Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №523/21038/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4454/26

Справа № 523/21038/23

Головуючий у першій інстанції Мурманова І. М.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Вадовської Л.М.

за участю секретаря: Турик А.Ф.к.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про усунення перешкод в користування земельною ділянкою та житловим будинком, на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси, постановлену під головуванням судді Мурманової І. М. 19 червня 2025 року у м. Одеса, -

встановила:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси із позовними вимогами до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користування земельною ділянкою та житловим будинком.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований на земельній ділянці площею 308 кв.м. На суміжній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , розташований будинок, який належить відповідачу. В період з 2021-2022 року ОСОБА_2 , на належній йому земельній ділянці, провів самовільну реконструкцію житлового будинку шляхом будівництва двоповерхового будинку впритул до земельної ділянки позивача, що порушило права останнього.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди збоку відповідача ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою та житловим будинком, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом знесення об`єкту нового будівництва, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 19 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 40000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що звернення ОСОБА_1 до суду за захистом свого порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами та тягнути за собою обов`язок позивача відшкодувати понесені відповідачем витрати на правничу допомогу. Отже, саме по собі залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача.

Сторони про розгляд справи на 23 червня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились представник ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 .

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси із позовними вимогами до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користування земельною ділянкою та житловим будинком.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08 квітня 2024 року підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи до судового розгляду по суті (а.с.61).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2024 року клопотання позивача про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог залишено без розгляду.

У подальшому, 02 травня 2025 року представником відповідача до суду подано клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 40000 грн. (а.с.157-159).

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 19 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку із повторною неявкою позивача у судове засідання без поважних причин.

Ухвала суду у вказаній частині не оскаржувалась ОСОБА_1 .

Згідно ч. 3 ст. 257 ЦПК України, в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

Як вже вказувалось вище, у клопотанні про розподіл судових витрат представник ОСОБА_2 просив стягнути з позивача судові витрати з надання правничої допомоги у розмірі 40000 грн.

Згідно ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як передбачено ч. 5 ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

При цьому норма ч. 5 ст. 142 ЦПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/ необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Разом із тим, колегія суддів приймає до уваги, що поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожним таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача» (відповідна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі 922/2017/17).

Крім того, поняття «необґрунтовані дії позивача» не є тотожним поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив як підставу для компенсації саме дії позивача, які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору – позов. Таким чином, предметом дослідження в даному випадку не може бути надання оцінки обґрунтованості позовних вимог, яка здійснюється судом при прийнятті рішення по суті спору.

Обов`язком сторін у цивільному процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідно до приписів ч. 5 ст. 142 ЦПК України, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №922/3422/18, від 26 квітня 2021 року у справі №910/12099/17, від 19 квітня 2021 року у справі №924/804/20, від 25 квітня 2024 року у справі № 903/1079/23 та інших.

Оскільки наведена норма ч. 5 ст. 142 ЦПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/ необґрунтованості, то такі слід встановлювати суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція узгоджується із висновками, наведеними у додатковій постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №905/460/21.

Реалізація позивачем права на звернення до суду із позовом у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним відповідачем. Отримавши звернений до себе позов, відповідач цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

В клопотанні про стягнення судових витрат представник відповідача зазначав, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен враховувати поведінку позивача, яка проявилася у відсутності інтересу до ініційованого ним самим судового розгляду, що підтверджується неодноразовими безпідставними неявками у судові засідання а ні ним самим, а ні його представником. Крім того, ОСОБА_1 ініціював ще один судовий процес у цьому ж суді, з тими ж позовними вимогами та за участю тих самих учасників справи, що само по собі вже є порушенням ЦПК України (справа №523/21290/24).

У той же час, ОСОБА_1 у апеляційній скарзі зазначено, що у процесі слухання справи позивачу стало відомо, що спірний будинок введений в експлуатацію, і вказана обставина потребувала уточнення правової позиції по справі шляхом уточнення вимог позову. Однак, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2024 року клопотання позивача про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог було залишено без розгляду, що змусило останнього звернутись до суду першої інстанції із новим позовом, предметом якого є збільшені позовні вимоги.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2025 року у справі №523/21290/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта експлуатації, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію змін до розділу об`єкту нерухомого майна, було задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди з боку ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою та житловим будинком, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом проведення перебудови будинку літ. «Б», що перебуває у складі житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , до первісного стану, шляхом демонтажу всіх житлових та нежитлових приміщень, які не відповідають технічному паспорту станом на 05 вересня 2016 року житлового будинку літ. «Б» у складі житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

Рішення суду є підставою для внесення змін до державного реєстру речових прав щодо об`єкту нерухомого майна: 1027407151101, адреса об`єкту: АДРЕСА_1 , та видалення з розділу «актуальна інформація про об`єкт речових прав» запису відомостей щодо опису об`єкта: загальна площа (кв.м.): 247, житлова площа (кв.м): 92,1., Опис: житловий будинок - літ. «А», «Б»; погріб – літ. «Д»; Мощення -І, Ворота №1 та повернення попереднього запису у відповідний розділ: опис об`єкта: «загальна площа кв.м. 162,5, житлова площа (кв.м) 95,2, складові частини нерухомого майна: житловий будинок «А», «Б», погріб «Д», котельна «Л».

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування реєстрації Декларації про готовність до експлуатації об`єкта № ОДІ 01240320105, зареєстровану 20 березня 2024 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради та визнання незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Василівської сільської ради Болградського району Одеської області Іванової Я.А. № 72232011 від 25 березня 2024 року, яким зареєстровано зміни до розділу об`єкту нерухомого майна та збільшено загальну площу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . який належить ОСОБА_2 (з 162,5 кв.м на 247 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1027407151101) залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Вказане судове рішення не набрало законної сили, однак колегія суддів приймає до уваги, що судом при розгляді цивільної справи №523/21290/24 не було встановлено необґрунтованих дій позивача ОСОБА_1 , а реалізоване законне право на звернення до суду із позовними вимогами для захисту свого порушеного права.

Враховуючи викладене, колегія суддів не може погодитись із доводами суду першої інстанції, що ОСОБА_1 навмисно та безпідставно затягував судовий процес, подавав до суду необґрунтовані заяви та клопотання, тощо, у зв`язку із чим наявні правові підстави для стягнення з позивача витрат на правничу допомогу.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини є доказом того, що звернення ОСОБА_1 до суду за захистом свого порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами та тягнути за собою обов`язок апелянта відшкодувати понесені відповідачем витрати на правничу допомогу.

При зазначених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, не з`ясував обставини справи що, відповідно, призвело до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат, у зв`язку із чим ухвала Пересипського районного суду м. Одеси від 19 червня 2025 року підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 40000 грн.

В іншій частині судове рішення не переглядається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 19 червня 2025 року — скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 40000 гривень.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 23 липня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе