Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №344/4401/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4401/26

Провадження № 3/344/1486/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Лазарів О.Б., з участю захисників Кукушкіна І.Л., Підлуцької Х.Б., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

за ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №736252 від 26 лютого 2026 року зазначається, що ОСОБА_1 26.02.2026 року близько 08:50 год в м.Івано-Франківську по вул.Івасюка, 2, вчинив злісну непокору працівникам поліції, а саме: висловлювався нецензурною лайкою в бік працівників поліції та перехожих, намагався затіяти бійку з працівниками поліції, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст..185 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП не визнав, суду вказав, що 26 лютого 2026 року зранку він їхав на своєму автомобілі з дому на роботу. На вул.Івасюка в м.Івано-Франківську його зупинили працівники поліції, підійшли транспортного засобу та сказали, щоб він вийшов з автомобіля і що він затриманий. ОСОБА_1 почав вимагати в працівників поліції пояснити причину його затримання. Жодних доказів про вчинення ним правопорушення 26.02.2026 року не було, а також йому не було надано документів, які б вказували на необхідність його затримання. З такими діями працівників поліції ОСОБА_1 не погоджувався, оскільки вони були безпідставними. Через 5 хв на місце події приїхали працівники поліції одягнені в балаклавах та почали розпилювати сльозогінний газ та витягувати ОСОБА_1 з автомобіля, через що йому було нанесено тілесні ушкодження. Вважає, що жодних дій щодо невиконання законних вимог працівників поліції він не вчиняв, а тому просив суд провадження в справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

В судовому засіданні захисники Кукушкін І.Л. та Підлуцька Х.Б. зазначили, що складений щодо ОСОБА_2 адміністративний протокол є безпідставним, жодних законних вимог працівників поліції останній не порушував. На момент зупинки транспортного засобу в працівників поліції не було даних, що ОСОБА_1 перебуває в розшуку чи інших процесуальних документів для затримання останнього, хоча закон передбачає відповідальність саме за невиконання законних вимог працівників поліції при виконанні ними своїх службових обов`язків. Також грубо було порушено право на захист. З урахуванням наведених обставин вважають, що провадження в справі щодо ОСОБА_1 за ст.185 КУпАП підлягає до закриття на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпрАП.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, суд вважає, що провадження в справі відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП підлягає закриттю виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до змісту вимог ст.245 КУпАП, завданням судді при розгляді справи про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до вимог ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності та іншими засобами.

Вимогами ст.280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, в їх сукупності, судом були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.

Одночасно, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що поняття «кримінальне обвинувачення», яке використовується у статті 6 Конвенції, має автономний характер і його необхідно розуміти лише виходячи з положень Конвенції. Подібне застереження означає, що виведення у законодавстві країн-учасниць з-під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень і віднесення їх до юрисдикції інших органів, що може означати визнання національним законодавцем таких проступків адміністративними, для Європейського Суду не матиме значення.

Визначення суті правопорушення та його ідентифікація як кримінального правопорушення здійснюється Європейським Судом не тільки з врахуванням того, що таке правопорушення відноситься до кримінального права у правовій системі держави, а і з врахуванням правової природи порушення , його характеру і ступеню суворості покарання, яке може понести правопорушник (справа "Озтюрк проти Німеччини", "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства"). При цьому, Європейський суд неодноразово вказував на те, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності. Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки , мати захисника та інші.

Санкцією ст.185 КУпАП встановлено відповідальність у виді штрафу від восьми до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб.

Таким чином, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховуючи практику Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" повинні застосовуватись судами, як джерело права, приймаючи до уваги правову природу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП, характер і ступінь суворості передбачених стягнень, необхідно прийти до висновку, що особа, яка обвинувачується у вчиненні, вищевказаного правопорушення, повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і, за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 185 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку.

Суд звертає увагу на те, що законодавець не конкретизував, які саме дії, особи, яка притягується до адміністративної відповідальності свідчать про те, що непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків носить ознаки злісної непокори, у зв`язку з чим це питання повинно бути вирішено судом самостійно в межах висунутого обвинувачення, з наведенням відповідних мотивів своїх висновків.

Відповідно до п.7 Постанови ПВС України №8 від 26.06.1992р. «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків або відмова виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Таким чином, в протоколі про адміністративне правопорушення повинно бути конкретизовано, які саме законні вимоги були висунуті працівниками поліції і в чому саме полягала злісність непокори. Зокрема, злісна непокора виражається, як правило, в пасивному ухилянні, ігноруванні, зневазі до вимог і розпоряджень поліцейського та непов`язана з фізичним впливом на потерпілого ( поліцейського) і за своїм правовим змістом, характером неправомірних дій та спрямованістю умислу, істотно відрізняється від опору, відповідальність за який, передбачена ст.342 КК України.

Відповідно до адміністративних матеріалів ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 26.02.2026 року близько 08:50 год в м.Івано-Франківську по вул..Івасюка, 2, вчинив злісну непокору працівникам поліції, а саме: висловлювався нецензурною лайкою в бік працівників поліції та перехожих, намагався затіяти бійку з працівниками поліції, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст..185 КУпАП.

До адміністративного протоколу долучено письмові пояснення ОСОБА_1 в яких останній стверджує, що підставою його затримання було ніби то порушення ним правил дорожнього руху день перед тим. Такі ж пояснення ОСОБА_1 надав в судовому засіданні.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази про те, що станом на 08:50 год 26.02.2026 року ОСОБА_1 вчиняв якісь неправомірні дії, які б вказували на необхідність затримання останнього. Суд звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1/601008 за ч.5 ст.126 КУпАП щодо ОСОБА_1 було складено 26.02.2026 року за реєстраційним номером 4143 о 10:26 год, тобто вже після адміністративного протоколу, що перебуває на розгляді в суді. Більше того, відповідно до постанови Івано-Франківського міського суду від 16.06.2026 року, провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.122 КУпАП було закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

З досліджених відеоматеріалів також вбачається, що єдиною підставою для зупинки транспортного засобу було ніби то вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій напередодні 25.02.2026 року. Даних, що ОСОБА_1 26.02.2026 року вчиняв якісь адміністративні правопорушення не має. ОСОБА_1 на момент зупинки транспортного засобу не перебував у розшуку, відносно нього не виносились процесуальні документи, які б давали підставу для його затримання.

Відповідно до відповіді начальника кримінальної поліції ГУ НП в Івано-Франківській області на адвокатський запит №79164-2026 від 24.04.2026 року, ОСОБА_1 , 30.08.2003 року, станом на дату підготовки відповіді за обліками Національної поліції України у розшуку не перебуває. Відомості про оголошення в розшук, ініціювання розшуку, а також відповідні процесуальні рішення у наявних обліках відсутні.

З урахуванням наведених обставин, вважати, що вимоги працівників поліції були законними є для суду непереконливим, що в свою чергу виключає адміністративну відповідальність особи за ст..185 КУпАП.

Також, до матеріалів справи долучено два рапорта працівників поліції про те, що 26.02.2026 року о 08-50 год. по вул..Івасюка в м.Івано-Франківську, неподалік АЗС «Укрнафта» був зупинений автомобіль «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням особи чоловічої статі, який агресивно почав себе поводити та погрожував працівникам поліції. Водієм виявився ОСОБА_1 , якому було повідомлено, що його затримано.

Однак, вищевказані рапорти працівників поліції не можуть вважатися однозначним доказом, який доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, оскільки за своїм змістом він є службовим документом, який інформує начальника Управління патрульної поліції про дії поліцейських.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які дозволяють встановити послідовність подій та надати обґрунтовану юридичну оцінку діям особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо невиконання розпорядження або законних вимоги поліцейського при виконанні ним службових обов`язків.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. В рішенні у справі "Абрамян проти Росії" Європейський Суд зробив висновок про те, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення». В цьому ж рішенні Суд нагадав, що надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до норм КУпАП, справа розглядається в межах адміністративного обвинувачення, що міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.

Разом з тим, в протоколі про адміністративне правопорушення відсутні дані, які дозволяють встановити, які саме законні вимоги поліцейського не були виконані особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суд звертає увагу, що розгляд справи щодо притягнення конкретної особи до адміністративної відповідальності здійснюється судом в межах висунутого обвинувачення і суд не має право перебирати на себе повноваження сторони обвинувачення та виходити за межі обвинувачення, встановлюючи обставини, які не були вказані в обвинувачення та явно погіршують становище обвинуваченого.

Неконкретність висунутого обвинувачення ОСОБА_1 та його затримання за ніби то вчинення адміністративне правопорушення, яке було скоєно раніше не дозволяє особі, яка обвинувачується у вчиненні правопорушення організувати ефективний захист своїх інтересів та позбавляє суд можливості встановити обставини, які свідчать про те, що ОСОБА_1 дійсно свідомо та умисно, допускаючи злісну непокору, не виконав законні вимоги працівника поліції.

Враховуючи наведене, суд позбавлений можливості встановити, що вимоги працівника поліції дійсно мали законний характер та не виходили за межі його повноважень, не порушували права людини та відповідали національному законодавству, були обґрунтованими, узгоджувались із наявними фактичними обставинами та були спрямовані на забезпечення належного правопорядку.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні по справі «Кобець проти України» зазначено, що Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Таким чином, під час судового розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , достатніх та переконливих доказів на підтвердження винуватості останнього у пред`явленому обвинуваченні за ст.185 КУпАП, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №736252 від 26 лютого 2026 року, здобуто не було.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.247, 283-287, 294 КУпАП, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.185 КУпАП - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

На постанову протягом десяти днів з дня її винесення може бути подано апеляційну скаргу до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд.

Суддя Олег ЛАЗАРІВ