Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №607/8945/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/8945/26Головуючий у 1-й інстанції Холява О.І.

Провадження № 33/817/364/26 Доповідач - Сарновський В.Я.

Категорія - ч.2 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 р. суддя Тернопільського апеляційного суду Сарновський В.Я. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Худої І.Р. на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень, який стягнути в дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки та з оплатним вилученням транспортного засобу – MERCEDES-BENZ E 320 CDI, номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_2 . До стягнення у вигляді позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки у відповідності до частини третьої статті 30 Кодексу України про адміністративні правопорушення приєднано невідбуту раніше частину стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Згідно постанови, 14 квітня 2026 року о 10.54 год. по просп. Злуки, 47 в м. Тернополі гр. ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mercedes Benz E320 CDI з н.з. НОМЕР_3 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме виражене тремтіння пальців рук та неприродна блідність обличчя. Від проходження медичного огляду в КНП «ТОМЦСНЗ» ТОР з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння відмовився, що вчинено повторно протягом року, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, за що адміністративна відповідальність передбачена ч.2 ст.130 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - адвокат Худа І.Р. просить поновити строк апеляційного оскарження та скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2026 року, а провадження у справі закрити. Свої вимоги мотивує тим, що:

суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисника про відкладення розгляду справи;

працівники поліції безпідставно вказали на наявність у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння, оскільки такі ознаки не підтверджуються відеозаписами події;

працівник поліції був особисто обізнаний про попередні випадки притягнення особи до відповідальності за ст. 130 КУпАП, що свідчить про сформоване наперед негативне ставлення до водія та ставить під сумнів об`єктивність дій поліцейських під час оформлення матеріалів;

матеріали справи не підтверджують факту однозначної відмови від проходження медичного огляду, оскільки водій надалі повідомляв про готовність пройти такий огляд, а в протоколі власноруч зазначив, що від огляду не відмовлявся;

дії працівників поліції були спрямовані не на запобігання правопорушенню, а на його штучне документування, що суперечить завданням адміністративного провадження та практиці Європейського суду з прав людини щодо недопустимості провокації з боку державних органів;

направлення на медичний огляд було складено за формою, яка втратила чинність, а тому процедура направлення особи на огляд проведена з порушенням вимог чинного законодавства;

у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували повторне протягом року вчинення правопорушення;

рапорт працівника поліції не може бути належним і достатнім доказом вини особи, оскільки є внутрішнім службовим документом;

суд безпідставно застосував додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки особа взагалі не отримувала посвідчення водія та не була наділена таким правом;

протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не є беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні.

Заслухавши доводи захисника Худої І.Р., яка просила проводити розгляд у відсутності ОСОБА_1 і задовольнити апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Що стосується клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2026 року, то він підлягає поновленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

Так, згідно з постановою судді, справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності розглянута без його участі 26 травня 2026 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 копію постанови судом першої інстанції надіслано 10 червня 2026 року, проте відомості про отримання ним оскаржуваної постанови у матеріалах справи відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що з копією оскаржуваної постанови захисник ОСОБА_1 - адвокат Худа І.Р. ознайомилася 04 червня 2026 року, а апеляційна скарга подана 10 червня 2026 року.

З урахуванням наведеного, строк на апеляційне оскарження апелянту слід поновити, так як він пропущений з поважних причин.

Щодо доводів апеляційної скарги по суті справи в ході апеляційного розгляду встановлено наступне.

Відповідно до вимог статей 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Перевіркою матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винуватості ОСОБА_1 в порушенні правил дорожнього руху.

Як вбачається зі змісту оскарженої постанови, судом першої інстанції належним чином перевірені всі обставини справи, які досліджені всебічно, повно та об`єктивно, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчинені правопорушення ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП підтверджується даними, які містяться в: протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №657348 від 05 травня 2026 року; направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ТОМЦСНЗ» ТОР від 14 квітня 2026 року; копії постанови серії ББА №050974 від 14 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.4 ст.126, ч.2 ст.122 КУпАП; рапорті інспектора взводу №1 роти №1 батальйону УПП в Тернопільській області ДПП старшого лейтенанта поліції Березовської Л.В. від 14 квітня 2026 року; копії постанови Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП; довідках інспектора відділу адміністративної практики УПП в Тернопільській області ДПП лейтенанта поліції Бучак І. від 15 квітня 2026 року.

Наведені в оскарженій постанові докази, на підставі яких суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 є послідовними та узгоджуються між собою.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП доведений належним чином дослідженими в судовому засіданні доказами.

Об`єктивних підстав ставити під сумнів достовірність і належність доказів та обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, по справі не вбачається.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.

Виходячи з вищенаведеного, доводи апеляційної скарги про те, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вини ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції оцінює критично. Окрім того, вирішуючи справу суд першої інстанції взяв до уваги не тільки протокол про адміністративне правопорушення, а й інші докази, наявні у матеріалах справи.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги твердження апеляційної скарги про те, що працівники поліції безпідставно вказали на наявність у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння, оскільки такі ознаки не підтверджуються відеозаписами події, оскільки відповідно до п.2 розділу 1 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких саме у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. З наявних у справі відеозаписів видно, що працівник поліції оголошував ОСОБА_1 виявлені ознаки сп`яніння, які стали причиною направлення на відповідний огляд (файл part_00000_export-rgb2f.mp4 з 12:16:40 год).

Окрім цього, ознаки алкогольного сп`яніння (виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя), які були визначені поліцейським підставою для направлення на огляд на стан сп`яніння зафіксована в направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 14 квітня 2026 року.

Твердження апелянта про те, що матеріали справи не підтверджують факту однозначної відмови від проходження медичного огляду, оскільки водій надалі повідомляв про готовність пройти такий огляд, не ґрунтуються на наявних у справі доказах оскільки, як вбачається із відеозапису, долученого до матеріалів справи (файл part_00000_export-rgb2f.mp4, з 12:16:50 по 12:20:40 год), під час розмови з ОСОБА_1 працівник поліції зазначив, що у водія вбачаються ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя та неодноразово, понад 5 разів, висловлював йому вимогу пройти огляд з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння у найближчому медичному закладі, на що ОСОБА_1 ніяк не реагував та ігнорував пропозицію працівника поліції. Така поведінка водія була правильно розцінена працівниками поліції, як не бажання проходити огляд на стан наркотичного сп`яніння у найближчому медичному закладі.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів апеляційної скарги про упереджене ставлення працівників поліції до ОСОБА_1 , а також про нібито провокацію ними адміністративного правопорушення, оскільки стверджуючи в апеляційній скарзі, що дії працівників поліції були незаконними апелянт не наводить жодних відомостей про оскарження таких дій поліції в порядку, передбаченому КАС України, або до правоохоронних органів вищого рівня. Такі твердження ґрунтуються виключно на припущеннях апелянта та не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами.

Сам по собі факт обізнаності працівника поліції про попередні випадки притягнення особи до адміністративної відповідальності не свідчить про його особисту заінтересованість у результатах провадження чи незаконність складених матеріалів.

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких даних про схиляння ОСОБА_1 до вчинення правопорушення у вигляді відмови від проходження огляду або інші дії працівників поліції, які б могли свідчити про провокацію. Із наявних у справі відеозаписів також не вбачається проявів упередженості, тиску чи інших неправомірних дій з боку працівників поліції, а зафіксовані на них обставини узгоджуються з відомостями, викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення.

Не відповідають дійсності доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували повторне протягом року вчинення правопорушення, так як убачається із матеріалів справи, у них наявна копія постанови Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.

Твердження апелянта про те, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки вчинення правопорушення в цьому випадку доведено сукупністю інших доказів, в тому числі об`єктивними даними долученого до протоколу відеозапису.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно застосував додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки особа взагалі не отримувала посвідчення водія та не була наділена таким правом, суд апеляційної інстанції оцінює критично з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Зі змісту наведеної норми убачається, що законодавець пов`язує застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами із самим фактом відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а не з наявністю у особи посвідчення водія чи фактичного надання їй такого права у встановленому законом порядку.

Також апеляційний суд враховує, що об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20 висловила правову позицію, відповідно до якої особі може бути призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала вона на момент вчинення правопорушення отримане у встановленому порядку посвідчення водія.

Як зазначила колегія суддів об`єднаної палати, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створює реальну небезпеку для життя і здоров`я інших осіб незалежно від того, чи мала особа формальне право на керування, а тому застосування позбавлення права керування у таких випадках відповідає як каральній, так і попереджувальній меті стягнення. При цьому особи, які керують транспортними засобами без достатніх знань та без отримання посвідчення водія, становлять підвищену суспільну небезпеку, оскільки ймовірність настання дорожньо-транспортної пригоди за їх участю є значно вищою.

Таким чином, підхід, за яким позбавлення права керування може бути застосовано лише до осіб, що вже мали таке право, суперечить засадам справедливості, принципу рівності всіх перед законом і нівелює превентивну мету адміністративного стягнення.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисника про відкладення розгляду справи, заслуговують на увагу, однак самі по собі не можуть бути безумовною підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, як про це порушується питання в апеляційній скарзі, оскільки така підстава не передбачена ст. 247 КУпАП.

Також, для забезпечення всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи можливість реалізувати усі процесуальні права, передбачені ст.ст.268, 271 КУпАП, в тому числі подати нові докази і викласти свої доводи щодо суті правопорушення, була забезпечена ОСОБА_1 і його захиснику під час апеляційного розгляду. Однак, ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, що свідчить про формальність доводів про порушення його процесуальних прав.

Інші доводи апеляційної скарги, які перевірені в ході апеляційного розгляду, не спростовують правильності встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і його висновків про кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч.2 ст.130 КУпАП, а тому ці доводи не є підставою для скасування постанови і закриття провадження за відсутністю події та складу правопорушення, як про це просить апелянт.

Таким чином, в ході апеляційного розгляду не встановлено обставин, які би спростовували правильність висновків суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП.

За наведених обставин, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст.294 КУпАП, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Поновити адвокату Худій І.Р. строк апеляційного оскарження.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Худої І.Р. залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2026 року відносно ОСОБА_1 — без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя