Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №522/10990/15-ц — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/134/26

Справа № 522/10990/15-ц

Головуючий у першій інстанції Науменко А.В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника Державної іпотечної установи на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2023 року у цивільній справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року Державна іпотечна установа звернулась до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.

Позов мотивований тим, що 30 липня 2007 року між АКБ «Трансбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит №601070001, за умовами якого банк надав позичальнику в кредит грошові кошти у сумі 740 256,00 грн, строком до 30 липня 2018 року включно, зі сплатою 14 % річних.

У забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит 30 липня 2007 року між банком, позичальником та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 60/1, а також 30 липня 2007 року між банком, позичальником та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 60/2.

13 серпня 2007 року між Банком та Державною іпотечною установою укладено договір відступлення права вимоги, згідно якого Банк передав позивачу всі права вимоги за договором про іпотечний кредит, іпотечним договором та договорами поруки.

В обумовлені договором строки позичальник свої зобов`язання не виконував та не здійснював відповідні платежі з погашення кредиту.

У зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків за договором про іпотечний кредит, у відповідачів станом на 21 квітня 2015 року утворилася заборгованість за основною сумою боргу – 427 810,35 грн, за нарахованими відсотками – 58 202,15 грн, по пені за прострочення сплати кредитних коштів – 24 403,88 грн, інфляційні втрати – 29 476,45 грн.

За таких підстав позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором про іпотечний кредит в сумі: 539 892,86 грн, що включає: основну суму боргу - 427 810,35 грн, нараховані відсотки – 58 202,15 грн, пеня за прострочення сплати кредитних коштів - 24 403,88 грн, інфляційні втрати - 29 476,45 грн, та судові витрати.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року задоволено касаційну скаргу Державної іпотечної установи, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2023 року у задоволенні позову Державної іпотечної установи відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Державної іпотечної установи подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 16.06.2026 року на 16:00 год. відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з`явилися, про причини неявки не повідомили, заяв про відкладення справи або про розгляд справи в режимі відеоконференції не подавали.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Козачишин О.В. та представник позивача Державної іпотечної установи Стадний Д.С., який взяв участь в режимі відеоконференції поза межами суду не заперечували проти розгляду справи без присутності інших учасників, які будучи повідомленими про дату час і місце розгляду справи не з`явились у судове засідання.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 16.06.2026 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з:

- доведеності переходу права вимоги за договором про іпотечний кредит до ПАТ «Банк Перший», відповідно до договору відступлення права вимоги №10 від 08.12.2011 року;

- відсутності документального підтвердження вчинення відповідачами після 08.12.2011 року юридично значущих дій щодо підписання з Державною іпотечною установою будь-яких документів, актів, а також платежів на користь Державної іпотечної установи за договором про іпотечний кредит, і визнання таким чином ними заборгованості перед позивачем;

- неотримання відповідачами від кредитора відповідної вимоги щодо досудового врегулювання спору, зокрема, усунення порушень умов кредитного договору шляхом погашення прострочених платежів.

- відсутності належних та допустимих доказів видачі кредиту та наявності у відповідачів заборгованості за договором про іпотечний кредит у вказаному в позові розмірі

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що 30 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Трансбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит №601070001, за умовами якого банк повинен був надати позичальнику в кредит грошові кошти у сумі 740 256,00 гривень, строком до 30 липня 2018 року, включно, зі сплатою 14,0% річних (т. 1 а. с. 8-14).

У забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит, 30 липня 2007 року між банком, позичальником та ОСОБА_2 , був укладений договір поруки №60/1, а також 30 липня 2007 року між банком, позичальником та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №60/2 (т. 1 а. с. 15-19; 20-24).

13 серпня 2007 року між АКБ «Трансбанк» та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги №654, згідно якого банк передав позивачеві права вимоги за укладеним з ОСОБА_1 договором про іпотечний кредит, іпотечним договором та договорами поруки (т. 2 а. с. 32-36).

У подальшому, 08 грудня 2011 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк Перший» було укладено договір відступлення права вимоги №10, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., згідно якого позивач передав банку всі права вимоги за договором про іпотечний кредит, іпотечним договором та договорами поруки, а банк набуває всі права вимоги за договорами вказаними у додатку № 1 до даного договору, який є його невід`ємною частиною. У додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги від 08 грудня 2011 року № 10 зазначено про відступлення прав вимоги за договором про іпотечний кредит від 30 липня 2007 року № 601070001, укладеним між банком та позичальником ОСОБА_1 , іпотечним договором від 30 липня 2019 року № 60/ДІУ та договорами поруки від 30 липня 2007 року № 60/1 між АКБ «ТРАНСБАНК», ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та № 60/2 між АКБ «ТРАНСБАНК», ОСОБА_1 і ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 25-33).

Відповідно до довідки про стан заборгованості за договором про іпотечний кредит, наданої Державною іпотечною установою, заборгованість за вказаним договором станом на 21 квітня 2015 року склала за основною сумою боргу - 427 810, 35 грн, за нарахованими відсотками - 58 202,15 грн, по пені за прострочення сплати кредитних коштів - 24 403,88 грн, інфляційні втрати - 29 476,45 грн (т. 1 а. с. 6, 7).

24 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси із позовом про визнання недійсним договору про іпотечний кредит від 30 липня 2007 року № 601070001, який укладений між нею та АКБ «Трансбанк» та визнання недійсним договору іпотеки від 30 липня 2007 року, який укладений між ОСОБА_5 та ВАТ «Трансбанк», зареєстрованого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В. мотивуючи свої вимоги тим, що нею 30.07.2007 року укладений кредитний договір № 601070001 з АКБ «ТРАНСБАНК», але Банк не виконав обов`язку про повідомлення інформації, що передбачена Законом України «Про захист прав споживачів», а також включив до договору несправедливі умови.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року у справі № 522/25959/15-ц, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Державна іпотечна установа надала договір відступлення права вимоги від 08 грудня 2011 року № 10 (із відкладальними умовами), відповідно до якого Державна іпотечна установа відступає, а ПАТ «Банк Перший» набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатку № 1 до даного договору, який є його невід`ємною частиною (т. 1 а. с. 25-27).

У додатку № 1 до договору відступлення права вимоги від 08 грудня 2011 року № 10 зазначено про відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит від 30 липня 2007 року № 601070001, укладеним між банком та позичальником ОСОБА_6 , іпотечним договором від 30 липня 2019 року № 60/ДІУ та договорами поруки від 30 липня 2007 року № 60/1 та № 60/2 (пункт 16) (т. 1 а. с. 28-33).

Суд першої інстанції у рішенні зазначив, що:

- Державна іпотечна установа не надала і матеріали справи не містять доказів того, що вказаний договір відступлення права вимоги №10 від 08.12.2011 року не був виконаний сторонами або розірваний ними, а тому у позивача залишилось право на стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит №601070001 від 30 липня 2007 року;

- перехід права вимоги за договором про іпотечний кредит до ПАТ «Банк Перший» підтверджують як дії представників ПАТ «Банк Перший» після 08.12.2011 року, зокрема, щодо перевірки предмету іпотеки (квартири), яка передана в забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит, про що складено: акт від 26.12.2011 року з іпотекодавцем ОСОБА_5 (т. 2 а. с. 91); акт від 16.01.2013 року з позичальником ОСОБА_1 , як представником іпотекодавця (т. 2 а. с. 92);акт від 21.01.2014 року з відповідачем ОСОБА_2 , як представником іпотекодавця (т. 2 а. с. 93), так і дії поручителя за кредитом ( ОСОБА_3 ) по сплаті заборгованості за вищевказаним кредитним договором саме на користь ПАТ «Банк Перший», після 08.12.2011 року. зокрема двадцяти платежів по кредиту (в період з 27.12.2011 року по 28.05.2013 року) на загальну суму 209 388,61 грн, а саме: 28.05.2013 року – 11 020 грн, 09.04.2013 року – 11 020 грн, 13.03.2013 року – 11 020 грн, 26.02.2013 року – 11 020 грн, 23.01.2013 року – 11 020 грн, 25.12.2012 року – 11 020 грн, 29.11.2012 року – 11 020 грн, 30.10.2012 року – 11 020 грн, 21.09.2012 року – 11 020 грн, 28.08.2012 року – 11 020 грн, 30.07.2012 року – 11 020 грн, 01.08.2012 року – 8,61 грн, 26.06.2012 року – 11 020 грн, 30.05.2012 року – 11 020 грн, 27.04.2012 року – 11 020 грн, 29.03.2012 року – 11 020 грн, 29.02.2012 року – 11 020 грн, 25.01.2012 року – 11 020 грн, 27.12.2011 року – 11 020 грн та 28.12.2011 року – 11 020 грн (т. 2 а. с. 103-122).

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що про перехід права вимоги за кредитом ОСОБА_1 до банку ПАТ «Банк Перший» і як наслідок, про відсутність у зв`язку з цим у Державної іпотечної установи права вимагати стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до договору відступлення права вимоги №10 від 08.12.2011 року установа відступає, а Банк набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатку № 1 до цього Договору (п. 1.1.).

У відповідності до п. 2.1 цього Договору пункт 1.1. цього Договору набуває чинності у наступних випадках:

2.1.1. 15 січня 2014 року. Для реалізації Установою права здійснити відступлення прав вимоги за іпотечними кредитами, вказаними у додатку № 1 цього Договору, Установа зобов`язана не пізніше 15 грудня 2013 року надіслати Банку повідомлення про відступлення 15 січня 2014 року прав вимоги за іпотечними кредитами вказаними у додатку № 1 цього Договору або пропозицію щодо зміни цієї дати. У разі, якщо Установа до 15 грудня 2013 року не надішле до Банку таке повідомлення або таку пропозицію, Установа втрачає право відступити права вимоги за іпотечними кредитами вказаними у додатку № 1 до цього Договору.

Тобто згідно з умовами договору від 08.12.2011 року втрата права відступити право вимоги за іпотечними кредитами вказаними у додатку № 1 до цього договору залежить від направлення Установою (Державна іпотечна установа) до 15 грудня 2013 року до Банку (АКБ «Банк Перший») повідомлення про відступлення 15 січня 2014 року прав вимоги за іпотечними кредитами вказаними у додатку № 1 цього Договору. або пропозиції щодо зміни цієї дати.

Державна іпотечна установа категорично стверджує, що такого повідомлення АКБ «Банк Перший» не направляла і доказів зворотного відповідачами не надано.

Сам факт здійснення після 08.12.2011 року з боку представників АКБ «Банк Перший» за участі іпотекодавця та її представника неодноразових перевірок предмету іпотеки (квартири) та неодноразових з 27 грудня 2011 року по 28 травня 2013 року оплат поручителем ОСОБА_3 заборгованості за вищевказаним кредитним договором, не змінює погоджених Державною іпотечною установою та АКБ «Банк Перший» відкладальних умов договору відступлення права вимоги №10 від 08.12.2011 року і не припиняє їх дійсність.

При таких обставинах, висновок суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів того, що вказаний договір відступлення права вимоги №10 від 08.12.2011 року не був виконаний сторонами або розірваний ними, у зв`язку з чим немає підстав вважати, що у позивача залишилось право на стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит №601070001 від 30 липня 2007 року, оскільки відбувся перехід права вимоги за кредитом ОСОБА_1 до банку ПАТ «Банк Перший» є помилковим.

Таким чином, колегія суддів набуває висновку про те, що Державна іпотечна установа має право вимоги за договором про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року та договорами поруки від 30.07.2007 року № 60/1 та № 60/2, і, відповідно, є належним позивачем за вимогою про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Що стосується заявленого до стягнення розміру заборгованості за договором про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року, за яким станом на 21 квітня 2015 року утворилася заборгованість за основною сумою боргу – 427 810,35 грн, за нарахованими відсотками – 58 202,15 грн, по пені за прострочення сплати кредитних коштів – 24 403,88 грн, інфляційні втрати – 29 476,45 грн, то колегія суддів виходить з такого.

Як вже зазначалось, умовами договору про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року передбачено право кредитора вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в частині або в цілому, сплати процентів за користування ним та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку не виконання або неналежного виконання Позичальником будь-яких зобов`язань за цим Договором або за Іпотечним Договором або договорами, які забезпечують виконання зобов`язань за цим Договором в тому числі, але не виключно, у випадку, зокрема: прострочення сплати чергового платежу за Кредитом та/або Процентів за користування Кредитом 2 (двох) місяців.

У відповідності до п. 2.4 Договору про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року Позичальник зобов`язується щомісячно до числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього здійснювати погашення Кредиту та сплачувати нараховані Кредитором проценти ануїтетними платежами в сумі не менше 11 019,94 грн відповідно до Графіку погашення кредиту шляхом безготівкових перерахувань на рахунок № 29097501010386 не пізніше 30.07.2018 року.

Тобто строк кредитування складає 132 місяці або 11 років.

Сума щомісячного ануїтетного платежу розраховується згідно формули, наведеної у договорі.

Як вбачається з довідки про стан заборгованості за договором про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року перший несплачений платіж при нарахуванні інфляційних втрат зафіксований кредитором станом на 30.04.2014 року в сумі 19 096,15 грн.

Враховуючи, що щомісячний ануїтетний платіж не може бути меншим 11 019,94 грн, то непогашена прострочена заборгованість вперше за договором про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року виникла не пізніше березня 2014 року у розмірі 8 076,21 грн та станом на 30.04.2014 року становить 19 096,15 грн (8 076,21 грн + 11 019,94 грн (платіж за квітень).

Враховуючи прострочення чергового платежів за березень та квітень 2014 року, кредитор отримав право на дострокове повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом у травні 2014 року.

До суду з позовом позивач звернувся у травні 2015 року.

У чинній до 10 червня 2017 року редакції частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII "Про споживче кредитування" (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1023-XII. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон № 1734-VIII, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон № 1023-XII.

Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону № 1023-XII зі змінами, передбаченими Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений указаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося з метою задоволення споживчих потреб позичальника, зобов`язаний застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Будь-яких доказів направлення на адресу позичальника (поручителів) вимоги про дострокове повернення кредиту, яке передувало зверненню Державної іпотечної установи до суду, останньою не надано.

Як вже зазначалось, кредитором нараховані інфляційні втрати виходячи із прострочення щомісячних платежів станом на 28.02.2015 року у розмірі 116 896,33 грн, а щомісячний мінімальний ануїтетний платіж становить 11 019,94 грн.

До суду з позовом позивач звернувся 29.05.2015 року, внаслідок чого прострочення на час звернення до суду складає 116 896,33 + 11 019,94 (березень 2015 року) + 11 019,94 грн (квітень 2015 року) + 11 019,94 грн (травень 2015 року), що становить загальний розмір 149 956,15 грн.

Крім того, стягненню підлягає пеня за період з 05.05.2014 року по 21.04.2015 року у розмірі 24 403,88 грн та інфляційні втрати за період з 30.04.2014 року по 28.02.2015 року у розмірі 29 476,45 грн.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено строк позовної давності в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України (ЦК України), позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Наявність такої заяви матеріалами справи не зафіксовано і тому колегія суддів не знаходить підстав для застосування позовної давності щодо стягнення пені за період в один рік, що передував зверненню позивача до суду з позовом 29.05.2015 року, тобто за період з 05.05.2014 року до 29.05.2014 року (24 дні).

Таким чином позовна заява про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року підлягає задоволенню частково – за простроченими щомісячними ануїтетними платежами (входять платежі з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом) станом на час звернення до суду з позовом – 149 956,15 грн, за пенею за період з 05.05.2014 року по 21.04.2015 року – 24 403,88 грн та інфляційні втрати за період з 30.04.2014 року по 28.02.2015 року – 29 476,45 грн, а всього 203 836,48 грн. В іншій частині заявлених вимог слід відмовити.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Як встановлено частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Порука є строковим зобов`язанням, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц (провадження № 14-145цс18)).

У разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб`єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов`язок боржника за договором.

Припинення поруки зі спливом строку, встановленого змістом договору поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов`язання за договором поруки у зв`язку з припиненням такого зобов`язання поручителя.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що у разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

Як вбачається з пункту 5.3. договорів поруки від 30.07.2007 року № 60/1 та № 60/2 дія цього договору закінчується повним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань по Договору про іпотечний кредит та всіх додаткових угод до нього.

Водночас, колегія суддів зауважує, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновки Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)).

З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак, і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Вищевказані висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, та були підтримані Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) та від 04 липня 2023 року у справі № 2-1268/11 (провадження № 14-2цс23).

Схожі за своїм змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19), у якій зауважено, що: "Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем)".

Умовами Договору про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року передбачено, що Позичальник зобов`язується щомісячно до числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього здійснювати погашення Кредиту та сплачувати нараховані Кредитором проценти ануїтетними платежами в сумі не менше 11 019,94 грн відповідно до Графіку погашення кредиту шляхом безготівкових перерахувань на рахунок № 29097501010386 не пізніше 30.07.2018 року.

Водночас у пункті 5.2.4 Договору про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року передбачено право кредитора вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в частині або в цілому, сплати процентів за користування ним та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку не виконання або неналежного виконання Позичальником будь-яких зобов`язань за цим Договором або за Іпотечним Договором або договорами, які забезпечують виконання зобов`язань за цим Договором в тому числі, але не виключно, у випадку, зокрема: прострочення сплати чергового платежу за Кредитом та/або Процентів за користування Кредитом 2 (двох) місяців.

Як вбачається із матеріалів справи, відсутні докази направлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту до звернення до суду з даним позовом.

Водночас із позовом банк звернувся до суду 29 травня 2015 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду, а відтак, порука є такою, що припинена виключно в частині щомісячних платежів, строк внесення яких настав за шість місяців до звернення з цим позовом (до 29 листопада 2014 року).

Таким чином, не надавши докази звернення до позичальника (поручителів) з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплати процентів, інших платежів, на які має право за умовами Договору про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року, звернувшись 29.05.2015 року до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач має право лише на стягнення тієї заборгованості, яка стосується платежів строк оплати по яких вже настав, тобто на прострочену та непогашену поточну заборгованості станом на день подання позову. В той же час у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

При цьому слід зазначити, що останній щомісячний ануїтетний платіж, який вносився поручителем ОСОБА_3 в порядку виконання Договору про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року датований 28.05.2013 року. Доказів про внесення інших платежів позивачем не надано, а відповідачами не підтверджено.

Враховуючи наведене, шестимісячний строк (ч. 4 ст. 559 ЦК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин і звернення до суду) для пред`явлення вимоги за кожним окремим платежем обчислюється окремо. Тобто за платежі, строк яких настав більше як 6 місяців тому, порука припиняється автоматично, і стягнення із поручителя не підлягає.

Тому солідарна відповідальність у позичальника з кожним із поручителів за заборгованістю по ануїтетним платежам, пені та інфляційним втратам обмежена останніми 6 місяцями, що передували зверненню до суду з позовом в межах строку кредитування, який за Договором про іпотечний кредит остаточно не сплив.

Оскільки щомісячний ануїтетний платіж не може бути менше 11 019,94 грн, то сума, що підлягає соліданому стягненню за 6 місяців становить 66 119,64 грн.

Отже у розумінні кожного із Договорів поруки відповідальність позичальника та поручителя є солідарною, тому з ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 слід стягнути солідарно заборгованість у розмірі 66 119,64 грн.

Решта заборгованості 137 168,84 грн (203 836,48 - 66 119,64), яка підлягає стягненню, є одноосібною відповідальністю позичальника ОСОБА_1 . В іншій частині вимог слід відмовити.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості за договором про іпотечний кредит № 601070001 від 30.07.2007 року у розмірі відповідно до наведених обґрунтувань.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Державної іпотечної установи – задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2023 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за договором про іпотечний кредит №601070001 від 30.07.2007 року в сумі 539 892,86 грн, в тому числі: основний борг - 427 810,35 грн; нараховані відсотки – 58 202,15 грн, пеня за прострочення сплати кредитних коштів - 24 403,88 грн, інфляційні втрати - 29 476,45 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 24.07.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова