Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №947/13926/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3166/26

Справа № 947/13926/25

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Луганській області

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2025 року

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту,

встановив:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною вище заявою про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Виру республіка Естонія.

Заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік - ОСОБА_2 , який фактично утримував її, як дружину, оскільки розмір його пенсії – 15440,10 грн, значно перевищував отримувану нею – 2 600 грн.

Після смерті ОСОБА_2 , оскільки його пенсія була для заявниці постійним і основним джерелом засобів до існування та бажаючи перейти на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, ОСОБА_1 звернулася до відповідного відділу пенсійного забезпечення пенсійного фонду де їй було відмовлено у призначенні вказаної пенсій оскільки не можливо встановити факт спільного проживання та її перебування на утриманні померлого годувальника ОСОБА_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2025 року вказану вище заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Виру республіка Естонія.

В апеляційній скарзі Головне управління пенсійного фонду України в Луганській області посилаючись на залишення судом першої інстанції поза увагою наявність у заявниці інших джерел для існування, крім пенсії ОСОБА_2 , просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2025 року та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Скаржник зауважує, що Пенсія, яку отримує ОСОБА_1 – 3038,00 грн є такою, що відповідає вимогам, встановленим державою для непрацездатних громадян до прожиткового мінімуму, та дозволяє забезпечувати її особисті потреби, тож заявниця відноситься до кола осіб, які за законом мають право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Учасники справи будучи належним повідомленими про дату, час, і місце розгляду справи у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідити зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи з 20.12.1976 року заявниця перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , я яким були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

У період повномасштабного вторгнення рф в Україну заявниця разом з чоловіком виїхали до Республіки Естонія, де ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер у місті Виру.

Рішенням №912160801796 від 20.03.2025 заступником начальника відділу перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення ГУ Пенсійного фонду України в Донецькій області Великій Р.А. було відмовлено в призначення пенсії по втраті годувальника.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

64. Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі N 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року у справі N 335/4669/23).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка до смерті останнього з метою призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 статті 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). Частиною 1 статті 38 цього Закону передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

На підставі статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається: непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні. До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно п.2.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім`ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.

Факт перебування особи на утриманні померлого має місце, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі N 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі N 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі N 210/2422/16-ц та від 13 січня 2021 року у справі N 592/17552/18 (провадження N 61-8512св20), підстави для відступу від якого відсутні.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 не була працездатною, оскільки є пенсіонером, середній розмір її пенсії за віком на час смерті чоловіка ОСОБА_2 складав 2 600 грн, тоді як середньомісячний дохід її чоловіка становив 15 440,10 грн, що суттєво перевищує доходи заявниці та свідчить про те, що дохід чоловіка становив більшу частину доходу їх сім`ї, з якого він забезпечував себе та свою дружину. Відтак, дохід ОСОБА_2 був для заявниці постійним і основним джерелом засобів до існування.

З огляду на зазначене, встановивши, що допомога, яка надавалась померлим чоловіком своїй дружині ОСОБА_1 , була для неї хоч і не єдиним, проте постійним і основним джерелом засобів до існування, суд першої інстанції дійшов висновку обґрунтованого висновку про можливість задоволення її вимог.

Апеляційний суд виснує про помилковість доводів скаржника про те, що оскільки ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком у розмірі, що забезпечував їй прожитковий мінімум, установлений для осіб, які втратили працездатність, її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги та перебуває на утриманні, є помилковим, оскільки сам по собі факт отримання заявницею пенсії у розмірі, що забезпечував їй прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, не має правового значення, адже обставинами, які підлягають з`ясуванню у даному конкретному випадку, є встановлення того, чи була допомога померлого чоловіка для заявниці саме постійним і основним джерелом засобів до існування.

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими зазначені вище висновки суду з якими не погоджується скаржник.

Доказів, які б спростували правильні висновки суду, скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова