Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №680/421/26 — Новоушицький районний суд Хмельницької області

Справа № 680/421/26

№2/680/465/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року селище Нова Ушиця

Новоушицький районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Яцини О.І.,

з участю секретаря судового засідання Стандрійчук М.П.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки – адвоката Солов`я О.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яку подав її представник – адвокат Соловей Олександр Васильович,до ОСОБА_2 про встановлення фактів, що мають юридичне значення,

установив:

Позивачка звернулася до суду зі вказаним позовом.

Свої вимоги мотивує тим, що сторони є дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який до дня смерті проживав в АДРЕСА_1 , разом зі своєю цивільною дружиною ОСОБА_3 та був власником земельної ділянки площею 1,53 га. За життя ОСОБА_4 заповів усе своє майно відповідачу, який був зареєстрований разом із спадкодавцем.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , яка до дня смерті проживала в АДРЕСА_2 . Разом із нею були зареєстровані та проживали позивачка та внуки. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі на право на земельну ділянку яка належала ОСОБА_4 .

Позивачка стверджує, що відповідач фактично не проживав із спадкодавцем та заяву про прийняття спадщини не подавав. За таких обставин ОСОБА_3 є такою, що успадкувала майно після смерті ОСОБА_4 .

Позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , проте їй було відмовлено по причині недоведеності факту постійного спільного проживання померлих спадкодавців ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також через реєстрацію за місцем проживання спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 .

За таких обставин, просить суд встановити те, що померла ОСОБА_3 проживала зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім`єю не менше ніж п`ять років до часу відкриття спадщини за адресою: Новоушицький район (на сьогодні АДРЕСА_3 , та встановити факт непроживання ОСОБА_2 постійно спільно на день смерті ОСОБА_4 разом з ним.

Вважає свої спадкові права порушеними, тому звернулася до суду за їх захистом.

Ухвалою суду від 09 червня 2026 року відкрито провадження у справі за даним позовом, призначено підготовче засідання, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позов підтримали.

Відповідач у підготовче засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про таке.

Суд, заслухавши позивачку та її представника, безпосередньо дослідивши та оцінивши докази у справі, встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Позивачка є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.7, 14 на звороті, 18).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.11).

Відповідач є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.17).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з січня 1969 року проживали у незареєстрованому шлюбі в одному погоподарському номері і вели спільне господарство за адресою АДРЕСА_1 (а.с.15).

На підставі Державного акту серії ЯА №961442 на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_4 належала земельна ділянка площею 1,53 га на території колишньої Березівської сільської ради Новоушицького району Хмельницької області (а.с. 15 на звороті, 16).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 (а.с.9).

На день смерті ОСОБА_3 була зареєстрований та проживавла за адресою: АДРЕСА_2 . Разом із нею були зареєстровані та проживали ОСОБА_1 - донька, ОСОБА_6 - внук, ОСОБА_7 - внук та ОСОБА_8 – внучка (а.с.9 на звороті, 12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (а.с.10).

ОСОБА_4 на момент смерті був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_1 . Разом із ним були зареєстровані та проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.13).

Позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із пропуском шестимісячного строку на прийняття спадщини та наявністю спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 (а.с.19).

Окрім того, позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку із тим, що вона не може довести факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та наявністю спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 (а.с. 20).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заведена (а.с.48, 49).

Із матеріалів спадкової справи №73/2014 видно, що після смерті ОСОБА_3 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину звернулась позивачка. 26 березня 2014 року позивачка отримала вказане свідоцтво (а.с.50-58).

06 червня 2025 року ОСОБА_2 набув громадянство російської федерації (а.с.8).

Відповідач зареєстрований в АДРЕСА_1 . З 1998 року за вказаною адресою не проживає (а.с.14).

Згідно із інформацією КНП «Новоушицький ПМСД», із ОСОБА_2 не укладалися договори на медичне обслуговування (а.с.21).

Окрім того, згідно із витребуваною інформацією ОСОБА_2 будь-яких податків, соціальних страхових внесків не сплачує, доходів не отримує (а.с.79-83, 88).

Свідок ОСОБА_9 та ОСОБА_10 а у судовому засіданні надали показання про те, що відповідач тривалий час проживає в російській федерації. Позивачка провела похорон їх спільних батьків, проте відповідач на похорон не приїздив. Так як, ОСОБА_4 склав заповіт відносно відповідача, позивачка позбавлена можливості оформити спадщину.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті ( ст. 1218 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Із положень пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України слідує, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Одним із видів цивільного судочинства є окреме провадження, в якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

ЄСПЛ у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87, 52854/99, пункт 122, від 30 жовтня 1991 року).

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року, пункт 103, та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19 лютого 1998 року, пункт 106).

Отже, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц сформулювала правовий висновок про те, що заявлення у справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, не здатне забезпечити захист прав позивача. У справах позовного провадження юридичний факт належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом ІV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення юридичного факту у справі позовного провадження є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах позовного провадження, а лише підставою для вирішення такої справи.

Під час судового розгляду було з`ясовано, що позивачка звернулася до суду, так як вважає, що її спадкові права порушені, через що вона не має можливості оформити спадщину на земельну ділянку, яка належала її батьку ОСОБА_4 і який заповів її відповідачу.

За таких обставин, між сторонами існує спір щодо права на земельну ділянку, яка належала їх спільному батьку.

Позивачка, звернувшись до суду в позовному провадженні інших вимог на захист порушених відповідачем прав для реалізації яких їй необхідно було встановити юридичні факти заявлено не було.

За обставин цієї справи належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності на спадкове майно. Вимоги про встановлення юридичних фактів не є вимогами, які забезпечує ефективний захист прав.

За таких обставин, враховуючи викладені вище положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та безпосередньо оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши усі обставини справи, на які позивачка посилалися як на підставу своїх вимог, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні даного позову.

Розподіляючи судові витрати, суд керується частиною першої статті 141 ЦПК України та враховуючи відмову у позові, покладає судові витрати у виді судового збору, понесені позивачкою на останню.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 258, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

ухвалив:

В позові ОСОБА_1 , яку подав її представник – адвокат Соловей Олександр Васильович,до ОСОБА_2 про встановлення фактів, що мають юридичне значення – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути може подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 24 липня 2026 року.

Позивачка: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 .

Суддя О. І. Яцина