Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №522/14666/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3787/26

Справа № 522/14666/24

Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Вадовської Л.М.

за участю секретаря: Турик А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Ковтун Ю.І. 13 листопада 2025 року у м. Одеса, -

встановила:

У вересні 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій позивач просив: позбавити відповідача батьківських прав відносно її неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду з цим позовом і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зареєстрованому шлюбі сторони не перебували. З народженням дитини сторони проживати разом, вели спільний побут та господарство. Після народження сина, ОСОБА_2 систематично почала вживати наркотичні засоби та психотропні речовини, зловживати алкогольними напоями, перестала турбуватись про добробут дитини, займатись його вихованням та розвитком. Відповідачка почала вести антисімейний, асоціальний спосіб життя, повністю припинила піклуватися про дитину. Одного дня ОСОБА_2 пішла з дому, залишивши сина із батьком. З 2021 року малолітній ОСОБА_4 проживає разом із ОСОБА_1 . З того часу мама дитини ні разу не цікавилась його життям, не приходила до нього, не телефонувала йому, жодного разу не привітала з днем народження, не шукала можливостей для зустрічей, не з`являлась до школи, не переймалась його здоров`ям і навчанням, не зверталась до органів державної влади з питанням щодо захисту її материнських прав, матеріальної допомоги на утримання сина не надавала, не цікавилась його розвитком, вподобаннями, заняттями, досягненнями, що викликало у дитини душевні страждання. На теперішній час у Київському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді кримінальне провадження №12020160000000889 від 30 липня 2020 року, №120222160000000306 від 05 травня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 Кримінального кодексу України, а саме незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, вчинений повторно. За час перебування у СІЗО, відповідач жодного разу не виявила бажання поспілкуватися з сином. Антисоціальна системна поведінка, самоусунення від виховання та утримання дитини свідчить про ухилення відповідачки від виконання нею батьківських обов`язків відносного сина, ОСОБА_3 , що є неприпустимим з огляду на забезпечення якнайкращих інтересів дитини. У свою чергу, позивач є благонадійним, має відмінний авторитет серед своїх знайомих, друзів та колег, не зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, веде здоровий спосіб життя, доброякісно виконує батьківські обов`язки по вихованню дитини. Ним створені усі умови для повноцінного та гармонійного розвитку, проживання, виховання дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що відповідає принципам найкращих інтересів дитини. Крім того, позивач дбає про розвиток малолітнього сина, займається його вихованням, постійно відвідує батьківські збори та шкільні заходи, підтримує постійний зв`язок зі школою та класним керівником, цікавиться успіхами сина, результатами його навчання та дбає, щоб у нього було все необхідне шкільне приладдя, займається питанням здоров`я сина. Позивач повністю самостійно утримує сина, забезпечує йому якнайкращі умови життя. Малолітній ОСОБА_3 має дуже велику прихильність до батька.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що формальне збереження батьківських прав за матір`ю, за відсутності будь-якого реального виконання нею батьківських обов`язків, не відповідає найкращим інтересам дитини, а навпаки створює правову невизначеність, емоційну нестабільність та додаткову психологічну напругу для дитини.

Суд першої інстанції формально заслухав думку дитини, однак за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів, безпідставно визнав її такою, що нібито могла бути сформована під впливом батька.

На думку апелянта, розрив сімейних зв`язків є винятковим заходом, однак у цій справі йдеться не про розрив реально існуючих відносин, а про юридичну фіксацію факту їх багаторічної відсутності, оскільки відповідач протягом тривалого часу не підтримувала жодного зв`язку з дитиною, та не вчиняла жодних дій для його відновлення.

Сторони про розгляд справи на 20 липня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджено свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , виданим 13 жовтня 2020 року Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с.24).

Згідно характеристики Одеського ліцею № 101 від 29.07.2024 року № 62, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народження навчається у 5-Б класі Одеського ліцею № 101. Батько ОСОБА_1 активно приймає участь у навчанні дитини, підтримує зв`язок із класним керівником, приділяє увагу вихованню сина. Мати ОСОБА_2 не приймає участі у навчанні та вихованні дитини (а.с. 34).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є боржником у виконавчих провадженнях, категорія стягнення: стягнення коштів на користь держави; інші стягнення на користь державного бюджету (санкції, платежі, штрафи); стягнення у справах про адміністративні правопорушення (крім безпеки дорожнього руху), що підтверджується Інформацією з Єдиного реєстру боржників від 28 серпня 2024 року (а.с. 53 – 54).

Згідно декларації № 0001-1АН4-ТМ00 від 29 березня 2019 року про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, лікар ОСОБА_5 , пацієнт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у графі: «Довірена особа пацієнта…» зазначено ОСОБА_6 (а.с. 64).

З наданого до суду висновку Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 01-13/643/11вих. від 03 січня .2025 року вбачається доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.71- 75).

Ухвалою суду першої інстанції від 21 травня 2025 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 про заслуховування думки дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у судовому засіданні (а.с. 88 - 89).

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у питанні позбавлення своїх батьків чи одного із них батьківських прав.

Аналогічні положення закріплені у ст. 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Згідно ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява № 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив суду першої інстанції, що маму бачив, коли йому було сім років у першому класі. Напевно йому було б краще, якщо його мати позбавили б батьківських прав відносно нього. Вважає відповідачку поганою мамою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявності у даному випадку тих виняткових обставин, для можливості застосування такого крайнього заходу, як позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітнього сина.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з наступних підстав.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 8, 9 ст. 7 СК України).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).

Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.

Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідачки на повагу до сімейного життя, що гарантовано ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З іншої сторони, обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (ст. 1, 9 Конвенції).

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з ч. 1-4 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно ч. 1 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Як на підставу задоволення вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач ухиляється від належного виконання батьківських обов`язків.

Так, підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (п. 1-6 ч. 1 ст. 164 СК України).

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року. у справі №686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі №306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі №461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень ст. 164 СК України є усталеною.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі №213/2822/21.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що ОСОБА_2 – є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до своїх батьківських обов`язків ставиться недбало, участі у житті дитини не приймала, не цікавиться її життям. Дитина – ОСОБА_3 взагалі не знає своєї матері, оскільки вона ніколи не приходила та не навіщала його. Будучи обізнаною про те, що слухається справа про позбавлення її батьківських прав, вона ніколи не з`являлася у судові засідання. Також, стало відомо, що за період слухання даної справи, ОСОБА_2 народила ще одну дитину, і що відносно цієї дитини також стоїть питання щодо позбавлення її батьківських прав, що також є харатеризуючим моментом того, як ОСОБА_2 ставиться до своїх дітей. Крім того, ОСОБА_2 зловживає наркотичними засобами, зараз відносно неї відкрито кримінальне провадження по обвинуваченню у розповсюдженні наркотичних речовин.

Під час судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ухвал Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2024 року та від 07 серпня 2024 року у справі № 947/10275/22 продовжувалися строки тримання під вартою обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України (розповсюдження наркотичних засобів) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на строк 60 діб. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2025 року продовжувався строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з забороною залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , у нічний час з 22:00 по 06:00 год. строком на 60 діб (а.с. 49 – 52,103 – 104).

Надані позивачем докази, а саме: характеристика Одеського ліцею № 101 від 29 липня 2024 року № 62 на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який навчається у 5-Б класі Одеського ліцею № 101; Інформація з Єдиного реєстру боржників від 28 серпня 2024 року, декларація № 0001-1АН4-ТМ00 від 29 березня 2019 року про вибір лікаря, підтверджують свідоме нехтування відповідачкою ОСОБА_2 батьківськими правами та обов`язками стосовно своєї малолітньої дитини.

Щодо письмових пояснень на ім`я адвоката Хижняк В. від імені ОСОБА_8 від 27 серпня 2027 року, ОСОБА_9 від 24 серпня 2023 року, ОСОБА_10 від 27 серпня 2024 року, ОСОБА_11 від 27 серпня 2024 року, ОСОБА_12 від 27 серпня 2024 року, ОСОБА_13 від 31 липня 2024 року, ОСОБА_14 від 31 липня 2024 року, то суд дійшов правильного висновку, що вони не є належними доказами, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 76 ЦПК України, показаннями свідків.

Згідно ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджуються іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Разом з тим, такого порядку надання показань свідків, як письмові показання, цивільним процесуальним законодавством України не передбачено. Надання до суду письмових показань свідків не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи на задання питань свідкам стосовно обставин справи.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц.

Також колегія суддів приймає до уваги, що сам лише факт наявності заперечень відповідачки проти позбавлення її батьківських прав не може свідчити про те, що відповідач ОСОБА_2 не втрачає інтерес до своєї дитини, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу вчинення останньою активних дій щодо налагодження стосунків із дитиною, її участі у житті сина, тощо.

Щодо висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

У ч. 5, 6 ст. 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду, та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21 (провадження N 61-5203св23), від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22 (провадження N 61-10115св23), від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20 (провадження №61-1544св21), від 26 липня 2021 року у справі №638/15336/18 (провадження № 61-13690св20).

З висновку Органу опіки та піклування від 03 січня 2025 року вбачається, що відповідно до заяви ОСОБА_2 від 21 листопада 2024 року остання заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина.

На виконання ухвали суду першої інстанції, представником органу опіки і піклування під час розгляду справи було надано належним чином засвідчену копію такої заяви, зі змісту якої установлено, що ОСОБА_2 на адресу Голови Приморської районної адміністрації Одеської міської ради надала заяву у якій вказала, що категорично заперечує проти позбавлення її батьківських прав. Зазначила, що хоча вона наразі перебуває в «ОСІ» проте не є засудженою, оскільки її вина не доведена, вона знаходиться під слідством. Повідомила, що за вказаних обставин не має можливості підтримувати зв`язок з дитиною. Останні два роки дитина проживала за кордоном з бабусею, у неї та батька дитини була усна домовленість, що до закінчення бойових дій дитина буде перебувати за кордоном з ціллю його власної безпеки. Її чоловік порушив угоду та завіз дитину на територію України, тим самим створивши загрозу для життя дитини. Зазначила, що підстав для позбавлення її батьківських прав немає, але це дозволить батьку дитини уникнути мобілізації та мобілізаційної підготовки, а також виїхати без перешкод за кордон (а.с. 106 - 107).

Викладеним у заяві ОСОБА_2 від 21 листопада 2024 року обставинам надана оцінка органом опіки та піклування при наданні висновку про доцільність позбавлення її батьківських прав. Разом із тим, сукупність встановлених органом опіки та піклування обставин беззаперечно свідчить про факт умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків та необхідності застосування до неї такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Відповідно до витягу з реєстру Одеської територіальної громади від 27 вересня 2024 року №2024/011708874, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 04 жовтня 1991 року.

Відповідно до листа Департаменту з питань реєстрації Полтавської ради від 17 вересня 2024 року № 19/07, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з 27 березня 2014 року. Бабусею малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_6 укладено декларацію з педіатром КНП «Дитяча міська поліклініка № 4» Одеської міської ради. Згідно листа, наданого КНП «Дитяча міська поліклініка №4» Одеської міської ради від 25 жовтня 2024 року № 01-31/586, малолітній ОСОБА_15 поліклініку відвідує з бабусею, та батьком.

Згідно з довідкою, наданою Комунальним закладом позашкільної освіти «Одеський центр дитячої та юнацької творчості «Моряна»» від 05 грудня 2024 року № 10-09/126, ОСОБА_3 відвідував студію інтелектуального та творчого розвитку з 2018 по 2020 роки. На заняття хлопчика завжди приводив батько, мати зв`язок з педагогами не підтримувала.

Згідно з довідкою, наданою центром «Заум» ФОП ОСОБА_16 , малолітній ОСОБА_3 відвідував терапевтичні заняття з вересня по грудень 2021 року. Протягом всього часу дитину забирав та приводив батько. Мати не приводила і не забирала дитину із занять.

Згідно з характеристикою, наданою Одеським ліцеєм № 101 Одеської міської ради, малолітній ОСОБА_3 , навчається у вищезазначеному закладі з першого класу. ОСОБА_1 активно приймав участь у навчанні дитини, підтримував зв`язок із класним керівником. Батько приділяє увагу вихованню сина. Мати, ОСОБА_2 не приймала участі у навчанні та вихованні, не підтримувала зв`язок із класним керівником протягом навчання.

Відповідно до повного витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», наданого Департаментом інформатизації МВС України № ФОВА-002061712, ОСОБА_1 станом на 28.08.2024 року до -:кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Згідно з довідкою, наданою КНП «Одеський обласний медичний центр -психічного здоров`я» Одеської обласної ради від 06 вересня 2024 року № 3078, ОСОБА_1 , згідно з даними архіву, реєстратури та картотеки Центру не значиться. На психіатричному та наркологічному обліку не перебуває.

Згідно з довідкою, наданою КНП «Міський психіатричний диспансер» Одеської міської ради від 12 серпня 2024 року № 4830, ОСОБА_1 без проявів психічних розладів.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру від 30 жовтня 2023 року – ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Згідно з довідкою, наданою Департаментом надання адміністративних послуг № 839 РА/01-31 від 15 жовтня 2024 року, відсутня будь-яка інформація про :реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 на території м. Одеси.

Згідно з листом, наданим Державною установою «Одеський слідчий ізолятор» від 23 жовтня 2024 року № 5/6-18631, ОСОБА_2 заарештована та рахується за Київським районним судом м. Одеси за підозрою в скоєнні злочину за ст. 307 ч. 2 КК України. Станом на 21 жовтня 2024 року утримується в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».

Згідно листа Виконавчого комітету Шевченківській районній у м. Полтаві Ради від 11.11.2024 року № 02.1-24/2315, 05 листопада 2024 року спеціалісти служби у справах дітей Шевченківській районній у м. Полтаві Ради провели акт обстеження умов проживання ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 , згідно якого було встановлено, що двері ніхто не відчинив, а ОСОБА_2 вже кілька років проживає в м. Одесі. Згідно заяви ОСОБА_2 від 21 листопада 2024 року, вона проти позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 .

Проте, на контролі Служби у справах дітей Одеської міської ради перебуває питання соціального захисту новонародженої дитини, яка відповідно до розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 27 березня 2026 року №128 вилучена із родини матері, ОСОБА_2 , у зв`язку із тим, що проживання дитини разом із матір`ю, загрожувало життю та здоров`ю дитини. На даний час, дитина, зарахована до державного закладу на повне державне забезпечення. На даний час Приморським районним судом м. Одеси розглядається цивільна справа №522/5835/26 про відібрання у ОСОБА_2 , дитини без позбавлення її батьківських прав.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що Орган опіки та піклування дійшов правильного висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини.

Представник органу опіки та піклування в суді апеляційної інстанції пояснив, що мати – ОСОБА_2 нехтує своїми батьківськими обов`язками, веде аморальний образ життя. Органом опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, був наданий висновок щодо негайного відбирання дитини, оскільки умови проживання та виховання дитини загрожують його життю та здоров`ю. Так, неодноразово виїжджаючи до місця мешкання ОСОБА_2 , представниками органу опіки та піклування було виявлено, що остання вживає наркотичні та алкогольні напої, а у місці мешкання відсутні належні умови для виховання та догляду за дитиною. У самої ОСОБА_2 відсутні будь-які доходи. ОСОБА_2 в свою чергу зазначила, що вона не мала можливості бачитися із сином, оскільки тривалий час перебувала під вартою, яке змінила на домашній арешт, крім того, вона знову була вагітна.

Колегія суддів також приймає до уваги, що з наданих представником позивача доказів вбачається, що до Служби у справах дітей Одеської міської ради 26 березня 2026 року надійшло повідомлення щодо виявлення жінки з новонародженою дитиною чоловічої статі, яка зловживає наркотичними та/або психотропними речовинами. Спеціалісти Служби у справах дітей Одеської міської ради спільно із інспекторами ювенальної превенції здійснили виїзд на місце пригоди. У зв`язку із чим, Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради було прийнято Розпорядження від 27 березня 2026 року №128 «Про негайне відібрання новонародженої дитини чоловічої статі, ІНФОРМАЦІЯ_6 , від матері, ОСОБА_2 , без позбавлення батьківських прав». Готується позовна заява до Приморського районного суду м. Одеси про негайне відібрання новонародженої дитини чоловічої статі, ІНФОРМАЦІЯ_6 , без позбавлення батьківських прав.

На даний час Приморським районним судом м. Одеси розглядається цивільна справа №522/5835/26 про відібрання у ОСОБА_2 дитини без позбавлення її батьківських прав.

З урахуванням викладених вище обставин, колегія суддів доходить висновку, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які свідчать про неможливості змінити поведінку матері на краще та наявності в її діях вини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки матері, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні матері обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати саме ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Матеріали справи містять докази, що відповідач свідомо, розуміючи характер та наслідки таких дій, не виконувала своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітньої дитини.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).

У даному випадку, колегія суддів доходить висновку, що позивачем надано докази, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин у повному обсязі відповідає інтересам дитини.

Також судом апеляційної інстанції встановлено обставину свідомої відмови відповідача від виховання сина, а також свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а позивачем надано суду достатні та переконливі докази винної поведінки відповідача та неможливість зміни її поведінки.

Таким чином, оскільки у матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідача ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дитини, про умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом позбавлення відповідача батьківських прав.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не з`ясував обставини справи що, відповідно, призвело до неправильного її вирішення, у зв`язку із чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2025 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2025 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав — задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон: НОМЕР_3 , виданий 5310, 18 квітня 2018 року, дійсний до 18 квітня 2028 року) батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 20 липня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе