Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №522/528/26-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5095/26

Справа № 522/528/26-Е

Головуючий у першій інстанції Ярема Х. С.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 369 ЦПК України) цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2026 року

за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Літвінішиної Інни Іванівни про визнання бездіяльності протиправною, стягнення безпідставно отриманих коштів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась через Електронний суд з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Літвінішиної І.І. про визнання бездіяльності протиправною, стягнення безпідставно отриманих коштів.

22.01.2026 ухвалою Приморського районного суду міста Одеси позовну заяву залишено без руху, позивачеві надано 5-денний строк на усунення недоліків, зазначених в ухвалі (надання доказів направлення копії позову відповідачеві; сплати судового збору 3194,88 грн). На виконання вимог ухвали суду ОСОБА_1 подано клопотання, яким вона повторно просила звільнити її від сплати судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2026 року позов повернуто.

Постановляючи ухвалу про повернення позову, суд першої інстанції виходив з того, що недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі Приморського районного суду міста Одеси від 22.01.2026 не усунуто. Розмір судового збору не перевищує 5% доходу позивача за 11 місяців попереднього року. На усунення недоліків позивачка подала повторне клопотання про звільнення від сплати судового збору з тих самих підстав, тому суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким повернути справу до Приморського районного суду міста Одеси для продовження розгляду, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та ухвалення з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом при вирішенні клопотання про звільнення від сплати судового збору помилково пораховано дохід за минулий календарний рік, в довідці про доходи за 2025 року надано докази помилкового декларування сум роботодавцями боржників, з заробітної плати яких утримувались та перераховувались кошти на депозитний рахунок приватного виконавця Матвійчук Н.Є., які не є доходом позивача, а є коштами виконавчого провадження. Також скаржниця посилається на те, що суд помилково вирішив зобов`язати позивачку направити копію позовної заяви з описом вкладення на адресу відповідача, оскільки такий відповідач зареєстрований в Електронному суді, а позов подано також засобами Електронного суду.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту ст. 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась через Електронний суд з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Літвінішиної І.І. про визнання бездіяльності протиправною, стягнення безпідставно отриманих коштів.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила суд звільнити її від сплати судового збору, оскільки вона являється внутрішньо переміщеною особою, втратила можливість здійснювати професійну діяльність та не має доходу.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 22 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та повідомлено позивачці про необхідність виправити недоліки позовної заяви, викладені у мотивувальній частині ухвали.

В ухвалі зазначено, що пред`явлена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням ст.ст. 175, 177 ЦПК України, а саме: до позовної заяви не додано документ, що підтверджує сплату судового збору; докази на підтвердження наявності скрутного майнового стану позивача доводять, що судовий збір у цій справі не перевищує 5% від річного доходу позивачки за минулий рік.

Копію вказаної ухвали ОСОБА_1 отримала 23 січня 2026 року в електронному кабінеті.

На виконання ухвали суду позивачка 23 січня 2026 року подала клопотання, в якому вказала, що разом з позовом вона надала документи, що підтверджують її малозабезпечений стан, а також об`єктивну неможливість нести судові витрати. Зазначила, що вона не має постійних доходів, являється внутрішньо переміщеною особою та отримує соціальні виплати.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2026 року позовну заяву повернуто заявнику з тих підстав, що нею усі недоліки, зазначені в мотивувальній частині ухвали про залишення позовної заяви без руху, не усунуті, зокрема, до позовної заяви, що подана через Електронний суд, не додано доказів її надсилання відповідачеві листом з описом про вкладення копій поданих до суду документів, а докази направлення позову та додатків фізичній особі ОСОБА_2 не є належним направленням відповідачу, як фізичній особі, оскільки відповідачем у справі є не фізична особа, а приватний виконавець Літвінішина І.І.; не доведено наявності підстав для звільнення від сплати судового збору.

Проте, погодитися з таким висновком судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не може, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).

Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені статтями 175, 177 ЦПК України.

