Вирок від 23 липня 2026 р. у справі №688/1949/25 — Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/1949/25

№ 1-кп/688/37/26

Вирок

Іменем України

24 липня 2026 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

з участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Шепетівка кримінальне провадження №12025244000000716 по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Судилків Шепетівського району Хмельницької області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , непрацюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

встановив:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, стаття закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24.02.2022, з 24 лютого 2022 року на території України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено воєнний стан, який Указами Президента України неодноразово продовжувався, востаннє 15.01.2025 (продовжено на 90 днів).

Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України № 2105-ІХ від 03.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», оголошено загальну мобілізацію, яка неодноразово продовжувалась, востаннє 08.02.2025 строк проведення загальної мобілізації продовжено на 90 діб.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

27 березня 2025 року ОСОБА_4 , перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи військовозобов`язаним, пройшов медичний огляд та згідно довідки військово-лікарської комісії № 2025-0327-1050 від 27.03.2025 визнаний придатним до військової служби згідно Наказу Міністерства оборони № 402 від 14.08.2008 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» та № 466 від 01.08.2011 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України».

При цьому, ОСОБА_4 27 березня 2025 року від отримання повістки про його виклик на 09:00 год 28 березня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , для відбуття на проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 відмовився, однак зміст повістки усно йому доведено працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Надалі, всупереч ст. 65 Конституції України, п. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вищевказаних Указів Президента України щодо введення та продовження воєнного стану та загальної мобілізації в Україні, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, ОСОБА_4 , не маючи підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, достовірно знаючи та розуміючи, що йому потрібно з`явитися на 09:00 год 28 березня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження військової служби у зв`язку із призовом за мобілізацією, без поважних причин, умисно не з`явився за викликом, ухилившись таким чином від призову за мобілізацією в особливий період.

Таким чином ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Показання обвинуваченого

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України не визнав. Суду дав показання про те, що проходив строкову військову службу з 1986 по 1988 роки. Перебуває на обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після початку АТО у 2014 році добровільно з`явився до воєнкомату, однак з урахуванням віку на службу прийнятий не був. Після подій на Майдані, де побачив вбивства людей, почав досліджувати ОСОБА_6 слово та зрозумів, що це йому важливіше. Близько 8 років відноситься до релігійної організації Свідків Єгови. З повагою ставиться до держави та її законів, але вірність його релігійних переконань і служіння Богу є тим, від чого не може відмовитись незалежно від ситуації. Для нього є неможливим поєднати військову службу з його вірою та його переконаннями. Він не працює, має тимчасові підробітки, ремонтує автомобілі, підтаксовує. Підтвердив, що 27.03.2025 прийшов ВЛК, висновком якої був визнаний придатним до військової служби. Після чого 27.03.2025 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де йому намагалися вручити бойову повістку на 09 год 00 хв 28.03.2025, від отримання якої він відмовився через релігійні переконання, оскільки не може брати до рук зброю, вчитись військовій справі, для нього є неприйнятним статус військовослужбовця, прийняття військової присяги, виконання бойових наказів, носіння військової форми та матеріальна винагорода військового. З цих міркувань 28.03.2025 також не прибув на відправку для проходження військової служби.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, за встановлених обставин, незважаючи на невизнання ним вини, об`єктивно підтверджується дослідженими під час судового слідства доказами, а саме:

- показаннями свідка обвинувачення ОСОБА_7 , який в судовому засіданні повідомив, що проходить службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді начальника мобілізаційного відділу. 27.03.2025 вручав військовозобов`язаному ОСОБА_4 , який пройшов ВЛК та визнаний придатним до військової служби, бойову повістку та повістку на відправку на 09 год 00 хв 28.03.2025, від отримання яких обвинувачений відмовився, пояснивши це належністю до Свідків Єгови, про що також надав відповідну довідку. Погоджувався проходити альтернативну невійськову службу. Роз`яснював ОСОБА_4 , що він має проходити службу не в бойовій частині, враховуючи його вік, а в частині забезпечення. Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена. Також попередив про кримінальну відповідальність за ухилення від мобілізації. Незважаючи на це, ОСОБА_4 від отримання повістки та проставлення підпису у розписці відмовився. Вказані обставини були зафіксовані у складеному акті про відмову від отримання документів та на бодікамеру ним особисто. При цьому були присутні працівники ТЦК ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які також підписали акт відмови;

- показаннями свідка обвинувачення ОСОБА_9 , який в судовому засіданні повідомив, що проходить службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 . 27.03.2025 був присутній при врученні військовозобов`язаному ОСОБА_4 , який визнаний ВЛК придатним до військової служби, бойової повістки на 09 год 00 хв 28.03.2025, від отримання якої він відмовився, пояснивши це релігійними переконаннями. В той же час зміст повістки, попередження про кримінальну відповідальність за ухилення від мобілізації були доведені начальником мобілізаційного відділу ОСОБА_7 усно ОСОБА_4 та фіксувалось на бодікамеру. При цьому були також присутні працівники ТЦК ОСОБА_8 та ОСОБА_10 . Дані обставини також було зафіксовано у акті про відмову отримання документів від посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 , який особисто підписував. Також ОСОБА_4 роз`яснював, що з урахуванням його віку він проходитиме військову службу у тиловій частині, яка забезпечує логістику, зведення фортифікаційних споруд, тощо, а тому може принести користь, не тримаючи зброю у руках та не приймаючи участі в бойових діях. На відправку 28.03.2025 ОСОБА_4 не прибув, йому це відомо, оскільки він особисто супроводжував команду «А4918» та зазначав про це у поіменному списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Аналогічні показання надав свідок ОСОБА_8 , проте з технічних причин звукозапис не зберігся. А тому прокурором було заявлено клопотання про його повторний допит, яке задоволено судом. Під час судового розгляду, зважаючи на принцип диспозитивності кримінального провадження, враховуючи проходження даним свідком військової служби в бойовій частині та у зв`язку із цим неможливості його участі, судом прийнята відмова прокурора від повторного допиту свідка обвинувачення ОСОБА_8 , при цьому сторона захисту не наполягала на повторному допиті вказаного свідка.

Об`єктивно вина обвинуваченого ОСОБА_4 також підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме:

- даними витягу з ЄРДР від 15.04.2026, відповідно до якого 15.04.2025 о 08:50:47 зареєстровано кримінальне провадження за №12025244000000716 з правовою кваліфікацією за ст. 336 КК України та до ЄРДР внесено відомості, що 14.04.2025 до Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області надійшов рапорт ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 , ухиляється від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

- даними рапорту начальника мобілізаційного відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 від 28.03.2025, згідно якого військовозобов`язаний ОСОБА_4 , який рішенням ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 визнаний придатним до військової служби і якому 27.03.2025 о 14 год 35 хв вручалась бойова повістка для вибуття 28.03.2025 до військової частини НОМЕР_1 , від отримання якої останній відмовився, о 09 год 00 хв 28.03.2025 не прибув на відправку для перевезення до військової частини для проходження військової служби за призовом по мобілізації в особливий період, що розцінює як ухилення від мобілізації і просить направити відповідне повідомлення до органів національної поліції;

- даними повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 №5/2985 від 31.03.2025 до Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України;

- даними військового квитка серії НОМЕР_2 та облікової картки до нього, виданих на ім`я ОСОБА_4 , згідно яких обвинувачений проходив строкову військову службу з 19.11.1986 по 26.11.1988, прийняв військову присягу на вірність українському народу 10.06.1992, отримав мобілізаційне розпорядження №0925 10.10.2000, військовозобов`язаний ОСОБА_4 має звання солдат запасу, ВОС – механік;

- даними довідки військово-лікарської комісії від 27.03.2025 №2025-0327-1050, з якої вбачається, що 27.03.2025 військово-лікарською комісією КНП «ШБЛ» проведено медичний огляд солдата запасу ОСОБА_4 , якого визнано придатним до військової служби;

- даними повістки №149 та повістки на відправку, виписаних начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 на ім`я ОСОБА_4 , з яких вбачається те, що 28.03.2025 о 09 год 00 хв обвинуваченому належить з`явитись за адресою: АДРЕСА_2 з метою для призову до військової служби під час мобілізації та відправлення до місць проходження служби, у розписках про їх отримання відсутній підпис обвинуваченого;

- даними письмового попередження, виписаного на ім`я ОСОБА_4 , з якого вбачається, що у разі неявки о 09 год 00 хв 28.03.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , будуть оформлені документи в правоохоронні органи для притягнення останнього до кримінальної відповідальності за статтею 336 КК України, у якому особистий підпис військовозобов`язаного відсутній, проте зазначено, що зміст попередження доведено усно, що засвідчено підписами посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 );

- даними поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 і відправлені у складі команди « НОМЕР_1 » від 27.03.2025 №9/2877, з якого вбачається, що солдат ОСОБА_4 у визначений час та дату не прибув на відправку.

- даними акту про відмову отримання документів від посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.03.2025, згідно якого під час вручення ОСОБА_4 повістки на відправку на 09 год 00 хв 28.03.2025 у складі команди НОМЕР_1 для проходження військової служби по мобілізації, обвинувачений від її отримання відмовився, просив замінити військову службу на альтернативну невійськову службу, надавши копію довідки №5426 від 27.03.2025;

- даними копії книги запису відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_3 і даними протоколу огляду від 29.03.2025, в ході проведення якого оглянуто завірені копії книги запису відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_3 за 28.02.2025 та 29.03.2025, серед яких відомостей щодо ОСОБА_4 не виявлено;

- даними протоколу огляду речового доказу від 30.04.2025 та відеозапису типу MOV у виді файлу «NOR_0000000_000000_20250327_162913_0049», відтвореного в судовому засіданні, з яких слідує, що зйомка відбувалась 27.03.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 на нагрудний відеореєстратор ІНФОРМАЦІЯ_3 ; під час здійснення спроби вручення бойової повістки військовозобов`язаному ОСОБА_4 о 16:30 27.03.2025 начальник мобілізаційного відділу ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_4 про те, що йому потрібно 28.03.2025 о 09 год 00 хв з`явитись у ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправлення на військову службу, проте ОСОБА_4 усно відмовився від її отримання та прибути, мотивуючи це своїми релігійними переконаннями, та надав довідку №5426. Після чого військовозобов`язаного попереджено про кримінальну відповідальність, передбачену за статтею 336 КК України та складено акт про відмову в отриманні повістки.

Отже, дані, здобуті під час дослідження в судовому засіданні письмових доказів узгоджуються між собою та з показаннями свідків обвинувачення.

Під час розгляду кримінального провадження суд забезпечив принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України.

Сторона захисту не заперечує наведені факти, однак стверджує, що відмова в отриманні повістки та неприбуття ОСОБА_4 на відправку для проходження військової служби були пов`язані із його належністю до релігійного об`єднання Свідків Єгови, віровчення яких не дозволяє йому виконувати будь-яку військову службу, а тому має бути виправданий судом.

Свою позицію захист обґрунтовує посиланням на довідку №5426 від 27.03.2025, видану членом керівного комітету релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», з якої слідує, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 03.11.2018 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, 01.05.2023 призначений на посаду релігійного служителя – повночасового проповідника (сталого піонера), а також на показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Так, свідок захисту ОСОБА_13 в судовому засіданні надала показання про те, що їй відомо, що ОСОБА_4 став вивчати Біблію після подій на Майдані в 2014 році. а 2018 року охрестився та став належати до релігійної організації Свідків Єгови. Свідок захисту ОСОБА_14 також підтвердив в судовому засіданні належність ОСОБА_4 до релігійної організації Свідків Єгови. Вказані свідки захисту також вказали на наявність у ОСОБА_4 релігійних переконань, які сформовані та грунтуються на Біблійних заповідях, в тому числі, і щодо нетримання в руках зброї, уникнення вбивств людей та непорушення присяги Богу, яка також пов`язується із неможливістю прийняття військової присяги, носіння зброї.

Аналізуючи досліджені докази та оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, керуючись законом, вказані докази судом визнаються належними доказами, оскільки вони підтверджують подію кримінального правопорушення та винуватість обвинуваченого у його вчиненні, а також оцінюються судом як достовірні, оскільки підстав сумніватися у їх правдивості судом не встановлено, допустимі, оскільки здобуті з дотриманням відповідної процедури та такими, які переконливо указують на вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення та його вина у пред`явленому обвинуваченні знайшла своє підтвердження в судовому засіданні під час розгляду справи.

При цьому доводи сторони захисту про відсутність у діянні ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується наявність у нього релігійних переконань, суд відхиляє, враховуючи наступне.

Статтею 336 КК України передбачено відповідальність, в тому числі за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Об`єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона держави, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Об`єктивна сторона полягає у бездіяльності ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією. Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов`язана з умовами особливого періоду в державі із загрозою нападу, небезпекою незалежності держави. Тому ухилення від призову до Збройних Сил з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.

Суб`єктом є особа, що підлягає мобілізації. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» це: військовозобов`язані, що знаходяться в запасі, та громадяни, що підлягають на час мобілізації призову на військову службу і отримали мобілізаційні посвідчення (повістки).

Суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом, тобто коли військовозобов`язаний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Європейської конвенції з прав людини (далі Конвенція) кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Разом з тим, ч. 2 ст. 9 Конвенції передбачає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, право сповідувати релігію не є абсолютним і може бути обмежене.

Згідно зі ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Статтею 35 Конституції України також встановлено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», який визначає організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством.

Частиною 2 цієї статті передбачено обмеження права громадян на проходження альтернативної служби в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений Указами Президента України і діє до теперішнього часу.

У зв`язку з військовою агресією РФ проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 № 69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації.

Під час мобілізації військовозобов`язаних можливість альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення.

У зв`язку з агресією РФ під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та існування держави, тому в Україні введено воєнний стан та існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі збройної агресії, що дає підстави вважати, що наявна особлива суспільна потреба.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, призивався не на строкову військову службу, яку можливо замінити на альтернативну, а був призваний на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією на особливий період. За таких обставин відмова обвинуваченого від виконання військового обов`язку не була правомірною.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими переконаннями.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях звертає увагу на те, що для визначення балансу у випадках, пов`язаних із необхідністю виконання певного обов`язку і свободою віросповідання, необхідно враховувати «особливі суспільні потреби».

Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер, протяжність лінії оборони сягнула значної частини кордону України. Держава обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, та володіє ядерною зброєю. Зазначені фактри є непердбачуваною та виключною ситуацією.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27.10.2025 № 573/838/24, згідно якої законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України.

На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних).

Суд вважає необхідним застосовати також правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2025 року у справі № 573/406/24, відповідно до якої жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від виконання конституційного обов`язку у період мобілізації. Водночас реалізація такого права здійснюється виключно в порядку, встановленому законом, і не надає право особі самостійно відмовлятися від виконання обов`язків, пов`язаних із мобілізацією.

Верховний Суд обґрунтовано указав, що інститут альтернативної (невійськової) служби існує і може бути реалізований у мирний час, проте в умовах воєнного стану та загальної мобілізації держава має право очікувати від громадян виконання свого обов`язку із захисту Батьківщини незалежно від віросповідання.

У час, коли Україна здійснює збройну оборону проти зовнішнього агресора, питання забезпечення обороноздатності держави набуває статусу особливої суспільної потреби. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу пропорційності та «суспільної необхідності» при вирішенні питань співвідношення між виконанням громадянських обов`язків і свободою віросповідання.

Наявність такої суспільної потреби у випадку України є очевидною, оскільки держава веде виключно оборонну війну, зазнавши збройної агресії з боку чисельно переважаючого противника, а протяжність лінії активних бойових дій та потенційного нападу вимірюється тисячами кілометрів. У цих умовах мобілізація населення є закономірним і необхідним механізмом для забезпечення національної безпеки, а громадяни України повинні усвідомлювати обов`язок пошуку балансу між власними переконаннями та інтересами держави.

При цьому, суд звертає увагу, що призов ОСОБА_4 на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що він зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї про що йому роз`яснювали під час вручення повістки, що підтверджується показаннями свідків обвинувачення ОСОБА_7 та ОСОБА_9 . Підстав вважати, що обвинувачений мав би служити не у частинах забезпечення не було, оскільки ОСОБА_4 не з`явився для проходження будь-якої військової служби, зокрема тієї, яка не пов`язана із використанням та носінням зброї.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 601/2491/22, від 21 січня 2025 року у справі № 344/7666/22.

Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання ним конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

За таких обставин, сукупність доказів, досліджених судом, підтверджує наявність у діях ОСОБА_4 прямого умислу на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оскільки він, маючи реальну можливість виконати відповідний обов`язок, умисно цього не зробив. Посилання ж обвинуваченого на належність до релігійного об`єднання Свідків Єгови, підтверджене відповідною довідкою, характеризує його світоглядні переконання, однак не спростовує встановлених доказами об`єктивних обставин відмови від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, а відтак не впливає на висновок про наявність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена у судовому засіданні та його дії органом досудового розслідування кваліфіковані правильно за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відомості про особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, мотиви призначення покарання

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно вимог п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення; враховуючи ступінь тяжкості вчиненного кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Частиною другою ст. 65 КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу. Судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання - особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, характеристику особи обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, є охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови України та 01.05.2023 призначений на посаду релігійного служителя, дані досудової доповіді органу пробації, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення, який є середнім, та відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Частиною першою статті 75 КК України встановлено, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Підстави звільнення особи від відбування покарання з випробуванням також визначив Верховний Суд у постанові від 19 липня 2018 року у справі № 755/6254/17, де вказав, що згідно з законом ст. 75 КК України може бути застосована у тому разі, коли при призначенні покарання, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки звільнення з випробуванням має на меті настання позитивних змін в особистості засудженого та створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві. Відтак умовою звільнення від відбування покарання з випробуванням є наявність таких соціальних чинників, які б давали суду підставу дійти висновку про виправлення і перевиховання без відбування покарання.

Суд надає оцінку суспільній небезпеці кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим ОСОБА_4 , який у період дії воєнного стану та оголошеної загальної мобілізації свідомо ухилився від виконання свого конституційного обов`язку із захисту Батьківщини.

Крім того, суд враховує, що в умовах воєнного стану указане кримінальне правопорушення має особливий суспільний резонанс, а дії обвинуваченого, який ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, нівелюють важливість виконання конституційного обов`язку іншими громадянами.

Враховуючи, ситуацію, яка наразі склалася в країні (збройна агресія РФ) та конституційний обов`язок кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений обвинуваченим ОСОБА_4 умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпеку, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безкарності, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Відтак наслідки ухилення від військової служби в таких умовах мають через призначення покарання досягати мети, яка полягає у запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 636/6354/23 (провадження № 51-341км25) зроблено висновок, що відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовозобов`язаними кримінальних правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил РФ на територію України, нівелює визначену статями 50, 65 КК України мету покарання і може призвести до збільшення кількості аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, а також неспроможності забезпечення належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призведе до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому.

Вказані обставини у сукупності з іншими даними про особу ОСОБА_4 виключають можливість його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, адже навіть здійснення нагляду з боку органів пробації не забезпечить виправлення і перевиховання винного.

Враховуючи викладене, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини кримінального правопорушення, а також наведені вище дані про особу винного, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, на переконання суду, обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити мінімальне покарання в межах санкції ст. 336 КК України у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально.

Таке покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, є необхідним для досягнення його мети, тобто, необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати відсутні. Цивільний позов не заявлявся. Арешт на майно не накладався.

Запобіжний захід під час досудового розслідування та судового розгляду до ОСОБА_4 не застосовувався і на даний час, враховуючи процесуальну поведінку обвинуваченого, підстав для його застосування суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 373-374 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу не обирати.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту звернення вироку до виконання та його фактичного затримання.

Речові докази: копію журналу реєстрації виданих для оповіщення повісток ІНФОРМАЦІЯ_3 , повістку №149, одноразову перепустку, поіменний список військовозобов`язаних, довідку ВЛК, карту медичного огляду та обстеження, повістку на відправку, акт про відмову отримання документів від посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 , припис-попередження, копію книги запису відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_3 , DVD-R диск із відеозаписом моменту вручення бойової повістки для ОСОБА_4 , що зберігаються при матеріалах кримінального провадження - залишити при матеріалах провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Апеляційна скарга подається через Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області.

Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

В умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя: ОСОБА_15