Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №182/4022/26 — Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/4022/26

Провадження № 2-о/0182/149/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17.06.2026 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Рунчевої О.В.,

секретаря судового засідання Паламарчука П.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Нікополі в порядку окремого позовного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Нікопольський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

04.06.2026 року ОСОБА_1 звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, мотивуючи свої вимоги наступним.

27 січня 1999 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було зареєстровано шлюб, про що свідчить актовий запис №21, складений 27 січня 1999 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області. Після реєстрації шлюбу заявниці було присвоєно прізвище « ОСОБА_4 ».

Шлюбні відносини не склалися та в травні 2018 році подружжя дійшли спільної згоди, що шлюб слід розірвати, а тому за місцем свого проживання, вони звернулися з відповідними заявами до Краснодонського відділу актів цивільного стану, який на той час та на зараз є тимчасово окупованою територією. Так, Відділом записів актів цивільного стану Краснодонського міськрайонного управління юстиції Міністерства юстиції Луганської народної республіки 30 травня 2018 року було складено актовий запис №22 про розірвання шлюбу.

Після розірвання шлюбу, заявниця повернулася до м. Нікополя та почала влаштовувати своє життя, де познайомилася з чоловіком, з яким на даний час проживають разом, як чоловік та дружина, і мають намір зареєструвати шлюб. В травні 2026 року вони звернулися до Нікопольського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявами про реєстрацію шлюбу. Однак, у вчиненні реєстраційних дій було відмовлено. Відмова мотивована тим, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованих територіях України, якщо ці органи або особи створені чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсними і не створює жодних правових наслідків. Україна не визнає розірвання шлюбу, проведене окупаційними адміністраціями на тимчасово окупованих територіях та такі документи не мають юридичної сили, щоб легалізувати розірвання шлюбу, необхідно пройти процедуру розірвання шлюбу згідно з діючим законодавством.

Оскільки свідоцтво про розірвання шлюбу, видане Краснодонським відділом актів цивільного стану, не має юридичної сили на території України, заявниця змушена звернутись з даною заявою до суду, тому що вирішити дане питання в позасудовому порядку вона не може. Просить суд встановити факт, що 30 травня 2018 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвали шлюб, на підставі спільних заяв подружжя, (відповідно до ст.106 СК України), про що 30 травня 2018 року Відділом записів актів цивільного стану Краснодонського міськрайонного управління юстиції Міністерства юстиції Луганської народної республіки, був складений актовий запис №22.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05.06.2026 року відкрито провадження у даній справі за правилами окремого позовного провадження та призначено судове засідання (а.с.20-21).

Сторони в судове засідання не з`явились.

Згідно прохальної частини заяви, ОСОБА_1 просить про розгляд справи за її відсутності, на заявлених вимогах наполягає та просить їх задовольнити (а.с.5).

16.06.2026 року від начальника Нікопольського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Катерини Баранової на офіційну електронну адресу суду надійшла заява, про те, що їх представник у судове засідання не прибуде (а.с.27).

Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

На підставі ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», місто Краснодон (з 2016 року — Сорокине) входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.294 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року у справі № 644/6785/18 (провадження № 61-434св19), зазначено, що «суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право».

Згідно листа Нікопольського відділу ДРАЦС №Т12/31.16-22 від 19 травня 2026 року, заявниці роз`яснено, що за загальними правилами розірвання шлюбу можливе через органи державної реєстрації актів цивільного стану та судом. Зокрема, припинення шлюбу внаслідок його розірвання відбувається у разі: подання спільної заяви подружжя відповідно до ст.106 СК України або одного із них згідно зі ст.107 СК України; шлюб припиняється також внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, згідно із ст.110 СК України.

Окрім цього, у вищевказаному листі міститься посилання, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованих територіях України, якщо ці органи або особи створені чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсними і не створює жодних правових наслідків. Україна не визнає розірвання шлюбу, проведене окупаційними адміністраціями на тимчасово окупованих територіях та такі документи не мають юридичної сили, щоб легалізувати розірвання шлюбу, необхідно пройти процедуру розірвання шлюбу згідно з діючим законодавством» (а.с.9).

А отже, встановлення факту розірвання шлюбу несе для заявниці юридичні наслідки, оскільки остання не може скористатись своїм правом на реєстрацію шлюбу вдруге, а в позасудовому порядку ОСОБА_1 вирішити дане питання не має можливості. Наявність спору про право в даному випадку судом не встановлено, а тому суд виснує, що з урахуванням наведеного, вимоги заявниці за загальним правилом можуть бути предметом розгляду суду у порядку, передбаченому главою 6 розділу IV ЦПК України.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 р. № 2398-УІ державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Згідно ст.4 цього Закону органами державної реєстрації актів цивільного стану є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану; відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану); виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад.

Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 77,78 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими за змістом частини першої ст. 78 ЦПК України є докази, одержані в порядку, встановленому законом.

Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватися положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окуповаих територій України, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території України, необхідно враховувати практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права (ч. 4 ст. 10 ЦПК).

Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), а також Молдови та Росії (зокрема, Mozer v. the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади.

Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Таким чином, документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справи у порядку статті 263 ЦПК України.

Згідно з частинами третьою-четвертою ст.49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Суд встановлює факт розірвання шлюбу за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

Так, заявницею надано Свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області, згідно якого шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвано 30.05.2018 року, про що складено відповідний актовий запис за №22 (а.с.7).

Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту розірвання шлюбу для особи, метою якого є гарантування свого права на приватне та сімейне життя, що гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за встановлених в судовому засіданні обставин, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 293, 294, 315-319, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Нікопольський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт, що ІНФОРМАЦІЯ_3 громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка м. Краснодон Луганської області, Україна, та громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець м. Краснодон Луганської області, Україна, розірвали шлюб на підставі спільних заяв подружжя, відповідно до ст.106 СК України, про що 30 травня 2018 року Відділом записів актів цивільного стану Краснодонського міськрайонного управління юстиції Міністерства юстиції Луганської народної республіки, був складений актовий запис №22. Після розірвання шлюбу прізвище дружині залишено ОСОБА_4 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30 денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: О. В. Рунчева