Частиною 4 статті 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частини 1, 2, 3 статті 185 ЦПК України передбачають, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Згідно з частинами першою, другою статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Тлумачення статті 136 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про судовий збір» свідчить, що підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, є врахування судом майнового стану сторони.

Аналізуючи приписи пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», Велика Палата Верховного Суду зазначала, що умови, визначені у цих пунктах, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним (пункти 39, 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18).

Майновий стан сторони має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Водночас, вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан (дохід) особи закон не містить, тому суд має встановити можливість сплатити судовий збір на підставі поданих заявником доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях (заявах) мають бути достатньо аргументовані. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 504/2428/16-ц, провадження № 61-12844 св 24, від 30 квітня 2025 року у справі № 333/10010/23, провадження № 61-13772св24.

Суд повинен вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до норм ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку. Від правильного вирішення питання про розмір судового збору залежить, у тому числі, можливість особи його сплатити, забезпечивши їй доступ до правосуддя. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 381/1425/19-ц, провадження № 61-9175 св 20.

Судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, однак такий збір повинен встановлюватись з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував судовий розгляд. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20.

Співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов`язку сплати судового збору під час звернення до суду вимагає від суду тлумачити будь-які обов`язки зі сплати судового збору так, щоб жодним чином не ускладнити їх виконання позивачем (заявником, скаржником).

Відмовляючи у звільненні ОСОБА_1 від сплати судового збору та повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано належних доказів на підтвердження скрутного майнового стану та неможливості сплатити судовий збір.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела, суми нарахованого доходу ОСОБА_1 за січень-листопад 2025 року складають 69 333,05 грн, з яких Департаментом соцзахисту населення Одеської міської ради виплачено: в січні 2025 року 14 000,00 грн, в лютому 2025 року – 7000,00 грн, в березні 2025 року – 7000,00 грн, в квітні 2025 року – 5000,00 грн як соціальні виплати на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Дохід нарахований позивачу за 2025 рік складає 36 333,05 (69 333,05 – 33000) грн. Сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, як самозайнятої особи за 2025 рік складає нуль грн, що підтверджується податковою декларацією за 2025 рік, яка подана до ГУ ДПС у Донецькій області 02.01.2026, а її копію додано до апеляційної скарги.

Дохід позивачки, зазначений у довідці про доходи за 2025 рік у розмірі 36 333,05 грн задекларований помилково іншими суб`єктами у виконавчих провадженнях. Щодо зазначених сум в довідці про доходи за 2025 року надано докази помилкового декларування сум роботодавцями боржників, з заробітної плати яких утримувались та перераховувались кошти на депозитний рахунок приватного виконавця Матвійчук Н.Є., які не є доходом позивача, а є коштами виконавчого провадження.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наведені обставини, а саме скрутний майновий стан позивачки і фактична неможливість сплати судового збору, помилково не враховані судом першої інстанції як підстава для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Щодо доводів апеляційної скарги про надання доказів надсилання відповідачеві листом з описом про вкладення копій поданих до суду документів слід зазначити про наступне. Відповідно до ст. 14 ЦПК України Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Отже законодавством встановлені обов`язкові вимоги реєстрації електронних кабінетів приватними виконавцями. Приватний виконавець Літвінішина Інна Іванівна зареєстрована в електронному кабінеті. Однак приватні виконавці реєструються в електронних кабінетах саме як фізичні особи. Тому позивачем направлено ОСОБА_2 копію позовної заяви з доданими матеріалами в електронний кабінет, що є належним доказом направлення.

Разом з тим, відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (провадження № 14-97цс22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 зазначила, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року та Нун`єш Діаш проти Португалії від 10 квітня 2003 року).

ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі Перес де Рада Каванилес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції зазначеного не врахував, припустився надмірного формалізму, унаслідок чого було порушене право позивачки на судовий захист, та дійшов передчасного висновку про наявність підстав, передбачених статтею 185 ЦПК України, для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала судді суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, і таке порушення норм процесуального права перешкоджає подальшому провадженню в справі.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, тому ухвала місцевого суду на підставі п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направлення справи для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Також колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367, 374,379, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 02 лютого 2026 року – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький