно о 19:00 годині, точний час встановити не надалося можливим, малолітня ОСОБА_32 - донька ОСОБА_31 , під час гасіння пожежі її матір`ю, також знаходилась в приміщенні квартири. Побачивши, що ОСОБА_17 вдарив її матір, малолітня ОСОБА_32 злякалася і стала кричати та плакати. У зв`язку з чим у ОСОБА_17 виник намір змусити малолітню ОСОБА_32 замовчати. Після чого, ОСОБА_17 продовжуючи свій злочинний намір умисно наніс один удар в область правої половини передньої поверхні шиї малолітньої ОСОБА_32 , чим спричинив їй тілесні ушкодження у вигляді садна в області правої половини передньої поверхні шиї, яке має незначні скороминущі наслідки, триваючі не більше 6 днів, і по цьому критерію відноситься до категорії легких тілесних ушкодження.

Певні недоліки оформлення окремих процесуальних джерел доказів самі по собі не дають підстав для висновку про недопустимість доказів. Ці недоліки мають оцінюватися в контексті достовірності відображених у них відомостей, а також їх достатності для встановлення тих обставин, на які посилалася сторона обвинувачення, у сукупності з іншими представленими доказами.

Стороною обвинувачення у формулювання обвинувачення датою вчинення кримінального правопорушення зазначено 02 серпня 2024 року. Проте обвинувачений, потерпілий, свідки, інші докази вказують на допущену описку у місяці, правильною датою є 02 вересня 2024 року, тому саме цю дату суд визнає і зазначає у вироку датою вчинення кримінального правопорушення.

Суд вважає недоведеним і виключає з обвинувачення відомості щодо перебування обвинуваченого ОСОБА_17 у стані алкогольного сп`яніння та сумісного вживання спритних напоїв разом з потерпілим ОСОБА_15 , оскільки це не підтверджуються сукупністю оцінених судом доказів. Про це вказує лише обвинувачений, показання якого судом визнані недостовірними, потерпілий це заперечує, обвинувачений відмовився від огляду на стан алкогольного сп`яніння, позитивного результату такого огляду немає, як і щодо потерпілого, свідки не підтвердили наявності у обвинуваченого та потерпілого ознак алкогольного сп`яніння невдовзі після події.

Суд вважає недоведеним і виключає з обвинувачення відомості щодо наявності сварки обвинуваченого з потерпілим безпосередньо перед подією, оскільки це не підтверджуються сукупністю оцінених судом доказів. Про це не зазначали ні обвинувачений, ні потерпілий.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого за:

ч. 1 ст. 121 КК України -

умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Тобто, суд, мотивуючи вид та розмір призначеного ним покарання (основного та додаткового), повинен врахувати всі обставини, які мають значення для його призначення.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Обвинувачений: громадянин України; є військовослужбовцем з часів антитерористичної операції на сході України, учасником бойових дій, одружений, в силу ст. 89 КК України судимості не має, за місцем проживання не перебуває на обліках у нарколога, психіатра (т. 3 а.с. 26-41).

Згідно досудової доповіді органу пробації ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінено як високий, ризики небезпеки для суспільства та окремих осіб оцінено як дуже високі (т. 4 а.с. 1-10).

Висновки органу пробації кореспондуються з встановленою судом репутацією обвинуваченого щодо неодноразового притягнення його до кримінальної відповідальності.

Обставин, які пом`якшують та/або обтяжують покарання, судом не встановлено.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 288/1158/16-к під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням розкриттю злочину.

Проте такі обставини судом не встановлені, фактичні обставини кримінального провадження, які підлягають доказуванню, були встановлені без активних участі та сприяння обвинуваченого, який навпаки, шляхом неправдивих показань перешкоджав встановленню істини.

Обвинувачений до кримінальної відповідальності притягується вже в 7-ме, хоча в силу ст. 89 КК України судимості не має, внаслідок чого вже має великий кримінальний досвід, має стійку кримінальну спрямованість, раніше звільнявся від відбування покарання з випробуванням (підставою для чого є висновок суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання), проте під час відбування покарання з випробуванням вчиняв нові кримінальні правопорушення, відбував покарання у виді реального позбавлення волі, вчиняв кримінальні правопорушення проти здоров`я та волі особи, у т.ч. щодо жінки та малолітньої дитини.

Проте, по факту, попередні покарання не досягли мети його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, оскільки продовжує вчиняти нові кримінальні правопорушення навіть в умовах воєнного стану, внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ проти України та українського народу в цілому, численних злочинів держави-терориста, тотального насильства, масових вбивств та руйнувань, у складний для країни та людей особливий період боротьби за виживання, на деокупованій території, поблизу фронту, що свідчить про його виняткові зухвалість, стійку злочинну, антисоціальну спрямованість, вперте небажання безповоротно відмовитися від злочинного способу життя і стати на шлях виправлення і перевиховання, хоча як військовослужбовець повинен бути взірцем поведінки для інших, однак знову вчинив умисний тяжкий злочин щодо іншого військовослужбовця, внаслідок чого сам обвинувачений за наведених обставин становить підвищену суспільну небезпеку.

Не визнав своєї винуватості у вчиненні злочину, виявив нещирість, не сприяв розкриттю злочину та кримінальному провадженню, намагався уникнути кримінальної відповідальності, викривив дійсні обставини події, не продемонстрував осуду своїх вчинків та усвідомлення їх протиправності, належних висновків для себе не зробив, а тому не розкаявся. Відсутні позитивні зміни в особистості обвинуваченого протягом досудового розслідування і судового розгляду, він усвідомив порушення закону.

Завдану потерпілому моральну шкоду не відшкодував, до її відшкодування не приступив, взагалі її не визнав. Хоча компенсація шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, є обов`язком винної особи. За пробаченням до потерпілого не звертався.

Психологічна переорієнтація обвинуваченого не відбувається, не змінюються його дотеперішні погляди та установки, він не готовий змінити своє життя і не вчиняти нових кримінальних правопорушень. Його поведінка у динаміці свідчить про стійкість його злочинного умислу.

Хронологія злочинної діяльності обвинуваченого вказує на те, що він не розкаявся, на нього раніше застосовані судом заходи покарання, метою якого також є і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених під час відбування покарання, не мають свого очікуваного та дієвого впливу.

Позитивні відомості про особу обвинуваченого та обставини на його користь, не свідчать про істотне зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, небезпечності вчинених дій, суспільної небезпеки самого обвинуваченого, натомість вони враховані при призначенні йому покарання.

Людина, її життя та здоров`я, честь і гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тому неможливо досягти мети покарання у виді кари, виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень без ізоляції його від суспільства.

Передбачене ч. 1 ст. 121 КК України кримінальне правопорушення карається позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років.

На основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання його необхідно призначити у вигляді реального позбавлення волі, у перевищуючому мінімальний розмірі санкції.

Таке покарання буде необхідним і достатнім в якості кари за скоєне, для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам, внаслідок чого буде ефективним.

Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Правильне призначення покарання є не тільки важливим засобом боротьби зі злочинністю, а й запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими та іншими особами.

Призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, звільнення від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням положень ст. 69, 75 КК України, буде явно м'яким і не буде сприяти виправленню та запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Оскільки у такому разі неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність призведе до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, воно буде неефективним.

Призначене покарання не є надмірним, відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеру заподіяних наслідків та ступеню вини, водночас забезпечує належний рівень захисту прав потерпілої і загальну превенцію, що узгоджується з підходами Європейського суду з прав людини щодо пропорційності втручання у права особи.

Враховано принцип пропорційності (домірності) скоєному правопорушенню та для досягнення мети загальної превенції, здатної забезпечити такі покарання, які є доволі «відчутними» в очах суспільства (держава в особі суду доносить до суспільства думку про небажаність вчинення в майбутньому діянь, подібних до того, яке вчинила засуджена особа).

Посилання обвинуваченого на незадовільний стан здоров`я не зумовлює неможливість призначення йому реального позбавлення волі. Питання про особи від покарання за хворобою може бути вирішено в порядку виконання вироку, за правилами п. 6 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК України.

З урахуванням фактичних обставин справи, покарання, що призначається, а також для забезпечення виконання цього вироку, для запобігання спробам переховуватися від суду, необхідно продовжити строк тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Своєчасне і точне фіксування затримання є важливою гарантією забезпечення права на свободу, гарантованого статтею 29 Конституції України та статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відсутність протоколу затримання або неточні відомості, внесені у такий протокол, є порушенням права на свободу, оскільки своєчасне і точне фіксування затримання є важливою гарантією від порушення інших прав особи.

Встановлюючи обставини затримання, у тому числі час фактичного затримання та наявність підстав для затримання, суди мають виходити з дійсних обставин, встановлених на підставі усієї сукупності доказів, наданих сторонами, включаючи, але не обмежуючись лише протоколом затримання (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 204/6541/16-к).

Факт затримання особи може встановлюватися не лише протоколом затримання, але й іншими доказами, а відомості, зазначені у протоколі, можуть бути спростовані або навпаки, підтверджені іншими доказами.

ОСОБА_17 під вартою фактично тримається з 02.09.2024 безперервно, з часу затримання невдовзі після події. Проте за протоколом від 03.09.2024 був затриманий об 11.09 03.09.2024, що спростовується встановленими судом обставинами.

Згідно ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» попереднє ув`язнення закінчується з моменту набрання вироком законної сили.

За правилом ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.

Відповідно, строк перебування ОСОБА_17 під вартою є попереднім ув`язненням та підлягає зарахуванню у строк відбування ним покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК України.

Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України, а їх арешт необхідно скасувати за відсутністю потреби у його продовженні.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, стягнути з обвинуваченого на користь держави.

Свій цивільний позов до обвинуваченого про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди у розмірі 500 тисяч гривень (т. 2 а.с. 107-109) потерпілий обґрунтовує фізичними та моральними стражданнями, які він поніс та продовжує нести внаслідок побиття обвинуваченим, спричинення тяжких тілесних ушкоджень, тривалим лікуванням, тяжкими наслідками для його здоров`я, негативними наслідками для його життя, яке після злочину кардинально погіршилося.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно положень ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд встановив факт заподіяння неправомірними діями обвинуваченого моральної шкоди потерпілому вчиненням щодо нього злочину.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, ступінь фізичного болю та страждань, які відчував потерпілий внаслідок заподіяних йому тяжких тілесних ушкоджень, страх, страждання, образу, як в момент події, так і після неї, тривалість та складність лікування, реабілітації, перенесення оперативних втручань на голову, які супроводжувались фізичним болем, душевними переживаннями, необхідність знеболення, появу головних болей, виникнення багатьох незручностей, порушення мовлення та ходьби, життєвих стосунків, виникнення стресів, що призводить до душевних хвилювань, постійного поганого самопочуття, адже тривалий час потребував стороннього догляду, на ранніх стадіях не міг себе самостійно обслуговувати і ще до сьогоднішнього дня не може повноцінно забезпечувати себе сам, що морально постійно пригнічує, ще не одужав та продовжує лікуватись, тіло частково втратило свої властивості, права нога, мовлення не функціонують так як до побиття, внаслідок чого змушений перелаштовувати налагоджений ритм життя, на даний час не відомо чи зможе виконувати свій конституційний обов`язок і продовжити військову службу, чи відновиться стан здоров`я до попереднього стану, негативні наслідки, глибину душевних страждань позивача, їх характер, обсяг, тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, витрачання особистого часу на тривале досудове розслідування та судовий розгляд, звертатися за правовою допомогою, нести додаткові витрати, вимоги розумності та справедливості, та дійшов висновку про повне задоволення позову і стягнення на його користь 500000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Суд вважає, що ця сума буде достатньою для компенсації негативних наслідків морального характеру, з урахуванням заявлених розміру і меж позовних вимог.

Зважаючи на стан потерпілого, якого зробив інвалідом, а фактично, обвинувачений у фізичному та психологічному плані знищив людину, яка захищала нас і нашу Батьківщину.

На підставі викладеного, керуючись ст. 100, 124, 369-378 КПК України, 129, 1167 ЦК України,

у х в а л и в:

1)ОСОБА_17 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, призначити йому покарання - 7 (сім) років позбавлення волі.

2)ОСОБА_17 продовжити строк тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

3)ОСОБА_17 зарахувати у строк відбування покарання попереднє ув`язнення з 02.09.2024 по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

4)Початок строку відбування покарання обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

5)Після набрання вироком законної сили речові докази: ліктьову милицю - повернути ОСОБА_17 , а у разі відмови у отриманні - знищити, інші предмети - знищити, скасувати арешт майна, накладений на них ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 06.09.2024 (т. 2 а.с. 178-179).

6)Процесуальні витрати витрати, пов`язані із залученням експертів, у загальній сумі 86941,85 гривень - стягнути на користь держави з ОСОБА_17 .

7)Позов задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_17 на користь ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ; рнокпп НОМЕР_2 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 500000 (п`ятсот тисяч) гривень.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, через Балаклійський районний суд Харківської області, протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачений має право подати клопотання про помилування, доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції, ознайомитися з журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Суддя ОСОБА_1